Постанова
Іменем України
21 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 710/407/19
провадження № 61-2093св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивачі:
ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач третя особа
- -
ОСОБА_3, державний нотаріус Шполянської державної нотаріальної контори,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 листопада 2020 року в складі судді Сакун Д. І. та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 січня 2021 року в складі колегії суддів: Новікова О. М., Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін - ОСОБА_4, яка заповіла позивачам та відповідачу в рівних частках все своє майно, що належало їй на день смерті.
До складу спадщини ОСОБА_4 входить: 1/2 частка у праві власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 ; 1/2 частка у праві власності на земельну ділянку, площею 0,0849 га, розташована на АДРЕСА_1, із призначенням - "Для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд"; 1/2 частка у прав власності на земельну ділянку, площею 0,3746 га, яка також розташована за вказаною адресою, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства; земельна ділянка, площею 2,33 га, яка розташована в межах Шполянської міської ради із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Позивачі звертались до нотаріуса із заявою про видачу їм свідоцтв про право власності на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 . Нотаріус відмовив у їх видачі з тих підстав, що у заявниць відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно. Надати оригінали цих документів нотаріусу позивачі не можуть, оскільки вони знаходяться у відповідача.
Із наведених підстав просили суд визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на таке майно: по 1/6 частці у праві власності на будинковолодіння з прилеглими до нього будівлями та спорудами, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; по 1/6 частці у праві власності на земельну ділянку, площею 0,3746 га, розташовану на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7125710100:01:001:2383); по 1/6 частці у праві власності на земельну ділянку, площею 0,0849 га, розташовану на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7125710100:01:002:0351); по 1/3 частці у праві власності на земельну ділянку, площею 2,33 га, розташовану в межах Шполянської міської ради, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (кадастровий номер 7125710100:04:002:0026).
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на: 1/6 частку у праві власності на будинковолодіння з прилеглими до нього будівлями та спорудами, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/6 частку у праві власності на земельну ділянку, площею 0,3746 га, розташовану на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7125710100:01:001:2383); 1/6 частку у праві власності на земельну ділянку, площею 0,0849 га, розташовану на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7125710100:01:002:0351); 1/3 частку у праві власності на земельну ділянку, площею 2,33 га, розташовану в межах Шполянської міської ради, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (кадастровий номер 7125710100:04:002:0026).
Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на: 1/6 частку у праві власності на будинковолодіння з прилеглими до нього будівлями та спорудами, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/6 частку у праві власності на земельну ділянку, площею 0,3746 га, розташовану на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7125710100:01:001:2383); 1/6 частку у праві власності на земельну ділянку, площею 0,0849 га, розташовану на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7125710100:01:002:0351); 1/3 частку у праві власності на земельну ділянку, площею 2,33 га, розташовану в межах Шполянської міської ради, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (кадастровий номер 7125710100:04:002:0026).
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення судів мотивовані тим, що позов пред`явлено до належного відповідача, який є одним із спадкоємців, який не погоджується з розподілом часток між спадкоємцями. Позивачі не мають змоги в позасудовому порядку оформити права власності на спадкове майно за відсутності у них оригіналів правовстановлюючих документів на відповідне майно. З цих підстав нотаріусом було відмовлено їм у видачі свідоцтв про право на спадщину на спірне майно та роз`яснено можливість вирішення цього питання в судовому порядку. Іншим чином позивачі не можуть захистити свої права на спірне спадкове майно, тому суди визнали обґрунтованими заявлені позовні вимоги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
08 лютого 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 листопада 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 січня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 листопада 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 01 квітня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 листопада 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 січня 2021 року
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неправомірно та безпідставно ухвалено рішення про задоволення позовних вимог. Позивачами не було надано нотаріусу всіх необхідних документів для отримання свідоцтв про право на спадщину, а тому вони необґрунтовано звернулися до суду із цим позовом. Оскаржувані рішення порушують права особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_6, якому належить 1/2 частки у праві власності на спірне домоволодіння. Оскаржувані рішення ухвалені з порушенням пункту 8 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не була залучена до участі у цій справі.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
У встановлений ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2021 року строк відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 09 червня 2015 року, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шполянського районного управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 130.
Позивач ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 09 липня 1993 року та свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 19 травня 1993, виданим Шполянським районним відділом РАГС Черкаської області.
ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 13 червня 1956 року та свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 від 04 листопада 1974 року, виданим Мар`янівською сільською радою, Шполянського району, Черкаської області.
Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 469286 від 20 липня 2005 року, ОСОБА_4 належить земельна ділянка, площею 2,33 га, розташована в межах Шполянської міської ради, Черкаської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 244699 від 01 листопада 2011 року ОСОБА_4 належить земельна ділянка, площею 0,0849 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 614171 від 15 жовтня 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 належить по 1/2 частці у праві власності на земельну ділянку, площею 0,3746 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок № 2396 від 15 вересня 1982 року, ОСОБА_4 належить 1/2 частка у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Із матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 видно, що із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса звернулись: ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Постановами нотаріуса Шполянської державної нотаріальної контори від 07 грудня 2018 року ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину після смерті їх матері ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю у них оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно.
За заповітом від 23 листопада 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу Горбачем В. П. та зареєстрованим у реєстрі за № 1595, ОСОБА_4 заповіла все належне їй майно в рівних частках своїм дочкам: ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 .
Згідно інформації із витягу зі Спадкового реєстру від 14 серпня 2015 року № 41219950, цей заповіт є чинним.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
У статті 1225 ЦК України зазначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За заповітом від 23 листопада 2011 року ОСОБА_4 заповіла все належне їй майно в рівних частках позивачам - ОСОБА_1 та ОСОБА_7, а також відповідачу - ОСОБА_3 .
Із матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4, видно, що із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса звернулись: ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Постановами нотаріуса Шполянської державної нотаріальної контори про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину від 07 грудня 2018 року позивачам було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину після смерті їх матері ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю та як наслідок -ненаданням ними нотаріусу оригіналів правовстановлюючих документів на спірне спадкове майно.
Такі дії нотаріуса відповідають підпункту 4.15 пункту 4 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5), за яким видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Отже, позивачі скористались законними засобами захисту та реалізації своїх спадкових прав в позасудовому порядку та звернулися до суду із відповідним позовом про захист своїх прав.
У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
За статтею 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з можливих способів захисту цивільних та інтересів є визнання права.
Відповідно до статті 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
ОСОБА_8 та ОСОБА_2, за відсутності позасудової можливості на отримання у власність спірного спадкового майна, звернулися до суду із відповідним позовом про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом після смерті їх матері на належні їм за заповітом частки.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Ураховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій, дослідивши належним чином надані докази та встановивши фактичні обставини у справі, дійшли правильного висновку про задоволення заявлених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовних вимог у зв`язку із їх обґрунтованістю.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що позивачі не надали нотаріусу усі необхідні документи для отримання свідоцтв про право на спадщину, оскільки у цій справі предметом позову не є оспорювання законності постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтв про право на спадщину.
Є необґрунтованими аргументи касаційної скарги щодо порушення судами пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України, а саме, що оскаржувані рішення порушують права особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_6, оскільки зі змісту даної норми видно, що її дотримання підлягає перевірці у випадку оскарження рішення особою, яка не брала участі у справі та про права якої суд ухвалив таке рішення. Натомість, дана касаційна скарга подана стороною (відповідачем) у справі, яку ОСОБА_6 не уповноважив на вчинення таких дій від свого імені, а тому цей довід касаційної скарги не свідчить про недотримання судами зазначеної норм процесуального права.
Інші аргументи касаційної скарги ОСОБА_3 є аналогічними доводам апеляційної скарги відповідача, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили належним чином всі обставини у справі, відхиляються, оскільки зводяться до переоцінки доказів у справі, що за змістом статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.
ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України" (CASE "PONOMARYOV v. UKRAINE"), рішення від 03 квітня 2008 року).
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.