Постанова
Іменем України
21 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 235/10673/15-к
Провадження № 51 - 3268 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів Марчука О.П., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,
прокурора Дехтярук О.К.,
засудженого ОСОБА_1 в режимі відеоконференції,
його захисника адвоката Варцаби О.Д. в режимі відеоконференції,
засудженого ОСОБА_2 в режимі відеоконференції,
його захисника адвоката Косенка С.С. в режимі відеоконференції,
захисника засудженого
ОСОБА_3 адвоката Бєжанової А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12015050410002003 від 11 серпня 2015 року, щодо:
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Гаргалич Масаллинського району Азербайджану, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 липня 2018 року за ст. 296 ч. 3 КК України із застосуванням 75,76 КК України до 2 років позбавлення волі, з іспитовим строком на 1 рік. На підставі статті 1 п. "а" Закону України "Про амністію у 2016 році", звільненого від відбування покарання визначеного вироком суду та на час розгляду цього кримінального провадження, перебуваючого під вартою в Бахмутській установі виконання покарань № 6 згідно ухвали слідчого судді від 30.08.2019 року за іншим кримінальним провадженням,
за ст. 187 ч. 3, ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України,
ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Красноармійськ Донецької області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого
за ст. 187 ч. 3, ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України,
за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_3, захисника засудженого ОСОБА_2 - адвоката Косенка С.С., заступника керівника Донецької обласної прокуратури Ткачук В.О. на вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 листопада 2019 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 листопада 2019 року засуджено:
ОСОБА_3 за ст. 187 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна; за ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_3 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна.
Початок строку відбування покарання засудженому ОСОБА_3 вказано обчислювати з моменту набрання вироком законної сили (із врахуванням ухвали Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 25 червня 2021 року про уточнення вироку).
Відповідно до ст. 72 ч. 5 КК України ОСОБА_3 зараховано в строк відбутого покарання період з 14 серпня 2015 року до 18 червня 2018 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі (в редакції закону № 838-VIII від 26.11.2015 року).
До набрання вироком законної сили обвинуваченому ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 за ст. 187 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна, а за ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України - виправдано за недоведеністю вчинення ним даного кримінального правопорушення.
Початок строку відбування покарання засудженому ОСОБА_2 вказано обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Відповідно до ст. 72 ч. 5 КК України ОСОБА_4 зараховано в строк відбутого покарання строк попереднього ув`язнення період з 13 серпня 2015 року до 19 травня 2017 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі (в редакції закону № 838-VIII від 26.11.2015 року).
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_5 за ст. 187 ч. 3, ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України та ОСОБА_1 за ст. 187 ч. 3, ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України, який в цій частині у касаційному порядку не переглядається, оскільки касаційні скарги від цих осіб та в їх інтересах на розгляді касаційного суду не перебувають.
Крім того у цьому ж кримінальному провадженні ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 листопада 2019 року задоволено клопотання прокурора та застосовано до ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3, який скоїв суспільно-небезпечні діяння, передбачені ст. 187 ч. 3, ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України, примусові заходи медичного характеру, помістивши його до психіатричного закладу з суворим наглядом. Вказана ухвала в касаційному порядку не оскаржена та не переглядається судом касаційної інстанції.
За вироком суду ОСОБА_2, ОСОБА_3 визнано винуватими і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.
На початку серпня 2015 року ОСОБА_5, знаходячись в компанії своїх знайомих ОСОБА_2, ОСОБА_3, неповнолітнього ОСОБА_6 та неповнолітнього ОСОБА_1, відчуваючи неприязнь до вітчима та керуючись корисливим мотивом, запропонував вказаним знайомим заволодіти матеріальними цінностями, зокрема грошима та виробами із золота, які належать його вітчиму ОСОБА_7, шляхом вчинення розбійного нападу на останнього за місцем його мешкання. При цьому вказані особи досягли спільної домовленості про час, місце та спосіб скоєння цього злочину.
Згідно спільної домовленості ОСОБА_5 повинен був повідомити інших учасників групи про зручний час скоєння зазначеного злочину, після чого всі учасники групи повинні були прибути до домоволодіння за місцем мешкання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_3, проникнути до приміщення житлового будинку, розташованого на його території, доступ до якого повинен був забезпечити ОСОБА_5, напасти на ОСОБА_7, під час нападу зв`язати його, в тому числі закрити рот липкою стрічкою, з метою запобігання спробам чинити опір, та покликати на допомогу, після чого, з метою запобігання можливості бути викритими сторонніми особами, вивезти його у безлюдне місце та з`ясувати де знаходиться майно, яким мали намір в подальшому заволодіти.
В якості засобів скоєння злочину обрали липку стрічку, яку заздалегідь повинні були придбати ОСОБА_6 та ОСОБА_1, а також військову форму з шапками-масками, які під час вчинення злочину повинні були вдягнути на себе ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з метою приховати свою зовнішність та виключити можливість їх впізнання.
07 серпня 2015 року у вечірній час ОСОБА_5 повідомив усіх учасників групи, що настав зручний час для скоєння запланованого злочину, оскільки його вітчим ОСОБА_7 знаходиться вдома в стані алкогольного сп`яніння, що в свою чергу полегшить вчинення розбійного нападу на нього.
07 серпня 2015 року близько 23 години 30 хвилин, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_6 ОСОБА_1, та ОСОБА_5, реалізуючи свій спільний злочинний намір, спрямований на заволодіння майном ОСОБА_7, на автомобілі "Кіа Сlarus" реєстраційний номер НОМЕР_1, який в цей день на тимчасове користування взяв ОСОБА_3 у свого знайомого ОСОБА_8, не повідомляючи його про свої злочинні наміри, прибули до домоволодіння ОСОБА_7, розташованого за вищевказаною адресою. При цьому ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заздалегідь вдягли на себе військову форму з шапками-масками, а ОСОБА_6 та ОСОБА_1 взяли липку стрічку. В свою чергу, згідно спільної домовленості, ОСОБА_5 пройшов першим в приміщення будинку за вказаною адресою, та в подальшому забезпечив іншим співучасникам злочину доступ до приміщення цього будинку, відкривши їм вхідні двері, що надало можливість цим особам проникнути в зазначене житло.
Після того, як ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_6, та ОСОБА_1 проникли в зазначене житло, ОСОБА_5, діючи узгоджено в групі з вказаними особами, відповідно до заздалегідь розподілених ролей, піднявся на другий поверх будинку, де на той час перебував ОСОБА_7 та запросив останнього спуститись на перший поверх пояснюючи, що до нього прибули військові з питань його призову на військову службу.
Коли ОСОБА_7 спустився на перший поверх будинку ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_5, безпосередньо реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на вчинення розбою, діючи за попередньою змовою групою осіб, напали на нього та, застосовуючи фізичну силу, повалили на підлогу, завдали йому удари ногами та руками в різні частини тіла, в тому числі в життєво важливі - голову, грудну клітину, після чого зв`язали липкою стрічкою його ноги і руки, завівши їх за спину, а також закрили липкою стрічкою очі та органи дихання - рот та ніс, тобто застосували насильство, небезпечне для його життя та здоров`я.
В цей же час, діючи узгоджено в групі осіб, ОСОБА_5 за наказом ОСОБА_2 піднявся на другий поверх будинку з метою відволікти свою матір ОСОБА_9 та свою малолітню сестру від викриття вказаних злочинних дій, при цьому пояснив матері, що до вітчима прибули військові з питання призову останнього на військову службу. В свою чергу ОСОБА_2, будучи вдягнутим у військову форму, почувши розмову ОСОБА_5 з матір`ю, на підтвердження його слів піднявся до них на другий поверх. Перебуваючи на другому поверсі будинку ОСОБА_2, побачивши мобільний телефон "Nокіа 6303 CL", який належав ОСОБА_7 та знаходився на полиці меблів, реалізуючи злочинний намір, направлений на заволодіння майном ОСОБА_7, керуючись корисливим мотивом, заволодів цим телефоном і залишив його собі. Після розмови з ОСОБА_9, розуміючи, що остання має намір залишитися в своїй кімнаті ОСОБА_5 та ОСОБА_2 спустились на перший поверх.
Продовжуючи свої злочині дії, спрямовані на заволодіння майном ОСОБА_7, з метою з`ясування місця знаходження цього майна та не бажаючи щоб їх дії були викриті сторонніми особами, в тому числі матір`ю та сестрою ОСОБА_5, які на той час перебували в приміщені будинку на другому поверсі, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_1, діючи узгоджено в групі осіб, віднесли зв`язаного ОСОБА_7 у двір та поклали в салон автомобіля "Кіа Сlаrus", на якому прибули за цією адресою, при цьому ОСОБА_5 також вийшов у двір та надав вказаним особам можливість це зробити, утримуючи собаку, яка перебувала в дворі та могла завадити цьому.
Після цього, згідно спільної домовленості, ОСОБА_5 з метою в подальшому отримати від інших учасників злочину інформацію про місцезнаходження майна, яким планувалось заволодіти та перевірити цю інформацію, а також з метою недопущення розголошення його матір`ю відомостей про скоєний злочин, залишився в будинку, а ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_1, на вказаному автомобілі "Кіа Сlаrus", під керуванням ОСОБА_3, вивезли зв`язаного ОСОБА_7 до лісосмуги, розташованої на околиці м. Красноармійська Донецької області, в районі Динасового заводу.
Прибувши до лісосмуги, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, та ОСОБА_1 діючи узгоджено, за попередньою змовою групою осіб, витягли зв`язаного ОСОБА_7 з салону автомобіля на землю, після чого, з метою з`ясування місця знаходження матеріальних цінностей, якими планувалось заволодіти, почали погрожувати ОСОБА_7 вбивством, тобто застосуванням у відношенні нього насильства небезпечного для його життя та здоров`я, на підтвердження чого стали наносити йому удари руками та ногами в різні частини тіла.
Під час застосування відносно ОСОБА_7 вказаного насильства, згідно розподілу ролей, діючи узгоджено, за попередньою змовою групою осіб, для підтримки зв`язку та координації дій з іншими учасниками групи ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_1 його мобільний телефон та повернувся до ОСОБА_5, який перебував в будинку за вищевказаною адресою, з метою допомогти останньому у відшуканні матеріальних цінностей ОСОБА_7, якими вони планували заволодіти, а ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишились поряд зі зв`язаним потерпілим ОСОБА_7 з метою продовження застосування у відношенні нього насильницьких дій, спрямованих на з`ясування місця знаходження цих цінностей. Після того, коли їм вдалося з`ясувати у ОСОБА_7 місцезнаходження грошових коштів та виробів із золота, які зберігались у сейфі в гаражному боксі на території вищевказаного домоволодіння, а також місцезнаходження ключа від цього сейфу, ОСОБА_6 по телефону повідомив про це ОСОБА_3, який на той час разом з ОСОБА_5 перебував в будинку за вказаною адресою та користувався телефоном ОСОБА_1 . Отримавши вказану інформацію, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 знайшли ключ від сейфа, після чого разом пройшли до іншого приміщення - приміщення гаражного боксу, розташованого на території цього домоволодіння, де, знайшовши сейф, за допомогою знайденого при вищевказаних обставинах ключа, відкрили його та таким чином проникли в зазначене сховище, після чого заволоділи матеріальними цінностями, які зберігались в цьому сейфі, а саме грошовими коштами в сумі 5 200 грн. та золотим ланцюгом, які належали ОСОБА_7, внаслідок чого останньому завдали матеріальну шкоду на суму не менше 5 200 грн.
В подальшому ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, та ОСОБА_1 розпорядились майном, яким заволоділи при вищевказаних обставинах, на власний розсуд.
Внаслідок вищевказаних злочинних дій ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_6, а саме умисного завдання ними ударів руками та ногами потерпілому ОСОБА_7 спричинено легкі тілесні ушкодження.
Заволодівши майном потерпілого, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 направились до вищевказаної лісосмуги, де поряд зі зв`язаним ОСОБА_7 знаходились ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про що останніх повідомили по телефону.
В цей же час ОСОБА_2, дізнавшись, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 заволоділи майном потерпілого ОСОБА_7 і переконавшись, що їх спільні дії, спрямовані на заволодіння майном останнього повністю виконані, залишив вказане місце, відмовившись від вчинення іншого злочину.
Прибувши до вказаної лісосмуги ОСОБА_3 з метою доведення злочинного умислу, спрямованого на вбивство ОСОБА_7 з метою приховання іншого злочину, завдав останньому декілька ударів ногами в різні частини тіла, в тому числі в життєво важливу - грудну клітину, при цьому ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 знаходились поруч та спостерігали за оточуючою обстановкою. Після того як ОСОБА_7 внаслідок завданих ударів втратив свідомість, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_5, діючи узгоджено в групі осіб, поклали ОСОБА_7 в салон зазначеного автомобіля "Кіа Сlаrиs", на якому під керуванням ОСОБА_3 повезли його до водойми, розташованої вздовж вулиці Дніпропетровської, поблизу вул. Воронова в м. Красноармійську Донецької області. При цьому по дорозі на АЗС "Миlti Тор", розташованій по вул. Шмідта м. Красноармійська, ОСОБА_1 придбав засіб для розпалювання багаття, який вони мали намір використати з метою знищення слідів злочину шляхом спотворення обличчя ОСОБА_7 та таким чином ускладнення його впізнання.
Приїхавши на ділянку місцевості, розташовану біля північного берегу вказаної водойми, поряд з підвісним мостом, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_5, діючи узгоджено в групі осіб, витягли зв`язаного ОСОБА_7 з салону автомобіля та поклали на землю, після чого продовжуючи реалізовувати свій спільний умисел, спрямований на вбивство ОСОБА_7 з метою приховати інший злочин, а саме вчинений ними за вищевказаних обставин розбій, накинули йому на шию петлю з мотузки, яку заздалегідь взяли у дворі домоволодіння за вищевказаних обставин та за її допомогою, утримуючи руками та розтягуючи в різні боки вільні кінці мотузки, здавили органи шиї ОСОБА_7 .
Побачивши, що ОСОБА_7 не подає ознак життя, з метою знищення слідів злочину шляхом спотворення обличчя та таким чином ускладнення його впізнання, облили обличчя ОСОБА_7 засобом для розпалювання багаття та підпалили.
Після цього, не будучи впевненими, що їх спільні злочинні дії, направлені на умисне вбивство ОСОБА_7 виконані в повному обсязі, з метою доведення єдиного злочинного умислу спрямованого на його вбивство до кінця, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за допомогою вищевказаної мотузки прив`язали шлакоблоки, які заздалегідь підготували для скоєння злочину, до тіла ОСОБА_7, після чого скинули його у водойму, вважаючи, що виконали всі дії, направлені на вбивство ОСОБА_7 до кінця та будучи впевненими, що внаслідок цих дій неминуче настане його смерть, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 залишили місце вчинення злочину.
Внаслідок вищевказаних злочинних дій ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ОСОБА_7 помер.
Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України, а саме умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з метою приховати інший злочин.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року апеляційні скарги захисника Варцаби О.Д., який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, захисника Шикала В.М., який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, обвинуваченого ОСОБА_3, захисника Безрук С.В., який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5, залишено без задоволення, а вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 листопада 2019 року щодо ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали та короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі захисник Косенко С.С. в інтересах засудженого ОСОБА_2 просить скасувати вирок та ухвалу в частині засудження ОСОБА_2 за ст. 187 ч. 3 КК України та закрити кримінальне провадження, через відсутність в його діях складу вказаного кримінального правопорушення. Надаючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні не погоджується із висновками судів обох інстанцій про те, що у діях ОСОБА_2 наявний склад злочину, передбаченого ст. 187 ч. 3 КК України, оскільки він не здійснював будь-яких насильницьких дій відносно ОСОБА_7, які були небезпечними для життя чи здоров`я останнього в момент заподіяння. Крім того, на думку захисника, судами обох інстанцій зроблено помилковий висновок про те, що ОСОБА_2 мав на меті заволодіти чужим майном, оскільки він не приймав участі у розшуку, присвоєнні та розпорядженні майном, яке слідство віднесло до складу причиненої матеріальної шкоди (грошових коштів та золотого ланцюжка). Щодо присвоєння ОСОБА_2 собі мобільного телефону "Nokia 6303 CL", що належав потерпілому ОСОБА_7, то дана обставина не підтверджується будь-якими належними та допустимими доказами, а з боку судів було допущено порушення ст. 89 КПК України. Вважає, що обшук ТС ВАЗ 210990 20, із якого було вилучено вказаний мобільний телефон, проведено з порушенням вимог ст.ст. 234-236 КПК України, оскільки проведено поза межами визначеного ухвалою від 14 серпня 2015 року житла та в подальшому не було накладено на нього арешт в порядку, передбаченому ст. 171 ч. 5, ст. 236 ч. 7 КПК України. Вважає, що дії ОСОБА_2 охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 146 КК України - незаконне позбавлення волі або викрадення людини. Крім того вказує на порушення вимог ст. 242 ч. 2 п. 6 КПК України, оскільки не було здійснено визначення розміру матеріальних збитків, а саме на етапі досудового розслідування не було проведено експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, яка є обов`язковою у провадженнях про кримінальні правопорушення, які мають матеріальний склад злочину, тобто містять суспільно небезпечні наслідки, які можливо обчислити у вигляді збитків.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_3 просить скасувати вирок та ухвалу і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Надаючи власну оцінку доказам у справі, не погоджується із встановленими судами фактичними обставинами кримінального провадження та вважає, що у його діях відсутні склади кримінальних правопорушень, передбачених ст. 187 ч. 3, ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України. Посилаючись на правові позиції та практику касаційного суду, вважає, що у його діях відсутня ознака проникнення за ст. 187 ч. 3 КК України, а також помилково встановлено мету інкримінованого злочину, поза увагою залишено спосіб та обставини входження (потрапляння) ним до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища). Заперечуючи доведеність його вини у вчиненні злочину, передбаченого ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України, зазначає, що характер тілесних ушкоджень потерпілого ОСОБА_7 свідчить про тяжкі тілесні ушкодження, що охоплюється кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 122 ч. 2 КК України. Вважає, що суд в порушення вимог ст. 95 ч. 4 КПК України обґрунтував вирок в частині визнання його вини за ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України, посилаючись на показання ОСОБА_5, які він давав під час досудового розслідування, ототожнивши показання обвинуваченого та протокол проведення слідчого експерименту. За таких обставин вважає, що судами обох інстанцій допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність та невірно кваліфіковано його дії.
У касаційній скарзі заступник керівника Донецької обласної прокуратури Ткачук В.О. просить змінити вирок та ухвалу щодо ОСОБА_3 та виключити з вказаних судових рішень посилання на застосування до ОСОБА_3 додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке є власністю засудженого, за вчинення ним злочину, передбаченого ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України, а також при визначенні остаточного покарання на підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, передбачених ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12, ст. 187 ч. 3 КК України. В іншій частині вирок та ухвалу просить залишити без зміни. Обґрунтовує касаційну скаргу тим, що санкція частини 2 статті 115 КК України передбачає застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна, виключно у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті, за якою ОСОБА_3 не засуджувався. З врахуванням вимог ст. 59 КК України вважає, що за таких обставин вирок та ухвала щодо ОСОБА_3 підлягають зміні в цій частині.
В запереченнях на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_3 прокурор у кримінальному провадженні Панченкова Д.А. вказує на безпідставність її доводів та просить залишити її без задоволення.
Заперечень на касаційні скарги від інших учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник засудженого ОСОБА_2 - адвокат Косенко С.С. в судовому засіданні підтримав свою касаційну скаргу, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_3 вважав обґрунтованою, заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Захисник засудженого ОСОБА_3 - адвокат Бєжанова А.В. підтримала касаційну скаргу засудженого ОСОБА_3, касаційну скаргу захисника Косенка С.С. вважала обґрунтованою, проти касаційної скарги прокурора заперечувала.
Засуджений ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав касаційну скаргу свого захисника Косенка С.С., а касаційні скарги засудженого ОСОБА_3 та прокурора просив вирішити об`єктивно.
Засуджений ОСОБА_1 та його захисник адвокат Варцаба О.Д. касаційні скарги засудженого та захисника вважали обґрунтованими, у разі їх задоволення просили в порядку ст. 433 ч. 2 КПК України змінити вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1, проти касаційної скарги прокурора заперечували.
Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу прокурора обґрунтованою і просила задовольнити її частково та заперечувала проти задоволення касаційних скарг засудженого та захисника.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Вирок суду щодо ОСОБА_2 в частині його виправдання за ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України в касаційному порядку не оскаржується, у зв`язку із чим в цій частині судове рішення щодо нього не переглядається.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційних скаргах, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Частина 3 статті 187 КК України, передбачає відповідальність за напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.
Розбій - усічений склад злочину. Він вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном.
Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, передбачає вчинення її спільно кількома особами (дві й більше), які заздалегідь, тобто до початку вчинення розбою, домовилися про спільне його вчинення. При цьому не має значення, яку конкретно роль виконував кожний із них при вчиненні злочину. Суб`єктивні ознаки співучасті - це умисна спільна участь у вчиненні умисного кримінального правопорушення.
Вирішуючи питання про наявність чи відсутність ознаки "проникнення" у складі розбою, суд після встановлення фактичних ознак складу вчиненого кримінального правопорушення повинен перевірити, як ці ознаки співвідносяться з ознаками складу злочину кримінально-правової норми, передбаченої ст. 187 ч. 3 КК України.
При здійсненні такої правової оцінки необхідно виділяти фізичний та юридичний критерії розуміння поняття "проникнення". Зокрема, для визначення фізичного критерію підлягає встановленню: 1) факт входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища); 2) час, спосіб, місце та обставини входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) з урахуванням режиму доступу до нього та до майна, яким бажає заволодіти особа.
Для з`ясування юридичного критерію слід встановлювати: 1) незаконність входження (потрапляння) в приміщення (житло, інше приміщення чи сховище) та перебування в ньому, що обумовлюється відсутністю в особи права на перебування там, де знаходиться майно, яким вона бажає незаконно заволодіти; 2) мету, яку досягає особа, вчиняючи обрані дії, усвідомлення нею характеру вчиненого суспільно небезпечного діяння, зокрема й факту незаконного входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) та перебування в ньому.
Стаття 115 КК України передбачає відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Пунктами 9, 12 частини другої статті 115 КК України передбачена відповідальність за умисне вбивство з метою приховати інше кримінальне правопорушення, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Умисне вбивство з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Суб`єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу (прямого чи непрямого). При умисному вбивстві винний передбачає, що внаслідок його діяльності (дії або бездіяльності) настане смерть потерпілого і бажає цього (прямий умисел) або свідомо допускає настання такого наслідку (непрямий умисел).
Кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.
Домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об`єкту злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір, наприклад обмін жестами, мімікою, певними рухами, внаслідок чого дії співучасників стають узгодженими.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2, ОСОБА_3 у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням в житло, інше приміщення та сховище, тобто злочину, передбаченого ст. 187 ч. 3 КК України, а ОСОБА_3 ще і у вчиненні умисного вбивства, тобто умисного, протиправного заподіяння смерті іншій людині вчиненому за попередньою змовою групою осіб, з метою приховати інший злочин, тобто злочину, передбаченого ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими судом першої інстанції доказами.
Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_2, ОСОБА_3 та на підтвердження їх винуватості у вчиненні вищезазначених злочинів, обґрунтовано послався на наступні докази.
Суд проаналізував та врахував показання обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_3, які хоч і не визнали вину, проте в сукупності наданих кожним з них показань підтвердили, що 07 серпня 2015 року прибули до домоволодіння ОСОБА_7, де до нього було застосоване насильство, небезпечне для життя та його здоров`я, зв`язано та відвезено у машині до лісосмуги, де його також били, погрожували вбивством, а згодом вбили, вже без участі ОСОБА_2, скинувши тіло ОСОБА_7 до водойми з прив`язаними шлакоблоками. При цьому, ОСОБА_2, дізнавшись, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 заволоділи майном потерпілого ОСОБА_7 і переконавшись, що їх спільні дії, спрямовані на заволодіння майном останнього (ст. 187 ч. 3 КК України) повністю виконані, залишив місце вчинення злочину, відмовившись від вчинення іншого злочину, передбаченого ст. 115 ч. 2 п. 9, 12 КК України.
Також суд врахував покази потерпілої ОСОБА_10, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_8, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 щодо відомих їм обставин скоєних злочинів, дав їм відповідну оцінку, а також дав оцінку іншим доказам, зокрема: висновку комісійної судово-медичної експертизи № 222 від 03.11.2015; протоколу проведення слідчого експерименту від 19.08.2015 року, проведеного за участю ОСОБА_2, з якого вбачається, що останній зазначив яким чином він разом з ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 проникли в будинок ОСОБА_7, як зв`язували його та завантажили в автомобіль, а потім вивезли до лісосмуги в районі Динасового селища м. Покровська, вказав, що був присутній при розмові з потерпілим про ключ від сейфу, при цьому сам потерпілому тілесні ушкодження не спричиняв, а потім з ОСОБА_3 поїхав в місто, та вийшов з автомобіля біля магазину "Шик"; протоколам проведення слідчого експерименту від 12 серпня 2015 року та від 15 серпня 2015 року, проведених за участю підозрюваного ОСОБА_5, з яких вбачається, що він зазначив час, місце та обставини скоєного ним разом з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 злочинів щодо його вітчима ОСОБА_7 ; протоколу проведення слідчого експерименту від 12 серпня 2015 року, за участю свідка ОСОБА_8 ; рапорту помічника начальника відділу оперативного чергового Красноармійського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 11серпня 2015 року; протоколу огляду місця події від 11серпня 2015 року (місце огляду - міський ставок по вул. Дніпропетровська(на цей час Захисників України) в м. Красноармійську(на цей час Покровськ) Донецької області; протоколу пред`явлення трупа для впізнання від 12 серпня 2015 року ОСОБА_13 ; протоколу огляду місця події (домоволодіння по АДРЕСА_3 (на цей час Покровськ) Донецької області від 12 серпня 2015 року, проведеного за добровільною згодою ОСОБА_9 ; протоколу огляду від 12 серпня 2015 року, за добровільною згодою ОСОБА_21 домоволодіння по АДРЕСА_4 (на цей час Покровськ) Донецької області; протоколу огляду домоволодіння по АДРЕСА_1 (на цей час Покровськ) Донецької області від 12 серпня 2015 року, за добровільною згодою ОСОБА_22 ; протоколам огляду кабінету № 8 СВ Красноармійського МВ від 12.08.2015 року за добровільною згодою ОСОБА_9, де було оглянуто список отриманих та відправлених смс-повідомлень, здійснених та отриманих дзвінків на належному їй телефоні "Nokia C2" (а.с.69-71 т.1) та на належному їй телефоні "iPhone-Apple"; протоколу огляду предмета від 13 серпня 2015 року; протоколу огляду місця події - території парку ім. Горького по вул. 40 років Жовтня(тепер Маршала Москаленка) в м. Красноармійську(тепер Покровськ), Донецької області від 13 серпня 2015 року; протоколу огляду місця події від 14 серпня 2015 року, з якого вбачається, що за добровільною згодою ОСОБА_23 було оглянуто заправну станцію "Мульти-Топ" по вул. Шмідта в м. Красноармійську(на цей час Покровськ) Донецької області, з якої були вилучені відеозапис з камери відео-спостереження за 08.08.2015 р.; протоколам огляду: від 21 серпня 2015 року в кабінеті № 8 СВ Красноармійського МВ слідчим було оглянуто виклики та смс-повідомлення з мобільного телефону "Нокія 6300", вилученого при затриманні у ОСОБА_5 ; від 19 серпня 2015 року було оглянуто виклики та смс-повідомлення з мобільного телефону "Самсунг", вилученого при затриманні у ОСОБА_3 ; від 20 серпня 2015 року, було оглянуто виклики та смс-повідомлення з мобільного телефону "Prestigio MultiPhone 5400 DUO", вилученого при затриманні у ОСОБА_1 ; від 18 серпня 2015 року, було оглянуто виклики та смс-повідомлення з мобільного телефону "Нокія С2-01", вилученого при затриманні у ОСОБА_2 ; від 21 серпня 2015 року було оглянуто виклики та смс-повідомлення з мобільного телефону "Нокія С1-02", вилученого при затриманні у ОСОБА_6 ; протоколу обшуку від 19 серпня 2017 року, проведеного на підставі ухвали слідчого судді від 14 серпня 2015 року в квартирі АДРЕСА_2 ; протоколу огляду речей від 24 грудня 2015 року; протоколу обшуку від 19 серпня 2017 року, проведеного на підставі ухвали слідчого судді від 14 серпня 2015 року, про дозвіл на проведення обшуку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, за місцем проживання ОСОБА_2 ; протоколу пред`явлення ОСОБА_9 речей для впізнання від 25.12.2015 року; висновку експерта № 371 від 12 серпня 2015 року судово-медичного дослідження трупа ОСОБА_7 ; додаткового висновку експерта № 25 до висновку експерта № 371 від 12 серпня 2015 року, відповідно до якого, з наявних пошкоджень на тілі ОСОБА_7, слід вважати, що йому було нанесено не менше 7-8 ударів; висновку комісійної судово-медичної експертизи № 222 від 03.11.2015 року; висновкам судово-медичних експертиз № 246, 244, 247 від 17.08.2015 року та 254 від 20.08..2015 року; висновку судово-медичної експертизи № 245 від 17.08.2015 року; висновкам експерта від 04.09.2015 року № 1342, № 1345, № 1344, № 1341, № 1343, № 1346; висновку експерта № 1352 від 16.09.2015 року; висновку експерта № 1353 від 15.09.2015 року; висновку експерта № 1347 від 14.09.2015 року; висновку судової медичної імунологічної експертизи № 1350 від 14.09.2015 року; висновку судової-медичної(цитологічної) експертизи № 885 від 18.09.2015 року; акту амбулаторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 583 від 18.09.2015 року; акту амбулаторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 587 від 24.09.2015 року; висновку судово-психіатричного експерта № 259 від 28.12.2017 року; акту амбулаторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 586 від 23.09.2015 року; акту амбулаторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 584 від 21.09.2015 року; акту амбулаторної судової психолого-психіатричної експертизи № 585 від 21.09.2015 року; протоколам тимчасового доступу до речей та документів від 15 та 16 вересня 2015 року; постанові ст.слідчого СВ Покровського ВП від 15.12.2015 року речовими доказами у кримінальному провадженні
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого ст. 187 ч. 3 КК України та ОСОБА_3 злочинів, передбачених ст. 187 ч. 3, ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд, врахував вимоги ст.ст. 86, 87, 234, 237 КПК України та зазначив, що до протоколу обшуку від 19 серпня 2018 року домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 було незаконно включено обшук автомобіля ВАЗ 210990 д.н НОМЕР_2, дозвіл на обшук якого судом не надавався (а.п.142-144 т.1), у зв`язку із чим суд визнав недопустимим цей доказ в частині обшуку автомобіля та вилучення з нього мобільного телефону "Нокіа 6303 СІ", а відповідно і протокол пред`явлення речей для впізнання, зокрема телефону "Нокіа 6303 СІ" від 25.12.2015 року, проведеного за участю свідка ОСОБА_9, яка серед наданих їй телефонів впізнала телефон свого чоловіка - ОСОБА_7, вилученого під час обшуку домоволодіння по АДРЕСА_1, з автомобіля ВАЗ 210990 д\н НОМЕР_2 ) визнано недопустимим доказом.
Отже, доводи касаційної скарги захисника Косенка С.С. в цій частині є безпідставними, оскільки суд визнав зазначений захисником доказ недопустимим і не враховував при ухваленні обвинувального вироку щодо ОСОБА_2 .
При цьому, врахувавши вимоги ст. 337 КПК України, колегія суддів не знайшла підстав для кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_2 за ст.146 КК України (незаконне викрадення потерпілого ОСОБА_7 з тяжкими наслідками).
При призначені покарання ОСОБА_2, ОСОБА_3 суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України врахував тяжкість вчинених ними злочинів, дані про особу кожного із засуджених, а саме те, що ОСОБА_2 раніше судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не знаходиться, за місцем свого мешкання характеризується посередньо, ОСОБА_3 раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не знаходиться, мешкає з батьками за місцем свого мешкання характеризується посередньо. Обставин, що відповідно до ст.ст. 66, 67 КК України пом`якшують або обтяжують покарання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 встановлено не було.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_2, ОСОБА_3 без їх ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив ОСОБА_2 покарання в межах санкції ст. 187 ч. 3 КК України, а ОСОБА_3 основне покарання в межах санкції ст. 187 ч. 3, ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України та за ст. 187 ч. 3 КК України додаткове покарання у виді конфіскації майна, мотивувавши таке рішення.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката Шикала В.М., обвинуваченого ОСОБА_3, доводи яких аналогічні доводам касаційних скарг засудженого ОСОБА_3 та захисника Косенка С.С. в інтересах засудженого ОСОБА_2, а також за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Варцаби О.Д та захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката Безрук С.В., належним чином перевірив викладені у них доводи, визнав їх безпідставними, мотивувавши своє рішення та зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.
Мотивуючи своє рішення щодо наявності у діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складів злочинів, у яких їх визнано винними, апеляційний суд окрім іншого зазначив, що виходячи з конкретних обставин провадження, встановлених під час судового розгляду, суд дійшов правильного висновку, що діями обвинувачених на підставах зазначених у вироку, притаманні ознаки попередньої змови, оскільки усі обвинувачені заздалегідь домовилися про час, місце та спосіб вчинення злочину, приготували засоби вчинення злочину (липку стрічку, військову форму, шапки-маски), вимкнули камеру відео спостереження. ОСОБА_5 забезпечив вільний доступ іншим співучасникам до приміщення будинку (відкрив двері, притримав собаку). Дії нападників охоплювалися єдиним умислом, вони застосовували насильство до ОСОБА_7, всі обвинувачені діяли узгоджено відповідно до відведеної кожному з них ролі. При цьому нападники заволоділи належним потерпілому майном й в подальшому розпорядилися ним на власний розсуд.
Апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи апеляційних скарг захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката Шикала В.М., обвинуваченого ОСОБА_3, щодо недоведеності наявності у них попередньої домовленості та умислу на заволодіння майном ОСОБА_7, оскільки дії кожного із учасників були узгоджені та спільні.
Визнаючи необґрунтованими доводи апеляційних скарг в частині щодо законності потрапляння ОСОБА_2, ОСОБА_3 та інших засуджених до домоволодіння ОСОБА_7, апеляційний суд, врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 18 квітня 2018 року (справа № 569/1111/16-к), не встановивши, що їх дії та поведінка у своїй сукупності підтвердили версію захисту щодо правомірності їх потрапляння та перебування у вказаному домоволодінні. Засуджені перебували в будинку всупереч волі законного володільця ОСОБА_7 та вчиняючи розбій, поєднаний з проникненням, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та інші засуджені усвідомлювали протиправність входження(потрапляння) у приміщення та їх перебування в ньому під час вчинення розбою, передбачали суспільно-небезпечні наслідки такого входження і бажали їх настання.
Безпідставними визнав апеляційний суд і доводи апеляційної скарги щодо відсутності у ОСОБА_3 умислу на вбивство ОСОБА_7, оскільки сукупністю доказів доведено обставину того, що заволодівши майном ОСОБА_3 та ОСОБА_5 повернулися до лісосмуги, де ОСОБА_3 з метою приховати інший злочин, а саме розбій, наносив удари ОСОБА_7, при цьому ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 спостерігали за його діями, після цього вони, діючи узгоджено, здавили органи шиї ОСОБА_7 за допомогою мотузки, коли останній не подавав ознак життя, облили його обличчя та підпалили, після цього прив`язали шлакоблоки до тіла ОСОБА_7 та скинули його у водойму.
Апеляційний суд взяв до уваги спосіб та знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, поведінку винних, та погодився із висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку дії обвинувачених мали конкретний характер і були обумовлені їх бажанням заподіяти смерть ОСОБА_7 .
Обставин, які б вказували на наявність у діях ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ст. 122 ч. 2 КК України (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості), як про це вказує засуджений у касаційній скарзі не вбачається.
Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи № 222 від 03.11.2015 враховуючи комплекс тілесних ушкоджень виявлених на тілі ОСОБА_7 у вигляді закритої травми грудної клітини з крововиливом у м`які тканини передньої поверхні грудної клітини, переломом грудини, забоєм серця (крововиливи в передню стінку середостіння та передню стінку правого шлуночку серця), комісія експертів вважає, що вказані ушкодження, зазвичай, призводять до порушення серцевого біоелектричного ритму, до фібриляції шлуночків та до зупинки серця, і так як такі тілесні ушкодження мають ознаки небезпечних для життя, тому, в даному випадку, могли привести до настання смерті.
Отже доводи касаційної скарги ОСОБА_3 щодо невстановлення у ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, які б були характерними для злочину, передбаченого ст. 115 ч. 2 п. 9 КК України, є безпідставними.
Щодо відмінності показань ОСОБА_5 наданих безпосередньо в судовому засіданні та його пояснень при проведенні із ним слідчих експериментів апеляційний суд зазначив наступне. Як вбачається з протоколів слідчого експерименту від 12.08.2015 та від 15.08.2015, проведеного за участю обвинуваченого ОСОБА_5, його захисника, судмедексперта та двох понятих, з дотриманням вимог ст. 240 КПК України, на місці вчинення кримінальних правопорушень, обвинувачений ОСОБА_5 під час цієї слідчої дії послідовно розказував та показував про обставини вчинення розбою та вбивства вітчима ОСОБА_7, що мали місце 07 серпня 2015 року. Метою проведення даних слідчих експериментів було перевірка та уточнення відомостей, які надавав підозрюваний ОСОБА_5 під час його допиту від 12 серпня 2015 року. Перед проведенням слідчого експерименту обвинуваченому ОСОБА_5 було роз`яснено його права та обов`язки відповідно до статті 42 КПК України, що підтверджується його особистим підписом. Вказану слідчу дію було проведено за його добровільною згодою. Під час проведення слідчого експерименту на обвинуваченого ОСОБА_5 ніякого примусу з боку працівників поліції не застосовувалось, він поводив себе адекватно та природньо, зазначав специфічні деталі обставин вчинення злочинів.
Протоколи проведення слідчих експериментів з обвинуваченим ОСОБА_5 відповідають вимогам кримінального процесуального закону, зокрема статтям 104, 105 КПК України, вони підписані всіма учасниками даної слідчої дії, жодних зауважень та доповнень обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника про застосування будь-якого тиску до обвинуваченого з боку працівників поліції ці протоколи не містять. Також матеріали кримінального провадження не містять жодних скарг від обвинуваченого ОСОБА_5 щодо застосування стосовно нього будь-яких неправомірних методів та про порушення будь-яким чином його процесуальних прав працівниками поліції під час досудового розслідування.
Той факт, що в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 змінив свої показання, не є підставою для визнання протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом, оскільки слідчий експеримент та показання є окремими процесуальними джерелами доказів.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.
Безпідставними є також і доводи касаційної скарги захисника Косенка С.С. про порушення вимог ст. 242 ч. 2 п. 6 КПК України та не встановлення судами розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, оскільки вироком суду визначено, що засуджені заволоділи матеріальними цінностями, які зберігались у сейфі, а саме: грошовими коштами в сумі 5200 грн. та золотим ланцюгом, які належали ОСОБА_7, внаслідок чого останньому завдали матеріальну шкоду на суму не менше 5200 грн. Вказану обставину суду підтвердив обвинувачений ОСОБА_5 та свідок ОСОБА_11 . Точний розмір шкоди в даному випадку не є вирішальним, оскільки розбій є усіченим складом злочину і вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном взагалі.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_2 олги у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 ч. 3 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 187 ч. 3, ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України, та правильність кваліфікації їх дій.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Об`єктивних даних, що вказували б на вчинення кримінальних правопорушень за інших обставин та на відсутність у діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ст. 187 ч. 3 КК України, в діях ОСОБА_3 складів злочинів, передбачених ст. 187 ч. 3, ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України, колегія суддів за матеріалами провадження не знаходить, і передбачені законом підстави для перевірки цього відсутні. Підстав для кваліфікації дій ОСОБА_2 олги за ст. 146 КК України та ОСОБА_3 за ст. 122 ч. 2 КК України за матеріалами кримінального провадження не вбачається.
За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг засудженого ОСОБА_3 та захисника Косенка С.С. і скасування судових рішень щодо них не знаходить.
Разом із тим, доводи касаційної скарги заступника керівника Донецької обласної прокуратури Ткачук В.О. є частково обґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Санкція частини другої статті 115 КК України передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна лише у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті, тобто вчинення умисного вбивства з корисливих мотивів.
Разом із тим, як вбачається із вироку та ухвали ОСОБА_3 не засуджувався за пунктом 6 частини 2 статті 115 КК України, а тому призначення йому додаткового покарання у виді конфіскації майна за вчинення злочину, передбаченого ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і на підставі ст. 438 ч. 1 п. 2 КПК України вирок та ухвала щодо ОСОБА_3 підлягають зміні, шляхом виключення із них посилання на призначення йому додаткового покарання за ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України, а касаційна скарга прокурора - задоволенню частково. При цьому за сукупністю злочинів, передбачених ст. 187 ч. 3, ст. 115 ч. 2 п.п. 9, 12 КК України додаткове покарання ОСОБА_3 у виді конфіскації майна не підлягає виключенню, як про це зазначає прокурор у скарзі, оскільки таке додаткове покарання йому було призначене за ст. 187 ч. 3 КК України.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд