Постанова
Іменем України
21 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 713/2311/19
провадження № 61-9320св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Альфа-Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - Служба у справах дітей Вижницької районної державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 28 січня 2021 року, ухвалене у складі судді Кириляк А. Ю., та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Половінкіна Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про зняття з реєстраційного обліку, визнання особи такою, що втратила право користування майном.
Позовна заява мотивована тим, що АТ "Альфа Банк" набуто право власності на предмет іпотеки - будинок АДРЕСА_1, загальною площею 258,40 кв. м, житловою площею 135,40 кв. м, що належав на праві власності ОСОБА_1 .
Окрім колишнього власника спірного будинку ОСОБА_1, у вказаному будинку також проживають та зареєстровані члени його сім`ї: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 .
Колишній власник ОСОБА_1 та члени його сім`ї продовжують користуватися будинком, створюють перешкоди у здійснені власником права користування та розпорядження нерухомим майном.
Також наявність реєстрації ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у житловому приміщенні створює перешкоди у реалізації власником права на вільне розпорядження майном.
З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, АТ "Альфа-Банк" просило визнати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 таким, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1, загальною площею 258,40 кв. м, житловою площею 135,40 кв. м, зняти ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 25 листопада 2020 року залучено до участі у справі співвідповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Службу у справах дітей Вижницької районної державної адміністрації Чернівецької області.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 28 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року, у задоволенні позову АТ "Альфа-Банк" відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що предмет іпотеки придбано не за рахунок кредиту, тому виселення можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У червні 2021 року АТ "Альфа-Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що предметом позову є визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним будинком, а не виселення, тому помилково застосували до спірних правовідносин положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", статті 109 ЖК УРСР, та не застосували положення статті 391 та глави 32 "Право користування чужим майном" ЦК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 229/3757/15-ц (провадження № 61-1429св18), від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц (провадження № 61-20713св18), від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18 (провадження № 61-19252св19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 61-20711св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19 (провадження № 61-17888св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 357/7940/16-ц (провадження № 61-25704св18).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
08 грудня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 334, згідно з умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 70 000,00 дол. США, зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 07 грудня 2021 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 08 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 334, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку таке нерухоме майно: будинок, що складається із: житлового будинку (літ. "А") дерево, загальною площею 258,40 кв. м, житловою площею 135,40 кв. м, літня кухня (літ. "Б") дерево, сарай (літ. "В") дерево, (літ. "Г") дерево, сарай (літ. "Д") дерево, убиральня (літ. "Е") цегла, криниця (літ. "К") будова, вигрібна яма ("1-3) з/бетон, огорожа (№ 4) дер.штах./мет. труби, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області 02 листопада 2005 року на підставі рішення № 107 від 21 жовтня 2005 року, зареєстрованого у Вижницькому районному бюро технічної інвентаризації 10 листопада 2005 року в реєстрову книгу № 15, стор. 361, за реєстровим № 2691, та внесеного до Реєстру прав власності на нерухоме майно 10 листопада 2005 року за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 12639049.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 грудня 2019 року № 192966386, за АТ "Альфа-Банк" 11 березня 2019 року зареєстровано право власності на будинок, загальною площею 258,40 кв. м, житловою площею 135,40 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
07 серпня 2019 року АТ "Альфа-Банк" направлено вимогу ОСОБА_1 про виселення та зняття з реєстраційного обліку.
Згідно з довідкою Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області від 01 квітня 2020 року у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані такі особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, 2008 року народження.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).
Усталена практика Верховного Суду засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 ЖК Української РСР.
Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК Української РСР (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15).
Такий правовий висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року по справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19). У цій постанові, зокрема, зазначено, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК Української РСР.
Обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України "Про іпотеку" є передбачуваними.
Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" внесено зміни до статті 109 ЖК Української РСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Отже, за змістом статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК Української РСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
У справі, що розглядається, кредитодавець, який набув право власності на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення у позасудовому порядку, заявив про наявність перешкод у користуванні своєю власністю, оскільки у спірному будинку зареєстровані відповідачі, які відмовляються виселятися з будинку.
При зверненні стягненні на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя банк був обізнаний про наявність обтяжень спірного будинку, який належав на праві власності іпотекодавцю, зокрема про наявність відповідних речових прав відповідачів, які зареєстровані і проживає у житловому приміщенні. Банк мав можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку із невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою, а також мав усвідомлювати, що права власника спірного будинку обмежуються у зв`язку із наявністю прав осіб, які мають право користування вказаним будинку.
Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутому позивачем на підставі іпотечного договору будинку, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК Української РСР на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо будинок придбаний не за рахунок коштів, отриманих у позику.
Таким чином, іпотекодержатель як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірним будинком і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у будинку й право користування житлом.
Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).
Подібні висновки висловлені Верховний Судом у постановах від 06 травня 2020 року у справі № 640/15833/16-ц (провадження № 61-44536св18), від 09 вересня 2021 року у справі № 205/5044/19 (провадження № 61-2490св21).
За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог із урахуванням гарантій, передбачених частиною другою статті 109 ЖК Української РСР, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачам у зв`язку із виселенням.
Доводи касаційної скарги про те, що суди неправильно застосували статтю 40 Закону України "Про іпотеку" та статтю 109 ЖК Української РСР, оскільки позивач не просив виселити відповідачів, є необґрунтованими, з огляду на викладені вище висновки.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Посилання касаційної скарги на неврахування судами висновків викладених у постановах суду касаційної інстанції, є необґрунтованими, оскільки висновки у наведених заявником судових рішеннях, не суперечать висновкам, яких дійшли суди попередніх інстанцій у справі, яка переглядається.