Постанова суду № 155/1022/19 від 21.12.2021 про визнання недійсним договору оренди

Постанова

Іменем України

21 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 155/1022/19

провадження № 61-9365св21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач

сільськогосподарське приватне підприємство "Дружба",

відповідачі: третя особа

ОСОБА_1, фермерське господарство "Вік-Агро", державний реєстратор Горохівської районної державної адміністрації Волинської області Щерблюк Юлія Олегівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 08 лютого 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 13 травня 2021 року в складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Киці С. І., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У вересні 2019 року сільськогосподарське приватне підприємство "Дружба" (далі - СПП "Дружба") звернулося до судуз позовом до ОСОБА_1, фермерського господарства "Вік-Агро" (далі - ФГ "Вік-Агро"), третя особа - державний реєстратор Горохівської районної державної адміністрації Волинської області Щерблюк Ю. О., про визнання недійсним договору оренди.

Позовна заява мотивована тим, що 27 квітня 2004 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та СПП "Дружба" (орендар) був укладений договір № 47 оренди земельної частки (паю). За цим договором орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну частку (пай), площею 2,29 га (що еквівалентно 2,06 кадастрових гектарів) для сільськогосподарських потреб, яка знаходиться під № 6 в проекті поділу території на земельні частки (паї) ПОСП "Хлібороб", строком на сім років. Договір був зареєстрований у Квасівській сільській раді, Горохівського району, Волинської області, про що у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) 27 квітня 2004 року вчинено запис № 417.

За умовами договору він може бути розірваний за взаємною згодою сторін, а на вимогу однієї із сторін - за рішенням суду. Договором було передбачено його пролонгацію у разі відсутності заперечення від однієї із сторін за рік до закінчення його дії. У договорі встановлено можливість правонаступництва прав орендодавця у разі його смерті.

СПП "Дружба" стало відомо, що після смерті орендодавця ОСОБА_2 спадщину прийняла його дружина - відповідач ОСОБА_3 . Остання 07 вересня 2018 року зареєструвала за собою право власності на спірну земельну ділянку та 24 вересня 2018 року уклала договір оренди цієї ж земельної ділянки із ФГ "Вік-Агро". Договір оренди є незаконним, оскільки земельна ділянка перебуває в оренді позивача. СПП "Дружба" просило визнати недійсним договір оренди землі від 24 вересня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 і ФГ "Вік-Агро".

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 08 лютого 2021 року позов СПП "Дружба" задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі № б/н, укладений 24 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ФГ "Вік-Агро".

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Волинського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Горохівського районного суду Волинської області від 08 лютого 2021 року - без змін.

Рішення судів мотивовані тим, що при розгляді справи встановлено, що відповідач ОСОБА_4 як спадкоємець ОСОБА_2, у 2018 році стала власником земельної ділянки, яка перебувала в оренді у позивача на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 27 квітня 2004 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 . Договір є дійсним та не припиненим. ОСОБА_1 24 вересня 2018 року уклала спірний договір оренди земельної ділянки з ФГ "Вік-Агро", хоча зазначена земельна ділянки перебуває в оренді СПП "Дружба". Одна і та ж земельна ділянка не може бути одночасно предметом договору оренди між різними сторонами, а тому ОСОБА_1 незаконно вчинила такий правочин. Спірний договір оренди порушує права позивача як орендаря, позбавляє його можливості користуватися орендованою земельною ділянкою та отримувати дохід. Дані обставини свідчать про незаконність спірного правочину, що є підставою для визнання його недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 червня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 08 лютого 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 13 травня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Горохівського районного суду Волинської області від 08 лютого 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, і передати справу на новий розгляд.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 11 червня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 08 лютого 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 13 травня 2021 року.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неправомірно та безпідставно ухвалено рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2018 року в справі № 594/376/17-ц, від 17 квітня 2019 року в справі № 761/41709/17, від 16 січня 2019 року в справі № 521/17654/16-ц, від 29 травня 2019 року в справі № 914/692/18. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

29 липня 2021 року СПП "Дружба" надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому вказувало на законність оскаржуваних судових рішень. Вважало безпідставними доводи касаційної скарги та просило суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

27 квітня 2004 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та СПП "Дружба" (орендар) було укладено договір № 47 оренди земельної частки (паю), згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну частку (пай) загальною площею 2,29 га (що еквівалентно 2,06 кадастрових гектарів), для сільськогосподарських потреб, що знаходиться під № 6 в проекті поділу території на земельні частки (паї) ПОСП "Хлібороб", строком на сім років (з 01 січня 2005 року до 01 січня 2012 року).

Договір був зареєстрований в Квасівській сільській раді, Горохівського району, Волинської області, про що у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) вчинено запис від 27 квітня 2004 року, № 417.

Відповідно до пунктів 2.1., 4.2. договору орендодавець зобов`язаний письмово попередити орендаря про свої наміри щодо продовження чи припинення договору оренди земельної частки (паю) за один рік до закінчення його дії. У випадку, коли жодна з сторін цього договору в установлені строки не заявила про його припинення, він продовжується на кожний наступний період після закінчення дії договору.

Орендар має право на першочергове продовження цього договору після закінчення його дії на тих же чи змінених за згодою сторін умовах (пункт 2.1. договору).

У пункті 4.9. договору передбачено, що він може бути розірваний за взаємною згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір може бути розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами їх зобов`язань, передбачених статтею 27 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Права померлих громадян - співвласників здійснюють їх спадкоємці відповідно до чинного законодавства (пункт 4.7. договору).

Орендодавець ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 21 червня 2018 року, яке набрало законної сили, за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування за законом першої черги на земельну ділянку площею 2,287 га згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВЛ № 072867, як на спадкове майно після смерті чоловіка ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка, кадастровий номер 0720882400:01:001:0011, площею 2,2869 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, 07 вересня 2018 року була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 .

У довідці від 20 серпня 2019 року, наданої СПП "Дружба", зазначено, що спірна земельна ділянка обробляється орендарем (позивачем) і за користування земельною ділянкою нараховується орендна плата, що також підтверджується відомостями про нарахування орендної плати.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 24 вересня 2018 року ОСОБА_1 уклала з ФГ "Вік-Агро" договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0720882400:01:001:0011, площею 2,2869 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Реєстрація договору здійснена державним реєстратором Горохівської районної державної адміністрації Щерблюк Ю. О., про що зроблено запис № 28146998 від 24 вересня 2018 року. Строк дії договору - до 23 вересня 2033 року.

Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 03 вересня 2020 року, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до СПП "Дружба" про розірвання договору оренди земельної частки (паю) № 47, зареєстрованого 27 квітня 2004 року за № 487 Квасівською сільською радою, Горохівського району, Волинської області .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині першій статті 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, ЗК України, Законом України від 06 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон № 161-XIV).

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону № 161-XIV)

Стаття 31 Закону № 161-XIV встановлює умови припинення договору оренди землі, а саме: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону № 161-XIV).

Згідно з пунктами 4.9, 4.7 договору оренди земельної частки (паю) договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін. На вимогу однієї із сторін цей договір може бути розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами їх зобов`язань, передбачених статтею 27 ЗК України. Реорганізація орендаря, а також заміна осіб у складі орендодавця не є підставою для зміни умов розірвання договору. Права померлих громадян - співвласників здійснюють їх спадкоємці відповідно до чинного законодавства.

У пунктах 2.1., 4.2. договору оренди земельної частки (паю) зазначено, що орендодавець зобов`язаний письмово попередити орендаря про свої наміри щодо продовження чи припинення договору оренди земельної частки (паю) за один рік до закінчення його дії. У випадку, коли жодна з сторін цього договору в установлені строки не заявила про його припинення, він продовжується на кожний наступний період після закінчення дії договору.

Орендодавець ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону № 161-XIV перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

У частині п`ятій статті 31 Закону № 161-XIV зазначено, що особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 ЗК України.

За частинами першою та третьою статті 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 21 червня 2018 року, яке набрало законної сили, за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування за законом першої черги на земельну ділянку площею 2,287 га згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВЛ № 072867, як на спадкове майно після смерті чоловіка ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судами правильно встановлено, що ОСОБА_1, яка у 2018 році набула право власності на земельну ділянку (пай) в порядку спадкування за законом, була зобов`язана протягом одного місяця з дня державної реєстрації за нею права власності на землю повідомити про це користувача земельної ділянки СПП "Дружба". Проте, будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 протягом зазначеного строку повідомила позивача про набуття нею права власності на цю земельну ділянку не надала, а також не надала доказів звернення до позивача із відповідними заявами про виплату їй як власнику земельної ділянки орендної плати.

Як установлено судами та не спростовано відповідачами, жодна із сторін договору оренди земельної частки (паю) від 27 квітня 2004 року № 47 не скористалася своїм право на відмову від продовження його дії. Цей договір продовжував діяти після 01 січня 2012 року та відповідно не був припинений і станом на день укладення між відповідачами спірного договору оренди землі від 24 вересня 2018 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року в справі № 193/11/17 викладений висновок, що новий договір оренди земельної ділянки з іншим орендарем може бути укладено лише після припинення дії попереднього договору.

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України та частини першої статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов`язковим для застосування судами.

Отже, оспорюваний договір оренди землі від 24 вересня 2018 року не є законним, оскільки на час його укладення ця земельна ділянка перебувала в оренді СПП "Дружба".

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідачами не надано доказів на підтвердження того, що договір оренди земельної частки (паю) від 27 квітня 2004 року № 47 був розірваний у встановленому законом порядку, визнаний недійсним або неукладеним.

За таких обставин суди дійшли обгрунтованого висновку про визнання недійсним договору оренди землі № б/н, укладеного 24 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ФГ "Вік-Агро".

Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши належним чином надані докази та встановивши фактичні обставини у справі, дійшли правильного висновку про задоволення позову СПП "Дружба" у зв`язку із його обґрунтованістю.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги відповідача ОСОБА_1 про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від: 10 квітня 2018 року в справі № 594/376/17-ц, від 17 квітня 2019 року в справі № 761/41709/17, від 16 січня 2019 року в справі № 521/17654/16-ц, від 29 травня 2019 року в справі № 914/692/18, оскільки у наведених рішеннях та в даній справі встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; ухвалюючи рішення суди виходили із конкретних обставин справи та фактично - з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наведені в обґрунтування касаційної скарги інші аргументи не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не свідчать про незаконність відповідних рішень, зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

При цьому, колегією суддів Верховного Суду враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України" (CASE "PONOMARYOV v. UKRAINE"), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Пронінапроти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.

................

Перейти до повного тексту