Постанова
Іменем України
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 752/17123/18
провадження № 61-13954св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",
відповідачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Багнюк Богдан Богданович, на постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у складі колегії суддів:Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - АТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, у якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 серпня 2006 року у сумі 69 443,26 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України складає суму у розмірі 1 817 834,55 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою:, АДРЕСА_1, яка складається із трьох житлових кімнат, загальною площею 67,90 кв. м, жилою площею 40,80 кв. м, що належить ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 .
Позов мотивовано тим, що 11 серпня 2006 року між АППБ "Аваль", правонаступником якого є АТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, згідно з умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 81 000,00 доларів США строком до 11 серпня 2016 року, а позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування коштами у розмірі 12,00 % річних, комісії згідно з умовами договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов`язання у порядку та строки, визначені цим кредитним договором.
27 травня 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору, за умовами якої строк кредиту збільшився на 82 календарні місяці, у зв`язку з чим дата остаточного погашення кредиту сторонами була визначена - 11 червня 2023 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 11 серпня 2006 року між банком та ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки із змінами, внесеними 27 травня 2011 року. Відповідно до умов іпотечного договору, його предметом є квартира за адресою: АДРЕСА_1, яка складається із трьох житлових кімнат, загальною площею 67,90 кв. м, жилою площею 40,80 кв. м, що належить ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Науково-дослідним інститутом "Квант" 27 липня 1994 року, згідно із розпорядженням (наказом) від 27 липня 1994 року, зареєстрованого Київським бюро технічної інвентаризації 10 серпня 1994 року.
Відповідно до висновку про вартість майна від 23 квітня 2018 року середня ринкова вартість іпотечного майна - 1 265 000 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 червня 2014 року у справі № 752/14474/13-ц з ОСОБА_1 на користь банку було стягнуто заборгованість за кредитним договором від 11 серпня 2006 року у розмірі 48 113,31 долара США, що в еквіваленті становить 384 569 грн.
Проте позичальник зазначене рішення суду та умови укладеного кредитного договору не виконує, у зв`язку з чим станом на 25 квітня 2018 року має заборгованість у сумі 69 443,26 долара США, що в еквіваленті становить 1 817 834,55 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 42 599,79 доларів США, що в еквіваленті становить 1 115 145,95 грн, у тому числі прострочена заборгованість за кредитом у сумі 14 941,20 доларів США, що в еквіваленті становить 391 119,74 грн; заборгованості за відсотками у розмірі 26 843,47 доларів США, що в еквіваленті становить 702 688,60 грн, у тому числі прострочена заборгованість за відсотками у сумі 26 703,41 доларів США, що в еквіваленті становить 699 022,21 грн.
У зв`язку з невиконанням відповідачем основного зобов`язання, АТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до суду за захистом своїх прав з даним позовом та просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 травня 2019 року позов задоволено.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року заяви відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поновлення строку та перегляд заочного рішення задоволено. Поновлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 травня 2019 року.
Скасовано заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 травня 2019 року у справі № 752/17123/18 та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідача ОСОБА_3 провадження у справі за позовом АТ "Райффайзен Банк Аваль" у частині вимог до ОСОБА_3 закрито.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 рокуу задоволенні позову АТ "Райффайзен Банк Аваль" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що є встановленим неналежне виконання кредитних зобов`язань, які забезпечені іпотечним майном, а тому, вимоги банку є обґрунтованими та порушене право позивача підлягає захисту. Проте АТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до суду з пропуском загальної позовної давності тривалістю у три роки, про що заявлено стороною відповідача, та є підставою для відмови у позові.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Райффайзен Банк" задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову АТ "Райффайзен Банк".
У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 серпня 2006 року, визначеної рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 червня 2014 року у сумі 48 113,31 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2, яка складається з трьох жилих кімнат та має загальну площу 67,90 кв. м, жилу площу 40,80 кв. м, що належить іпотекодавцям у рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Науково-дослідним інститутом "Квант" 27 липня 1994 року згідно з розпорядженням (наказом) від 27 липня 1994 року.
Звернення стягнення вирішено здійснити шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну продажу встановлено за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб`єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог банку у частині звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки позичальник порушив умови кредитного договору, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.
При цьому апеляційний суд, ураховуючи встановлені рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 червня 2014 року у справі № 752/14474/13 обставини та розмір стягнутої заборгованості, вважав необґрунтованим розрахунок заборгованості, наданий позивачем до позовної заяви на суму кредиту - 69 443,26 доларів США, та вважав за необхідне визначити заборгованість, на погашення якої слід звернути стягнення на предмет іпотеки, у розмірі, встановленому зазначеним судовим рішенням у розмірі 48 113,31 доларів США, яке не виконано боржником.
Крім того, апеляцйіний суд виходив з того, що відсутні підстави для застосування позовної давності у спірних правовідносинах, оскільки пунктом 7 додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 11 серпня 2006 року сторони домовились, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням кредитного договору, застосовується строк позовної давності тривалістю в 70 років.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодився з висновками апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Інші учасники справи судове рішення не оскаржують, тому відповідно до статті 400 ЦПК України Верховний Суд розглядає справу в межах доводів касаційної скарги ОСОБА_1 та заявлених банком в суді першої інстанції позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що під час вирішення даного спору апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-3116цс16, у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц (провадження № 61-36495св18).
Апеляційний суд неправильно застосував норми частини першої статті 220, частини першої статті 259 ЦК України, статті 19 Закону України "Про іпотеку" з питання дотримання сторонами нотаріальної форми під час внесення змін у договір іпотеки щодо збільшення строку позовної давності.
Також у касаційній скарзі заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо поширення строку позовної давності з основного на додаткове (акцесорне) зобов`язання, щодо необхідності дотримання сторонами нотаріальної форми під час внесення змін у договір іпотеки (як забезпечувальне зобов`язання) щодо збільшення строку позовної давності у тому випадку, коли такі зміни вносяться шляхом укладення додаткової угоди до основного зобов`язання, укладеного в простій письмовій формі.
Оскільки договором іпотеки не передбачено жодних положень щодо строку позовної давності, то на такі правовідносини з іпотечних зобов`язань застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки у силу статті 257 ЦК України.
Щодо збільшення строку позовної давності, то за угодою до кредитного договору до всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням кредитного договору, застосовується строк позовної давності тривалістю 70 років, проте в силу частини першої статті 259 ЦК України, статті 19 Закону України "Про іпотеку" будь-які зміни позовної давності до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про іпотеку" та частини першої статті 220 ЦК України угода до кредитного договору про збільшення строку позовної давності до 70 років не може поширюватися на договір іпотеки, а поширюється виключно на відносини за кредитним договором.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У поданому відзиві АТ "Райффайзен Банк Аваль" заперечує проти доводів касаційної скарги ОСОБА_1 та просить залишити її без задоволення.
Фактичні обставини, встановлені судами
11 серпня 2006 року між АППБ "Аваль", правонаступником якого є АТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 81 000,00 доларів США зі строком повернення до 11 серпня 2016 року та зобов`язався належним чином використати і повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування коштами у розмірі 12,00 % річних, комісії згідно з умовами договору та тарифами кредитора, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та в строки, визначені цим кредитним договором.
27 травня 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 1 до вказаного кредитного договору, згідно з умовами якої строк кредиту збільшився на 82 календарні місяці, в зв`язку з чим дата остаточного погашення кредиту сторонами була визначена - 11 червня 2023 року (том 1 а.с.26-34).
У пункті 7 вказаної додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 11 серпня 2006 року сторони домовились, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням кредитного договору, застосовується строк позовної давності тривалістю у 70 років.
ОСОБА_2, ОСОБА_3, від імені яких за довіреностями діяв ОСОБА_1, надали згоду на зміну умов кредитного договору відповідно до вказаної додаткової угоди та підтвердили, що застава/іпотека зберігається та забезпечує виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором від 11 серпня 2006 року із врахуванням внесених змін.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 11 серпня 2006 року між банком та ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки, до якого 27 травня 2011 року були внесені зміни.
Відповідно до умов іпотечного договору його предметом є квартира за адресою: АДРЕСА_1, яка складається із трьох житлових кімнат, загальною площею 67,90 кв. м, жилою площею 40,80 кв. м, що належить ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Науково-дослідним інститутом "Квант" 27 липня 1994 року, згідно із розпорядженням (наказом) від 27 липня 1994 року, зареєстрованого Київським бюро технічної інвентаризації 10 серпня 1994 року.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 червня 2014 року у справі № 752/14474/13-ц з ОСОБА_1 на користь АТ "Райффайзен Банк Аваль" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 11 серпня 2006 року у розмірі 48 113,31 доларів США, що в еквіваленті становить 384 569,00 грн.
03 травня 2018 року та 18 травня 2018 року банк направив відповідачам вимоги про виконання грошових зобов`язань за кредитним договором.
Відповідно до висновку про вартість майна від 23 квітня 2018 року, середня ринкова вартість іпотечного майна - 1 265 000,00 грн.
Судом першої інстанції також встановлено і не заперечувалось відповідачами, що позичальник ОСОБА_1 зазначене рішення суду та умови укладеного кредитного договору не виконав.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,
а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про іпотеку"
іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника
у порядку, встановленому цим Законом.
Одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки (статті 12, 33 Закону України "Про іпотеку").
Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку").
Таким чином, Закон України "Про іпотеку" визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України "Про іпотеку") є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41 - 47 Закону України "Про іпотеку"); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі - покупцеві (стаття 38 Закону України "Про іпотеку) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19)).
Отже, застосування такого способу захисту права, як звернення стягнення
на предмет іпотеки, пов`язане виключно з невиконанням основного зобов`язання у встановлений строк (термін).
У справі, яка переглядається, позивач обґрунтовував свої вимоги
про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів тим, що позичальник не виконав належним чином зобов`язання за кредитним договором, допустив утворення заборгованості, розмір якої встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, проте заборгованість залишається непогашеною.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування
не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази
за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень.
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третя статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами
й відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень,
що ОСОБА_1 неналежним чином виконував зобов`язання за кредитним договором. Доведеним є факт наявності заборгованості за кредитним договором від 11 серапня 2006 року, розмір якої встановлено судовим рішенням у справі № 752/14474/13-ц.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній
або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються
при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом
(частина четверта статті 82 ЦПК України).
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду,
що набрали законної сили. Преюдиційність грунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи,
які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.
Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
У частині першій статті 17 Закону України "Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини",
частині четвертій статті 10 ЦПК України передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також у рішенні ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової визначеності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно врахував преюдиційні обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 752/14474/13-ц, та надав їм належну оцінку.
Апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими, з урахуванням наявної та непогашеної заборгованості за кредитним договором від 11 серапня 2006 року, розмір якої встановлено судовим рішенням у справі 752/14474/13-ц.
Колегія суддів не вбачає неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Колегія суддів вважає правильними висновки апеляційного суду про відсутність правових підставв для застосування позовної давності у спорі.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
За змістом статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
При цьому для визначення моменту виникнення права на позов важливими
є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
У справі, яка переглядається, установлено, що пунктом 7 додаткової угоди від 27 травня 2011 року № 1 до кредитного договору від 11 серпня 2006 року, сторони домовились, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням кредитного договору, застосовується строк позовної давності тривалістю в 70 років (том 1 а. с. 26-28). Відмінні від позичальника особи - іпотекодавці ОСОБА_2, ОСОБА_3, від імені яких за довіреностями діяв ОСОБА_1, надали згоду на зміну умов кредитного договору відповідно до вказаної додаткової угоди та підтвердили, що застава/іпотека зберігається та забезпечує виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором від 11 серпня 2006 року із врахуванням внесених змін.
Вказана додаткова угода недійсною, в тому числі з підстав несправедливості умов щодо збільшення позовної давності, у встановленому законом порядку не визнана та є чинною, а отже, обов`язковою для сторін у кредитному зобов`язанні.
Крім того, зі змісту пункту 1.1 договору іпотеки, укладеного між сторонами, вбачається, що цей договір забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору від 11 серпня 2006 року, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення дії кредитного договору, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем - позичальником, за умовами якого іпотекодавець - позичальник зобов`язаний до 11 серпня 2016 року повернути іпотекодежателю кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 81 000,00 доларів США, сплатити проценти за користування кредитом згідно з умовами кредитного договору, комісійну винагороду, а також можливу неустойку (штраф, пеню), у розмірі, строки і у випадках, передбачених кредитним та цим договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору.
З урахуванням наведеного та установлених у цій справі судом фактичних обставин, зокрема, умов пункту 7 додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 11 серпня 2006 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущено.
Наведені у касаційній скарзі доводи вже були предметом дослідження
у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства,
і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України суд апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом
не здійснює.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2017 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року до розгляду справи в касаційній інстанції, то виконання цього судового рішення, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України, підлягає поновленню.