Постанова
Іменем України
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 347/1370/19
провадження № 61-9572св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області,
відповідачі: Косівська міська рада, Виконавчий комітет Косівської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 червня 2020 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Томин О. О., Ясеновенко Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області, Косівської міської ради, Виконавчого комітету Косівської міської ради про визнання рішення незаконним, визнання права на приватизацію квартири.
Позовна заява мотивована тим, що з 08 грудня 1999 року до 19 червня 2006 року він проходив військову службу в органах Служби безпеки України. На підставі ордеру від 06 травня 2005 року № 6 вселився у квартиру АДРЕСА_1, в якій проживає та несе витрати з її утримання.
Рішенням Виконавчого комітету Косівської міської ради від 24 квітня 2019 року йому відмовлено у наданні дозволу на приватизацію квартири з огляду на те, що квартирі надано статус службової та відсутня згода відомства на зняття цього статусу. Вважає таку відмову незаконною, оскільки виконкомом міської ради в установленому порядку не приймалося рішення про віднесення спірної квартири до службового житла, тому вона не є службовою. Крім того, ордер на право зайняття спірної квартири за своєю формою та змістом не є спеціальним ордером на зайняття службового житла, відповідно не свідчить про надання службового приміщення.
Позивач просив суд визнати незаконним рішення Виконавчого комітету Косівської міської ради від 24 квітня 2019 року та визнати за ним право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 .
У вересні 2019 року Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області подало зустрічний позов до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житла.
Зустрічний позов мотивований тим, що спірна квартира закріплена з правом володіння і користування за Косівським райвідділом Управління Служби безпеки України, а тому вона надана ОСОБА_1 саме у зв`язку із проходженням військової служби в органах Служби безпеки України. Станом на 18 вересня 2019 року відповідач до житлово-побутової комісії Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області із заявою про надання йому квартири в постійне користування не звертався і рішення з цього приводу не приймалося. Договору найму жилого приміщення з балансоутримувачем квартири Державне підприємство "Косів ЖТКО" чи його правонаступниками він також не укладав, як і не проводив жодної оплати за користування нею. Вважає, що ОСОБА_1 самоправно зайняв спірне приміщення, яке може використовуватись Управлінням Служби безпеки України для проживання його працівників.
Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області просило на підставі статті 116 ЖК Української РСР виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 19 грудня 2019 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області до ОСОБА_1 задоволено.
Поновлено Управлінню Служби безпеки України в Івано-Франківській області строк звернення до суду.
Виселено ОСОБА_1 з відомчої квартири Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області № 25, що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 без надання іншого житла.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира є службовою, а тому не підлягає приватизації відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Задовольняючи зустрічний позов місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 самоправно займає вказану квартиру, оскільки договір найму житлового приміщення відомчого житлового фонду не укладав, із заявою про надання квартири в постійне користування до житлово-побутової комісії Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області не звертався.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Косівського районного суду від 19 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним рішення Виконавчого комітету Косівської міської ради від 24 квітня 2019 року № 30-1 про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на приватизацію квартири АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житла відмовлено.
Стягнуто з Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області та Виконавчого комітету Косівської міської ради на користь ОСОБА_1 по 1 536,80 грн понесених судових витрат з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна квартира у встановленому порядку не була віднесена до числа службових, а тому рішення Виконавчого комітету Косівської міської ради від 24 квітня 2019 року про відмову ОСОБА_1 у приватизації квартири АДРЕСА_1 прийняте без врахування норм чинного законодавства та підлягає скасуванню, а позивач має право на приватизацію цієї квартири.
ОСОБА_1 вселився у квартиру АДРЕСА_1 на підставі відповідного ордера на житлове приміщення, а висновок суду першої інстанції, про те, що він самовільно зайняв цю квартиру та підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення, є помилковим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо правового статусу відомчого житла, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 369/10486/15-ц, висновку про те, що такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-2010цс16.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що позивач набув право користування спірною квартирою у зв`язку з військовою службою в органах Служби безпеки України та у зв`язку із звільненням у 2005 році з військової служби за власним бажанням він втратив право на користування спірною квартирою (висновок Верховного Суду у постанові 11 липня 2018 року у справі № 369/10486/15-ц);
ОСОБА_1 не набув право на одержання ордеру та подальше вселення до спірної квартири як до житлового приміщення державного (відомчого) житлового фонду, оскільки визначеного статтею 52 ЖК Української РСР рішення Виконавчим комітетом Косівської міської ради не приймалося;
не набувши права на одержання ордеру та на подальше вселення ОСОБА_1 до спірної квартири, позивач здійснює самоправне зайняття цього житла, яке в цей же час може використовуватися Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області для проживання діючих працівників Управління, які проходять службу у Косівському районному відділенні Управління Служби безпеки України та потребують покращення житлових умов. Це, в свою чергу, вказує на порушення законних прав та інтересів, а саме щодо володіння та користування зазначеним майном Управлінням Служби безпеки України в Івано-Франківській області та стало підставою для звернення до суду із зустрічним позовом (у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2010цс16 від 22 червня 2017 року зроблено висновок, що такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі).
У жовтні 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 08 грудня 1999 року до 19 червня 2006 року позивач проходив військову службу в органах Служби безпеки України на посадах офіцерського складу (а. с. 9).
Рішенням Виконавчого комітету Косівської міської ради від 27 квітня 2005 року № 50 вирішено надати службові квартири та виписати ордер працівникам районного відділення Управління Служби безпеки України, в тому числі ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . Зі змісту рішення вбачається, що воно прийнято з врахуванням листа Косівського районного відділення Управління Служби безпеки України від 06 квітня 2005 року № 456 про надання службових квартир та видачу службових ордерів для поселення його працівників (а. с. 49).
На підставі цього рішення виконкомом Косівської міської ради позивачу 06 травня 2005 року видано ордер на житлове приміщення № 6 на право вселення у вказане житлове приміщення (а. с. 8).
У довідці Публічного акціонерного товариства "Ощадбанк" від 20 січня 2017 року № 09-07/13 зазначено, що ОСОБА_1 числиться в додаткових списках громадян № 17, які мають право на отримання приватизаційних паперів та житлових чеків за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 20).
Житлові чеки використано частково, залишок складає 1,80 (довідка Публічного акціонерного товариства "Ощадбанк" від 19 лютого 2020 року № 108.068.10/18, а. с. 200).
18 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до виконкому Косівської міськради із заявою, в якій просив надати дозвіл на приватизацію квартири АДРЕСА_2, видавши йому приватизаційне свідоцтво на це житло (а. с. 13).
Рішенням Виконавчого комітету від 24 квітня 2019 року № 30-1 "Про розгляд заяв" у наданні дозволу на приватизацію квартири відмовлено у зв`язку з віднесенням квартири до статусу службової, а також відсутності згоди відомства на зняття цього статусу (а. с. 12).
Житловий будинок на АДРЕСА_2 є власністю територіальної громади міста в особі Косівської міської ради та знаходиться на балансі Державного підприємства "Косів ЖТКО" з 27 січня 1988 року (а. с. 15).
Рішенням виконкому Косівської міської ради від 27 березня 1996 року № 38 визнано відомчими та закріплено за Косівським райвідділом Управління Служби безпеки України, з правом володіння і користування, квартири, в яких проживають їхні працівники. Зокрема, і квартиру АДРЕСА_4 (в подальшому перейменовано на АДРЕСА_2 . Також вирішено проводити заселення цієї житлової площі за згодою керівництва Управління Служби безпеки України (а. с. 11).
Із рішення Косівської міської ради від 26 грудня 1996 року № 192 вбачається, що розглянувши листа Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області від 17 грудня 1996 року № 1134 про надання службового житла працівникам Косівського районного відділення Управління Служби безпеки України виконавчий комітет вирішив надати ОСОБА_2 двокімнатну службову квартиру на АДРЕСА_5, житловою площею 29,7 кв. м. На підставі цього рішення ОСОБА_2 28 грудня 1996 року видано ордер на житлову площу з відміткою "службова".
У подальшому на підставі рішення Виконавчого комітету Косівської міської ради від 27 листопада 2002 року № 190 вказану квартиру як службову надано працівнику Косівського районного відділення Управління Служби безпеки України ОСОБА_3 02 січня 2003 року та видано ордер на житлове приміщення з відміткою "службова".
Згідно з рішенням Виконавчого комітету Косівської міської ради від 27 квітня 2005 року квартиру АДРЕСА_1 надано ОСОБА_1, що також підтверджується витягом із журналу обліку службових жилих приміщень Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області.
У 2006 році Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області зверталось до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про виселення із службового приміщення квартири АДРЕСА_1 без надання іншого приміщення. Косівська міська рада зверталась з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про визнання недійсним ордеру від 06 травня 2005 року № 6 на право зайняття відповідачами цієї квартири (справа № 2-743/2006 рік).
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2006 року, скасовано рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06 вересня 2006 року у вказаній справі, у задоволенні позову Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області та Косівської міської ради відмовлено. При цьому апеляційним судом встановлено, що спірна квартира належним чином не була визнана службовим житлом і відповідачам на нього не видано спеціальний ордер. Рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо правового статусу відомчого житла, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 369/10486/15-ц, висновку про те, що такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-2010цс16.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Щодо позову ОСОБА_1 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що спірна квартира у встановленому порядку не була віднесена до числа службових, є відомчим житлом та враховуючи те, що позивач використав житлові чеки лише частково, він має право на приватизацію квартири.
Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
Частиною третьою статті 9 ЖК Української РСР передбачено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон) приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Частинами першою, третьою статті 8 Закону визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Виходячи з положень зазначеної норми, підставою для звернення позивача з позовом до суду є порушені, невизнані або оспорювані його права, свободи чи законні інтереси будь-якою іншою особою.
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, а рішення про приватизацію приймає уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, а передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації.
Суди встановили, що рішенням від 27 березня 1996 року № 38 Виконавчий комітет Косівської міської ради народних депутатів визнав відомчою та закріпив з правом володіння і користування за Косівським райвідділом УСБУ квартиру АДРЕСА_5, в якій проживають їхні працівники (а. с. 11).
Виконавчий комітет Косівської міської ради у листі від 16 травня 2019 року № 341 повідомив, що житловий будинок на АДРЕСА_2 є власністю територіальної громади міста в особі Косівської міської ради, знаходиться на балансі ДП "КосівЖТКО" з 27 січня 1988 року, а квартира № 25 закріплена на праві володіння і користування за Косівським райвідділом УСБУ.
Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що спірна квартира є відомчим житлом та знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області.
Тобто, належним органом який вирішує питання про приватизацію спірної квартири є Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області, однак матеріали справи не містять відомостей про звернення позивача до належного органу та рішення компетентного за законом органу про відмову у приватизації.
Наведене дає підстави для висновку про те, що належним органом приватизації не приймалося рішення про приватизацію спірної квартири чи про відмову у приватизації, а Виконавчий комітет Косівської міської ради при прийнятті рішення про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 діяв поза межами своєї компетенції, тому висновки суду апеляційної інстанції про те, що рішення прийняте без врахування норм чинного законодавства та підлягає скасуванню є обґрунтованими.
При цьому, приватизація державного житлового фонду здійснюється лише в порядку, визначеному законом та позивач не позбавлений права на звернення з відповідною заявою до належного органу який вирішує питання про приватизацію спірної квартири, а саме до Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області.
У постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 369/10486/15-ц, на яку посилався заявник, суд дійшов висновку про те, що спірний житловий будинок на праві власності належить Міністерству охорони здоров`я України та перебуває у господарському віданні ДЗ "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Барвінок", тобто є відомчим житлом санаторію, а спірна квартира є службовою. Житловий будинок не реєструвався як гуртожиток, а рішенням Виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області від 25 серпня 1980 року та іншими рішеннями міської ради було лише дозволено його тимчасове використання, як гуртожитку, що не надає будинку статусу гуртожитку. Відповідач набув право користування спірною квартирою у зв`язку з роботою у санаторії, що підтверджується відповідним ордером, зі звільненням з роботи за власним бажанням він таке право втратив.
Однак, на відміну від цієї справи, у справі, що переглядається спірна квартира не є службовою, а є відомчим житлом, яке підлягає приватизації.
Таким чином, наведене свідчить про відмінність встановлених обставин справи та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм.