Постанова
Іменем України
21 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 487/637/18
провадження № 51-4600км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Сингаївської А.О.,
в режимі відеоконференції
захисника Сидорчук К.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
Сидорчук К.А. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 лютого 2021 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15 червня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12017150030001655 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,), раніше неодноразово судимого, останній раз - 21 березня 2014 року вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва за: ч. 1, 2 ст. 190, ст. ст. 70, 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Вступ
09 березня 2017 року приблизно о 14:45, ОСОБА_1, разом з
ОСОБА_2, діючи за попередньою змовою, шляхом нападу, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, відкрито викрали у ОСОБА_3 майно, чим завдали потерпілій матеріальну шкоду в сумі 3 000 грн.
Суд першої інстанції кваліфікував діяння та засудив ОСОБА_1 за ч. 2
ст. 187 КК України.
Апеляційний суд, після розгляду апеляційної скарги захисника, змінив вирок районного суду та виключив з нього посилання на копії документів як на докази підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
У поданій касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить оскаржувані судові рішення скасувати і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі пунктів 2, 3 частини 1 статті 284 КПК України.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:
- Стосовно наявності підстав для закриття кримінального провадження на підставі пунктів 2, 3 частини 1 статті 284 КПК України;
- Щодо постановлення судових рішень у даному кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 лютого 2021 року засуджено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією Ѕ всього належного засудженому на праві власності майна. Цим же вироком вирішено питання щодо цивільного позову і речових доказів у даному кримінальному провадженні.
ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 09 березня 2017 року, приблизно о 14:45, разом з ОСОБА_2, перебуваючи біля будинку № 10 на
пр. Центральному в м. Миколаєві, діючи за попередньою змовою та реалізуючи свій злочинний корисливий умисел, направлений на заволодіння чужим майном, шляхом нападу, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, наніс потерпілій ОСОБА_3 ззаду один удар в область голови. В цей момент, ОСОБА_2, продовжуючи реалізацію спільного умислу, підійшов до потерпілої та відкрито викрав в неї золоту каблучку.
Своїми противоправними діями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спричинили потерпілій ОСОБА_3 легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров`я та завдали останній матеріальну шкоду в сумі 3 000 грн.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15 червня 2021 року вирок районного суду змінено та постановлено виключити з нього посилання на копії документів кримінального провадження № 12017150030000946, як на докази, а саме:
- протокол огляду предмета від 09 березня 2017 року із фото-таблицею до нього;
- постанову слідчого від 09 березня 2017 року про визнання речовими доказами;
- висновок судово-медичної експертизи № 324 від 10 березня 2017 року;
- протокол огляду місця події від 09 березня 2017 року з фото-таблицею до нього.
В решті вирок суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить оскаржувані судові рішення скасувати і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі того, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості останнього і вичерпані можливості їх отримання та недоведеністю його вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
При цьому надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у даному кримінальному провадженні захисник стверджує, що відсутні докази, які доводять, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 187 КК України вчинено за попередньою змовою групою осіб.
Вказує, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а ухвалений вирок - вимогам ст. 370 КПК України.
Водночас стверджує, що всупереч вимогам КПК України судом не доведено поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. На думку захисника, висновки суду щодо винуватості останнього ґрунтуються лише на сумнівних, суперечливих показаннях потерпілої та недопустимих доказах, зокрема, які в подальшому було виключено апеляційним судом за результатом розгляду скарги захисника.
Крім цього, захисник вказує на те, що оригінали письмових доказів, як і речові докази, у даному кримінальному провадженню стороні захисту, як на стадії досудового розслідування, в порядку ст. 290 КПК України, так і під час судового розгляду, не надавались, що призвело до порушення права засудженого на захист і такі докази слід визнати недопустимими.
Також на думку сторони захисту, протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками є недопустимим доказом, оскільки існує відмінність між зовнішніми ознаками осіб, за якими потерпіла мала впізнати ОСОБА_1, та зовнішніми ознаками засудженого, що свідчить про проведення зазначеної слідчої дії з порушенням вимог ст. 228 КПК України.
Зазначає, що апеляційний суд безпосередньо не допитав учасників кримінального провадження та не дав власної оцінки усім обставинам даного кримінального провадження з огляду на приписи статей 22, 23, 94, 95 КПК України.
Також стверджує, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України і, що у ньому всупереч вимогам ст. 419 КПК України не надано належної оцінки доводам поданої апеляційної скарги, зокрема тим, які є аналогічними викладеним вище доводам касаційної скарги.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу
захисника не подавалися.
У судовому засіданні захисник виступила на підтримку поданої касаційної скарги, а прокурор заперечувала проти її задоволення.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У п. 1 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 -414 цього Кодексу.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Крім цього, відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України для його скасування або зміни.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.
Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Згідно статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Згідно з ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається, зокрема якщо встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення та якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Положеннями ст. 84 КПК України передбачено те, що доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Стосовно доводів захисника про відсутність достатніх доказів для доведення винуватості засудженого ОСОБА_1 і вичерпанням можливості отримання таких доказів та недоведеністю вини останнього у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, то колегія суддів зазначає наступні мотиви.
Недопустимість обґрунтування обвинувачення особи у вчиненні злочину на доказах, одержаних незаконним шляхом, закріплена в частини третій статті 62 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово
зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних у результаті порушення або обмеження її конституційних прав і свобод, крім випадків, у яких Основний Закон України допускає такі обмеження.
Збирання, перевірка та оцінка доказів можливі лише в порядку, передбаченому законом. Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому законом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню; процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, висновки експертів.
Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальному провадженні можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.
Повертаючись до матеріалів даного кримінального провадження, колегія суддів зазначає те, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, з урахуванням того, що апеляційним судом було виключено з вироку районного суду посилання на копії документів як на докази підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення,суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання потерпілої ОСОБА_3, отримані безпосередньо в суді, про те, що перебуваючи 09 березня 2017 року біля будинку № 10 на пр. Центральному в
м. Миколаєві, вона побачила двох чоловіків - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Коли вона проходила повз них, ОСОБА_1 вдарив її рукою по голові. В цей же час ОСОБА_2 нахилив її та почав тягнути за ланцюжок. Коли вона стала кричати ОСОБА_1 почав тікати, а ОСОБА_2 стягнув каблучку і також почав тікати. Каблучку їй повернули працівники поліції. Внаслідок нанесених ударів їй спричинені тілесні ушкодження у вигляді забійної рани голови та струсу головного мозку.
Слід зазначити, що допит потерпілої місцевим судом було проведено у відповідності до вимог КПК України, зокрема попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання.
В свою чергу, апеляційний суд під час апеляційного перегляду даного провадження не знайшов підстав сумніватися в правдивості показань потерпілої на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, з таким висновком суду погоджується і колегія суддів.
При цьому, які саме суперечності у показаннях потерпілої, що є визначальними для кваліфікації дій засудженого та виключають його винуватість у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, а також впливають на законність та обґрунтованість прийнятих судових рішень, у касаційній скарзі захисника не наведено.
Водночас суд касаційної інстанції, перевіряючи законність судового рішення встановив, що судом першої інстанції з дотриманням положень ст. ст. 94, 95 КПК України безпосередньо було допитано потерпілу, показанням якої була надана судом належна оцінка.
Отже, твердження захисника про те, що судами першої та апеляційної інстанцій в основу ухвалених рішень безпідставно покладено показання потерпілої на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення спростовується наведеним вище та матеріалами кримінального провадження.
Також судом першої інстанції, на підтвердження винуватості засудженого, обґрунтовано враховано дані протоколу пред`явлення особи для впізнання від 06 червня 2017 року, згідно якому, потерпіла ОСОБА_3 впізнала особу під № 3 - ОСОБА_1, як таку, що 09 березня 2017 року вчинила розбійний напад щодо неї.
Колегія суддів зазначає те, що доводи захисника про недопустимість письмових доказів про які йдеться в поданій касаційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки такі докази були виключені апеляційним судом у результаті перегляду вироку місцевого суду і не враховувались, при постановленні рішення, як докази на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Виключення доказів не впливає на правильність висновків судів про доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України. При цьому визнання апеляційним судом виключених доказів недопустимими у даному кримінальному провадженні, не створює передбачених ст. 412 КПК України підстав для скасування судових рішень.