Постанова
Іменем України
23 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 727/192/19
провадження № 61-10602св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач (за зустрічним позовом відповідач) - ОСОБА_1,
відповідач (за зустрічним позовом позивач) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Мандзюк Віктор Борисович, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 червня 2020 року у складі колегії суддів: Владичан А. І., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на майно.
Позов обґрунтовувала тим, що вона з листопада 1997 року по день смерті ОСОБА_3 проживала з ним разом, вела спільне господарство. 17 вересня 2001 року ними за спільні кошти, які разом заробляли та відкладали, придбано квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на дану квартиру оформлено на ОСОБА_3
14 червня 2006 року вона з ОСОБА_3 уклали церковний шлюб, а 17 листопада 2015 року зареєструвала свій шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького МУЮ, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Вважає, що квартира АДРЕСА_1, є спільною сумісною власністю, оскільки вона придбана під час проживання однією сім`єю, на спільні кошти та на підставі договору купівлі-продажу, а також вважає, що має право на визнання за нею 1/2 ідеальної частки зазначеної квартири.
Квартира придбана до набрання СК України чинності 01 січня 2004 року, положення статті 74 СК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, тому слід зазначити, що квартира придбана за кошти від спільної праці з ОСОБА_3, а саме - доходу від реставрації старих меблів. Протягом трьох років вона та ОСОБА_3 отримували спільні доходи та змогли зібрати відповідну суму на купівлю квартири.
ОСОБА_1 просила суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю її, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з листопада 1997 року і по день смерті ОСОБА_3, визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3, квартиру АДРЕСА_1, та визнати за нею право власності на 1/2 ідеальну частину зазначеної квартири.
У травні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно.
Зустрічну позовну заяву обґрунтовувала тим, що ОСОБА_3 є її сином, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, згідно якої ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги за законом, тому вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
17 вересня 2001 року на ім`я ОСОБА_3, за договором купівлі-продажу оформлена квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 стверджувала, що під час роботи за кордоном, в період з квітня 2000 року по травень 2001 року переказала в Україну 3 543 дол. США на придбання квартири. Саме на її переказані кошти син уклав договір купівлі-продажу спірної квартири. Зазначала, що дана квартира її, однак оформлена не на її ім`я, оскільки в той час перебувала за кордоном та не мала можливості приїхати для належного оформлення зазначеної квартири. Запевняла, що ОСОБА_1 та її померлий син не мали джерел доходу для придбання нерухомого майна, оскільки вони являються інвалідами та їх єдиний дохід це пенсія по інвалідності. Стверджувала, що з січня 2004 року постійно проживає в квартирі АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 просила суд визнати право особистої приватної власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1, оскільки спірна квартира фактично придбана нею, за її особисті кошти і виключно для її проживання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Першотравневий районний суд м. Чернівців рішенням від 10 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Встановив факт постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01 січня 2004 року і по день смерті ОСОБА_3, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнав спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3, квартиру АДРЕСА_1 .
Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження спільного проживання разом з померлим ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з листопада 1997 року по день смерті ОСОБА_3, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1, зокрема на підтвердження ведення сторонами спільного господарства та бюджету, планування спільного відпочинку, виконання взаємних прав та обов`язків, що притаманні подружжю.
Отже слід встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01 січня 2004 року по день смерті ОСОБА_3, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 . Доказів зворотнього суду не надано та визнано відповідачем.
Спірна квартира набута внаслідок спільної праці ОСОБА_1 та ОСОБА_3, в період проживання однією сім`єю, тому належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності у рівних частках.
Тому суд вважав, що в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3, квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частини квартири АДРЕСА_1 позов необхідно задовольнити.
Разом з тим, належними та допустимими доказами не підтверджено, що спірна квартира придбана на кошти ОСОБА_2 .
Надані квитанції грошових переказів міжнародної системи термінових коштів, свідчать лише про передачу грошових сум без вказівки призначення платежу, що не може бути належним доказом підтвердження купівлі спірної квартири за кошти ОСОБА_2 . Крім того, 18 липня 2003 року ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу купила іншу квартиру АДРЕСА_2, що може свідчити про те, що вказана квартира придбана за передані нею кошти.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.
Чернівецький апеляційний суд постановою від 15 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 березня 2020 року в частині встановлення факту постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3, змінив, встановивши факт постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 16 листопада 2015 року.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 березня 2020 року в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1, скасував.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно відмовив.
У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували свій шлюб 17 листопада 2015 року, тому рішення суду першої інстанції в цій частині слід змінити, встановивши факт постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Проте, на підтвердження своїх вимог про визнання квартири спільною власністю та визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири ОСОБА_1 мала надати докази, з яких можливо було б встановити факт внесення нею певних коштів на придбання квартири.
Між тим, сам факт отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 доходів від реставрації меблів та ремонту побутової техніки не може бути доказом участі у придбанні спірної квартири, а показання свідків не можуть підтверджувати обставини участі коштами у купівлі цього нерухомого майна і розміру такої участі.
Отже, ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження набуття спірного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_3 внаслідок їх спільної праці, або доказів укладення між ними письмової угоди про створення спільної сумісної власності,.
Таким чином, відсутні правові підстави для задоволення позову в частині визнання спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира придбана на кошти ОСОБА_2, належними та допустимими доказами не підтверджені, оскільки надані квитанції грошових переказів міжнародної системи термінових коштів, свідчать лише про передачу грошових сум без вказівки призначення платежу та не можуть бути належними доказами на підтвердження купівлі спірної квартири. Крім того, 18 липня 2003 року ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу купила іншу квартиру АДРЕСА_2, що може свідчити про те, що вказана квартира була придбана за передані нею кошти.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 через адвоката Мандзюка В. Б., посилаючись неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1, та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 26 листопада 2020 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 509/5351/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 355/1599/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 127/13504/15-ц.
Касаційну скаргу мотивувала тим, що суд апеляційної інстанції, правильно встановивши факт отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 доходів від реставрації меблів та ремонту побутової техніки (тобто факт одержання доходів від спільної праці), не правильно застосував пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 року № 29.
Разом з тим, суд першої інстанції правильно вважав доведеною обставину, що завдяки спільним трудовим зусиллям (реставрації меблів, отримання доходу від такої діяльності, ведення спільного господарства, спільному бюджету) ОСОБА_1 та ОСОБА_3, як сім`ї, придбана спірна квартира.
Доводи інших учасників справи
У січні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.
Зазначає, що доводи ОСОБА_1 про існування спільного доходу з ОСОБА_3 від реставрації і реалізації старих меблів, як джерела для придбання спірної квартири, не відповідають приписам статей 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України, ґрунтуються виключно на показах свідків, які не мають інформації про суми, які нібито було ними зароблені та про порядок розрахунків за спірну квартиру.
Вважає, що суд апеляційної інстанції врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник в касаційній скарзі.
У лютому 2021 року ОСОБА_4 (правонаступник померлої ОСОБА_2, якого залучено до участі у справі під час касаційного перегляду) подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.
Зазначає, що доводи ОСОБА_1 про існування спільного доходу з ОСОБА_3 від реставрації і реалізації старих меблів, як джерела для придбання спірної квартири, не відповідають приписам статей 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України, ґрунтуються виключно на показах свідків, які не мають інформації про суми, які нібито було ними зароблені та про порядок розрахунків за спірну квартиру.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник в касаційній скарзі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що починаючи з листопада 1997 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом. 14 червня 2006 року ОСОБА_1 з ОСОБА_3 уклали церковний шлюб. 17 листопада 2015 року позивач та ОСОБА_3 одружились.
17 вересня 2001 року ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на дану квартиру оформлено на ОСОБА_3, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 17 вересня 2001 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Після смерті ОСОБА_3, спадкоємцями за законом, які прийняли спадщину являються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Інших спадкоємців за законом які прийняли спадщину не має.
Також встановлено, що свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 в судовому засіданні суду першої інстанції стверджували, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом з 1997 року. Вказували, що не тільки вели спільно господарство, а й працювали разом, реставруючи старі меблі, після чого їх продавали, також за грошову винагороду ремонтували побутову техніку. Також зазначали, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбана квартира, однак при оформленні договору чи передачі грошей не були присутні, деталі купівлі-продажу їм невідомі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.