Постанова
іменем України
21 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 264/5209/20
провадження № 51-4525км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Маринича В.К., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Шевченко О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 серпня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 13 серпня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12017050800000352
від 17 лютого 2017 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 27 серпня 2020 року закрито кримінальне провадження № 12017050800000352, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 лютого 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 Кримінального кодексу України (далі - КК), у зв`язку з невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 13 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на ухвалу Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 серпня 2020 року повернуто апелянтам на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з тим, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не входять до встановленого ст. 393 КПК переліку осіб, які мають право подати апеляційну скаргу.
Вимоги касаційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує, що ухвала про закриття кримінального провадження була постановлена місцевим судом з порушенням вимог ст. 325, ч. 2 ст. 55 та ч. 6 ст. 284 КПК, оскільки зазначене судове рішення було постановлено без участі прокурора, котрий звернувся до суду із заявою, в якій просив судовий розгляд проводити без його участі, та за відсутності потерпілих, котрі не були повідомлені про призначене судове засідання та яким не надсилалось судове рішення. Крім того, вважає, що й висновки апеляційного суду протирічать ч. 2 ст. 55 та ст. 393 КПК, оскільки у нього та ОСОБА_2 права потерпілих виникли ще з моменту подачі ними заяв про вчинення правопорушення від 25 січня 2017 року і від 6 лютого 2017 року, що підтверджується судовим рішенням від 13 лютого 2017 року та вказує на наявність у них права на апеляційне оскарження ухвали Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 серпня 2020 року.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Шевченко О.О. вважала, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Шевченко О.О. та перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, й істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно зі ст. 370 і ч. 2 ст. 418 КПК ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути законною, обґрунтованою і вмотивованою. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Доводи ОСОБА_1 про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції при постановленні ухвали про повернення поданої ним апеляційної скарги є обґрунтованими.
Право особи на апеляційне оскарження спрямовано насамперед на реалізацію права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.
Відповідно до вимог ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Крім того, забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 14 Закону України від 2 червня 2016 року "Про судоустрій і статус суддів"). Зазначені правові норми конкретизовано в п. п. 1, 2, 17 ст. 17 КПК, відповідно до яких зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься й забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Статтею ст. 399 КПК регламентовано дії судді-доповідача в процесі вирішення питання про прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції та зазначено підстави залишення ним апеляційної скарги без руху, її повернення або відмови у відкритті провадження.
Зокрема, згідно з п. 2 ч. 3ст. 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, мотивуючи своє рішення про повернення апеляційної скарги, посилаючись на п. 2 ч. 3
ст. 399 КПК, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не входять до встановленого ст. 393 КПК переліку осіб, які мають право подати апеляційну скаргу. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що в ст. 284 КПК також не передбачено можливості апеляційного оскарження ухвал суду, винесених відповідно до цієї норми закону, заявниками.
Однак, з таким висновком апеляційного суду колегія суддів не може погодитись з огляду на таке.
Так, відповідно до офіційного тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції, викладеного в рішенні Конституційного Суду від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 у справі про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини, реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов`язки потерпілого виникають з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
Водночас, у ч. 5 ст. 55 КПК закріплено, що за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної в частині 1 цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
Разом з тим, згідно з висновком Верховного Суду колегії суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду, викладеним у постанові від 15 вересня 2021 року (провадження № 51-2925км21), для набуття статусу потерпілого достатньо подання заяви про вчинення щодо особи кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Також з посиланням на положення ч. 5 ст. 55 КПК зазначено, що лише вмотивованою постановою слідчого чи прокурора про відмову у визнанні потерпілим припиняється статус потерпілої особи, яка подала заяву про злочин щодо неї, під час якого їй заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоди.
Окрім того, згідно з п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.
При цьому, згідно з висновком щодо застосування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду України від 3 березня 2016 року (справа № 5-347кс15), відсутність "інших осіб" у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому статтею 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою у доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено частиною другою статті 24 цього Кодексу.
Крім того, Верховний Суд України у згаданій вище постанові наголосив на тому, що при вирішенні питання, чи є підстави для оскарження рішення суду першої інстанції до суду вищого рівня певною особою, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді, ключовим є з`ясування, чи насправді це рішення стосується інтересів конкретної особи.
Як убачається з матеріалів провадження, а саме з поданої ОСОБА_2 та ОСОБА_1 апеляційної скарги, останні зазначали в ній, зокрема, про порушення судом першої інстанції при постановленні ухвали про закриття кримінального провадження від 27 серпня 2020 року, відомості про яке були внесені до ЄРДР за їхніми заявами від 25 січня 2017 року та від 6 лютого 2017 року, вимог кримінального процесуального закону, а саме порушення їх прав як потерпілих, що виразилось у проведенні судового розгляду за відсутності потерпілих, які належним чином не були повідомлені про судовий розгляд.
При цьому на підтвердження свого процесуального статусу як потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_1 долучили до апеляційної скарги копію ухвали Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 лютого 2017 року, якою було задоволено скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на бездіяльність слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та зобов`язано уповноважену особу Кальміуського відділення поліції Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК внести відомості до ЄРДР за заявами ОСОБА_1, ОСОБА_2 від 25 січня 2017 року та від 6 лютого 2017 року і розпочати досудове розслідування.
Однак, суд апеляційної інстанції не перевірив та не надав оцінки долученим до апеляційної скарги документам, які, на думку ОСОБА_2 та ОСОБА_1, підтверджують наявність у них процесуального статусу потерпілих та їх право на апеляційне оскарження ухвали Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 серпня 2020 року.
Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу, що матеріали за клопотанням прокурора про закриття кримінального провадження не містять і постанов слідчого чи прокурора про відмову у визнанні потерпілими ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Таким чином, апеляційним судом усупереч вимогам п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК не було надано обґрунтованої та мотивованої відповіді на викладені в апеляційній скарзі доводи щодо наявності в апелянтів права на апеляційне оскарження вказаної ухвали місцевого суду з урахуванням долучених до скарги документів та не перевірено належність ОСОБА_2 і ОСОБА_1 до осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, коло яких встановлено у ч. 1 ст. 393 КПК, зокрема до потерпілих в розумінні ст. 55 КПК чи до інших осіб, інтересів яких стосується оскаржене в апеляційному порядку рішення місцевого суду.
Отже, під час постановлення оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування такого судового рішення.
Що ж стосується доводів у касаційній скарзі ОСОБА_1 про незаконність ухвали Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 серпня 2020 року, то касаційна скарга у цій частині є неприйнятною, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 424 КПК ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку, а вказана ухвала місцевого суду не переглядалась судом апеляційної інстанції по суті.
За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга ОСОБА_1 - частковому задоволенню.
Під час нового апеляційного розгляду суду необхідно врахувати наведене та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд