Постанова
Іменем України
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 520/16331/18
провадження № 61-10189 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка І. А. від 20 травня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг, стягнення: відсотків з урахуванням встановленого індексу інфляції
у розмірі 51 595,28 грн, відсотків з урахуванням трьох відсотків річних
від простроченої суми пені за прострочення зобов`язання у розмірі
10 342,76 грн, відшкодування упущеної вигоди у сумі 43 759,22 грн,
моральної шкоди у сумі 5 тис грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 27 квітня 2016 року між ним та публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ, Банк) "Банк Михайлівський" укладено договір про надання та використання платіжної картки "Депозит вклад" від 27 квітня 2016 року №200516875. Відповідно до умов Договору банківського рахунку Банк за ініціативою Клієнта відкриває Клієнту на його ім`я поточний рахунок № НОМЕР_1 в гривні
(з дебетовим порядком обслуговування) для зберігання грошей та проведення операцій за допомогою Картки відповідно до умов Договору та моїх розпоряджень.
Вказував, що 23 травня 2016 року між ним та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір банківського вкладу (депозиту) "Перше знайомство"
(№ 980-016-000251158). Відповідно до умов Договору, ним було внесено
190 230,00 грн.
Зазначав, що 23 травня 2016 року на підставі рішення Правління Національного банку України (далі - НБУ) №14/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 23 травня 2016 року прийнято рішення №812 про запровадження з 23 травня 2016 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський".
На момент введення тимчасової адміністрації на його рахунках у ПАТ "Банк Михайлівський" знаходилися грошові кошти в сумі 191 300,85 грн, які гарантувалися та підлягали виплаті (поверненню) йому в порядку, встановленому Законом України "Про систему гарантуванні вкладів фізичних осіб".
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12 липня 2016 року №124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію
ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 липня 2016 року №1213, "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень ліквідатора банку". Оскільки відповідно до частини третьої статті 18 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд інформує про свою діяльність шляхом опублікування інформації на офіційному сайті, він дізнався, що з 15 липня 2016 року почалися виплати гарантованої суми вкладникам через банки-агенти. Для отримання гарантованої суми відшкодування вкладникам необхідно було звернутися до банків-агентів для отримання коштів, але він дізнався про те, що його не було включено до переліку вкладників, як особу, яка має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду. Він неодноразово направляв заяви із вимогою включити його до переліку вкладників які мають право на отримання коштів відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в межах 200 тис грн, проте, жодної відповіді не отримував.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2017 року у справі №815/2593/17, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року, його адміністративний позов задоволено частково. Визнано бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ "Банк Михайлівський" протиправною щодо невключення повної інформації до переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб стосовно всієї гарантованої суми належної йому до виплати. Зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова О. Ю. внести зміни до переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб стосовно включення всієї суми відшкодування належної йому до виплати, а саме 189 714,72 грн.
У задоволенні інших його позовних вимог відмовлено.
Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_2 просив суд позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Одеси у складі судді Коваленко О. Б. від 11 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивована тим що, позивач 08 травня
2018 року отримав суму належних до виплати грошових коштів, а саме 189 714,72 грн у банку-агенті Фонду гарантування, тому Фонд гарантування вкладів фізичних осіб діяв у межах своїх повноважень та впорядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відповідно до положень статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у період дії тимчасової адміністрації фінансові санкції не застосовуються.
Також, судом зазначено, що позивач та Фонд не перебувають у договірних відносинах, фонд виконує спеціальні функції, зокрема, у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, які передбачені Законом, а Закон не визначає підстав, умов та порядку нарахування Фонду неустойки (пені), збитків та моральної шкоди за ті чи інші дії або бездіяльність.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2020 року скасовано. Провадження справі
закрито. Роз`яснено ОСОБА_2, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Ухвала суду апеляційної інстанцій мотивована тим, що майнові вимоги ОСОБА_2 заявлені не до банку-боржника, а до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб уповноваженого на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" та стосуються правомірності дій останнього, пов`язаних із своєчасністю виплати позивачу гарантованого відшкодування, тому спір є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. При цьому, суд посилається на судову практику, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду та Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що вимога позивача про відшкодування моральної шкоди є похідною від основних вимог, тому підлягає розгляду адміністративним судом, оскільки заявлена в одному провадженні з вимогами вирішити публічно-правовий спір.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року,
в якій посилається на неправильному застосуванню судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенню норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції й направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі, яка є малозначною, на підставі підпункту а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, витребувано цивільну справу № 520/16331/18 з Київського районного суду м. Одеси
й надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що справа повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства, так як предметом спору є не стягнення грошових коштів за договором банківського рахунку, а збитків (грошових коштів), нарахованих в якості фінансових санкцій за утримання його грошових коштів, як вкладника ПАТ "Михайлівський", на рахунку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до частини другої
статті 625 ЦК України. Крім того, вказує, що позовні вимоги стосуються відшкодуванню на його користь шкоди, завданої за період до виплати гарантованого вкладу з 15 липня 2016 року до 08 травня 2018 року, тому він не оскаржує законність рішень дій чи бездіяльності Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, тому вважає, що спір повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково застосував висновки Великої Палати Верховного Суду та Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки правовідносини
у справах, на які послався апеляційний суд, відрізняються від цієї справи.
При цьому, посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України: від 09 листопада 2016 року у справі №6-2309 цс 16; від 05 липня 2017 року у справі № 6-1094 цс 17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 22 серпня 2018 року у справі № 766/10783/16-ц, провадження №14-278 цс 18, від 05 грудня 2018 року у справі
№ 210/5258/16-ц, провадження №14-463 цс 18, від 26 червня 2019 року
у справі № 263/5125/18, провадження № 11-286 апп 19, від 13 листопада
2019 року у справі № 638/14694/18, провадження №14-434 цс19, від 30 січня 2019 року у справі №826/12003/16, провадження №11-1252 апп18;
від 12 травня 2020 року у справі №761/44056/17, провадження
№ 14-571 цс 19.
Крім того, посилається на пункт 27 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" та пункт 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ", які апеляційний суд не застосував.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою
для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень
(пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законм України
від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).
Нормами статті 27 цього Закону установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур`єр" або "Голос України".
Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.
Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер.У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.
Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн
(якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої
статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16
(провадження № 11-126апп18); від 23 травня 2018 року у справі
№ 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 06 червня 2018 року
у справі № 727/8505/15-ц (провадження №14-180цс18); від 23 січня 2019 року
у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18); від 10 квітня 2019 року справі № 761/10730/18 (провадження №14-116цс19), є незмінними.
Спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Фонд (його уповноважена особа) у таких правовідносинах виконує не владні управлінські функції, а здійснює представництво інтересів банку-відповідача як сторони відповідного договору.
У цій справі позивач просить стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб передбачені статтею 625 ЦК України три проценти річних, інфляційні втрати, упущену вигоду, а також моральну шкоду. Правовими підставами для стягнення цих сум позивач зазначав несвоєчасну виплату йому Фондом гарантування вкладів фізичних осіб гарантованого відшкодування за договорами вкладу і договорами банківського рахунку, укладеними з неплатоспроможним банком АТ "Банк Михайлівський".
Таким чином, вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних звернені позивачем до Фонду стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою ОСОБА_2 відшкодування за вкладами, відповідно також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року по справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116 цс 19), Об`єднаною Палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
у постанові від 05 вересня 2019 року по справі № 761/11256/17 (провадження
№ 61-31354 сво 18) та Великою Палатою Верховного Суду у постанові
від 25 березня 2020 року у справі №761/29213/18 (провадження №14- 541 цс 19).
З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що ця справа має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду України є безпідставними, так як в зазначених в касаційній скарзі постанови Верховного Суду України було відступлення Великою Палатою Верховного Суду, а в інших зазначених справах Великої Палати Верховного Суду наявні різні фактичні обставини, а саме у цих справах були обставини про те,
що гранична сума гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду перевищувала 200 тис грн, тому на суму, яка не відшкодовувалася підлягають стягнення штрафні санкції і ці спори розглядаються в цивільному судочинстві.
Інші наведені доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду