Постанова
Іменем України
21 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 752/24263/17
провадження № 61-14770св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчук М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Консалтингова фірма "Фінанс аналіт сервіс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестиційний Альянс",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2018 року у складі судді Колдіної О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова фірма "Фінанс аналіт сервіс" (далі - ТОВ "Консалтингова фірма "Фінанс аналіт сервіс"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестиційний Альянс" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Інвестиційний Альянс") про захист прав споживача та стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу.
Позов мотивований тим, що між ним та ПАТ "Фідобанк" укладені договори банківського депозиту, а станом на день звернення до суду сума неповернутих банком коштів становить 7 248 038,90 грн.
В позовній заяві зазначається також, що рішенням НБУ від 20 травня 2016 року ПАТ "Фідобанк" віднесено до категорії неплатоспроможних та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Фідобанк", а 18 липня 2016 року Правління НБУ прийняло рішення "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Фідобанк". У зв`язку із зазначеним, позивач вказує, що позбавлений можливості отримати власні кошти, які залишились на рахунку в банку на момент прийняття рішення про ліквідацію банку.
Позивач зазначає, що оскільки відповідачі є власниками істотної участі в ПАТ "Фідобанк" і ними не було вжито заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку на підставі положень статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" просить покласти на них відповідальність за зобов`язаннями ПАТ "Фідобанк" та стягнути солідарно грошові кошти в розмірі 7 248 038,90 грн.
Короткий зміст оскаржених судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 веренся 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що цивільна справа не містить належних та допустимих доказів в розумінні статей 77-80 ЦПК України на підтвердження факту заподіяння ПАТ "Фідобанк" майнової шкоди позивачу через порушення відповідачами, як власниками істотної участі, положень Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд дійшов помилкових висновків про те, що позов не підлягає задоволенню, оскільки процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що є спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, а отже у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед вкладниками, кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальним законом та цей закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у даних правовідносинах, позивач є кредитором банку, а чинним законодавством не передбачено задоволення кредиторів іншим чином.
Висновки суду суперечать реальним обставинам справи, оскільки відповідно до пункту 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюються: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, а також накладення арешту на кошти та майно банку.
Висновки судів щодо не надання позивачем доказів на підтвердження допущення відповідачами порушень і що ці порушення призвели до визнання банку неплатоспроможним та прийняття рішення про його ліквідацію не відповідають дійсним обставинам справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2019 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
У вересні 2019 року матеріали цивільної справи № 752/24263/17 надійшли до Верховного Суду та 11 грудня 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини
Суди встановили, що між ПАТ "Фідобанк" та позивачем були укладені договори банківських вкладів.
Станом на день звернення до суду сума неповернутих Банком коштів становить 7 248 038,90 грн.
На підставі рішення НБУ від 20 травня 2016 року № 8 "Про віднесення ПАТ "ФІДОБАНК" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 травня 2016 року № 783 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПУАТ "ФІДОБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
Правлінням Національного банку України 18 липня 2016 року прийнято рішення № 142-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Фідобанк", а виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 19 липня 2016 року № 1265 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Фідобанк" та призначено уповноважену особу на ліквідацію неплатоспроможного банку.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) вказано, що:
"на Фонд та уповноважену особу Фонду законом покладені повноваження органів та посадових осіб неплатоспроможного банку, включаючи повноваження заявляти від імені банку будь-які позови до суду, зокрема і позови про відшкодування шкоди. Якщо банку належить майно, зокрема право вимоги про відшкодування шкоди, то внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє. Тому ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункти 7.81-7.88).
Вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Натомість вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків). Право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку. При цьому законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв`язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) зазначено, що:
"порядок оскарження дій та бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду в процесі здійснення ними повноважень органу управління банком, зокрема, щодо виявлення майна банку, включаючи права вимоги банку до його боржників, у тому числі щодо відшкодування шкоди, завданої банку, дій та бездіяльності щодо здійснення прав банку стосовно його прав вимоги, стягнення коштів з боржників банку або продажу майна банку, включаючи продаж його вимог, законом не встановлено. Оскільки неналежне здійснення Фондом та уповноваженою особою Фонду таких повноважень впливає на похідний інтерес вкладників та інших кредиторів у формуванні ліквідного майна банку, його ліквідаційної маси у грошовій формі, в тому числі у трансформації прав вимоги у грошові активи, які підлягають подальшому розподілу між кредиторами, Велика Палата Верховного Суду констатує наявність прогалини в законодавстві і вважає, що вона підлягає заповненню за аналогією закону (частина перша статті 8 ЦК України), а саме за аналогією частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства: дії (бездіяльність) Фонду, зокрема в особі уповноваженої особи Фонду, щодо формування ліквідаційної маси банку, у тому числі щодо трансформації майна банку у грошову форму, можуть бути оскаржені до господарського суду кредиторами банку".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) вказано, що:
"у цій справі позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення на її користь коштів як збитків, завданих, на думку позивачки, неправомірними діями відповідача по відношенню до банку. Водночас такими діями збитки можуть бути завдані саме банку, а не позивачці.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого.
Отже, позивачка не довела порушення її права чи безпосереднього інтересу, а тому вона є неналежним позивачем у цій справі. Це є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9))". Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачкою в тому, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) зазначено, що:
"Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами позивачки про те, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Так, відповідно до частин третьої - п`ятої статті 58 цього Закону учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку; власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку; пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначеною статтею передбачена відповідальність пов`язаних осіб банку перед банком, а не перед його кредиторами.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що якщо банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.61).
При цьому Велика Палата Верховного Суду у цій справі не вирішує питання про виконання чи порушення відповідачем обов`язків, покладених на нього законом, зокрема статтею 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки таке вирішення було би виходом за межі цієї справи. Зазначене питання має бути вирішене в межах іншої справи за позовом належного позивача".
У справі, що переглядається:
позивач звернувся з позовом про стягнення на його користь коштів як збитків, завданих, на його переконання, неправомірними діями відповідачів по відношенню до банку. Водночас такими діями збитки можуть бути завдані саме банку, а не позивачу;
позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу.
Суди відмовили у задоволенні позову у зв`язку з тим, що позивач не довів можливості застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків з відповідачів, оскільки ним не доведено наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, хоча належало відмовити через те, що позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, він є неналежним позивачем у цій справі.
У зв`язку з цим судові рішення підлягають зміні в мотивувальній частині.