Постанова
іменем України
21 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 754/4113/20
провадження № 51-4723км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
захисника Навроцького С.В.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, засудженого ОСОБА_1 та представника потерпілої - адвоката Санченка Р.Г. на ухвалу Київського апеляційного суду від 8 вересня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100030008829, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 12 січня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і йому призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено виконання обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 500 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ТДВ СК "Альфа-Гарант" на користь ОСОБА_2
29 488,90 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди і 10 000 грн - моральної шкоди.
Також стягнуто з ОСОБА_1 і ТОВ "ФІНІНВЕСТСЕРВІС" солідарно на користь
ОСОБА_2 12 000 грн витрат на правову допомогу.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 9 грудня 2019 року приблизно о 7:05, керуючи технічно справним автомобілем "Renault Logan", д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по проїзній частині вул. О. Бальзака, зі сторони вул. Архітектора Ніколаєва, в напрямку вул. Каштанової в м. Києві, в порушення вимог п. п. 2.3 "б", 4.16 "а", 18.1 Правил дорожнього руху, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, вчасно не реагував відповідним чином на її зміну, не зупинився перед нерегульованим пішохідним переходом, розташованим поблизу будинку № 12 на вул. О. Бальзака в м. Києві, що був позначений дорожніми знаками 5.35.1 - 5.35.2 ("Пішохідний перехід") і дорожньою розміткою 1.14.1 ("Зебра"), продовжуючи рух, не надав перевагу для руху пішоходу ОСОБА_3, яка пересікала проїзну частину по вказаному пішохідному переходу зліва направо відносно напрямку руху автомобіля "Renault Logan", р.н.з. НОМЕР_1, внаслідок чого вчинив наїзд на ОСОБА_3, яка в результаті дорожньо-транспортної пригоди отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Київський апеляційний суд ухвалою від 8 вересня 2021 року залишив без задоволення апеляційні скарги засудженого ОСОБА_1, представника потерпілої, прокурора та представника ТДВ СК "Альфа-Гарант", а зазначений вирок - без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Прокурор у касаційній скарзі, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, тобто застосування закону, який не підлягає застосуванню. Вказує на те, що апеляційний суд належним чином не урахував вчинення ОСОБА_1 тяжкого злочину, його наслідки - заподіяння потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, те, що засудженим не відшкодовано потерпілій заподіяної шкоди, та думку останньої, яка наполягала на призначенні ОСОБА_1 реальної міри покарання. Зазначає, що апеляційний суд не надав мотивованих відповідей на доводи апеляційної скарги прокурора, тому ухвала не відповідає ст. 419 КПК.
У касаційній скарзі представник потерпілої порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості. Зазначає про те, що апеляційним судом належно не враховано, що ОСОБА_1 не довів своє щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні та що внаслідок дій засудженого потерпілій було спричинено тяжке тілесне ушкодження, внаслідок чого остання перенесла декілька операцій та ще кілька операцій планується, має в голові гематому, яка в будь-який момент може привести до її смерті. Вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував думку потерпілої, яка просила місцевий суд призначити ОСОБА_1 суворе покарання, а також те, що останнім не відшкодовано шкоду. Крім того, звертає увагу на те, що моральну шкоду було стягнуто з ОСОБА_1, а правову допомогу з останнього та підприємства, в якому він працює - ТОВ "ФІНІНВЕСТСЕРВІС" солідарно, хоча потерпіла просила стягнути шкоду з засудженого і підприємства солідарно. Однак суд, задовольняючи позов потерпілої, належним чином не мотивував і не обґрунтував своє рішення в цій частині. Зазначає, що товариством не було надано трудової книжки ОСОБА_1, яку необхідно було оглянути, з метою встановлення посади останнього на підприємстві.
Засуджений у касаційній скарзі, не оспорюючи фактичні обставини справи та правильність кваліфікації дій, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказує, що призначений розмір моральної шкоди є занадто великим, він, працюючи водієм, не зможе її відшкодувати протягом всього життя. Зазначає, що рухався з невеликою швидкістю, не мав умислу порушувати правила дорожнього руху, потерпіла в момент удару намагалась перебігти перед його автомобілем дорогу та він її не помітив і не встиг зреагувати, намагався вибачитись перед потерпілою та надати свою матеріальну допомогу, однак потерпіла відмовилась з ним спілкуватись. Також не погоджується з рішенням суду в частині позбавлення його права керування транспортним засобом. Зазначає, що призначене додаткове покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
На касаційну скаргу засудженого представник потерпілої - адвокат Санченко Р.Г. подав до Верховного Суду заперечення, в яких просив відмовити в задоволенні касаційної скарги засудженого. Подані ним та прокурором касаційні скарги підтримав.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор касаційні скарги сторони обвинувачення та представника потерпілої просила задовольнити, рішення апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.Касаційну скаргу засудженого просила залишити без задоволення.
Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу останнього та просили її задовольнити. Касаційні скарги прокурора та представника потерпілої просили залишити без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно з нормами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційних скаргах не оспорюється та не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Доводи засудженого про неврахування судами порушень ПДР з боку потерпілої, колегія суддів не переглядає. Порушені питання відносяться до фактичних обставин провадження, які не є предметом розгляду касаційного суду.
Оскільки кримінальне провадження в місцевому суді розглянуто відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК, то фактичні обставини справи не можуть бути предметом перегляду судом апеляційної інстанції, як дійшов правильного висновку Київський апеляційний суд.
Твердження представника потерпілого про те, що призначене ОСОБА_1 основне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки є м`яким за строком, необґрунтовані.
Так, призначене покарання ОСОБА_1 відповідає загальним засадам, передбачених вимогами статей 50, 65 КК принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Суд урахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, його особу, який раніше несудимий, відсутність обставин, що обтяжують покарання, належним чином мотивував своє рішення в цій частині. Із таким висновком погоджується колегія суддів.
Вважати, що призначене ОСОБА_1 таке строкове покарання є явно несправедливим через м`якість, підстав немає.
При цьому підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Одночасно ст. 419 КПК містить вимоги до ухвали апеляційного суду, в якій має бути зазначено: імена учасників судового провадження, короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу і узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження, встановлені судом першої інстанції обставини, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Проте апеляційний суд під час розгляду справи зазначених вимог закону не дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із ухваленим вироком місцевого суду щодо ОСОБА_1,прокурор, представник потерпілої та засуджений звернулися із апеляційними скаргами.
При цьому прокурор і представник потерпілої в апеляційних скаргах наголошували, що прийняте судом рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК є незаконним, немотивованим, внаслідок чого засудженому було призначене таке покарання, яке внаслідок м`якості не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Одночасно в апеляційних скаргах вони зазначали про підвищену суспільну небезпеку та конкретні обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, які у сукупності, на їх думку, підтверджували неможливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання.
Крім того, представник потерпілої в апеляційній скарзі зазначав про те, що є необґрунтованим і незрозумілим рішення місцевого суду в частині стягнення з ОСОБА_1 та ТОВ "ФІНІНВЕСТСЕРВІС" витрат на правову допомогу солідарно, а моральної шкоди тільки з ОСОБА_1 . Також вказував на те, що районним судом не було належно мотивовано, з чого саме він виходив задовольняючи дані вимоги. Ним також було оскаржено судове рішення з підстав м`якості призначеного за розміром додаткового покарання.
Засуджений в апеляційній скарзі не погодився з вироком районного суду та просив зменшити суму стягнення з нього моральної шкоди до 150 000 грн та скасувати його в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Розглядаючи апеляційні скарги на вирок щодо ОСОБА_1 та залишаючи їх без задоволення, суд апеляційної інстанції не зазначив мотивовані підстави, з яких скарги визнав необґрунтованими, не перевірив і не спростував доводи, викладені в них.
Суд апеляційної інстанції формально погодився з правильністю застосування місцевим судом кримінального закону - ст. 75 КК, можливістю виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання та з відповідністю призначеного останньому покарання ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі.
При цьому, як убачається з вироку, при призначенні ОСОБА_1 покарання місцевий суд врахував тяжкість вчиненого ним злочину, відсутність обтяжуючих покарання обставин, наявність пом`якшуючих покарання обставин, а саме те, що ОСОБА_1 повністю визнав свою вину, щиро покаявся, частково відшкодував завдані збитки. Суд також взяв до уваги дані про особу ОСОБА_1, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, працює, позитивно характеризується, має на утриманні малолітню дитину.
Разом з тим суд першої інстанції не звернув уваги на те, що при вирішенні зазначеного питання він має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи. Зокрема, суд, застосовуючи ст. 75 КК, у повній мірі не врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК є тяжким та наслідком якого є спричинення людині тяжких тілесних ушкоджень, встановлених фактичних обставин справи (грубого порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху, збив потерпілу, яка переходила дорогу по неврегульованому пішохідному переході зліва направо відносно напрямку автомобіля засудженого), думку потерпілої, яка наполягала на призначенні реальної міри покарання, поведінку ОСОБА_1 після вчиненого ним кримінального правопорушення.
Більше того, у даному кримінальному провадженні хоча і визнано обставиною, яка пом`якшує покарання засудженого, його щире каяття у вчиненому злочині, проте не зазначено, в чому воно полягає. Так, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині. Також ця обставина може бути визнана такою, що пом`якшує покарання лише в тому разі, коли щире каяття було дієвим і включає в себе активні дії, а саме у намаганні відшкодувати завдані злочином збитки та бажанні виправити наслідки вчиненого.Проте матеріали справи таких даних не містять.
Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_1 шкоду потерпілій не відшкодував, інших даних про протилежне сторона захисту в суді касаційної інстанції не надала.
Тому, усупереч вимогам ст. 75 КК у вироку не зазначено, які конкретні дані про особу ОСОБА_1 та інші обставини провадження, окрім тих, які були враховані при призначенні покарання, суд урахував, дійшовши висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання.
Одночасно ці доводи залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції, хоча прокурор та представник потерпілої наголошували в апеляційних скаргах на тому, що рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК, є немотивованим і безпідставним.
Також залишилися поза увагою апеляційного суду доводи представника потерпілої щодо необґрунтованого рішення місцевого суду в частині стягнення з ОСОБА_1 та ТОВ "ФІНІНВЕСТСЕРВІС" витрат на правову допомогу солідарно, а моральної шкоди тільки з ОСОБА_1 . При цьому суд не перевірив його доводів про характер правовідносин між ОСОБА_1 та ТОВ "ФІНІНВЕСТСЕРВІС" іправильності стягнення моральної шкоди відповідно до норм цивільного права та положень кримінального процесуального права у частині стягнення витрат на правову допомогу відповідно до вимог ст. 120 КПК.
Таким чином, апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК не спростував твердження прокурора та представника потерпілої про те, що звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК не сприятиме виправленню засудженого та попередженню вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, оскільки судом не враховано тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, поведінку ОСОБА_1 після вчиненого ним кримінального правопорушення, відсутності щирого каяття, не відшкодування шкоди та думку потерпілої щодо міри покарання, яка наполягала на реальному позбавленні волі.
Крім того, суд апеляційної інстанції не навів переконливих мотивів про залишення без зміни вироку місцевого суду у частині стягнення моральної шкоди у розмірі 500 000 грн, та залишив без відповіді доводи засудженого про неможливість сплати такого розміру виходячи з його матеріального стану.
Також апеляційний суд в ухвалі зазначив про наявність апеляційних вимог засудженого в частині незгоди із призначеним йому додатковим покаранням, а представника потерпілої - з підстав м`якості призначеного його розміру. Проте ці доводи суд взагалі не розглянув і не навів своїх висновків з цього приводу.
З огляду на викладене ухвала суду апеляційної інстанції є такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, що до положень ч. 1 ст. 412 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК.
Отже, касаційну скаргу прокурора слід задовольнити, а касаційні скарги засудженого та представника потерпілої - задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, який необхідно провести з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
За умови підтвердження обвинувачення ОСОБА_1 у тому ж обсязі, призначене йому покарання із застосуванням ст. 75 КК слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне м`якість призначеного покарання.
Оскільки висновки апеляційного суду в частині призначеного місцевим судом додаткового покарання у рішенні відсутні, тому касаційний суд на даний час позбавлений можливості перевірити правильність застосування норм матеріального права у цій частині.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, виконати вказівки суду касаційної інстанції, ретельно перевірити доводи, наведені в апеляційних скаргах, дати на них вичерпну відповідь та ухвалити вмотивоване й обґрунтоване судове рішення, яке відповідатиме положенням статей 370, 419 КПК.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд