ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 907/646/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого - Пєскова В. Г.,
суддів: Банаська О. О., Погребняка В. Я.,
за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,
учасники справи:
боржник - ОСОБА_1 (в судове засідання не з`явився)
арбітражний керуючий - Ракушинець Андрій Андрашович взяв участь в судовому засіданні особисто в режимі відеоконференції,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 за вх. № 9307/2021
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2021
у складі колегії суддів: Матущака О. І. (головуючий), Бонк Т. Б., Якімець Г. Г.
у справі за заявою ОСОБА_1
про неплатоспроможність фізичної особи
На розгляд суду постало питання забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту на належне боржнику нерухоме майно у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
ВСТАНОВИВ
Обставини справи
1. 30.04.2008 між акціонерним товариством "Піреус Банк МКБ" (далі - АТ "Піреус Банк МКБ") та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) було укладено кредитний договір №144 та договір іпотеки №855, посвідчений приватним нотаріусом Вімерт В.І. Мукачівського МНО Закарпатської області, згідно з умовами якого боржником було передано в іпотеку банку домоволодіння (житловий будинок) загальною площею 178,7 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
2. 13.12.2010 рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області з ОСОБА_1 на користь АТ "Піреус Банк МКБ" ухвалено: стягнути борг за кредитним договором №144 від 30.04.2008 в розмірі 175 735, 23 дол. США, що згідно з курсом НБУ станом на 12.10.2010 становить 1 390 048, 10 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме:
- земельну ділянку площею 0, 25 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовану в АДРЕСА_2, реєстраційний номер 2122781403-0106070700033, кадастровий номер 2122781403:002:001:1001, що належить на праві власності ОСОБА_2 ;
- земельну ділянку 0, 25 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовану в АДРЕСА_2, реєстраційний номер 2122781403-0106070700032, кадастровий номер 2122781403:002:001:1002, що належить на праві власності ОСОБА_2 ;
- житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 178, 7 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_1 ;
- виселити всіх осіб, зареєстрованих у будинку АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 суму боргу за договором іпотеки від 30.04.2010 в розмірі 22 479, 59 грн;
- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1 700 грн та ІТЗ розгляду справи в розмірі 120 грн.
3. 25.06.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Ярошевським Дмитром Андрійовичем відкрито виконавче провадження №62416807 за виконавчим листом №2-2473/10, виданим Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області 24.11.2011.
4. 16.07.2020 приватним виконавцем складено постанову про опис та арешт майна боржника, а саме: житлового двоповерхового будинку загальною площею 178,7 кв.м. (житлова площа 98,8 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить боржнику.
5. 31.07.2020 було призначено суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні, а 21.08.2020 - проведено оцінку описаного та арештованого майна.
6. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до повідомлень ДП "Сетам" перші торги з продажу майна - домоволодіння з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 були призначені на 26.10.2020, а другі торги були призначені на 09.12.2020.
7. 05.11.2020 ухвалою Господарського суду Закарпатської області відкрито провадження у справі № 907/646/20 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1, призначено керуючим реструктуризацією боргів фізичної особи Ракущинця Андрія Андрашовича та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника.
8. 02.12.2020, у зв`язку із зазначеним, приватним виконавцем було винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у зв`язку із заявою арбітражного керуючого Ракущинця А.А.
9. 24.02.2021 ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у справі №303/8180/20, яка набрала законної сили, задоволено скаргу АТ "Піреус Банк МКБ" та скасовано постанову про зупинення вчинення виконавчих дій.
Короткий зміст заяви про вжиття заходів для забезпечення вимог кредиторів
10. 01.04.2021 керуючим реструктуризацією майна боржника арбітражним керуючим Ракущинцем А.А. подано до Господарського суду Закарпатської області клопотання про забезпечення вимог кредиторів у справі №907/646/20 шляхом накладення арешту на майно боржника, а саме: домоволодіння з надвірними спорудами загальною площею 178,7 кв.м., крім того площа підвалу 28.50 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
11. Клопотання обґрунтоване тим, що зазначений будинок є єдиним майном боржника, реалізація якого призведе до порушення прав як боржника, так і кредиторів.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
12. 27.04.2021 ухвалою Господарського суду Закарпатської області клопотання арбітражного керуючого Ракущинця А.А. про забезпечення вимог кредиторів задоволено, вжито заходи щодо забезпечення вимог кредиторів у справі № 907/646/20 шляхом накладення арешту на зазначене майно.
13. Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість поданого клопотання керуючого реструктуризацією майна боржника) про забезпечення вимог кредиторів.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
14. 19.08.2021 постановою Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу АТ "Піреус Банк МКБ" на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 27.04.2021 у справі № 907/646/20 задоволено. Ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 27.04.2021 у справі № 907/646/20 скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні клопотання арбітражного керуючого Ракущинця А.А. про забезпечення вимог кредиторів відмовлено.
15. Апеляційний господарський суд зазначив, що перші торги з продажу майна, яке є предметом забезпечення були призначені ще на 26.10.2020, в той час, як провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 було відкрито 05.11.2020.
16. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що поза увагою суду першої інстанції залишилися положення частини першої, пункту 2 частини другої та частина четверта статті 121 Кодексу України з процедур банкрутства, а також те, що на момент відкриття провадження у справі та розгляду заяви про забезпечення вказане вище майно вже перебувало на стадії продажу.
17. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в силу частини четвертої статті 121 Кодексу України з процедур банкрутства ні мораторій на задоволення вимог кредиторів, ні заходи забезпечення вимог кредиторів на предмет іпотеки розповсюджуватися не можуть. Відтак, вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів щодо майна, яке є предметом іпотеки та вже перебувало на торгах у виконавчому провадженні, суперечить частині четвертій статті 121 Кодексу України з процедур банкрутства.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
18. 16.09.2021 ОСОБА_1 надіслано на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2021 у справі № 907/646/20, а ухвалу Господарського суду Закарпатської області залишити в силі.
19. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/17501/19.
20. Водночас, скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, а саме не застосовано Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", а також посилається на положення статей 37, 50, 51 Закону України "Про виконавче провадження" щодо звернення стягнення на нерухоме майно.
21. Крім того, скаржник вказує про неправильне встановлення судом апеляційної інстанції обставин, які мають значення для справи.
Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу
22. 13.12.2021 та 15.12.2021 від арбітражного керуючого Ракушинця А.А. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній підтримує вимоги касаційної скарги та посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 753/12729/15-ц щодо застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
В. Касаційне провадження
23. 21.09.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 передано колегії суддів у складі: Пєскова В. Г. (доповідача), Банаська О. О., Погребняка В. Я.
24. 11.10.2021 ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з надання скаржнику строку (протягом десяти днів з дня отримання даної ухвали) на усунення недоліків касаційної скарги, а саме - надати суду документ про сплату (зарахування) судового збору у розмірі 2 270 грн.
25. 26.10.2021 ОСОБА_1 надіслано на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду клопотання про усунення недоліків касаційної скарги.
26. 22.11.2021 ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі № 907/646/20 за касаційною ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2021; розгляд справи призначено на 16.12.2021; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 07.12.2021; витребувано з Господарського суду Закарпатської області та/або Західного апеляційного господарського суду матеріали справи № 907/646/20.
27. 30.11.2021 до Верховного Суду надійшли матеріали оскарження ухвали Господарського суд Закарпатської області від 27.04.201 у справі № 907/646/20.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
28. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
29. Оцінивши доводи касаційної скарги та здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновків про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на таке.
30. Предметом касаційного перегляду у цій справі стало питання застосування заходів забезпечення вимог кредиторів у справі про неплатоспроможність фізичної особи шляхом накладення арешту на належне боржнику нерухоме майно.
31. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства, а також недопущення доведення боржника до банкрутства.
32. Захист приватного інтересу, в свою чергу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів.
33. Однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів (Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20, від 03.09.2020 у справі № 910/16413/19, від 18.02.2021 у справі № 904/3251/20).
34. При цьому, Суд наголошує на необхідності дотримання балансу публічного та приватного інтересів, а також недопущення зловживання учасниками відповідними судовими процедурами не лише у справах про банкрутство юридичних осіб, а також у провадженнях про неплатоспроможність фізичних осіб.
35. Відповідно до положень статті 118 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд має право за вмотивованим клопотанням сторін у справі про неплатоспроможність чи за своєю ініціативою вжити заходів для забезпечення вимог кредиторів. Заходи для забезпечення вимог кредиторів вживаються господарським судом у порядку та на умовах, визначених у Книзі третій цього Кодексу. До заходів для забезпечення вимог кредиторів належать, зокрема:
заборона боржнику укладати правочини (договори);
зобов`язання боржника передати майно, інші цінності на зберігання третім особам;
вчинення або утримання від вчинення певних дій;
заборона боржнику розпоряджатися його нерухомим майном та цінними паперами;
накладення арешту на конкретне майно боржника;
інші заходи для збереження майна боржника;
заборона виїзду боржника за кордон.
36. Відповідно до частини першої статті 40 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників справи чи за своєю ініціативою вжити заходів до забезпечення вимог кредиторів.
37. В силу статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України право здійснення забезпечення вимог кредиторів у справі про банкрутство та вибору тих чи інших заходів належить господарському суду, який виходить із конкретних обставин справи та пропозицій заявника.
38. Положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України пов`язують вжиття господарським судом заходів забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 73 Господарського процесуального кодексу України, як гарантії ефективності задоволення вимог позивача (заявника) за результатами розгляду спору по суті.
39. Системний аналіз зазначених норм Господарського процесуального кодексу України та Кодексу України з процедур банкрутства дозволяє зробити висновок про те, що Кодексом, як спеціальним законом, визначено особливі різновиди заходів на забезпечення вимог кредиторів боржника, які є учасниками провадження у справі та надано право їх застосування як за клопотанням кредитора, так за ініціативою суду. Разом з тим, загальні принципи застосування забезпечувальних заходів (на будь-якій стадії розгляду справи, якщо їх незастосування може істотно ускладнити ефективний захист порушених прав кредитора як учасника провадження), дотримання доцільності, адекватності та співмірності застосованих заходів мають застосовуватися як загальні забезпечувальні норми відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України (Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 13.02.2020 у справі № 50/790-43/173, постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 911/1159/14).
40. У цій справі, скасовуючи вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення вимог кредиторів, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 121 Кодексу України з процедур банкрутства протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів зупиняється стягнення з боржника за всіма виконавчими документами, крім виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів чи про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, а також крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі одержаних від продажу майна боржника, або перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж. Задоволення вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, допускається лише в межах провадження у справі про неплатоспроможність, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі одержаних від продажу майна боржника, або перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж (ч. 4 ст. 121 Кодексу України з процедур банкрутства).
41. Водночас, у цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, що перші торги з продажу належного боржнику майна, яке є предметом забезпечення вимог АТ "Піреус Банк МКБ" були призначені ще на 26.10.2020, в той час, як провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 було відкрито 05.11.2020.
42. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в силу наведених положень статті 121 Кодексу України з процедур банкрутства ні мораторій на задоволення вимог кредиторів, ні заходи забезпечення вимог кредиторів на предмет іпотеки розповсюджуватися не можуть, а відтак, вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів щодо майна, яке є предметом іпотеки та вже перебувало на торгах у виконавчому провадженні, суперечить частині четвертій статі 121 Кодексу України з процедур банкрутства.
43. В касаційній скарзі ОСОБА_1 як на підставу для скасування постанови суду апеляційної інстанції посилається на незастосування судом положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
44. З цього приводу, Верховний Суд зазначає таке.
45. Відповідно до пункту 1 цього Закону не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або
- таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.
46. За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.04.2019 в справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19), Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" застосовується при одночасній наявності всіх перерахованих умов.
47. Водночас, стверджуючи про поширення на спірні відносини положення вказаного закону та звертаючись із заявою про застосування заходів забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту на нерухоме майно, процесуальними нормами на заявника покладається обов`язок, відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, довести відповідними доказами обставини, на які заявник посилається як на підставу своїх вимог, а саме, у даному випадку - обставини відповідності нерухомого майна вимогам статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
48. При цьому, в касаційній скарзі скаржник стверджує про те, що судом апеляційної інстанції було неправильно установлено обставини, які мають значення для справи.
49. Водночас, скаржником не вказано ні які саме обставини апеляційним господарським судом встановлено невірно, ні які обставини чи докази суду належало встановити, дослідити чи оцінити.
50. Колегія суддів наголошує, що в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлення обставин справи та оцінки доказів, у зв`язку з чим Суд не бере до уваги зазначені доводи скаржника.
51. Щодо посилань скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції постанови Верховного Суду у справі № 910/17501/19 від 01.10.2020 колегія суддів зазначає таке.
52. У справі № 910/17501/19, предметом перегляду в якій була скарга боржника на рішення приватного виконавця щодо складення акта про реалізацію предмета іпотеки, що свідчить про не подібність правовідносин та правового регулювання справи № 910/17501/19 та цієї справи, в якій є спірним питання вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів.
53. При цьому, судом касаційної інстанції у справі № 910/17501/19 прийняті судові рішення були скасовані із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає вирішення спору, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з ній, а тому Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції у постанові Верховного Суду у справі № 910/17501/19.
54. За наведених обставин Суд не бере також до уваги посилання скаржника на положення Закону України "Про виконавче провадження" як підставу для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки дії державного виконавця у контексті цієї справи та вимог заяви боржника про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів не є предметом судового дослідження.
55. Крім того, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що процесуальний закон не забороняє заявнику повторно звертатися із заявою про вжиття заходів забезпечення із наданням відповідних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог.
56. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи касаційної скарги, визначені скаржником як підстава для скасування постанови суду апеляційної інстанції, не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим Суд залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
57. Одночасно судом касаційної інстанції не виявлено порушень судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм процесуального права, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, визначеними положеннями статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
58. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду попередньої інстанції.