ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/17772/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Баранець О. М.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - Левкович В.Ю.,
відповідача - Пилюченко І.Г.,
третьої особи - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Січ"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Скрипка І. М., Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.
від 02.09.2021
за позовом Компанії "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіногідро Корпорейшн Лімітед"
до Акціонерного товариства "Банк Січ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Іберія"
про стягнення 2 500 000,00 грн,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Компанія "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Банк Січ" про стягнення 2 500 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов банківської гарантії № 202659-ГР-1511 від 29.05.2020 в частині сплати повної суми гарантії у розмірі 2 500 000,00 грн за неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Іберія" зобов`язань за договором про поставку бар`єрного огородження № 04/11-19 від 04.11.2019.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 у справі № 910/17772/20 у задоволенні позову відмовлено. Витрати по сплаті судового збору покладено на позивача. Стягнуто з Компанії "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", на користь Акціонерного товариства "Банк Січ" 17 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
- умовами банківської гарантії встановлено, що кінцевим терміном її дії є 30.09.2020 (включно). Будь-яка вимога за цією гарантією повинна бути отримана гарантом не пізніше зазначеної дати;
- позивач у позовній заяві стверджує, що письмова вимога № 351/20 від 21.09.2020 була надіслана 24.09.2020 на адресу відповідача (01033, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 63) за допомогою оператора поштового зв`язку Акціонерного товариства "Укрпошта" та отримана уповноваженою особою відповідача із прізвищем Чайковська 29.09.2020, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0205903532360. Водночас, згідно із наявним в матеріалах справи листом Акціонерного товариства "Укрпошта" від 20.01.2021 № 1853-А-2021011410119-В (на запит відповідача від 14.01.2021 № А-2021011410119) фактично поштове відправлення №0205903532360 було вручено уповноваженій особі відповідача 01.10.2020 у відділені поштового зв`язку 01033 місто Київ, тобто, вже після закінчення строку дії банківської гарантії;
- листом від 05.10.2020 № 2142/145 відповідач повідомив позивача про отримання вимоги № 351/20 від 21.09.2020 саме 01.10.2020, тобто після закінчення строку дії банківської гарантії, а тому, керуючись умовами банківської гарантії № 202659-ГР-1511 від 29.05.2020 та положеннями чинного законодавства відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимоги;
- оскільки вимога позивача № 351/20 від 21.09.2020, яка була надіслана відповідачу 24.09.2020 та отримана відповідачем 01.10.2020 не є належним представленням документів, у розумінні підпункту 11 пункту 3 розділу І Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, що є обов`язковим для її задоволення, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню;
- суд вважає заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат на оплату послуг адвоката співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову. Таким чином, заява відповідача про стягнення з позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000,00 грн є доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 у справі № 910/17772/20. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Банк Січ" на користь Компанії "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", 2 500 000,00 грн заборгованості.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність факту отримання відповідачем 29.09.2020 вимоги позивача від 21.09.2020 про сплату грошових коштів в розмірі 2 500 000,00 грн за банківською гарантією №202659-ГР-1511 від 29.05.2020 та отримання її лише 01.10.2020;
- на підтвердження своїх доводів у відзиві на позовну заяву відповідачем надано роздруківку з сайту htpps://track.ukrposhta.ua, відповідно до якої поштове відправлення не було вручено 29.09.2020. Однак, дана роздруківка не містить відомостей щодо вручення поштового відправлення 01.10.2020 (на що посилається відповідач). Крім того, вручення поштового відправлення саме 29.09.2020 підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення;
- не можуть бути взяті до уваги доводи відповідача щодо того, що на вимозі стоїть штамп банку про отримання документа 01.10.2020, оскільки даний штамп проставляється виключно співробітниками відповідача, що не виключає його проставляння після отримання відправлення 29.09.2020;
- з матеріалів справи вбачається, що на адресу позивача надійшло рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу 29.09.2020, що підтверджується накладною №57 рекомендованих відправлень доставна дільниця №6 від 29.09.2020 (повідомлення 0103328281035) і була вказана та надана позивачем як один із доказів отримання відповідачем вимоги від 21 вересня 2020 року про сплату грошових коштів в розмірі 2 500 000, 00 грн за банківською гарантією № 202659-ГР-1511 від 29.05.2020 в позовній заяві;
- жодних рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення відповідачу 01.10.2020 на адресу позивача не надходило. Вказана обставина спростовує доводи відповідача про отримання поштового відправлення 01.10.2020, та з урахуванням вищевикладеного, свідчить про отримання поштового відправлення 29.09.2020 уповноваженою особою відповідача;
- судом першої інстанції не наведено мотивів не взяття до уваги доказів позивача, а враховано лише надану відповідачем відповідь Акціонерного товариства "Укрпошта" №1853-А-2021011410119-В від 20.01.2021, у якій відсутнє посилання на первинні документи, на підставі яких було встановлено факт отримання відповідачем поштового відправлення 01.10.2020;
- колегія суддів вважає недопустимим доказ - відповідь Акціонерного товариства "Укрпошта" №1853-А-2021011410119-В від 20.01.2021, долучений з порушенням положень частини 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ухвалою суду про відкриття провадження від 18.11.2020 відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали;
- як вбачається з самої відповіді, відповідач звернувся з запитом №А- 2021011410119 до Акціонерного товариства "Укрпошта" (на підставі якого було надано відповідь) 14.01.2021, а копії відповіді надіслано позивачу та надано суду лише у лютому 2021, тобто відповідач звернувся з запитом до Акціонерного товариства "Укрпошта" та надав суду відповідь як доказ поза межами строку, визначеного частиною 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України та судом першої інстанції;
- 07.10.2020 позивач отримав лист відповідача (вих. № 2142/145 від 05.10.2020) про відмову в задоволенні вимог по банківській гарантії № 202659-ГР-1511 від 29.05.2020 у зв`язку із закінченням строку її дії;
- отже, вимога була надіслана не пізніше 30.09.2020 та отримана відповідачем 29.09.2020, що підтверджується накладною № 57 рекомендованих відправлень доставна дільниця №6 від 29.09.2020 (повідомлення 0103328281035) та була вказана та надана позивачем як один із доказів отримання відповідачем вимоги від 21 вересня 2020 року про сплату грошових коштів в розмірі 2 500 000, 00 грн за банківською гарантією № 202659-ГР-1511 від 29.05.2020 в позовній заяві;
- ні умовами наданої відповідачем гарантії, ні чинним цивільним законодавством, не передбачено необхідності фактичного отримання гарантом адресованої йому вимоги про сплату гарантії протягом строку її дії, а унормовано лише необхідність пред`явлення такої вимоги у цей строк, що і було вчинено позивачем;
- невиконання гарантом взятих на себе безвідкличних та безумовних зобов`язань щодо сплати позивачу за його письмовою вимогою повну суму гарантії як забезпечення виконання договору поставки у розмірі 2 500 000,00 грн з наступних підстав: невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Іберія" прийнятих на себе зобов`язань відповідно до договору поставки; відмова Товариства з обмеженою відповідальністю "Іберія" від прийнятих на себе зобов`язань відповідно до договору поставки, свідчить про наявність достатніх правових підстав для стягнення цієї суми в судовому порядку;
- оскільки наявні правові підстави для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 2 500 000,00 грн за банківською гарантією, у задоволенні вимог відповідача про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 17 000,00 грн в суді першої інстанції слід відмовити.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2021, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: суд апеляційної інстанції застосував статті 560, 563, 565 Цивільного кодексу України, статтю 200 Господарського кодексу України, норми Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземній валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17, від 10.05.2018 у справі № 904/4275/17, від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17 та від 18.10.2018 у справі № 910/21641/17 та від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 у подібних правовідносинах.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив приєднати його до матеріалів справи, та врахувати викладені в ньому доводи при прийнятті судового рішення у даній справі.
4. Позиція Верховного Суду
Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційне провадження у справі відкрито згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15ц).
Проаналізувавши висновки щодо питання застосування норм права, що викладені в постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17, від 10.05.2018 у справі № 904/4275/17, від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17 та від 18.10.2018 у справі № 910/21641/17 та від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, з огляду на таке.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно із статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Відповідно до частин 1, 2 статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.
Положеннями частини 4 статті 200 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України..
Згідно із статтею 561 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією (стаття 563 Цивільного кодексу України).
Відповідно до усталених правових висновків Верховного Суду, викладених у тому числі у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 у справи № 910/16898/19 (на неврахування висновків у якій послався скаржник у касаційній скарзі), які є загальними щодо спорів про стягнення боргу за гарантією, враховуючи приписи статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України, обов`язок гаранта сплатити бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення принципалом зобов`язання, забезпеченого гарантією та направлення бенефіціаром гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.
При цьому, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 у справи № 910/16898/19 зазначено, що при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 910/20306/17.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції взагалі не досліджував чи виник гарантійний випадок (порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Іберія" зобов`язання, забезпеченого гарантією), та відповідно обов`язок у гаранта сплатити за гарантією.
Водночас, відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що Акціонерне товариство "Банк Січ" правомірно відмовило позивачу у задоволенні його вимоги про сплату грошової суми відповідно до умов гарантії, оскільки вимога позивача № 351/20 від 21.09.2020, була отримана відповідачем після закінчення стоку дії банківської гарантії, що на думку суду першої інстанції підтверджується листом Акціонерного товариства "Укрпошта" №1853-А-2021011410119-В від 20.01.2021.
В свою чергу, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції та скасовуючи його, обмежився лише дослідженням обставин та доказів поданих на їх підтвердження щодо отримання гарантом вимоги позивача в межах строку гарантії. При цьому, суд апеляційної інстанції навів доводи, за якими не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача № 351/20 від 21.09.2020, була отримана відповідачем після закінчення стоку дії банківської гарантії.
Так, апеляційний господарський суд зазначив, що судом першої інстанції не наведено мотивів не взяття до уваги доказів позивача, а враховано лише надану відповідачем відповідь Акціонерного товариства "Укрпошта" №1853-А-2021011410119-В від 20.01.2021, у якій відсутнє посилання на первинні документи, на підставі яких було встановлено факт отримання відповідачем поштового відправлення 01.10.2020.
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що доказ - відповідь Акціонерного товариства "Укрпошта" №1853-А-2021011410119-В від 20.01.2021, долучений до матеріалів справи з порушенням положень частини 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, надане позивачем, свідчить про отримання поштового відправлення 29.09.2020 уповноваженою особою відповідача.
Разом з тим, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, наданому позивачем, зазначено прізвище особи, що отримала поштову кореспонденцію "Чайковська", яка не є працівником Акціонерного товариства "Банк Січ", та відповідно не була уповноважена отримувати від імені відповідача поштову кореспонденцію. При цьому, Акціонерне товариство "Банк Січ" заначило, що відповідно до договору № 33/03/2066 про доставку/вручення поштових відправлень та періодичних друкованих видань від 23.12.2016, укладеного між Акціонерним товариством "Укрпошта" та відповідачем, працівниками Акціонерного товариства "Банк Січ", що уповноважені отримувати поштову кореспонденцію, є Борисова Т.В. та Гудим І.І.
Однак, апеляційний господарський суд, в порушення вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України, не спростував та не відхилив аргументи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що свідчить про передчасність висновку суду апеляційної інстанції про отримання поштового відправлення 29.09.2020 уповноваженою особою відповідача.
Суд також вважає, що висновок апеляційного господарського суду про те, що умовами наданої відповідачем гарантії не передбачено необхідності фактичного отримання гарантом адресованої йому вимоги про сплату гарантії протягом строку її дії, є помилковим та таким, що не відповідає положенням самої банківської гарантії № 202659-ГР-1511 від 29.05.2020, якими передбачено, що будь-яка вимога за цією гарантією повинна бути отримана гарантом не пізніше 30.09.2020.
Крім того, апеляційний господарський суд задовольняючи позов, як і суд першої інстанції, не досліджував чи виник гарантійний випадок (порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Іберія" зобов`язання, забезпеченого гарантією), і відповідно обов`язок у гаранта сплатити за гарантією, та не зазначив, які докази підтверджують настання гарантійного випадку.
Допущені судами попередніх інстанцій порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин у Суду відсутні правові підстави для висновку про законність та обґрунтованість рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 у цій справі в розумінні положень статей 86 і 236 Господарського процесуального кодексу України.