Постанова
Іменем України
21 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 565/1739/20
провадження № 61-15901св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Орган опіки та піклування - виконавчий комітет Вараської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 15 квітня 2021 року
в складі судді Мануляк Ю. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від
23 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування - виконавчий комітет Вараської міської ради, про забезпечення повернення малолітньої дитини до Російської Федерації.
Позов мотивований тим, що вона є громадянкою Російської Федерації. 11 січня 2018 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 . Під час шлюбу у них народився
син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . 04 серпня 2018 року ОСОБА_3 набув громадянства РФ, його постійне місце проживання разом із матір`ю зареєстроване в селищі Катуніно Приморського району Архангельської області РФ та йому був виданий паспорт для виїзду за кордон. Вона разом із сином не проживали в Україні. Медичний огляд ОСОБА_3 здійснюється за місцем проживання, а вона отримує щомісячну допомогу по догляду за дитиною.
23 грудня 2019 року вона із сином приїхали в Україну до відповідача для святкування Нового року. Після приїзду в Україну відносини сторін стали більш напруженими. Відповідач вимагав, щоб позивач поїхала в Росію, при чому сина він не відпустив та з цього часу утримує його з собою. Тому 26 січня 2020 року позивач змушена була повернутись в РФ без дитини, щодня намагаючись виходити на зв`язок з відповідачем телефоном. 08 лютого 2020 року позивач знову поїхала до України аби забрати сина, однак відповідач сина не віддав.
29 лютого 2020 року позивач знову приїхала в Україну за сином і вже 01 березня 2020 року покинула з ним м. Вараш, однак 03 березня 2020 року відповідач не дозволив позивачу з сином перетнути кордон та силою відібрав у позивача сина, залишивши її саму на кордоні. Надалі ОСОБА_2 відмовився від будь-якого контакту з нею та не допустив її до свого місця проживання.
Вважає, що відповідач незаконно утримує сина в Україні, оскільки дитина постійно мешкала в Російській Федерації до її незаконного утримання. Утриманням було порушено її право на опіку та піклування дитини, так як вона позбавлена можливості належно виконувати свої батьківські права і згоди або мовчазної згоди на проживання дитини в Україні вона не надавала, а тому дитина має повернутися до місця її постійного проживання в Російській Федерації.
Посилаючись на вказані обставини, просила суд визнати незаконним утримання відповідачем на території України малолітньої дитини сторін ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, та забезпечити повернення дитини в державу постійного проживання - Російську Федерацію; визначити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого, у випадку невиконання рішення суду
в добровільному порядку, ОСОБА_2 зобов`язаний передати малолітню дитину ОСОБА_3 на території України для матері ОСОБА_1 для забезпечення повернення дитини в державу постійного проживання Російську Федерацію.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 15 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від
23 вересня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним утримання ОСОБА_2 на території України малолітньої дитини, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Повернуто малолітню дитину, ОСОБА_3, до держави постійного проживання до Російської Федерації.
У разі невиконання рішення суду в добровільному порядку зобов`язано ОСОБА_2 передати малолітню дитину, ОСОБА_3, матері, ОСОБА_1 для забезпечення повернення дитини до держави постійного проживання до Російської Федерації.
Вирішено питання про судові витрати.
Суд першої інстанції виходив з того, що утримання дитини в Україні було здійснене батьком без згоди матері та порушує право матері на піклування дитиною, в зв`язку з чим є незаконним, а також взявши до уваги, що стороною відповідача не доведено факт наявності підстав для відмови в поверненні дитини, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, належним чином оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, встановивши, що ОСОБА_3 з моменту народження і до його переміщення на територію України та незаконного утримання на території України постійно проживав у селище Катуніно, Приморський р-н, Архангельська обл., РФ., обидва з батьків здійснювали ефективно право піклування про нього, а також те, що утримання дитини на території України, здійснене батьком без згоди матері, порушує її право на піклування про дитину, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та повернення дитини у супроводі матері до Російської Федерації. При цьому суд поклав в основу судового рішення оцінку найкращих інтересів дитини, яка з народження проживала й виховувалась на території РФ, приділив увагу інтересам батьків.
Аргументи учасників справи
У вересні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій просить скасувати судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 521/14556/16 та від 13 квітня 2021 року у справі № 2-4237/12.
Суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про надання оригіналів документів. Посилаючись на копії документів, надані представником позивача
у справі, суд прийшов до переконання, що дитини до 23 грудня 2019 року постійно проживала у Російській Федерації, оскільки відвідувала України два рази і відвідини тривали 65 та 82 дні. Без дослідження оригіналів доказів суд не мав права надавати їм оцінки.
Судом не враховано, що країною постійного місця проживання дитини
з 20 листопада 2018 року є Україна. Вказує, що реєстрацію місця проживання дитини було здійснено за згодою позивача, сторони спільно визначили, що країною постійного місця проживання дитини є Україна, а адресою - адреса його проживання. З моменту переміщення дитини пройшло більше року і вона прижилась у новому середовищі, що відповідно до частини другої статті 12 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, укладеної 25 жовтня 1980 року в м. Гаага (Нідерланди) (далі - Гаазька конвенція), є підставою для відмови в поверненні дитини до Російської Федерації. Не враховано і те, що під забороною розлучення дитини з матір`ю слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини.
У жовтні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надіслала до Верховного Суду відзив, в якому зазначено, що до спірних правовідносин не застосовується висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від
05 серпня 2020 року у справі № 521/14556/16 та від 13 квітня 2021 року у справі № 2-4237/12, оскільки вони випливають з різних обставин. Звертає увагу, що
з моменту незаконного утримання та до моменту звернення позивача до суду минулу менше одного року. Обставини того, чи прижилась дитини до нового середовища можуть мати місце лише у випадку, якщо процедуру повернення дитини розпочато після одного року незаконного утримання. Зазначає, що судові рішення є законними та обґрунтованими, тому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржені судові рішення залишити без змін.
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду письмові пояснення, у яких зазначила, що згідна з поясненнями та доказами, викладеним її представником у відзиві, тому просить оскаржені судові рішення залишити без змін та поновити виконання рішення суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
УхвалоюВерховного Суду від 30 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі; зупинено виконання рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 15 квітня 2021 року до закінчення його перегляду
в касаційному порядку.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 серпня
2020 року у справі № 521/14556/16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 2-4237/12).
Ухвалою Верховного Суду 13 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
11 січня 2018 року сторони уклали шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін в місті Павловськ Павловського району Вороніжської області Російської Федерації народилася дитина ОСОБА_3, який 04 серпня 2018 року отримав громадянство Російської Федерації.
Місце проживання позивача ОСОБА_1 та дитини ОСОБА_3 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . Дитина мала повну медичну страховку, проходила планові медичні обстеження та планову вакцинацію по місцю проживання у РФ.
ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_3 з 20 листопада 2018 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_3 набув громадянства України на підставі частини першої статті
7 Закону України "Про громадянство України" з народження за рішенням УДМСУ
в Рівненській обл. від 07 грудня 2018 року № 1328/18.
До переміщення на територію України дитина перебувала на утриманні обох батьків, однак на постійній основі про дитину піклувалася ОСОБА_1, оскільки позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до трьох років та отримувала соціальні виплати у зв`язку з народженням ОСОБА_3
з 01 липня 2019 року до 06 березня 2020 року.
Згідно відповіді Державної прикордонної служби України від 26 лютого
2021 року № 91-7114/0/15-21-Вих дитина ОСОБА_3 є громадянином Російської Федерації, шість разів перетинав державний кордон України та перебував на територію України з 17 листопада 2018 року до 20 січня 2019 року, з 06 червня 2019 року до 27 серпня 2019 року та з 23 грудня 2019 року до цього часу.
Перетин державного кордону України позивачем співпадає з датами перетину кордону дитиною ОСОБА_3 .
З копії виписки з амбулаторної карти дитини ОСОБА_3 від 12 березня
2020 року встановлено, що медичний огляд дитини проводився 20 грудня
2019 року і дитина покидає дільницю та їде в Україну на Новий рік.
Сторони у справі не заперечували, що позивач прибувала з дитиною до України
з метою відвідати батька - ОСОБА_2 кілька разів та від`їжджала з дитиною з відома відповідача до Російської Федерації.
Однак відповідач не надав згоду на повернення позивача разом із дитиною до Російської Федерації у 2020 році, що підтверджується копією рішення Державної прикордонної служби України про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який не досяг 16-річного віку від 03 березня
2020 року.
06 березня 2020 року ОСОБА_1 зверталась із заявою до Вараського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області щодо перешкод у спілкуванні з дитиною.
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Кузнецовського міського суду Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання місця проживання дитини.
24 липня 2020 року ОСОБА_1 зверталась до Департаменту державної політики у сфері захисту дітей Російської Федерації та до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.