Постанова
Іменем України
21 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 521/18305/16-к
провадження № 51-2621км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Марчука О. П., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Піх Ю. Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016160470002103, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Біляївка Одеської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,
за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_2 на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 17 липня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 17 липня 2020 року,залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді виправних робіт на строк 1 рік з відрахуванням 10 % із суми заробітку в дохід держави.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 2 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Згідно з вироком районного суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 23 травня 2016 року близько 11:00, перебуваючи біля будинку № 22-А, що за адресою вул. Генерала Петрова у м. Одеса, діючи умисно, на ґрунті неприязних відносин спричинив металевим ланцюжком якірного плетіння удари в голову, обличчя, кистей, пальців рук та тулубу ОСОБА_2, у результаті чого останньому було заподіяно тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості у вигляді закритого перелому нігтьової фаланги 1 пальця лівої кисті, забою м`яких тканин та синця 1 пальця лівої кисті.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_2, не оспорюючи кваліфікації дій та доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, а також на істотне порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно, за відсутності пом`якшуючих покарання обставин, залишивши поза увагою обставини вчинення злочину та те, що ОСОБА_1 вину не визнав, не сприяв розкриттю злочину, заподіяну шкоду не відшкодував, призначив йому покарання у виді виправних робіт строком на 1 рік, що, на його думку, є явно несправедливим внаслідок м`якості. Крім зазначеного, потерпілий не погоджується з оскарженими судовими рішеннями в частині вирішення цивільного позову, а саме щодо розміру стягнутої моральної шкоди у сумі 2 000 грн. При цьому потерпілий наголошує на тому, що апеляційний суд не звернув належної уваги на вказані вище порушення, у зв`язку з чим його ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
На касаційну скаргу ОСОБА_1 подав заперечення, в якому, наводячи відповідні аргументи, стверджує про безпідставність заявлених вимог і просить залишити її без задоволення, а оскаржувані вирок та ухвалу щодо нього без змін.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги і вважала, що ухвалені судові рішення у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 є законними та обґрунтованими.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 1 ст. 122 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи потерпілого про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м`якість, колегія суддів вважає безпідставними.
Так, відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону суди першої та апеляційної інстанцій дотримались.
Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді виправних робіт строком на 1 рік з відрахуванням 10 % із суми заробітку в дохід держави, врахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується, його вік - 56 років та те, що він неодружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, а також відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.
Зваживши на наведене, а також усі обставини справи у їх сукупності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у виді виправних робіт строком на 1 рік з відрахуванням 10 % із суми заробітку в дохід держави.
На переконання колегії суддів касаційного суду, призначене ОСОБА_1 покарання є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м`якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.
При цьому безпідставними виявилися доводи потерпілого про те, що суди при призначенні покарання ОСОБА_1 визнали обставинами, які пом`якшують останньому покарання (відсутність судимостей, позитивні характеристики), оскільки, як видно із оскаржуваних рішень, суди не встановлювали пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.
Що стосується мотивів незгоди з оскарженими судовими рішеннями в частині вирішення цивільного позову, то колегія суддів дійшла до такого висновку.
За змістом ст. 128 КПК України, ст. 1177 ЦК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та моральної шкоди, має право пред`явити цивільний позов до обвинуваченого; шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Частина 1 ст. 1167 ЦК України визначає загальні підстави відшкодування моральної шкоди: моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її вини
у заподіянні такої шкоди.
Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи в результаті яких дій (бездіяльності) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під час визначення розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди частково, зважив на всі наведені потерпілим у позові доводи, а саме тяжкість понесених моральних страждань, їх тривалість, та належним чином обґрунтував прийняте рішення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, доводи в касаційній скарзі потерпілого, аналогічні доводам в апеляційній скарзі його представника, були предметом ретельної перевірки судом апеляційної інстанції, який обґрунтовано визнав їх безпідставними і належним чином мотивував у своєму рішенні висновки, з якими погоджується колегія суддів касаційного суду. Судове рішення апеляційного суду щодо ОСОБА_1 відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Таким чином, постановлені у кримінальному провадженні судові рішення
є необхідним чином вмотивовані та обґрунтовані, їх зміст відповідає вимогам
статей 370, 374, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди,
та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
З огляду на те, що колегія суддів касаційного суду не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, підстав для задоволення касаційної скарги потерпілого вона не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд