ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/18570/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткаченко Н. Г. - головуючого, Жукова С. В., Огородніка К. М.,
за участю секретаря судового засідання Громак В. О.
за участю представників: АТ "Вінницягаз" - адвоката Вознюка Є. В., НКРЕКП - Усачової А. І.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2021
та рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021
у справі № 910/18570/17
за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз"
до 1) Міністерства енергетики України; 2) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
про стягнення 205 816 510,29 грн,-
ВСТАНОВИВ:
В жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз", яке надалі змінило своє найменування на Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" (АТ "Вінницягаз") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (правонаступник - Міністерство енергетики України) та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) про відшкодування шкоди з Державного бюджету України, завданої неправомірними діями відповідачів у розмірі 205 816 510,29 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є підприємством, що протягом 2015 року здійснювало ліцензовану діяльність із розподілу природного газу. Міністерством енергетики та вугільної промисловості України було видано наказ від 02.03.2015 №122 "Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2015 рік". У додатку до вказаного наказу для АТ "Вінницягаз" затверджені граничні розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу, який згодом був скасований постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2015 у справі № 826/15132/15 в частині встановлення, в тому числі для позивача, розміру нормативних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на 2015 рік.
У зв`язку із вставленням НКРЕКП економічно необґрунтованого (заниженого) для позивача тарифу на 2015 рік на послуги розподілу природного газу, він вимушений був купувати природний газ для компенсації нормативних втрат та виробничо-технологічних витрат за власні кошти, не враховані в тарифі на розподіл природного газу. При обґрунтуванні розміру шкоди позивач виходив з різниці між фактичною кількістю газу, використаної на виробничо-технологічні втрати, та обсягом газу на нормативні втрати та виробничо-технологічні витрати, який передбачено структурою затвердженого тарифу, помноженого на ціни на газ, що діяли у спірний період
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у справі № 910/18570/17 (суддя Шкурдова Л. М.) у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 (колегія суддів: Сітайло Л. Г. - головуючий, Шапран В. В., Кропивна Л. В.) рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у справі № 910/18570/17 залишено без змін.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що позивачем не було доведено, що встановлений НКРЕКП тариф є економічно невигідними для позивача, і при дотриманні процедури його встановлення рівень тарифу мав бути вищим. При цьому в оскаржуваних судових рішеннях зазначено, що ані позивач, ані господарський суд не вправі самостійно визначати рівень тарифу, який є економічно вигідним для позивача, оскільки встановлення тарифу є виключною компетенцією органу державного регулювання (регулятора), відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", який діяв до 01.10.2015, та ч. ч. 3, 6 ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу", який діє з 01.10.2015. В силу того, що тариф відноситься до правової (юридичної категорії), питання щодо його розміру не може бути віддано на вирішення судової експертизи.
У касаційній скарзі АТ "Вінницягаз" просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у справі № 910/18570/17 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
АТ "Вінницягаз" зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, в частині підстав для стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів державної влади в зв`язку із скасуванням в судовому порядку нормативного акту та бездіяльності, яка полягає у не встановленні економічно-обґрунтованого тарифу для позивача на послуги з розподілу природного газу.
Заявник касаційної скарги стверджує, що ним було доведено наявність усіх трьох умов для притягнення держави в особі її органів до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, а саме: протиправність дій Міністерства енергетики та вугільної промисловості України щодо затвердження заниженого розміру виробничо-технологічних витрат та НКРЕКП - щодо затвердження тарифу із врахуванням необґрунтованого розміру виробничо-технологічних витрат, наявність шкоди, що підтверджена, зокрема, висновками судової експертизи, а також причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями та шкодою, який полягав у тому, що внаслідок протиправних дій відповідачів у позивача утворилась заборгованість перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" щодо оплати вартості природного газу, приданого для потреб ВТВ.
АТ "Вінницягаз" вважає безпідставними посилання судів попередніх інстанцій на постанову Верховного Суду від 06.08.2020 у справі № 910/13541/17 з огляду на відмінність фактичних обставин в частині наявності реальної шкоди, що завдана позивачу.
Крім того, заявник касаційної скарги в обґрунтування своїх вимог також зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які полягали у необґрунтованій відмові у задоволенні клопотань позивача про призначення у справі додаткової експертизи.
У відзивах Міністерство енергетики України та НКРЕКП просять касаційну скаргу АТ "Вінницягаз" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н. Г., пояснення учасників справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзивів на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення з держави шкоди, завданої газорозподільному підприємству у зв`язку із вставленням економічно необґрунтованого (заниженого) тарифу на 2015 рік на послуги розподілу природного газу.
У 2014 - 2015 роках розрахунок тарифів на транспортування природного газу розподільними трубопроводами здійснювався відповідно до Методики розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації, затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, від 04.09.2002 № 983.
Згідно з вказаною Методикою при розрахунку тарифів на послуги розподілу природного газу враховуються нормовані виробничо-технологічні витрати та втрати природного газу підприємства з газопостачання та газифікації.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, АТ "Вінницягаз", на підставі ліцензії, виданої постановою НКРЕКП, на підставі рішення від 16.12.2010 № 1872 (переоформлене на підставі рішення від 01.09.2015 № 2248) здійснює розподіл природного газу, газу (метану) вугільних родовищ.
На момент виникнення спірних правовідносин порядок визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат (ВТВ) природного газу в газорозподільних мережах був встановлений Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 23.11.2011 № 737 "Про визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах" (Наказ № 737).
Наказом № 737 було передбачено, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України затверджує щодо кожного газорозподільного підприємства розміри нормативних втрат і ВТВ природного газу в газорозподільних мережах на наступний календарний рік (п. 1.3 Наказу № 737).
За умовами пп. 1.1 Наказу № 737 річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах розраховуються відповідно до Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 N 264(z0570-03), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.07.2003 за N 570/7891, Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 N 264 (z0571-03) зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.07.2003 за N 571/7892, та Методики визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об`єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21.10.2003 N 595 (z1224-03) зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.12.2003 за N 1224/8545.
Згідно з пунктом 1.2 Наказу №737 газорозподільні підприємства самостійно згідно з методиками, зазначеними в підпункті 1.1 пункту 1 цього наказу, розраховують річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу на календарний рік та не пізніше ніж за 2 місяці до початку року подають їх на затвердження до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.
Відповідно до пп. 1.3 Наказу № 737 на підставі даних, отриманих від газорозподільних підприємств щодо розрахованих річних обсягів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України впродовж місяця затверджує щодо кожного газорозподільного підприємства розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на наступний календарний рік.
Затверджені розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу є максимально допустимими для певного року (пп. 1.4 Наказу №737).
В п п. 1.5 Наказу № 737 визначено, що у разі непогодження розрахованих газорозподільним підприємством річних обсягів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу Міністерство енергетики та вугільної промисловості України надає йому вмотивовану відмову.
На виконання Наказу № 737 позивачем розроблено та направлено супровідним листом від 17.10.2014 №06-07-5634 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на затвердження розрахунки нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на 2015 рік в обсязі 80 081,246 тис.куб.м газу.
Міністерством енергетики та вугільної промисловості України видано наказ від 02.03.2015 № 122 "Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2015 рік".
Додатком до вказаного наказу для позивача затверджені граничні розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат в розмірі 31 787 тис.куб.м.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2015 у справі №826/15132/15 скасовано Додаток до Наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02.03.2015 № 122 "Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2015 рік" в частині встановлення, зокрема, для АТ "Вінницягаз" розміру нормативних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на 2015 рік. Зобов`язано Міністерство енергетики та вугільної промисловості України затвердити на 2015 рік розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах АТ "Вінницягаз".
За висновком призначеної судом першої інстанції судової економічної експертизи від 13.09.2019 № 1622/18-45/25169/19-72 визначення обсягу виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат природного газу під час транспортування газу газорозподільними та внутрішньобудинковими мережами АТ "Вінницягаз" у 2015 році передбачає наявність спеціальних технічних знань в галузі газозабезпечення, а отже не відносяться до завдань економічної експертизи та компетенції експертів-економістів; визначення обсягу виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат природного газу на опалення газорегуляторних пунктів та іншого газорегуляторного обладнання АТ "Вінницягаз" у 2015 році передбачає проведення ревізійних дій та наявність спеціальних технічних знань в галузі газозабезпечення, а отже не відноситься до завдань економічної експертизи та компетенції експертів-економістів. У даному висновку зазначено, що оскільки здійснення розрахунку розміру фактичних виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат АТ "Вінницягаз" в 2015 році відповідно до Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 № 264, Методики визначення питомих втрат природного газу при його вимірюванням побутовими лічильниками в разі не приведення об`єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики від 21.10.2003 №595 не відноситься до компетенції експертів-економістів, то визначити різницю між фактично понесеним розміром виробничо-технологічних втрат природного газу АТ "Вінницягаз" у 2015 році та розміром виробничо-технологічних втрат природного газу у 2015 році, розрахованим для АТ "Вінницягаз" відповідно до Методик не видається за можливе.
Отже, судово-економічна експертиза не надала відповіді на питання обсягу фактичних витрат природного газу для технологічних витрат та втрат природного газу позивача у 2015 році.
Звертаючись до суду із цим позовом, АТ "Вінницягаз" стверджувало, що йому була завдана шкода у зв`язку із вставленням економічно необґрунтованого (заниженого) тарифу на 2015 рік на послуги розподілу природного газу.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що позивачем не було доведено, що встановлений НКРЕКП тариф є економічно невигідними для позивача, і при дотриманні процедури його встановлення рівень тарифу мав бути вищим. При цьому в оскаржуваних судових рішеннях зазначено, що ані позивач, ані господарський суд не вправі самостійно визначати рівень тарифу, який є економічно вигідним для позивача, оскільки встановлення тарифу є виключною компетенцією органу державного регулювання (регулятора). В силу того, що тариф відноситься до правової (юридичної категорії), питання щодо його розміру не може бути віддано на вирішення судової експертизи.
Згідно із ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду є заподіяння майнової шкоди.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 56 Конституції України надає право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності органів державної влади, їх посадових або службових осіб наявність їх вини не є обов`язковою.
Відповідно до приписів ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Так, необхідною підставою для притягнення органу державної влади та її посадових осіб до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу (посадової особи), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, доведення яких покладено на позивача.
Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", який діяв до 01.10.2015, встановлення тарифів на транспортування природного газу належало до повноважень НКРЕКП.
Аналогічні повноваження НКРЕКП щодо встановлення тарифів на розподіл природного газу визначені і в ч. 3 та ч. 6 ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу", який діє з 01.10.2015.
Таким чином, встановлення тарифів на розподіл природного газу належить та час виникнення спірних правовідносин належало до дискреційних повноважень НКРЕКП.
При цьому, на час встановлення для позивача спірного тарифу, порядок та процедура встановлення таких тарифів регламентувалась, зокрема, Порядком формування тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженим постановою НКРЕ від 28.07.2011 № 1384, Методикою розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації, затвердженою постановою НКРЕ від 04.09.2002 № 983 (Методика від 04.09.2002 № 983), Процедурою встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженою постановою НКРЕ від 03.04.2013 № 369, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.04.2013 за № 685/23217.
В пунктах 1.5 та 4.1 Методики від 04.09.2002 № 983 було передбачено, що тарифи, визначені за цією Методикою, повинні забезпечувати підприємствам з газопостачання та газифікації: покриття економічно обґрунтованих витрат виробництва; отримання передбаченого планом прибутку, достатнього для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності. Основними аналітичними показниками при визначенні тарифів на послуги з транспортування і постачання природного газу є витрати підприємства і обсяги протранспортованого та поставленого споживачам природного газу.
Виробничо-технологічні витрати газу - це газ, що витрачається під час виконання комплексу робіт, пов`язаних з введенням в експлуатацію новозбудованих, реконструйованих або капітально відремонтованих об`єктів системи газопостачання та на опалення газорегуляторних пунктів та іншого газорегуляторного обладнання (розділ 1 Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затверджених наказом Мінпаливенерго від 30.05.2003 № 264).
Таким чином законодавством визначена компенсація виробничо-технологічних витрат газу газорозподільного підприємства шляхом включення їх поряд із іншими аналітичними показниками до складу структури тарифу на розподіл природного газу.
Відтак компенсація вартості виробничо-технологічних витрат не є збитками, які можуть бути відшкодовані в порядку статей 1166, 1173 ЦК України, оскільки законодавством врегульований порядок компенсації таких витрат саме шляхом включення їх до складу структури тарифу на розподіл природного газу.
Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що ані позивач, ані господарський суд не вправі самостійно визначати рівень тарифу, який є економічно вигідним для позивача, оскільки установлення тарифу є виключною компетенцією органу державного регулювання (регулятора) відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", який діяв до 01.10.2015, та ч. ч. 3 та 6 ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу", який діє з 01.10.2015.
Правові висновки аналогічного змісту викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.08.2020 у справі №910/13541/17 та обґрунтовано були враховані судами попередніх інстанцій у цій справі.
Колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що, не доведення позивачем наявності шкоди, заявленої до стягнення, є достатньою та самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо необґрунтованості позовних вимог АТ "Вінницягаз".
Водночас, скаржник вважає помилковими посилання судів попередніх інстанцій на правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/13541/17 з огляду на відмінність фактичних обставин із справою №910/18570/17, яка полягає в тому, що у справі, яка розглядається позивачу була завдана реальна шкода, оскільки на час подання касаційної скарги на розгляді у Північно-Західному апеляційному господарському суді перебували справи №903/368/18 та № 902/136/20, у яких предметами спорів було невиконання обов`язків АТ "Вінницягаз" щодо оплати вартості природного газу, придбаного у Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" для потреб ВТВ.
Однак встановлення факту наявності чи відсутності у позивача заборгованості перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" з оплати вартості природного газу, придбаного для потреб ВТВ, жодним чином не спростовує наведених вище висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, заявник касаційної скарги стверджує, що судами попередніх інстанцій не враховано преюдиційних обставин, встановлених судами у справі №826/15132/15, у якій постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2015 скасовано Додаток до Наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02.03.2015 № 122 "Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2015 рік" в частині встановлення, зокрема, для АТ "Вінницягаз" розміру нормативних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на 2015 рік.
Проте, як вбачається із матеріалів справи підставою для скасування Додатку до Наказу від 02.03.2015 № 122, яким для позивача затверджені граничні розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в розмірі 31 787 тис.куб.м., стали встановлені адміністративним судом у справі №826/15132/15 порушення Міністерством енергетики та вугільної промисловості України процедури їх затвердження.
Водночас висновки Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/15132/15 про необґрунтоване зменшення розмірів виробничо-технологічних витрат природного газу для АТ "Вінницягаз" є правовою оцінкою, наданою адміністративним судом, певному факту.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають преюдиціальності. Водночас преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18).
Враховуючи викладене та виходячи із встановлених судами обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення, як необхідної умови застосування такої міри відповідальності як стягнення шкоди.
Щодо посилань АТ "Вінницягаз" в касаційній скарзі на безпідставну відмову судами попередніх інстанцій у задоволенні клопотань про призначення судової експертизи, то необхідно зазначити таке.
Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні клопотання АТ "Вінницягаз" про призначення додаткової судової експертизи у зв`язку із пропуском процесуального строку для звернення до суду із відповідним клопотанням.
Суд апеляційної інстанції мотивував відмову у задоволенні вказаного вище клопотання АТ "Вінницягаз" тим, що з огляду на наявні в матеріалах справи докази, обставини справи та характер спірних правовідносин, потреба у проведенні додаткової будівельно-технічної експертизи відсутня.
У ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" визначено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Відповідно до ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Згідно з ч. 1 ст. 107 ГПК України якщо висновок експерта є неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.
Аналогічний висновок наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 927/685/20.
Таким чином, здійснивши аналіз наявних у справі доказів відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, проаналізувавши правовідносин, що склалися між сторонами, встановивши, що докази, подані сторонами є зрозумілими, достатніми та не є суперечливими та за відсутності потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних у справі, суди правомірно відмовили позивачу у задоволенні клопотання про призначення додаткової судової експертизи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведені у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником касаційної скарги норм права та зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв`язку із наведеним, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у справі № 910/18570/17 ухвалені судами відповідно до фактичних обставин, вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд