Постанова
Іменем України
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 465/5790/17
провадження № 61-14395св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду
м. Львова від 12 березня 2021 року у складі судді Мартинишин М. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 29 липня 2021 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна.
Позовну заяву мотивовано тим, що згідно з розпискою від 26 квітня
2016 року вона передала відповідачу грошові кошти в сумі
34 000,00 дол. США з метою укладення з відповідачем у майбутньому договору купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 .
Вказувала, що відповідач зобов`язувався продати квартиру в строк
до 01 жовтня 2016 року за ціною 127 000,00 дол. США.
Надалі їй стало відомо, що 07 вересня 2017 року відповідач продав квартиру іншій особі.
Вважала, що відповідач отримав кошти без належних правових підстав,
а тому він зобов`язаний їх повернути їй на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь 34 000,00 дол. США, що
в еквіваленті становить 964 440,00 грн, як отримані без достатньої правової підстави.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 12 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 34 000 дол. США, що в еквіваленті станом на 12 березня 2021 року становить 943 452,40 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 34 000,00 дол. США на купівлю житла, що не оспорюється останнім. Суд дійшов до висновку про відсутність укладеного між сторонами договору, на виконання якого відповідач 26 квітня 2016 року отримав від позивача грошові кошти в сумі
34 000,00 дол. США, а отже, зазначені грошові кошти отримані відповідачем без належної правової підстави.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 29 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 12 березня 2021 року залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що грошові кошти в сумі 34 000,00 дол. США були передані позивачкою відповідачу на купівлю житла, що не оспорюється відповідачем. Однак сторони не виконали вимоги законодавства в частині укладення у належній формі як попереднього договору, так і договору купівлі-продажу, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказані кошти відповідач утримує без належної правової підстави і не повертає їх позивачці, а тому вони підлягають поверненню саме на підставі статті 1212 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
У жовті 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року справу призначено
до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази та фактичні обставини справи.
Вказує, що ОСОБА_1 ще на стадії укладення попереднього договору купівлі-продажу квартири ухилялася від укладення попереднього договору купівлі-продажу квартири.
Вважає, що відносини, які виникли між ним та ОСОБА_1,
є договірними, а тому суди попередніх інстанцій помилково застосували статтю 1212 ЦК України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року № 6-122цс14.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягнуто згоди щодо укладення в майбутньому договору купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 .
У зв`язку із досягненням усної домовленості щодо умов купівлі-продажу, ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 34 000,00 дол. США, про що останній 26 квітня 2016 року написав розписку, відповідно до якої відповідач отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі
34 000,00 дол. США та зобов`язався продати останній свою квартиру АДРЕСА_1 у строк до 01 жовтня 2016 року за ціною 127 000,00 дол. США.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07 вересня 2017 року відповідач відчужив квартиру
АДРЕСА_1 іншій особі.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення
від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання,
а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором
є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір
у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами
у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна зі сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.
Аванс не має забезпечувальної функції, якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.
Отже, попередній договір укладається у такі й же формі, як і основний.
У справі, що переглядається, між сторонами не було укладено попереднього договору у формі, передбаченій для договору купівлі-продажу квартири.
У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня
2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що "саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту".
Згідно частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року
у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого
2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що "предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна
і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України".
У частині третій статті 651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір
є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до частини четвертої статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.
Тлумачення частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти)
і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання
в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.
Ураховуючи зазначене, доводи касаційної скарги про те, що відносини, які виникли між сторонам, є договірними, а тому суди попередніх інстанцій помилково застосували статтю 1212 ЦК України, не заслуговують на увагу.
Судом встановлено, що 26 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягнуто згоди щодо укладення в майбутньому договору купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 . У зв`язку із досягненням усної домовленості щодо умов купівлі-продажу, позивач передала відповідачу 34 000,00 дол. США, про що останній написав розписку. Відповідно до цієї розписки відповідач отримав від позивачки грошові кошти в сумі 34 000,00 дол. США та зобов`язався продати їй свою квартиру АДРЕСА_1 у строк
до 01 жовтня 2016 року за ціною 127 000,00 дол. США.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно ОСОБА_2 07 вересня 2017 року відчужив квартиру АДРЕСА_1 іншій особі.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що договір купівлі-продажу квартири між сторонами не був укладений, дійшов правильного висновку, що отримана ОСОБА_2 сума у розмірі 34 000,00 дол. США вважається отриманою відповідачем безпідставно у розумінні статті 1212 ЦК України та є такою, що підлягає поверненню.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі
№ 6-122цс14, є безпідставними, оскільки у справах встановлені інші фактичні обставини.
Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.