ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 910/4099/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Міщенко І.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2021
у справі № 910/4099/21
за позовом Приватного підприємства "Транс Логістик"
до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
про стягнення 156 552, 32 грн,
В С Т А Н О В И В:
Приватне підприємство "Транс Логістик" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 156 552, 32 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань щодо виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019, у зв`язку з завданням застрахованому транспортному засобу шкоди.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 (суддя Удалова О.Г.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2021 (колегія суддів у складі: Алданова С.О. - головуючий, Демидова А.М., Мартюк А.І.), позов задоволено повністю. Стягнуто з ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" на користь ПП "Транс Логістик" суму страхового відшкодування в розмірі 156 552,32 грн.
Судами обох інстанцій встановлено, що між ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" (страховик) та ПП "Транс Логістик" (страхувальник) 16.07.2019 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 (підписаний з протоколом розбіжностей до нього), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням, визначеним у ч. 1 договору наземним транспортним засобом та стаціонарно встановленим на ньому додатковим обладнанням.
Відповідно до ч. 1 договору застрахованими є транспортні засоби, зазначені у додатку до цього договору.
Одним із страхових випадків, передбачених договором вважається пошкодження транспортних засобів (далі - ТЗ) у ДТП - події, яка сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди, чи завдані матеріальні збитки.
Виключення зі страхових випадків і обмеження страхування сторони передбачили у розділі 6 договору з урахуванням протоколу розбіжностей, який є додатком № 2 до договору. Зокрема, страховик не відшкодовує витрати на усунення пошкоджень ТЗ, які мали місце в момент укладення цього договору та були зазначені в акті огляду, а також тих пошкоджень, за якими було виплачене страхове відшкодування або відмовлено у виплаті, та на дату настання страхового випадку такі пошкодження не були усунені і факт усунення пошкоджень не був зафіксований в акті огляду ТЗ (п. 6.3.1 договору).
Права та обов`язки сторін визначено розділом 11 договору (з урахуванням протоколу розбіжностей): права страхувальника визначені у підпунктах п. 11.1, його обов`язки - у підпунктах п. 11.2; права страховика визначені у підпунктах п. 11.3, обов`язки страховика - у підпунктах п. 11.4.
Страхувальник зобов`язаний при укладенні цього договору надати достовірну інформацію страховику про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну умов експлуатації, зберігання і т.ін., що може вплинути на ступінь страхового ризику щодо ТЗ, не пізніше 3 робочих днів після виникнення таких фактів (11.2.1 договору).
Згідно з п.п. 11.1.1, 11.1.7 договору страхувальник має право отримати страхове відшкодування при настанні страхового випадку в порядку та на умовах, передбачених договором; оскаржити в порядку, передбаченому чинним законодавством України, відмову страховика у виплаті страхового відшкодування (страхової виплати) або розмір виплаченого страхового відшкодування (страхової виплати).
За змістом розділу 11.4 договору страховик зобов`язаний: протягом 2-х робочих днів, після отримання письмової заяви про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування (п. 11.4.2); після отримання письмового повідомлення про настання страхового випадку, а в разі ДТП, ще й довідки з ДАІ (або відповідної служби) про реєстрацію ДТП, зробити запит до компетентних органів щодо причин та обставин настання страхового випадку (п. 11.4.4); протягом 5 робочих днів з дня отримання письмового повідомлення про настання страхового випадку здійснити огляд пошкодженого ТЗ та/або вжити заходів для проведення незалежної експертизи (п. 11.4.6); прийняти рішення про виплату (скласти страховий акт) страхового відшкодування, або прийняти рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування в термін не пізніше 5 робочих днів від дати отримання страховиком всіх необхідних документів, зазначених у розділі 13 частини ІІ цього договору, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків (п. 11.4.9); у разі відмови у виплаті страхового відшкодування - протягом 10 робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити про це страхувальника та вигодонабувача з обґрунтуванням причин відмови (п. 11.4.10); здійснити виплату страхового відшкодування (страхової виплати) протягом 14 робочих днів від дати прийняття рішення про виплату страхового відшкодування (страхової виплати). Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки, від суми страхового відшкодування за кожний день прострочки (п. 11.4.11).
В розділі 11.3 договору сторонами узгоджено, що страховик має право при укладенні цього договору страхування отримати від страхувальника інформацію, необхідну для оцінки ступеню страхового ризику (п. 11.3.1); перевіряти надану страхувальником інформацію і документи стосовно ТЗ, умов його експлуатації та зберігання, факт і обставини настання страхового випадку, розмір завданих збитків, та виконання страхувальником та/або довіреними особами зобов`язань за договором (п. 11.3.2); відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадках, зазначених у розділі 16 цього договору та Правилах страхування (п. 11.3.7).
За змістом пп. 16.1.11 п. 16.1 договору (в редакції протоколу розбіжностей,) підставами для відмови у виплаті страхового відшкодування, в тому числі, є відсутність акта огляду, завіреного підписом та печаткою представника страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування ТЗ.
Відповідно до п. 7.3 частини ІІ договору (в редакції протоколу розбіжностей до нього) лімітом відшкодування по КАСКО та/або ДО за кожним ТЗ є страхова сума за кожним ТЗ, зазначена у додатку до договору страхування. Страхова сума є агрегатним лімітом відшкодування страховика по всіх страхових випадках, що відбулись під час дії договору. Договір вважається виконаним і припиняє свою дію з моменту виплати сумарного страхового відшкодування в розмірі, еквівалентному розміру страхової суми за мінусом франшизи по всіх страхових випадках, що сталися за договором. Договір діє до кінця обумовленого в частині І терміну в межах різниці між страховою сумою і розміром виплачених страхових відшкодувань, тобто страхова сума зменшується на розмір виплачених відшкодувань. Страхова сума може бути відновлена до початкового розміру шляхом внесення відповідних змін до договору та сплати додаткового страхового платежу.
Згідно з додатком №64 від 04.06.2020 до договору застрахованим є, в тому числі, транспортний засіб - MAN TGM 18.250, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2017 року випуску, страхова сума 1 800 000,00 грн.
08.12.2020 на 522 км автодороги Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам`янка, ОСОБА_1, керуючи автомобілем "МАН ТGM 18250", реєстраційний номер НОМЕР_1, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався дистанції, чим порушив вимоги п.п. 12.1., 13.1. ПДР, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем ВАЗ-2103, реєстраційний номер НОМЕР_2, який рухався в попутному напрямку, що спричинило пошкодження обох транспортних засобів.
Постановою Христинівського районного суду Черкаської області від 28.12.2020 у справі № 706/1398/20 водія ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
10.12.2020 представник позивача звернувся до відповідача із заявою-повідомленням №183, якою повідомив про настання ДТП.
Листом № 1955 від 22.12.2020 ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія", керуючись п.п. 11.3.7 п. 11.3 договору добровільного страхування, та на підставі п.п. 16.1.11 п. 16.1 вказаного договору відмовило у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з відсутністю акта огляду, завіреного підписом та печаткою представника страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування транспортного засобу, зазначивши при цьому, що страхувальник при укладенні договору страхування не виконав свого обов`язку щодо надання страховику транспортного засобу MAN TGM 18.250, д.н.з. НОМЕР_1, для огляду та фотографування з метою оцінки страхового ризику.
ПП "Транс Логістик" звернулось до офіційного сервіс-партнера MAN в Україні ТОВ "Аванті Груп" з метою проведення відновлювального ремонту автомобіля марки MAN TGM 18.250, д.н.з. НОМЕР_1, що підтверджується рахунком-фактурою № KYV_AVGOK-0010051 від 14.12.2020 на суму 156 552,32 грн.
Наведене стало підставою для звернення з позовом у даній справі.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що попри твердження відповідача про невиконання позивачем обов`язку надати автомобіль MAN TGM 18.250, д.н.з. НОМЕР_1 для огляду та складення відповідного акта під час укладення договору страхування, відповідач все ж визначив страхову суму для вказаного автомобіля. В свою чергу, апеляційний господарський суд зазначив, що положення п. 16.1.11 договору не містить чіткого посилання на те, що він стосується саме акта огляду, що складається до укладення договору, з огляду на визначений цим правочином та Правилами страхування порядок щодо обов`язкового огляду та складання відповідного акта огляду ТЗ після завдання відповідного матеріального збитку. У зв`язку з цим, оскільки сам по собі факт ненадання страхувальником на огляд ТЗ виключає можливість страховика встановити відповідні пошкодження, що вже існують на час укладення договору та які не відносяться до страхового випадку, що може настати в майбутньому, то ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" вправі було відмовити в укладенні договору добровільного страхування такого неоглянутого транспортного засобу. Разом з цим матеріалами справи підтверджується, що 04.06.2020 між сторонами було підписано додаток № 64 до договору, в якому страховиком самостійно було визначено страхову суму для транспортного засобу "МАН ТGM 18250", а також визначено строк дії договору страхування щодо такого авто. На виконання умов вказаного правочину, що сторонами не заперечується, відповідачем отримувались відповідні страхові платежі. Відповідачем не надано суду доказів ініціювання до або після укладення договору процедури огляду автомобіля "МАН ТGM 18250", зокрема, направлення листа-вимоги позивачу про надання транспортного засобу на огляд, а також доказів відмови або ігнорування такої вимоги позивачем. Таким чином, відповідач вчинив відповідні конклюдентні дії щодо прийняття до виконання зобов`язань зі страхування рухомого майна в непошкодженому стані. Також апеляційний господарський суд посилався на доктрину venire contra factum proprium та основоположні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм ст.ст. 9, 16 Закону України "Про страхування", ст. 19 Конституції України, ст.ст. 3, 6, 12, 525, ч. 1 ст. 526, ст. 627, 990, 991 Цивільного кодексу України. За доводами скаржника, суди дійшли помилкових висновків про те, що визначення в договорі страхової суми щодо автомобіля позивача можливе лише після проведення страховиком огляду вказаного ТЗ, і, відповідно, про відсутність підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування на підставі п. 16.1.11 договору страхування. Внаслідок неправильного тлумачення змісту ст. 9 Закону України "Про страхування" щодо можливості визначення страхової суми виключно за умови огляду застрахованого майна, суди дійшли неправильного висновку про відсутність у страховика підстав для відмови у виплаті. Суди не застосували положень ст. 16 Закону України "Про страхування", ст.ст. 525, 526, 627, 990, 991 Цивільного кодексу України, та як наслідок фактично проігнорували положення правил страхування та договору.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - відсутні висновки щодо застосування ч. 1 та 3 ст. 9 Закону України "Про страхування" в контексті помилкового висновку судів про те, що визначення сторонами страхової суми у договорі страхування можливе виключно після огляду страховиком застрахованого майна. Також відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування положень ст.ст. 525, ч. 1 ст. 526, ст. 627, 990, 991 ЦК України, ст. 16 Закону України "Про страхування", які підлягали застосуванню до спірних відносин, що призвело до ігнорування та незастосування судами положень правил страхування та укладеного між сторонами договору страхування.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вирішено здійснити перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2021 у справі № 910/4099/21 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, а також встановлено строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 23.12.2021.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 09.12.2021 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на помилковість доводів скаржника та правильність висновків судів попередніх інстанцій.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Згідно з ч. 4 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Зокрема, ч. 1 ст. 991 ЦК України та ч. 1 ст. 26 Закону "Про страхування" встановлює перелік випадків, коли страховик вправі відмовити страхувальнику у здійсненні страхових виплат.
Одночасно у ч. 2 ст. 991 ЦК України та ч. 2 ст. 26 "Про страхування" визначено, що умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.
Отже, перелік підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, що визначені законом, не є вичерпним. У договорі сторони мають право визначити інші підстави на власний розсуд, але за умови, що вони не суперечать закону.
Положення ст. 26 Закону України "Про страхування" кореспондуються з принципом свободи договору, закріпленого нормами цивільного законодавства, зокрема, в ст. 6 ЦК України. В ч. 1 ст. 627 ЦК України унормовано, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ч. 3 ст. 16 Закону України "Про страхування" договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.
Судами обох інстанцій встановлено, що ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" були розроблені та зареєстровані в установленому законом порядку Правила добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), розміщені на офіційному сайті відповідача.
У пункті 1.1 частини ІІ договору зазначено, що цей договір укладено відповідно до чинного законодавства України на умовах "Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного)", затверджених Головою правління АТ "УПСК" 31.03.2009 та зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 07.05.2009 за реєстраційним № 0690302 (далі - Правила страхування).
Положеннями п. 11.2.1 частини ІІ договору на страхувальника покладений обов`язок при укладенні цього договору надати достовірну інформацію страховику про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну умов експлуатації, зберігання тощо, що може вплинути на ступінь страхового ризику щодо ТЗ, не пізніше 3 робочих днів після виникнення таких факторів.
Відповідно до п. 8.3 Правил страхування при страхуванні ТЗ, перед укладанням, оновленням чи зміною умов Договору страхування страхувальник зобов`язаний надати страховику ТЗ та додаткове обладнання для огляду.
Згідно з п. 9.2.18 Правил страхування страхувальник зобов`язаний надати транспортний засіб для огляду, проведення розслідування або експертного дослідження страховику під час укладання договору страхування, після настання страхового випадку, під час або після закінчення відновлювального ремонту, та в інших випадках на вимогу страховика протягом дії договору страхування.
Поряд з наведеним за умовами договору страховику надано право відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадках, зазначених в розділі 16 цього договору та Правилах страхування (п. 11.3.7 частини ІІ договору).
Пунктом 16.1.11 частини ІІ договору (в редакції протоколу розбіжностей до нього) передбачено, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є відсутність акта огляду, завіреного підписом та печаткою представника страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування ТЗ.
Обґрунтовуючи необхідність складення акта огляду транспортного засобу на момент укладення договору страхування, відповідач свої доводи фактично зводить до того, що обов`язок надання транспортного засобу для огляду прямо передбачений Правилами страхування та мав бути реалізований при страхуванні транспортного засобу, перед укладенням договору, відсутність акта огляду в силу п. 16.1.11 договору є наслідком відмови у виплаті страхового відшкодування, про що був обізнаний позивач при укладенні договору, у т.ч. з протоколом розбіжностей.
Хоча договір страхування прямо не передбачає обов`язок сторін проводити огляд транспортного засобу перед укладенням договору, однак позивач та відповідач при врегулюванні відносин між ними керуються також Правилами страхування, а тому дійсно, огляд транспортного засобу та складання відповідного акта огляду передує укладенню договору страхування. Як правильно зазначила страхова компанія, такі дії мають на меті визначення стану транспортного засобу для наступного встановлення розміру збитків у разі настання страхового випадку та є способом захисту від здійснення необґрунтованих виплат, пов`язаних з пошкодженнями транспортних засобів, що мали місце до укладення договору.
Натомість, відповідно до статті 989 ЦК України, статті 21 Закону України "Про страхування" обов`язки страхувальника визначаються законом та умовами договору. При цьому у підпункті 16.1.11 договору застережено, що акт огляду повинен містити підпис та печатку саме представника страховика (відповідача). Отже за умовами договору підписання акта огляду транспортного засобу залежить від страховика (відповідача), а не навпаки. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 910/4224/21.
При цьому чинне законодавство не забороняє страховику відмовити особам, які до нього звертаються, в укладенні договору страхування, зокрема, у разі відмови в наданні транспортного засобу для огляду. Тобто страховик мав всі підстави не укладати договір до складання акта, але не зробив цього. Більше того, 04.06.2020 між сторонами було підписано додаток № 64 до договору, в якому страховиком самостійно було визначено страхову суму для транспортного засобу "МАН ТGM 18250", а також визначено строк дії договору страхування щодо такого авто. На виконання умов вказаного правочину, що сторонами не заперечується, відповідачем отримувались відповідні страхові платежі.
В цьому контексті Верховний Суд вважає обґрунтованими посилання апеляційного господарського суду на необхідність застосування до спірних правовідносин принципу заборони суперечливої поведінки, яка базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, а також статті 13 ЦК України про заборону зловживання правами, зважаючи на таке.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України). Однак, це не означає, що право страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування з підстав порушення умов договору (у даному випадку - відсутність акта огляду транспортного засобу перед укладенням договору) є абсолютним та безумовним, оскільки стаття 13 ЦК України встановлює межі здійснення цивільних прав, зокрема, частина третя цієї статті визначає, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застований у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20).
Керуючись наведеними принципами, Верховний Суд доходить висновку, що страхова компанія за умовами договору мала право на відмову, проте така відмова повинна мати розумне пояснення, мотиви, оскільки інакше - застосування умови договору, що дозволяє одній стороні діяти на шкоду іншій, не відповідатиме принципам добросовісності, розумності та справедливості.
При цьому орієнтиром для дотримання межі здійснення цивільного права для суду є мета, для якої страхова компанія наділялася таким правом, - захист від здійснення необґрунтованих виплат, пов`язаних з пошкодженнями транспортних засобів, що мали місце до укладення договору. Відмова здійснювати страхове відшкодування взагалі (лише з причини відсутності акта) не співмірна з цією метою, оскільки страховик, сплачуючи страхові платежі протягом тривалого часу, має також законне право очікувати на отримання виплати при настанні страхового випадку, і суд не може це не брати до уваги. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 910/4224/21.
Верховний Суд бере до уваги, що відповідно до ч.ч. 1 та 4 ст. 18 Закону України "Про страхування" при укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.
Водночас страхова компанія допустила укладення договору страхування без попереднього проведення огляду транспортного засобу. Судами обох інстанцій не встановлено, що акт не був складений внаслідок ухилення страхувальника від здійснення огляду транспортного засобу чи вчинення інших дій, які перешкоджали проведенню такого огляду страховою компанією перед укладанням договору. Судами не встановлено обставин, що страхова компанія надала докази, які б підтверджували, що механічні пошкодження застрахованого транспортного засобу викликані не страховим випадком. Фактично всі заперечення ґрунтуються на припущеннях наявності пошкоджень до настання страхового випадку.
Водночас Верховний Суд зауважує, що відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону України "Про страхування" при настанні страхового випадку страховик мав право залучити до розслідування обставин страхового випадку аварійного комісара, а згідно з підпунктом 11.4.6 договору страховик зобов`язаний протягом 5 робочих днів з дня отримання письмового повідомлення про настання страхового випадку здійснити огляд пошкодженого транспортного засобу та/або вжити заходів для проведення незалежної експертизи.
При цьому слід враховувати, що закон пов`язує обов`язок страховика здійснити відшкодування саме зі страховим випадком, а не із наданням певних доказів страхувальником (постанова Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №910/922/18).
Колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини справи, вважає, що у даному випадку єдиним мотивом відмови було небажання виконання зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування при настанні страхового випадку, що не узгоджується з принципом добросовісної поведінки.
Таким чином, щодо підстав відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає, що відсутність акта огляду, який не був оформлений при укладенні договору, що не завадило прийняттю від страхувальника платежів на виконання договору, не може бути визнана безумовною та автоматичною підставою для відмови у здійсненні виплати страхового відшкодування, а тому колегія суддів погоджується з висновками судів, що у даному випадку відсутні правові підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування.
Враховуючи викладене та межі перегляду справи в касаційній інстанції, встановлені ст. 300 ГПК України, Верховний Суд погоджується з висновками судів обох інстанцій про задоволення позову, а тому відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, у зв`язку з чим судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -