Постанова
Іменем України
21 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 753/19121/19
провадження № 51-5933 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Остапука В. І.,
суддів Щепоткіної В. В., Кишакевича Л. Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколаєнко О. О.,
прокурора Матолич М. Р.,
захисника Усатенка Д. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Усатенка Д. А., який діє в інтересах засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на вирок Київського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100020006348, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року засуджено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 307 КК України і призначено кожному з них покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Вироком Київського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано і ухвалено свій, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було призначено покарання за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засуджених. В решті вирок суду залишено без зміни.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджено за те, що вони 24 серпня 2019 року приблизно о 22 год, діючи за попередньою змовою, за допомогою мобільного додатку "Телеграм" домовилися з невстановленою досудовим розслідуванням особою щодо незаконного придбання з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу, обіг якого заборонено - канабісу. Після чого ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_2 цього ж дня приблизно о 23:00, перебуваючи на проїзній дорозі у м. Вишгороді (більш точної адреси досудовим розслідуванням не встановлено), біля стовпа підібрали невстановлену досудовим розслідуванням кількість фасованих згортків із канабісом, які поклали у рюкзак ОСОБА_2, тим самим незаконно придбали та стали зберігати з метою подальшого збуту особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - канабіс.
Після цього, 26 серпня 2019 року приблизно о 13 год ОСОБА_1, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_2, незаконно перевезли вказаний особливо небезпечний наркотичний засіб з метою подальшого збуту, шляхом здійснення схованок, та перебуваючи неподалік ст. м. "Бориспільська" в лісосмузі на відстані 160 та 150 метрів у напрямку ст. м. "Червоний Хутір" у м. Києві, заховали два згортки, які містять пакети з подрібненою речовиною рослинного походження зеленого кольору масою 2 г та 0,93 г, відповідно, що є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонений, - канабісом, масою 1,8 г та 0,89 г, тим самим почали умисно незаконно зберігати зазначений особливо небезпечний наркотичний засіб у вказаному місці з метою збуту до моменту вилучення цього ж дня працівниками поліції в ході огляду місця події.
Того ж дня о 16 год у лісовій зоні на вул. Бориспільській у м. Києві (100 метрів у напрямку ст. м. "Червоний Хутір") працівниками поліції було затримано ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у яких під час особистого обшуку було виявлено і вилучено 7 та 50 згортків, відповідно, з подрібненими речовинами рослинного походження зеленого кольору, що є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонений, - канабісом,загальною масою 10,37 г та 54,09 г, відповідно, які вони умисно повторно незаконно зберігали з метою збуту.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Усатенко Д. А. просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особи засуджених. Вважає, що апеляційним судом допущено неправильне застосування положень статей 50, 66, 75 КК України при призначенні покарання засудженим через не врахування всіх позитивних даних, які їх характеризують та дають підстави для звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком. Стверджує, що апеляційним судом також не були виконанні обов`язкові вказівки суду касаційної інстанції при скасуванні ухвали апеляційного суду.
Під час касаційного розгляду захисник Усатенко Д. А. підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити з наведених в ній мотивів.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор вважала за необхідне касаційну скаргу сторони захисту залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інкримінованих їм кримінальних правопорушеннях, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 307 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Так, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, який згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким злочином.
Санкція ч. 2 ст. 307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Кримінальний закон передбачає у виключних випадках можливість застосування положень ст. 69 КК України лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції відповідної норми, можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до ч. 1 та/або ч. 2 ст. 66 КК України, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв`язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положень ст. 69 КК України при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2, дотримався наведених вимог матеріального права.
Так, у своїй апеляційній скарзі прокурор посилався на м`якість призначеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання з огляду на необґрунтоване застосування місцевим судом положень ст. 75 КК України і вважав, що засудженим слід призначити покарання, яке належить відбувати реально.
Апеляційний суд частково погодився із зазначеними доводами і скасував вирок місцевого суду в частині заходу примусу, обравши такий, що належить відбувати реально. При цьому, призначаючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання, суд дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого злочину, виходячи не лише з визначених у ст. 12 КК України формальних критеріїв, а і з особливостей конкретного кримінального правопорушення. Зокрема, апеляційний суд узяв до уваги те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили злочин у сфері обігу наркотичних засобів та його кількість.
Разом із тим, виконуючи приписи ст. 65 цього Кодексу, суд зважив на обставини, що пом`якшують покарання - щире каяття, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, а також активне сприяння в розкритті злочину, оскільки засуджені самостійно та добровільно розповіли про обставини придбання, зберігання, перевезення наркотичного засобу та мету вчиненого, до кримінальної відповідальності притягуються вперше,а також відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Повною мірою врахувавши вказані обставини, суд апеляційної інстанції усупереч твердженням прокурора, належно умотивувавши своє рішення, визнав їх такими, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, правильно призначив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням положення ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна.
У контексті наведеного не можна визнати спроможними та переконливими доводи касаційної скарги захисника стосовно неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність - незастосування ст. 75 КК України та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особам засуджених через суворість.
Вирок апеляційного суду у відповідній частині є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 420 КПК України.
Призначене ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання відповідає приписам статей 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, домірним вчиненому. Правових підстав вважати призначене засудженим покарання явно несправедливим через суворість і недостатнім для досягнення його мети колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування вироку апеляційного суду, не встановлено.
За таких обставин, касаційна скарга захисника Усатенка Д. А., який діє в інтересах засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Керуючись ч. 2 ст. 376, статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд