ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 460/433/21
адміністративне провадження № К/9901/38434/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача,- Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області, про визнання дій протиправними, стягнення суддівської винагороди, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Матковської З.М. (головуючий), Бруновської Н.В., Кузьмича С.М.,
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача,- Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області, в якому просила:
1.1. визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень - серпень 2020 року із застосуванням ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";
1.2. стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 суму суддівської винагороди у розмірі 124477,28 грн. за період квітень - серпень 2020 року;
1.3. допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди в межах суми стягнення за один місяць.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що з 18.04.2020 до серпня 2020 року нараховуючи та виплачуючи суддівську винагороду із застосуванням ст.29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв з порушенням вимог ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення її прав та гарантій незалежності судді.
3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Указом Президента України "Про призначення суддів" від 19.09.2008 №843/2008 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Березнівського районного суду Рівненської області.
5. Відповідно до наказу Березнівського районного суду Рівненської області від 20.10.2008 №18-К ОСОБА_1 зараховано в штат Березнівського районного суду Рівненської області.
6. Указом Президента України від 05.09.2013 №450-VII ОСОБА_1 призначено на посаду судді Березнівського районного суду Рівненської області безстроково.
7. В період з квітня по серпень 2020 року позивач отримувала суддівську винагороду в обмеженому розмірі у зв`язку із застосуванням відповідачем положень статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
8. Як свідчить довідка Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області від 22.10.2020 №1085-04/20 в період з квітня по серпень 2020 року, виходячи із змін до Державного бюджету України на 2020 рік, введених в дію Законом №553-VI, обмеження суддівської винагороди позивача у її виплаті становить 124477,28 грн.
9. Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження виплати суддівської винагороди, звернулася до суду з даним позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
10. Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 05 квітня 2021 року позовні вимоги задовольнив.
11. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", відповідач діяв з порушенням вимог ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.
12. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 15 вересня 2021 року скасував рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року та прийняв нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
13. Таке рішення апеляційного суду ґрунтується на тому, що правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду. Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є передчасними, та є підстави для відмови в задоволенні позову, оскільки правильне вирішення справи вимагає дослідження доказів і з`ясування обставин, що стосуються ДСА України, а суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі у справі співвідповідача. А тому невірний обраний спосіб захисту позивачем та не залучення у число відповідачів ДСА України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позову.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
14. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.
15. Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою, підставою для відкриття став пункт 1 частини четвертої статі 328 КАС України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
16. В обґрунтування касаційної скарги, ОСОБА_1 вказала, що суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови від 15 вересня 2021 року не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 липня 2021 року у справі №460/6542/20. У вказаній постанові суду Верховний Суд вважає правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст.29 Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік".
16.1. Також позивач вказує, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги та прийшов до висновку, що відповідачем за її позовом також має бути Державна судова адміністрація України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду. Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду не заперечує, що Територіальне управління Державної судової адміністрації в Рівненській області є належним відповідачем за вказаним позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Березнівського районного суду Рівненської області. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди теж вимагали правового оцінювання
16.2. Позивач зазначає, що в обсязі встановлених обставин цієї справи не може беззастережно погодитися з висновком судів (як і категорично його заперечити) про обґрунтованість звернення з цими позовними вимогами виключно до відповідача, адже окреслений вище аспект справи (обсяги виділення коштів на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, участь ДСА України та відповідача у розпорядження ними та сума заборгованості, яка підлягає стягненню/виплаті) суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували, тому їхні висновки в цій частині є поспішними. Оскільки для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача (залучити співвідповідача) у цих правовідносинах, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У постанові від 03 березня 2020 року №340/1916/20 Верховний Суд не висловлював правової позиції з приводу того, хто має бути відповідачем за позовом (у справі № 340/1916/20), позаяк цей аспект вказаної справи вимагав з`ясування додаткових обставин, у зв`язку з чим справу було направлено на новий розгляд.
17. Відповідач подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
V. Джерела права й акти їх застосування
18. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
20. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
21. У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
22. За частинами першою, другою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
23. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
24. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
25. За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
26. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
27. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ (далі - Закон № 553-ІХ), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі - Закон № 294-IX) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут мовиться про редакцію Закону № 294-IX, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): "установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)" (частина третя).
28. Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону № 553-IX.
29. За текстом цього Рішення, указані положення законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
VI. Висновок Верховного Суду
30. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
31. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
32. Перевіряючи доводи касаційної скарги в межах наведених у ній доводів, Верховний Суд приходить до таких висновків.
33. 03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову у справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у цій справі виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб`єктний склад спірних правовідносин, але пам`ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20) у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.
34. Верховний Суд у цій постанові висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ було доповнено статтею 29 (текст якої написано вище).
35. Так Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).
36. Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин Верховний Суд