ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 924/232/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткаченко Н.Г. - головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М.,
за участю секретаря судового засідання Громак В.О.
за участю представників: ТОВ "Органік Сідс" - Оніщука Є.О., ДП "Старокостянтинівський молочний завод" - Зінкевича Д.В., Карасьова О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції (поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EasyCon") касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2021
у справі № 924/232/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Сідс"
до Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод"
про стягнення 8 849 836, 00 грн. основного боргу, пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, -
ВСТАНОВИВ:
У березні 2018 року Сільськогосподарський виробничий кооператив "Перший національний виробничий кооператив" звернувся до Господарського суду Хмельницької області із позовом про стягнення з ДП "Старокостянтинівський молочний завод" заборгованості за договором поставки молока № 3 від 31.01.2017 у сумі 8 849 836 грн, з яких: 5 171 102 грн - основного боргу, 2 218 835 грн - пені, 1 112 807 грн - інфляційних втрат та 347 092 грн - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 09.01.2020 у справі №924/232/18 здійснено заміну сторони її правонаступником. Замінено Сільськогосподарський виробничий кооператив "Перший національний виробничий кооператив" на ТОВ "Органік Сідс".
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 02.03.2020 у справі №924/232/18 частково задоволено позов. Стягнуто з ДП "Старокостянтинівський молочний завод" на користь ТОВ "Органік Сідс" 5 019 410,12 грн заборгованості за договором поставки молока №3 від 31.01.2017 та 75291,15 грн - витрат зі сплати судового збору. У решті позову відмовлено.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2020 у справі №924/232/18 рішення Господарського суду Хмельницької області від 02.03.2020 скасовано у частині відмови у стягненні 151 691,88 грн основного боргу, 1 999 116,86 грн пені, 236 601,13 грн інфляційних втрат, 347 092 грн 3% річних. Ухвалено у цій частині нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ДП "Старокостянтинівський молочний завод" на користь ТОВ "Органік Сідс" 151 691,88 грн основного боргу, 1 999 116,86 грн пені, 236 601,13 грн інфляційних втрат, 347 092 грн 3% річних та 41017,53 грн витрат зі сплати судового збору. У решті рішення Господарського суду Хмельницької області від 02.03.2020 у справі № 924/232/18 залишено без змін.
Постановою Касаційного господарського Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №924/232/18 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2020 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 02.03.2020 у справі №924/232/18 скасовано. Справу №924/232/18 направлено на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.
За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду Хмельницької області від 09.06.2021 у справі № 924/232/18 (суддя Гладюк Ю.В.) відмовлено у позові ТОВ "Органік Сідс" до ДП "Старокостянтинівський молочний завод" про стягнення 8 849 836 грн.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 (колегія суддів: Бучинська Г.Б. - головуючий, Філіпова Т.Л., Петухов М.Г.) рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.06.2021 у справі № 924/232/18 скасовано Прийнято нове рішення. Позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Старокостянтинівський молочний завод" на користь ТОВ "Органік Сідс" 5 063 973,2 грн. основного боргу, 2 203 388,21 грн. пені, 238 454,49 грн. 3% річних, 859 331,11 грн. інфляційних втрат; здійснено розподіл судових витрат. В решті позову відмовлено.
ДП "Старокостянтинівський молочний завод" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 та залишити в силі рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.06.2021 у справі № 924/232/18.
Підставами для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції відповідач зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, що передбачений п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зокрема, на підставі п. 1, 3 ч. 3 ст.310 ГПК України.
Так, заявник касаційної скарги посилається на те, що при оцінці доказів (видаткових накладних, актів звіряння, товарно-транспортних накладних, податкових накладних) судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 17.03.2020 у справі № 914/384/19, від 15.10.2019 року у справі №914/1563/18.
При цьому ДП "Старокостянтинівський молочний завод" доводить, що судом апеляційної інстанції при аналізі первинних документів та інших документів, зокрема, тих, що спростовували рух активів (відсутності реальності господарських операцій) не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.02.2018 у справі № 809/117/13-а, від 22.03.2018 у справі № 815/3666/16 та від 10.04.2018 у справі № 815/24/17 стосовно того, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.
За твердженням скаржника, суд встановив обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, на підставі недопустимих доказів.
ДП "Старокостянтинівський молочний завод" вважає, що судом апеляційної інстанції під час нового розгляду справи було порушено ч. 1 ст. 210 ГПК України щодо безпосереднього дослідження доказів, що згідно п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК та ч. 3 ст.310 ГПК України є однією із підстав для скасування прийнятого ним рішень.
Крім того, відповідач посилається на неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі №521/17654/15-ц щодо застосування ч. 3 ст. 16 ЦК України та відмови у захисті цивільного права та інтересу, яким особа зловживала, та залишено поза увагою, що в діях СВК "Перший національний виробничий кооператив" правонаступником якого є ТОВ "Органік Сідс", здійснено дії, які свідчать про зловживання правом
ДП "Старокостянтинівський молочний завод" у касаційній скарзі також зазначає про неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17) та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), щодо такого стандарту доказування як "вірогідність доказів".
За твердженням відповідача, при оцінці всіх наявних у справі доказів суду апеляційної інстанції належало досліджувати наявність доказів, які б вірогідно свідчили про наявність заборгованості по договору поставки молока № 3 від 31.01.2017, а за відсутності належних та допустимих первинних документів досліджувати також інші докази, які б підтверджували рух активів. Проте, на переконання скаржника, суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, не здійснив дотримання даного стандарту, хоча фактично і зазначив інформацію про його використання.
Крім того, заявник касаційної скарги посилається на те, що під час нового розгляду справи судом апеляційної інстанцій не було належним чином досліджено наявні у справі докази - протоколи погодження договірної ціни №13 від 24.09.2017 та №14 від 24.10.2017, що потягло за собою ігнорування факту припинення договору поставки молока № 3 від 31.01.2017. За твердженням скаржника, оскільки протокол № 13 в разі його підписання обома сторонами повинен був діяти з 01.10.2017, то договір поставки молока № 3 від 31.01.2017 припинив свою дію з 01.10.2017 у зв`язку з непогодженням протоколу.
При цьому відповідач наголошує, що зазначена обставина також невід`ємно пов`язана із договором про відступлення права вимоги (цессії) № 26/09/2018-2 від 26.09.2018, за яким до ТОВ "Органік Сідс" перейшло право вимоги виключно но договору поставки молока № 3 від 31.01.2017, і цей зв`язок пов`язаний з тим, що ТОВ "Органік Сідс" не має порушеного права, за захистом якого вій звертається, оскільки борг за вказаним договором поставки молока відсутній.
В контексті зазначеного ДП "Старокостянтинівський молочний завод" у касаційній скарзі посилається на висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, згідно з яким відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Крім того, у касаційній скарзі відповідач посилається також на те, суддя Північно-західного апеляційного господарського суду Петухов М.Г., розглядаючи справу №924/233/18 фактично вже надав правову оцінку тим самим доказам, що містяться в матеріалах справи №924/232/18, а відтак, на думку скаржника, у відповідності до п. п. 3, 5 ч. 1 ст. ст. 35, 39 ГПК України повинен був заявити собі самовідвід, оскільки його участь викликала та викликає сумніви у його неупередженості та об`єктивності.
Від ТОВ "Органік Сідс" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 у справі № 924/232/18 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відповідачем не доведено наявність визначених ст. 312 ГПК України підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Водночас, від ТОВ "Фотон Екстра" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла заява про здійснення процесуального правонаступництва, в якій заявник просив замінити у справі № 924/232/18 позивача - ТОВ "Органік Сідс" його правонаступником - ТОВ "Фотон Екстра", посилаючись на те, що між ТОВ "Органік Сідс" і ТОВ "Фотон Екстра" укладено договір про заміну кредитора у зобов`язанні від 03.11.2021, за яким до ТОВ "Фотон Екстра" перейшло право вимоги за спірним договором поставки молока № 3 від 31.01.2017.
ДП "Старокостянтинівський молочний завод" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із запереченнями щодо заміни позивача правонаступником та просило відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Фотон Екстра", посилаючись на те, що в силу визначених ст. 300 ГПК України меж перегляду справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд позбавлений можливості дослідити та встановити обсяг і зміст прав, які перейшли від ТОВ "Органік Сідс" до ТОВ "Фотон Екстра" за договором про заміну кредитора у зобов`язанні від 03.11.2021, а відповідно, і підстави для заміни позивача у справі його правонаступником.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між СВК "Перший національний виробничий кооператив" (постачальник) та ДП "Старокостянтинівський молочний завод" (покупець) укладено договір поставки молока від 31.01.2017 № 3 (далі - Договір № 3), відповідно до п. 1.1 якого, постачальник зобов`язується систематично поставляти і передавати у власність покупця натуральне коров`яче молоко незбиране на умовах визначених договором, а покупець зобов`язується приймати і своєчасно оплачувати вартість продукції.
Відповідно до п.2.1 Договору № 3, загальна вартість цього договору не обмежується сторонами та складається з суми вартості окремих партій Продукції, що постачаються постачальником покупцю відповідно до умов даного договору, що визначається відповідно до даних, які містяться у спеціалізованій товарній накладній складеній за формою 1 -ТН (МС).
У п. 3.1., п. 3.2., п. 3.3. Договору № 3 сторони погодили, що асортимент, кількість та ціна конкретної партії продукції, що постачається за даним договором визначається сторонами у додатках (Протокол погодження ціни), що є невід`ємною частиною цього Договору. Ціна партії продукції є фіксованою на весь період дії Протоколу погодження ціни і у будь-якому випадку не підлягає зміні без письмового погодження сторін. Протокол погодження ціни підписується сторонами при кожній зміні ціни на продукцію.
Загальна кількість продукції, що поставляється за цим Договором, становить суму усіх поставок (які носять ритмічний характер) здійснених за цим Договором (п.4.1.). Кожна поставка продукції повинна супроводжуватись наступними оригіналами документів: товарно-транспортна накладна; ветеринарне свідоцтво (Ф-2) державної установи ветеринарної медицини не пізніше 3-го числа звітного місяця на всю кількість продукції (п. 4.3.).
Згідно з п. 8.1. Договору № 3 оплата здійснюється покупцем в безготівковій формі шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання продукції покупцем.
У відповідності до п. 9.2. цього Договору за прострочення виконання своїх зобов`язань винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми простроченого зобов`язання.
Договір № 3 набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 14.3).
Предметом позову у справі, що розглядається, є вимоги СВК "Перший національний виробничий кооператив" про стягнення з ДП "Старокостянтинівський молочний завод" заборгованості за договором поставки молока №3 від 31.01.2017 у сумі 8 849 836 грн, з яких: 5 171 102 грн - основного боргу, 2 218 835 грн - пені, 1 112 807 грн - інфляційних втрат та 347 092 грн -3% річних.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 09.01.2020 у справі № 924/232/18 здійснено заміну сторони її правонаступником. Замінено СВК "Перший національний виробничий кооператив" на ТОВ "Органік Сідс".
Ухвалюючи за результатами нового розгляду справи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи за своєю сукупністю, в силу того, що їхні дані різняться і не дають змоги перевірити (підтвердити) заявлений розмір боргу, а також не співпадають з достовірними доказами (видатковими накладними, які підписані обома сторонами), не доводять викладених в позові обставин та не можуть прийматися судом, як підтверджуючі позовні вимоги. Відсутність же доказів наявності основного боргу, за висновком суду, свідчить про відсутність підстав для нарахування пені, інфляційних і річних.
Так, суд першої інстанції не прийняв до уваги частину видаткових накладних як належні та допустимі докази у справі, оскільки частина з них складена на підставі договору поставки молока №49 від 12.08.2016, який не є предметом розгляду цієї справи, тобто не охоплюються підставами позову, а частина (без підпису та печаток відповідача) не свідчить про прийняття товару ДП "Старокостянтинівський молочний завод", а відтак, не вказують на настання обов`язку щодо їх оплати.
Щодо приймальних квитанцій на закупівлю молочної сировини місцевий суд зазначив, що вони підписані керівником та головним бухгалтером підприємства відповідача та скріплені його печаткою. Містять вони і відомості щодо змісту і певного обсягу господарської операції (прийом товару). Проте, з даних квитанцій не вбачається за можливе встановити який обсяг молока та на які суми ДП "Старокостянтинівський молочний завод" прийняв продукцію саме за договором №3 від 31.01.2017 і чи взагалі дані квитанції відображають прийняття товару за цим договором.
Наявні у справі акти звірки розрахунків складені лише за період з квітня по вересень 2017 року (в той час як позовні вимоги охоплюють період з лютого по листопад 2017 року), вони не відображають повних відомостей стану розрахунків (з точки зору можливості перевірки заявленої суми боргу за весь період) та не підтверджують заявленої до стягнення суми основного боргу у цілому 5 171 102 грн., у тому числі в сукупності з іншими документами.
За висновком місцевого суду, наявні у справі оборотно-сальдові відомості з січня 2017 року по лютий 2018 року також не можуть вважатися належними доказами здійснення господарської операції між двома сторонами, оскільки вони є внутрішнім одностороннім документом бухгалтерського обліку підприємства та не містять підписів та печаток сторони контрагента, які б свідчили про погодження ним відповідних відомостей.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що починаючи з 01.10.2017 ціна продукції за Договором № 3, яка передбачалась у протоколах № 13 і № 14 є непогодженою, а поставки, які здійснювались після 01.10.2017 за такими цінами, необґрунтовані і свідчать про недостовірність даних щодо розміру боргу за вказаний період.
Водночас, апеляційний господарський суд не погодився з рішенням суду першої інстанції про відмову в позові та виходив з того, що місцевий суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності обставин на підтвердження фактів поставки відповідачу продукції за Договором № 3 в обсязі і за ціною, що не охоплені видатковими накладними за період з лютого по серпень 2017 року, зокрема, в період з 31.08.2017, та не надав належної оцінки діям відповідача в частині здійснення оплати отриманої від СВК "Перший національний виробничий кооператив" молочної продукції за Договором № 3 за господарськими операціями, що відбувалися після 31.08.2017 - дати поставки молочної продукції згідно накладної № 210 від 31.08.2017 на суму 13 237 618,91 грн.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем за період з лютого по листопад 2017 року на виконання Договору № 3 від 31.01.2017 поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 109 396 309,76 грн. (з урахуванням корегованої ціни за жовтень-листопад 2017 року), а відповідачем оплачено лише частину суми - 104 332 336,98 грн., а відтак, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену продукцію згідно спірного договору за період лютий-листопад 2017 року становить 5 063 973,2 грн.
При цьому апеляційний суд не враховував висновок експерта № SЕ/02/1912-22 за результатами проведення судової економічної експертизи у господарській справі №924/232/18 від 30.01.2019, здійснений Київським бюро судових експертиз та досліджень "Константа", результати вибіркового аналізу товарно-транспортних накладних по договору поставки молока №3 від 31.01.2017 за період жовтень-листопад 2017 року від 08.01.2020 №3, надані ТОВ "Юринком" та висновок експерта №SЕ/02/1912-23 від 10.02.2020, посилаючись на те, що викладені в них обставини стосуються виключно недоліків товарних накладних, в той час як Верховним Судом у постанові від 09.12.2020 у цій справі було дано вказівку надати оцінку наявним в матеріалах справи доказам в їх сукупності з дослідженням факту руху активів у обох підприємствах, що було здійснено апеляційним господарським судом та встановлено факт поставки товару згідно видаткових накладних, які не були підписані відповідачем.
З аналогічних мотивів апеляційним судом не було прийнято до уваги висновок експертів за результатами проведення комісійної економічної експертизи №1204/1205/19-71/20807-20810/19-71 від 26.07.2019.
При цьому оцінюючи долучені відповідачем до матеріалів справи протоколи погодження договірної ціни № 13 від 24.09.2017 та № 14 від 24.10.2017, які не були підписані зі сторони відповідача, та доводи позивача про те, що не підписавши протокол погодження договірної ціни, відповідно до п. 3.5. Договору № 3, останній припинив свою дію з 01.10.2017, апеляційний суд виходив із встановленого ним факту поставки молока позивачем та прийняття його відповідачем в період жовтень-листопад 2017 року за цінами, визначеними в протоколі погодження договірної ціни № 12 від 23.08.2017 та керувався правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (п. 49 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/10) про те, що згідно з приписами ст. ст. 638, 640, 642 ЦК України, ст. 181 ГК України не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Разом з цим, виходячи з приписів ст. ст. 11, 509, 513-517, 628 ЦК України, а також враховуючи зміст Договору цесії від 26.09.2018 №26/09/2018-2, укладеного між СГВП "Перший національний виробничий кооператив" та ТОВ "Органік Сідс", з якого вбачається факт набуття позивачем прав вимоги саме в розмірі включаючи, але не обмежуючись: 5 171 102 грн. основного боргу, 2 218 835 грн. пені, 347 092 грн. 3% річних, 111 2807 грн. інфляційних втрат, що співвідноситься із заявленими позивачем у даній справі вимогами, а також враховуючи передачу первісним кредитором позивачу документів, які засвідчують права, що передаються, зокрема накладних за фактами здійснення господарських операцій з постачання товару за період з лютого по листопад 2017року відповідно до Акта приймання-передачі документів до Договору від 26.09.2018 та на виконання приписів ст. 517 ЦК України, - апеляційний суд дійшов висновку, що СГВП "Перший національний виробничий кооператив" було передано ТОВ "Органік Сідс" права вимоги за зобов`язаннями ДП "Старокостянтинівський молочний завод" щодо здійснення оплати за поставлену молочну продукцію у розмірі 5 171 102 грн основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат за фактами здійснення господарських операцій з постачання товару за період з лютого по листопад 2017 року, спір щодо стягнення яких є предметом судового розгляду у цій справі.
Однак, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не погоджується із вказаними висновками апеляційного суду, оскільки вони є передчасними зробленими без належної оцінки всіх обставин справи та з порушенням вимог чинного законодавства.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків, є договори.
Частиною 1 ст. 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем - ДП "Старокостянтинівський молочний завод" умов договору поставки молока № 3 від 31.01.2017 щодо оплати поставленого товару за період лютий - листопад 2017 року.
Звертаючись до суду, позивач зазначив, що відповідно до договору поставки молока № 3 від 31.01.2017, протягом лютого-листопада 2017 року СВК "Перший національний виробничий кооператив" поставив ДП "Старокостянтинівський молочний завод" молоко загальною вартістю 109 503 438,56 грн.; відповідач не виконав свої зобов`язання перед позивачем щодо оплати вартості поставленого товару, частково сплативши 104 332 336,98 грн., а відтак, у ДП "Старокостянтинівський молочний завод" виникла заборгованість перед СВК "Перший національний виробничий кооператив" в розмірі 5 171 101,58 грн.
При цьому, на підтвердження обставин щодо кількості та вартості поставленого товару по Договору № 3 від 31.01.2017, позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, приймальні квитанції, товарно-транспортні накладні та акти звірки розрахунків.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого судового рішення.
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
Згідно ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Так, направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 09.12.2020 вказав на необхідність повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, дати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, за необхідності вирішити питання про призначення у справі експертизи (додаткової, повторної, комісійної чи комплексної).
Зокрема, суд касаційної інстанції зазначав про необхідність надання належної оцінки аргументам відповідача, у тому числі про те, що надані позивачем на підтвердження кількості та вартості поставленої продукції, зокрема у вересні-листопаді 2017 року, докази не можна вважати достатніми для встановлення відповідної суми заборгованості, пред`явленої та зазначеної у позові; з наданих позивачем на підтвердження поставки товару товарно-транспортних накладних, спеціалізованих товарних накладних на перевезення молочної сировини за формою №1-ТН (МС) та з приймальних квитанцій на закупівлю молочної сировини, враховуючи наявність між сторонами правовідносин також за іншими договорами, не є можливим встановити достовірні, правильні, та точні кількість і вартість поставленого відповідачу товару в 2017 році саме по договору №3 від 31.01.2017, оскільки вони містять неконкретизовані (зведені) відомості про загальну кількість та вартість молока, поставленого відповідачу у 2017 році.
Отже, судам попередніх інстанцій належало надати мотивовану оцінку кожному аргументу сторін, здійснити оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням у порядку ст. 86 ГПК України, а саме оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У справі, що розглядається, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, спірним є питання обсягу (кількості) поставленого відповідачу товару за Договором поставки молока № 3 від 31.01.2017, його ціни, розміру оплати та, як результат, суми боргу за поставлений товар, стягнення якої є предметом даного позову.
Згідно з приписами ч. ч. 1, 2, 4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження поставки-приймання молока за договором №3 від 31.01.2017 СВК "Перший національний виробничий кооператив" надано, зокрема, видаткові накладні: від 30.06.2017 № 150 на суму 17 427 824, 64 грн., від 31.05.2017 № 97 на суму 20 050 930,75 грн., від 15.03.2017 №29 на суму 6 481 325, 90 грн., від 31.03.2017 № 43 на суму 6 809 051,08 грн., від 28.02.2017 № 21 на суму 4 527 354,62 грн., від 15.04.2017 № 55 на суму 7 348 972,32 грн., від 30.04.2017 № 60 на суму 7 061 919,34 грн., від 31.07.2017 № 202 на суму 20 010 798,38 грн., від 31.08.2017 № 210 на суму 13 237 618,91 грн. Дані видаткові накладні підписані представниками та звірені відтисками печаток обох сторін та підтверджують факт поставки товару за період з лютого по серпень 2017 року на загальну суму 102 955 795,94 грн.
Також позивачем надано видаткові накладні, які не підписані з боку відповідача, а саме: від 30.09.2017 № 425 на суму 4 767 465,30 грн., від 31.10.2017 № 714 на суму 1 697 984,88 грн, від 30.11.2017 № 798 на суму 82 192,44 грн., а також зазначено, що згідно наданих видаткових накладних за 2017 рік поставлено товару на загальну суму 109 503 438,56 грн.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідач заперечує факт поставки продукції в період з вересня по листопад 2017 року, та, як наслідок, стверджує про відсутність заборгованості за вказаний період.
У пунктах 1 - 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
При цьому, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що при розгляді справи господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження та оцінки судом, адже жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Однак, як вбачається із матеріалів справи, постанова суду апеляційної інстанції не містить достатнього обґрунтування того, що позивач довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості відповідача за Договором № 3, зокрема, у спірний період з вересня по листопад 2017 року.
Так, пославшись на здійснення оцінки доказів в їх сукупності (договір поставки молока №3, термін дії якого визначений до 31.12.2017, протокол погодження договірної ціни №12 від 23.08.2017, товарно-транспортні накладні, спеціалізовані товарні накладні за вересень 2017 року, приймальну квитанцію на закупівлю молока від 30.09.2017, акт звірки розрахунків станом на 30.09.2017, видаткову накладну № 425 від 30.09.2017), а також зазначивши про врахування приписів ст. 79 ГПК України щодо вірогідності доказів, апеляційний суд дійшов висновку про те, що СВК "Перший національний виробничий кооператив" здійснював поставки молока на користь ДП "Старокостянтинівський молочний завод" за договором №3 від 31.01.2017 у вересні 2017 року на суму 4 767 465,30 грн. (товар кількістю 616400 кг).
Водночас, дійшовши вказаного висновку, суд апеляційної інстанції належним чином не досліджував та не надавав відповідної правової оцінки поданим сторонами доказам та доводам. При цьому, з постанови апеляційного суду не вбачається також, чи оглядав суд оригінали наявних у справі доказів.
Так, як вбачається з оскаржуваної постанови, висновок суду апеляційної інстанції про доведеність позивачем факту поставки відповідачу молока у вересні 2017 року саме за Договором №3 мотивований посиланням на видаткову накладну № 425 від 30.09.2017 на суму 4 767465,30 грн, яка не підписана відповідачем; приймальну квитанцію на закупівлю молока від 30.09.2017 на суму 13 884 452,40 грн, яка не містить посилань на договір поставки молока №3 від 31.01.2017; акт звірки розрахунків станом на 30.09.2017, підписаним від імені ДП "Старокостянтинівський молочний завод" іншою особою, аніж тією, що зазначена в преамбулі акту.
При цьому, правильно зазначивши, що акт звірки розрахунків може бути доказом на підтвердження обставин наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру та визнання боржником такої заборгованості лише за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб, суд апеляційної інстанції, послався в якості доказів підтвердження заборгованості відповідача на наявні у матеріалах справи спеціалізовані товарні накладні (форма № 1-TH (МС) та товарно-транспортні накладні за вересень 2017 року, не надавши їм при цьому жодної оцінки, а відтак, з огляду на наведене вище, дійшов передчасного висновку, що вказаний акт звірки розрахунків станом на 30.09.2017 підтверджує факт поставки позивачем молока в спірний період з 01.09.2017 по 30.09.17 на виконання Договору № 3 в сумі 4 767 465,30 грн.
Разом з тим, розглядаючи спір в частині поставок молока у жовтні та листопаді 2017 року на виконання Договору № 3, пославшись на здійснення оцінки доказів в їх сукупності (товарно-транспортні накладні, спеціалізовані товарні накладні, видаткові накладні № 714 від 31.10.2017 та № 798 від 30.11.2017, приймальні квитанції на закупівлю молока від 31.10.2017 та 30.11.2017, оборотно-сальдові відомості за жовтень та листопад 2017 року, протокол погодження договірної ціни №12 від 23.08.2017), апеляційний суд встановив, що матеріалами справи підтверджено постачання молока позивачем для відповідача у жовтні-листопаді 2017 року на виконання Договору № 3 в обсягах, які відповідають зазначеним у видаткових накладних № 714 та № 798, однак за цінами згідно з протоколом погодження договірної ціни №12 від 23.08.2017.
При цьому вбачається, що суд апеляційної інстанції свій висновок про доведений факт поставки молока позивачем на користь відповідача у спірний період за договором № 3 мотивував посиланням на видаткові накладні № 714 від 31.10.2017 на суму 1 697 984,88 грн (загалом 199921 кг, з яких 198667 кг по ціні 8,52 з ПДВ, 1254 кг по ціні 4,26 грн з ПДВ) та № 798 від 30.11.2017 на суму 82 192,44 грн. (9647 кг по 8,52 грн з ПДВ), які не містять підпису і печатки відповідача, а також на приймальні квитанції на закупівлю молока від 31.10.2017 та 30.11.2017, в яких відображена кількість прийнятого молока в обсягах більших, порівняно з тими, що вказані у видаткових накладних за жовтень - листопад 2017 року та які не містять посилань на договір поставки молока № 3 від 31.01.2017.
Разом з цим, мотивуючи вказаний висновок посиланням також на наявні у матеріалах справи оборотно-сальдові відомості, спеціалізовані товарні накладні (форма № 1-TH (МС), товарно-транспортні накладні за спірний період жовтень - листопад 2017 року, які не містять вказівок на Договір № 3, суд апеляційної інстанції не надав їм жодної правової оцінки.
Водночас, встановивши, що факт поставки товару у відповідних об`ємах протягом вересня - листопада 2017 року підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними та квитанціями про їх реєстрацію, апеляційний господарський суд не дослідив зазначені докази і не надав оцінки доводам відповідача про те, що податкові накладні за вересень-листопад 2017 року не можуть підтверджувати реальність господарських операцій по договору поставки молока №3 від 31.01.2017, оскільки операції по реєстрації податкових накладних проводяться виключно позивачем, без будь-якої участі відповідача, та складені на підставі видаткових накладних № 425 від 30.09.17, № 714 від 31.10.17, № 631 від 31.10.17, № 798 від 30.11.17, які не були підписані ДП "Старокостянтинівський молочний завод".
До того ж, судом апеляційної інстанції не було враховано, що лише первинні документи можуть підтверджувати факт здійснення господарської операції, яка відображається в бухгалтерському обліку підприємства. При цьому податкові накладні не є первинними бухгалтерськими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 15.10.2019 у справі №914/1563/18.)
З оскаржуваної постанови вбачається, що прийнявши в якості належних та допустимих доказів надані позивачем документи (їх копії), не врахував заперечення відповідача щодо дефектів первинних та інших документів та невизнання стороною факту постачання товару у спірний період.
Відповідно до ст. ст. 7, 13, 15 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх фізичних та юридичних осіб перед законом і судом, змагальності сторін та відповідно до принципу пропорційності.
Звертаючись до усталеної практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23 червня 1993 р., серія A, N 262, с. 25, § 63).
Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993 р., серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 р., Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38).
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/ 17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17) та Великої Палати ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 282 ГПК України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Таким чином, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд апеляційної інстанції повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
Матеріали справи свідчать про те, що в порушення наведених норм, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки аргументам відповідача з урахуванням конкретних обставин справи, не навів правове обґрунтування відхилення поданих відповідачем доказів та належним чином не застосував такий стандарт доказування як "вірогідність доказів".
Так, відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу зазначалося, що низка наявних у справі документів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не є належними, допустимими та достовірними доказами у справі, оскільки частина з них складена на підставі договору, який не є предметом розгляду цієї справи (№ 49 від 12.08.2016), тобто не охоплюються підставами позову, а частина (без підпису та печаток відповідача) не свідчать про прийняття товару відповідачем (не вказують на настання обов`язку щодо їх оплати).
Зокрема, відповідач доводив, а суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив, що надані позивачем товарно-транспортні накладні, як за весь заявлений позивачем період, так і за період вересень-листопад 2017 року не містять посилань на Договір № 3 або будь-який інший документ, що пов`язував би їх з цим Договором; деякі датовані з 01.01.2017 по 30.01.2017, тобто поза межами Договору поставки молока №3 від 31.01.2017; складені щоденними датами, на відміну від видаткових накладних по серпень 2017 року, що складалися в кінці відповідного місяця; видаткові накладні № 714 від 31.10.2017, № 425 від 30.09.2017, № 631 від 31.10.2017, №798 від 30.11.2017 не були підписані зі сторони відповідача, а тому не можуть доказувати факт наявності господарських операцій у цей період.
Крім того, апеляційний суд не надав оцінку посиланням відповідача на наявність інших договорів поставки, а тому правових підстав для розгляду приймальних квитанцій як доказів поставки молока за договором № 3 не має.
Без належної правової оцінки суд апеляційної інстанції залишив і заперечення відповідача стосовно прийняття актів звірки розрахунків та оборотно-сальдових відомостей, копії яких було долучено до матеріалів справи, в якості належних доказів постачання товару у вересні-листопаді 2017 року за Договором №3.
При цьому апеляційний суд не звернув увагу, що наявні у справі акти звірки розрахунків складені лише за період з квітня по вересень 2017 року, а позовні вимоги заявлені за період з лютого по листопад 2017 року.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції не було належним чином досліджено рух активів (реальність господарських операцій).
Так, відповідно до абз. 11 ст. 1 і ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.
Таким чином, у податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг та доходи від реалізації товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення. До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.
Як вбачається з матеріалів справи, факт здійснення господарської операції за Договором № 3, за змістом п. 4.3 цього договору має підтверджуватись оригіналами первинних документів (товарно-транспортна накладна, ветеринарне свідоцтво (Ф-2) державної установи ветеринарної медицини не пізніше 3-го числа звітного місяця на всю кількість продукції,_ а не податковими деклараціями, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним судом у постанові від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19.
Наведене вище дає підстави вважати, що встановлені апеляційним судом обставини та здійснені висновки не свідчать про доведеність позивачем факту постачання товару належними, допустимими та вірогідними доказами, які переконливо б свідчили про фактичні обставини поставки позивачем товару відповідачу у спірний період з вересня по листопад 2017 року саме за Договором № 3 та реальність здійснення господарських операцій.
У даному випадку, суд апеляційної інстанції хоча і послався на врахування вимог ст. 79 ГПК України щодо вірогідності доказів, фактично здійснив вибіркову оцінку доказів, що не відповідає приписам процесуального законодавства.
Також, встановивши, що за поставлений товар за період з лютого по листопад 2017 року відповідач сплатив суму у розмірі 104 332 336 грн. 98 коп., яка перевищує вартість поставленого товару відповідно до підписаних обома сторонами видаткових накладних за лютий-серпень 2017 року за Договором поставки молока № 3 від 31.01.2017, апеляційний суд дійшов висновку, що "очевидною" вбачається наявність обставини, що вже після отримання товару за останньою в хронологічному порядку належним чином оформленою накладною №210 від 31.08.2017 на суму 13 237 618 грн. 91 коп., відповідачем проводилися розрахунки за фактами отримання поставленої за Договором № 3 від 31.01.2017 продукцію від СВК "Перший Національний виробничий кооператив" за період після серпня 2017 року.
Однак, лише за встановлених обставин та наведеного мотивування зазначений висновок суду апеляційної інстанції про отримання відповідачем поставленої позивачем продукції за Договором № 3 від 31.01.2017 за період після серпня 2017 року фактично є припущенням, на якому не може ґрунтуватись судове рішення.
У контексті зазначеного висновку є передчасним як відхилення апеляційним судом доводів відповідача про припинення 01.10.2017 дії Договору № 3 з підстав непідписання відповідачем протоколів погодження договірної ціни № 13 від 24.09.2017 та № 14 від 24.10.2017, так і висновок суду щодо наявності у ТОВ "Органік Сідс" на підставі договору цесії №26/09/2018-2 від 26.09.2018 права вимоги за зобов`язаннями ДП "Старокостянтинівський молочний завод" щодо здійснення оплати за поставлену молочну продукцію за період з лютого по листопад 2017 року.
Належне ж з`ясування підстав поставки молочної продукції на користь відповідача (за договором № 3 або поза межами дії цього Договору) з огляду на умови договору цесії №26/09/2018-2 від 26.09.2018 має значення при вирішенні питання про стягнення з відповідача суми боргу за поставку молока саме на користь ТОВ "Органік Сідс".
Статтею 236 ГПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення.
У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.
У зазначеному аспекті доцільно також послатись і на висновок Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії" та "Месроп Мовсесян проти Вірменії"), згідно з яким право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною права на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Враховуючи викладене, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідає.
Разом з тим, вимога ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Ст. 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності у ньому достатніх аргументів щодо прийняття чи відмови у прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Аналогічно, у справі, що розглядається, допущені апеляційним судом процесуальні порушення на предмет повноти дослідження всіх обставин справи, колегія суддів вважає такою процесуальною помилкою, яка порушила принцип пропорційності господарського судочинства та баланс інтересів сторін у справі, та, як наслідок, не забезпечила справедливого розгляду справи.
У зв`язку з зазначеним, колегія суддів дійшла висновку, що недоліки у вирішенні спору, яких припустився апеляційний господарський суд, свідчать про те, що ним не здійснено належного апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, а відтак, зроблено передчасні висновки за результатом розгляду у даній справі позовних вимог про стягнення з ДП "Старокостянтинівський молочний завод" заборгованості за договором поставки молока № 3 від 31.01.2017 у сумі 8 849 836 грн.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ст. 300 ГПК України).
Встановивши зазначені порушення, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 у справі № 924/232/18 підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.
При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції слід врахувати вище викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи з огляду на правову природу, характер правовідносин та зміст заявлених вимог, дати належну оцінку доводам та запереченням сторін, наявним у справі доказам, у тому числі висновкам експертів (за необхідності вирішити питання про призначення у справі судової експертизи), належним чином дослідити питання обсягу (кількості) поставленого відповідачу товару за Договором поставки молока № 3 від 31.01.2017, його ціни, розміру оплати, та, як результат, суми боргу за поставлений товар, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Згідно ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Разом з тим, щодо заяви ТОВ "Фотон Екстра" про здійснення процесуального правонаступництва у даній справі, колегія суддів, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17, зауважує, що для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення особи правонаступника, окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні, зокрема, суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах.
Відтак заява ТОВ "Фотон Екстра" задоволенню не підлягає на стадії касаційного перегляду даної справи, оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про передачу на новий апеляційний розгляд цієї справи, спір у якій стосується встановлення наявності або відсутності між сторонами правовідносин щодо поставки молочної продукції за Договором № 3 від 31.01.2017 у спірний період, тому Верховний Суд позбавлений можливості здійснити розгляд по суті вказаної заяви про здійснення процесуального правонаступництва шляхом заміни ТОВ "Органік Сідс" (яке є правонаступником СВК "Перший національний виробничий кооператив" виключно в межах Договору № 3) на правонаступника - ТОВ "Фотон Екстра", так як це потребує визначення обсягу переданих прав та обов`язків (права та обов`язки, зокрема наявність суб`єктивного права вимоги щодо заборгованості саме за Договором № 3) які і є безпосередньо предметом спору у цій справі № 924/232/18.
У зв`язку з направлення справи № 924/232/18 на новий апеляційний розгляд відповідно до ст.129 ГПК України розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, Суд -