ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 905/2881/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Мамалуй О. О.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - Пхайко Ю.Л.,
відповідача 1 - не з`явився,
відповідача 2 - Кузьміна Г.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрзалізниця"
на рішення Господарського суду Донецької області
у складі колегії суддів: Чернова О. В., Демідова П. В., Паляниця Ю. О.
від 11.03.2021 та
на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Слободін М. М., Ільїн О. В., Россолов В. В.
від 22.07.2021
за позовом Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг"
до Державного підприємства "Донецька залізниця", Акціонерного товариства "Укрзалізниця"
про стягнення заборгованості за договорами фінансового сублізингу у розмірі 1 215 688 214,39 грн, з яких 681 459 717,33 грн - основна сума боргу, 145 048 234,08 грн - пеня, 67 774 356,20 грн - 3% річних та 321 405 906,79 грн - інфляційні втрати,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства "Донецька залізниця" про стягнення заборгованості за договорами фінансового сублізингу у розмірі 1 215 688 214,39 грн, з яких 681 459 717,33 грн - основана сума боргу, 145 048 234,08 грн - пеня, 67 774 356,20 грн - 3% річних та 321 405 906,79 грн - інфляційні втрати (з урахуванням заяви №УТЛ-314/09/20 від 23.09.2020 про уточнення позовних вимог).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несвоєчасне виконання Державним підприємством "Донецька залізниця", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Укрзалізниця", грошових зобов`язань за договорами фінансового сублізингу №24-Д/П-071367/НЮ від 19.06.2007, №37-Д/Ш-071374/НЮ від 18.06.2007, №38-Д/П-071369/НЮ від 19.06.2007, №40-Д/П-071370/НЮ від 19.06.2007, №59-Д/Т-071376/НЮ від 19.06.2007, №85-Д/Л-071413/НЮ від 25.06.2007, №Д/П-071737/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071738/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071739/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071740/НЮ від 21.08.2007, №28/Д/П-071369/НЮ від 19.06.2007, №Д/П-071743/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-072406/НЮ від 29.12.2007, №Д/Т-071759/НЮ від 29.08.2007, №Д/П-071736/НЮ від 21.08.2007, №36-Д/П-071368 від 19.07.2007, №Д/П-071742/НЮ від 21.08.2007 та №Д/П-071744/НЮ від 21.08.2007, внаслідок чого виникли підстави для стягнення боргу та нарахування пені, 3% річних та інфляційних витрат.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Донецької області від 11.03.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2021, позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" заборгованість за договорами фінансового сублізингу у розмірі 749 234 073,53 грн, з яких 681 459 717,33 грн - сума основного боргу та 3% річних у розмірі 67 774 356,20 грн. В іншій частині у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:
- актами звіряння взаємних розрахунків, підписаними між позивачем та відповідачем 1 станом на 4 квартал 2014 року сторони визначили наявність заборгованості сублізингоодежувача за лізинговими платежами;
- в підтвердження наявності спірної суми основного боргу у загальному розмірі 681 459 717,33 грн, позивачем надано звіти про результати фінансово - господарської діяльності Приватного акціонерного товариства "Укртранслізинг" за 2014 -2018 роки. Також, на підтвердження наявності боргу, в матеріалах справи містяться звіт незалежного аудитора №29-АВ від 31.03.2014, акт Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про результати документальної планової виїзної перевірки позивача за період з 01.01.2016 по 31.12.2018. Разом з цим, в матеріалах справи наявні виписки з рахунку позивача, які відображають наявність заборгованості за лізинговими платежами у загальному розмірі 681 459 717,33 грн;
- виходячи зі змісту наданих до матеріалів справи актів прийому - передачі майна в сублізинг, які підтверджують факт надання об`єкту фінансового сублізингу лізингоодержувачу, позивач свої зобов`язання за спірними договорами виконав належним чином. Таким чином, Державне підприємство "Донецька залізниця" не мало жодних підстав для ухилення від виконання обов`язку зі сплати лізингових платежів відповідно до умов графіків платежів, які є додатками до договорів фінансового сублізингу;
- умов щодо збільшення позовної давності спірні договори сублізингу не містять;
- враховуючи дату уточнення позовних вимог в частині стягнення пені та надання відповідної заяви до суду - 23.09.2020, а також заяви відповідача про застосування строку позовної давності щодо нарахування пені згідно з пунктом 9.2 договорів фінансового сублізингу, річний строк позовної давності сплинув відносно вимог про стягнення пені, нарахованої за період до 23.09.2019. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пені за спірними договорами, періодом нарахування є з 20.09.2019 по 21.09.2020, при цьому нарахування пені здійснюється на загальні суми боргу за кожним договором. Проте, належними періодами нарахування пені, згідно з пунктом 9.2 договорів фінансового сублізингу, є шість місяців від дати сплати лізингових платежів, визначених графіками нарахування та сплати лізингових платежів, за кожним платежем окремо, як це визначено частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, оскільки іншого періоду нарахування пені умовами спірних договорів сторонами не визначено. Тобто, за умовами, зокрема, договору фінансового сублізингу №59-Д/Т-071376/НЮ від 19.06.2007 (з урахуванням змін внесених додатковою угодою №5 від 30.09.2014) останній лізинговий платіж мав бути сплачений 10.09.2018, тому належним періодом нарахування пені, згідно пунктом 9.2 договору, є період з 11.09.2018 по 11.03.2019, що відповідало б приписам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, тоді як позивачем нарахована пеня за вказаним договором за період з 20.09.2019 по 21.09.2020, з огляду на що розрахунок позивача є необґрунтованим та безпідставним. У зв`язку з чим, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за договорами фінансового сублізингу №24-Д/П-071367/НЮ від 19.06.2007, №37-Д/Ш-071374/НЮ від 18.06.2007, №38-Д/П-071369/НЮ від 19.06.2007, №40-Д/П-071370/НЮ від 19.06.2007, №59-Д/Т-071376/НЮ від 19.06.2007, №85-Д/Л-071413/НЮ від 25.06.2007, №Д/П-071737/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071738/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071739/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071740/НЮ від 21.08.2007, №28/Д/П-071369/НЮ від 19.06.2007, №Д/П-071743/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-072406/НЮ від 29.12.2007, №Д/Т-071759/НЮ від 29.08.2007, №Д/П-071736/НЮ від 21.08.2007, №36-Д/П-071368 від 19.07.2007, №Д/П-071742/НЮ від 21.08.2007 та №Д/П-071744/НЮ від 21.08.2007 у загальному розмірі 145 048 234,08 грн слід відмовити;
- перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних за договорами фінансового сублізингу за періоди з 11.04.2014 по 21.09.2020 (за формулою 3% річних=Сх3хД:365:100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення), суди дійшли висновку, що їх розмір є вірним, з огляду на що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню повністю у розмірі 67 774 356,20 грн;
- враховуючи умови пункту 1.7 договорів фінансового сублізингу щодо сплати лізингових платежів у гривні з коригуванням курсу валют за визначеною цим пунктом формулою, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у загальному розмірі 321 405 906,79 грн. - відсутні, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти;
- посилання Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на сплив строку позовної давності відносно суми основного боргу колегією суддів не приймається до уваги, оскільки в матеріалах справи наявні акти звіряння взаємних розрахунків за 4 квартал 2014 року, які підписані між позивачем та Державним підприємством "Донецька залізниця" та скріплені печатками підприємств;
- посилання представника Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на підписання актів невстановленою особою є безпідставними, оскільки під час розгляду справи встановлено підписання зазначених актів представником Державного підприємства "Донецька залізниця" - Подлуцьким В.О., який діяв на підставі довіреності №Н-01/160 від 28.01.2009, яким також підписані додаткові угоди до спірних договорів щодо внесення змін до графіків сплати лізингових платежів. При цьому, відповідачами належним чином не доведено відсутності у Подлуцького В.О. повноважень на момент підписання вказаних актів звіряння;
- посилання Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на втрату повноважень особою, яка підписала довіреність на ім`я Подлуцького В.О., не ґрунтується на законі, оскільки така втрата не впливає на чинність і легітимність довіреності, виданої під час наявності у представника довірителя відповідних повноважень;
- що стосується посилань представника Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на відсутність дати підписання актів звіряння взаємних розрахунків за 4 квартал 2014 року, то останні складені не раніше 31.12.2014, оскільки вказані акти підтверджують остаточні розрахунки сторін протягом всього 4 кварталу, тобто з 01.10.2014 по 31.12.2014 включно. Отже, враховуючи положення статті 264 Цивільного кодексу України, в даному випадку мало місце переривання строку позовної давності. Крім того, судами враховується лист позивача №12/01/16 від 19.01.2016 щодо наявності заборгованості за договорами фінансового сублізингу у загальному розмірі 404,9 млн. грн, а також лист-відповідь відповідача №ЦФ-16/50 від 22.01.2016 щодо зазначення початку процесу погашення простроченої та поточної заборгованості з січня 2018 року;
- таким чином, на момент подання позову в даній справі (12.12.2017) строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача заборгованості не сплив;
- наданий Акціонерним товариством "Укрзалізниця" контррозрахунок суми заборгованості не спростовує вимог позивача, оскільки останній здійснений без застосування коефіцієнту коригування, що не відповідає умовам укладених з позивачем договорів фінансового сублізингу;
- "коефіцієнт коригування" застосовується до таких складових лізингового платежу: як винагорода сублізингодавця, відсотки за користування позиковими коштами з метою придбання предмета лізингу, податки, сплачувані відносно предмета лізингу сублізингодавцеві, інших витрат тощо, що прямо узгоджено у пункті 1.8 договорів фінансового сублізингу, отже зауваження Акціонерного товариства "Укрзалізниця" щодо неправомірності такого застосування є необґрунтованими;
- посилання Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на неправильне зарахування позивачем здійснених лізингових платежів з порушенням черговості відповідно до призначення платежу відхиляються, оскільки порядок зарахування лізингових платежів безпосередньо узгоджено сторонами у пункті 3.5 договорів фінансового сублізингу, згідно із яким лізингові платежі, що надійшли від сублізингодержувача зараховуються сублізингодавцем в наступному порядку: в рахунок сплати прострочених лізингових платежів; в рахунок поточних лізингових платежів;
- на думку Акціонерного товариства "Укрзалізниця" Приватне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг" з 2007 року невірно трактує пункт договорів фінансового сублізингу, а саме з конструкції речення абзацу 2 пункту 1.7 договорів Акціонерне товариство "Укрзалізниця" вбачає, що коефіцієнт коригування застосовується тільки відносно сум, що еквівалентні відшкодуванню вартості предмета лізингу і не повинен застосовуватись до інших складових лізингового платежу, а саме сум, що еквівалентні винагороді сублізингодавця. В свою чергу, дане ствердження Акціонерного товариства "Укрзалізниця" є помилковим і таким, що не відображає того, що зафіксовано в договорі. А саме, абзац 2 пункту 1.7 договорів передбачає, що в лізинговий платіж входять суми, які по-перше скориговані на коефіцієнт коригування (к) і при цьому дані суми еквівалентні у одному випадку відшкодуванню вартості предмета лізингу, а в іншому випадку вищевказані суми еквівалентні розміру винагороди сублізингодавця, включаючи відсотки за користування позиковими коштами з метою придбання предмета лізингу, податків, сплачувані відносно предмета лізингу сублізингодавцем, а в третьому випадку вищевказані суми, що еквівалентні іншим витратам, тощо. Про помилковість тверджень Акціонерного товариства "Укрзалізниця" свідчить і той факт, що Державне підприємство "Донецька залізниця" сплачувало самостійно лізингові платежі, трактуючи пункт 1.7 договорів як позивач, на підтвердження цього позивачем надавалися до суду першої інстанції копії виписок з рахунку Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" та копії актів звіряння взаєморозрахунків підписаних між Державним підприємством "Донецька залізниця" та Приватним акціонерним товариством "Лізингова компанія "Укртранслізинг". Крім того, такий порядок застосування коефіцієнта коригування підтверджується численними судовими рішеннями, які винесені в аналогічних справах про стягнення заборгованості за аналогічними договорами фінансового сублізингу, що укладалися з іншими залізницями України, а також судовими рішеннями про стягнення заборгованості по даним договорам фінансового сублізингу, а саме, позови до Державного підприємства "Донецька залізниця", за даними договорами фінансового сублізингу, тлумачення яких є предметом даного позову, перелік, яких наведено у відзиві на апеляційну скаргу;
- щодо посилань Акціонерного товариства "Укрзалізниця" про передчасність стягнення заборгованості з врахуванням коефіцієнта коригування та нарахування та стягнення 3 % річних, то вони є необгрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, виходячи з наступного. По-перше, з апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укрзалізниця" незрозуміло, що саме порушено при винесенні рішення судом першої інстанції, а саме відповідно до поданих відзивів на позовну заяву, численних пояснень і уточнень, Акціонерного товариства "Укрзалізниця" жодного разу не звертав уваги та не надавав правової оцінки передчасності стягнення коефіцієнта коригування. По-друге, відповідно до наведеної в апеляційній скарзі постанови Вищого господарського суду України по справі № 910/20322/15, вона стосується сплати коефіцієнта коригування не на конкретну дату, а на момент коли відповідач 2 сплатить суму заборгованості, на противагу цьому в даній справі відповідач взагалі не виконує грошового зобов`язання, в силу чого коефіцієнт коригування правомірно нарахований на дату виникнення грошового зобов`язання.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2021 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2021, та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження судових рішень зазначив:
- пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: судом апеляційної інстанції не враховано висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 щодо застосування частин 1, 2 статті 264 Цивільного кодексу України в частині підстав переривання строку позовної давності на підставі актів звірки розрахунків;
- пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини 1 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", частини 1 статті 530, частини 2 статті 533, статей 611, 612 Цивільного кодексу України щодо визнання коефіцієнту коригування простроченим зобов`язанням при тому, що строк застосування такого коефіцієнту коригування не настав (відсутній факт сплати лізингового платежу як умови для застосування коефіцієнту коригування).
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
4. Позиція Верховного Суду
Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Акціонерним товариством "Укрзалізниця" фактично оскаржується рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у даній справі лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення основної суми боргу у розмірі 681 459 717,33 грн та 3% річних у розмірі 67 774 356,20 грн.
Відтак, суд касаційної інстанції переглядає оскаржувані судові рішення саме в частині задоволення позовних вимог про стягнення основної суми боргу у розмірі 681 459 717,33 грн та 3% річних у розмірі 67 774 356,20 грн.
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, згідно з пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, які визначають, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з Акціонерного товариства "Укрзалізниця", зокрема заборгованості за договорами фінансового сублізингу та 3% річних.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державним підприємством "Донецька залізниця", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Укрзалізниця", не виконано свої зобов`язання за укладеними з позивачем договорами фінансового сублізингу щодо сплати лізингових платежів, відтак суди дійшли висновку, що заявлені вимоги щодо стягнення з Акціонерного товариства "Укрзалізниця" заборгованості за договорами фінансового сублізингу та 3% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Водночас, Акціонерне товариство "Укрзалізниця" просило застосувати позовну давність.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України).
За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи, яка звертається з позовом. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право позивача (скаржника), за захистом якого той звернувся. У разі коли таке право не порушене, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право особи дійсно порушено, але позовна давність сплинула і про це зроблено заяву іншої стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку із спливом позовної давності - за відсутністю поважних причин її пропуску.
Відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
В постанові Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 (на неврахування висновків викладених у якій посилається скаржник у касаційній скарзі) зроблено висновок про те, що до дій, що свідчать про визнання особою свого боргу, належить, зокрема, підписання в межах позовної давності уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.
Суди попередніх інстанцій відхиляючи доводи Акціонерного товариства "Укрзалізниця" щодо наявності підстав для застосування позовної давності з посиланням на положення статті 264 Цивільного кодексу України зазначили, що перебіг позовної давності переривався, оскільки між позивачем та Державним підприємством "Донецька залізниця" були підписані акти звірки взаєморозрахунків за 4 квартал 2014 року.
Разом з тим, Акціонерне товариство "Укрзалізниця" як у суді першої інстанції так і в апеляційному господарському суді зазначало про те, що зазначені акти звірки взаєморозрахунків підписані зі сторони Державного підприємства "Донецька залізниця" неуповноваженою особою та не містять дати їх підписання.
Відхиляючи зазначений аргумент Акціонерного товариства "Укрзалізниця" суди попередніх інстанцій зазначили, що під час розгляду справи встановлено підписання зазначених актів представником Державного підприємства "Донецька залізниця" - Подлуцьким В.О., який діяв на підставі довіреності №Н-01/160 від 28.01.2009, яким також підписані додаткові угоди до спірних договорів щодо внесення змін до графіків сплати лізингових платежів.
Водночас, відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що судове рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження та оцінки судом.
Як зазначає скаржник у касаційній скарзі та знайшло своє підтвердження у суді касаційної інстанції, в матеріалах справи відсутня довіреність №Н-01/160 від 28.01.2009 на представника Державного підприємства "Донецька залізниця" - Подлуцького В.О.
Отже, висновок судів про те, що акти звірки взаєморозрахунків підписані зі сторони Державного підприємства "Донецька залізниця" уповноваженою особою є необґрунтованим, оскільки зроблені на підставі доказу, який не був предметом дослідження та оцінки судів.
Разом з тим, висновок судів попередніх інстанцій про те, що акти звірки взаєморозрахунків складені не раніше 31.12.2014 зроблений виключно на припущеннях судів та нічим не підтверджений, відтак не може свідчити про те, що саме 31.12.2014 перебіг позовної давності переривався.
В свою чергу, суди попередніх інстанцій також зазначили, що при застосуванні положень статті 264 Цивільного кодексу України ними враховано лист лист-відповідь відповідача №ЦФ-16/50 від 22.01.2016 щодо зазначення початку процесу погашення простроченої та поточної заборгованості з січня 2018 року. Однак, зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами, на підставі даного листа, встановлено визнання Акціонерним товариством "Укрзалізниця" конкретної заборгованості (її розміру) та за конкретним правочином (правочинами).
Водночас, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18, пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19, пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19, пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс-19, пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28), від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20, пункт 57).
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 Цивільного кодексу України).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" (в редакції чинній на момент укладення договорів фінансового сублізингу) сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.
Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина 2 статті 533 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно із пунктом 1.8 договорів фінансового сублізингу сторони погодили, що "Лізинговий платіж" - сума грошових коштів, що підлягають перерахуванню сублізингодавцю в день розрахунку, відповідно до графіку нарахування платежів. В лізинговий платіж входять суми, скореговані на Коефіцієнт коригування (К) і еквівалентні відшкодуванню вартості предмета лізингу, а також винагороди сублізингодавця, включаючи відсотки за користування позиковими коштами з метою придбання предмета лізингу, податків, сплачувані відносно предмета лізингу сублізингодавцем, інші витрати тощо.
Пунктом 1.9 договорів фінансового сублізингу (судами помилково зазначено пункт 1.8 договорів) передбачено, що "Коефіцієнт коригування" - розрахункова величина, одержувана з відношення: К="Курс2"/"Курс1", де "Курс1" - курс, встановлений Національним банком України для одного долара США на дату підписання договорів. "Курс2" - курс, встановлений Національним банком України для одного долара США на день, коли фактично здійснюється лізинговий платіж.
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в) пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України).
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати.
Як у суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції Акціонерне товариство "Укрзалізниця" наводило аргументи про те, що відповідно до умов договорів фінансового сублізингу коефіцієнт коригування лізингового платежу розраховується коли фактично здійснюється лізинговий платіж, відтак з огляду на те, що фактично лізингові платежі не сплачено, відповідно й не настав строк застосування такого коефіцієнту коригування як умови для застосування коефіцієнту коригування, тому позивачем передчасно заявлено до стягнення заборгованість з урахуванням коефіцієнту коригування.
Разом з тим, приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій, всупереч вимогам статей 238, 282 Господарського процесуального кодексу України, взагалі не надали жодної оцінки вказаним доводам Акціонерного товариства "Українська залізниця" щодо ненастання у нього обов`язку зі сплати лізингових платежів з урахуванням коефіцієнту коригування.
В свою чергу, встановлення наведених обставин дасть можливість встановити наявність/відсутність підстав для стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" заборгованості та 3% річних у заявленому позивачем розмірі.
За таких обставин у Суду відсутні правові підстави для висновку про законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2021 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2021 у цій справі в розумінні положень статей 86 і 236 Господарського процесуального кодексу України.
Допущені судами попередніх інстанцій порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, оскільки Суд направляє дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення справи, а за результатами нового розгляду справи фактично - доказова база в ній може змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у справі, відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду з питань, заявлених заявниками касаційних скарг, а саме, щодо застосування частини 1 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", частини 1 статті 530, частини 2 статті 533, статей 611, 612 Цивільного кодексу України.