Постанова
іменем України
21 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 759/8429/18
провадження № 51-3250км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Марчука О. П., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового
засідання Замкового І. А.,
прокурора Сингаївської А. О.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Устенка І. О.,
представника
потерпілого Шаповалова А. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Устенка І. О. на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 27 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 29 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100080011385, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Голінка Бахмачського району Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Згідно з вироком суду 20 грудня 2017 року приблизно о 16:00 у приміщенні ТРЦ "Lavina" (вул. Берковецька, 6д, м. Київ) між колишнім подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відбувся словесний конфлікт, під час якого остання почала витягувати з кишені ОСОБА_2 ключі від автомобіля, на що він швидко зреагувавши, спробував повернути ключі. В цей час батько ОСОБА_3 - ОСОБА_1, спостерігаючи за цією подією та будучи агресивно налаштованим, підбіг до ОСОБА_2 та завдав йому п`ять ударів в область голови, чим спричинив легке тілесне ушкодження.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника. В порядку ст. 404 КПК вирок суду змінив, на підставі ч. 5 ст. 74 КК звільнив ОСОБА_1 від призначеного покарання, у зв`язку з закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК. В решті вирок залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, а також неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішенні і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку захисника, матеріали кримінального провадження не містять належних і допустимих доказів винуватості ОСОБА_1 в умисному заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень, що залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції. Відтак обидва рішення є незаконними та підлягають скасуванню.
У запереченнях на касаційну скаргу захисника, представник потерпілого зазначає про необхідність залишення скарги без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.
З касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Разом із цим, перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Зокрема, винуватість ОСОБА_1 у заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження ОСОБА_2 за обставин, викладених у вироку, доводиться показаннями самого потерпілого, котрий у суді пояснив, що під час сварки з колишньою дружиною ОСОБА_3, остання вихопила у нього гроші та витягла з карману ключі від автомобіля. В цей час у сварку втрутився ОСОБА_1, він кинув його сина на підлогу, підбіг до них, після чого потерпілий відчув сильний удар. ОСОБА_3 пішла до виходу, в руках у неї були ключі від автомобіля, які він намагався забрати, однак ОСОБА_1 знову почав битися, поки його не відтягнула охорона. Засуджений завдав йому три удари в корпус та два в область голови. На ОСОБА_3 потерпілий не нападав, а лише хотів забрати свою ключі.
При цьому, сам засуджений ОСОБА_1 стверджував, що ударів не завдавав, а лише захищав свою доньку від потерпілого, котрий агресивно до неї ставився. Проте суд першої інстанції належним чином перевірив показання засудженого, визнав їх неправдивими, та розцінив як позицію захисту, спрямовану на уникнення відповідальності за вчинене.
В обґрунтування свого рішення суд зазначив, що твердження засудженого спростовуються наявними у кримінальному провадженні доказами, показаннями потерпілого та свідка ОСОБА_4, котрий у суді підтвердив, що бачив конфлікт між чоловіком і жінкою, та, що особа, яка завдавала ударів була з дитиною на руках, котру потім поклала на підлогу. Також свідок бачив, як ОСОБА_3 забрала у потерпілого предмет, схожий на ключі, а ОСОБА_5 намагався забрати цей предмет. Після чого ОСОБА_1 почав завдавати ОСОБА_5 ударів правою рукою у голову.
Показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_3 з приводу того, що засуджений лише захищав ОСОБА_3 і щоб він завдавав ударів вони не бачили, суд оцінив критично, оскільки остання є рідною донькою ОСОБА_1 та показання цих свідків спростовуються іншими доказами, дослідженими в ході судового розгляду.
Також судом було досліджено письмові докази, зокрема протокол слідчого експерименту, під час проведення якого потерпілий детально пояснив та показав, як саме ОСОБА_1 умисно завдавав йому ударів ногами в поперекову ділянку, а також в голову та по тулубу руками.
Відповідно до дослідженого судом протоколу огляду встановлено, що на ілюстрованих зображеннях відображено приміщення торгового залу магазину в якому знаходиться ОСОБА_5, котрий тримаючи грошові кошти в руках, здійснює на касі розрахунок за товар. ОСОБА_3 вихоплює з рук потерпілого грошові кошти, які йому належать. Придбавши товар вони направляються у бік виходу. В подальшому, до спілкування долучається ОСОБА_1 з дитиною, котру тримає на руках. Далі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 намагаються заволодіти особистими речами потерпілого, що знаходяться в кишені його куртки, ОСОБА_3 біжить за потерпілим та намагається дістатись до особистих речей потерпілого, що знаходяться в кишені куртки. На зображенні видно, як ОСОБА_3 незаконно заволоділа ключами від автомобіля ОСОБА_2, діставши їх з кишені куртки, а потерпілий наздоганяє її та намагається повернути свої речі. Тоді ОСОБА_1 кидає дитину на підлогу, наздоганяє їх та притисняючи ОСОБА_2 до стіни завдає йому три удари кулаком правої руки в область голови та ще два в область тулуба. В подальшому служба охорони центру відтягує ОСОБА_1 аби перешкодити подальше завдання ударів потерпілому.
Як убачається з висновку експертизи, у потерпілого ОСОБА_2 було виявлено тілесні ушкодження, які є легкими. Локалізація, морфологія таких ушкоджень, враховуючи обставини справи та часові дані, свідчать про те, що вони спричинені п`ятикратною травмуючою дією тупого предмету та могли утворитись 20 грудня 2017 року, не виключено за обставин, які відображені у відеоматеріалах з камер відеоспостереження приміщення центру.
Таким чином суд, оцінивши показання потерпілого, свідків та засудженого у сукупності із іншими доказами, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими й в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК.
Судовий розгляд у місцевому суді було проведено відповідно до вимог ст. 337 КПК, тобто в межах висунутого обвинувачення, а діям ОСОБА_1 дано правильну юридичну оцінку.
Всупереч доводам сторони захисту, оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам про відсутність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.
Зокрема, судом апеляційної інстанції за клопотанням сторони захисту було частково досліджено обставини, встановлені під час кримінального провадження, шляхом дослідження письмових доказів.
При цьому колегія суддів дійшла висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, підтверджується дослідженими місцевим судом доказами, які було отримано в порядку встановленому КПК. Відтак доводи сторони захисту про відсутність належних і допустимих доказів, які б свідчили про умисне заподіяння засудженим тілесних ушкоджень потерпілому, суд визнав безпідставними.
Що стосується доводів сторони захисту відносно неврахування судом обставини, що між колишнім подружжям існують неприязні стосунки та потерпілим було спричинено ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, суд визнав їх безпідставними, оскільки зазначені обставини стосуються іншої справи і не відносяться до кримінального провадження щодо ОСОБА_1 .
Також судом перевірялись доводи щодо недопустимості, як доказу, відеозапису події наданого потерпілим, які суд визнав необґрунтованими, зазначивши, що вони не відповідають матеріалам справи.
При цьому суд послався на матеріали кримінального провадження, в яких міститься постанова слідчого про визнання компакт диску з вмістом відеозапису з камер відеоспостереження приміщення торгового центру речовим доказом та його долучення до матеріалів справи. До того ж, суд зазначив, що у вироку є посилання на ілюстративні зображення, які наявні в справі, а не на відеофайл, котрий не можливо було відтворити під час розгляду кримінального провадження.
Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження після огляду вищезгаданого диску та визнання його речовим доказом, ОСОБА_1 було надано доступ до всіх матеріалів досудового розслідування, відтак твердження захисника про те, що вказаний доказ не було відкрито стороні захисту в порядку ст. 290 КПК, є безпідставними.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевірили доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі сторони захисту. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим доказам.
Доводи сторони захисту про невідповідність призначеного засудженому покарання через суворість, є необґрунтованими, з огляду на нижченаведене.
Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка скоїла злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд керувався саме вказаними вимогами кримінального закону.
З вироку вбачається, що припризначенні ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, котрий за місцем проживання характеризується позитивно, є пенсіонером, одружений, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий. Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання судом не встановлено.
З урахуванням вищезазначених обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 125 КК у виді штрафу. Переконливих доводів щодо явної несправедливості призначеного засудженому покарання через суворість у касаційній скарзі не міститься.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції розглянув заяву ОСОБА_1 про звільнення його від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв`язку з закінченням строків давності.
Встановивши, що з дня вчинення кримінального проступку (ч. 1 ст. 125 КК), за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі, і до дня набрання вироком законної сили, минуло два роки, та врахувавши, що винуватість у вчиненому ОСОБА_1 не визнав, суд дійшов висновку, що його слід звільнити лише від відбування призначеного покарання відповідно до п. 1 ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК, у зв`язку із закінченням строків давності, а не від кримінальної відповідальності.
Проте така позиція суду апеляційної інстанції не узгоджується з вимогами кримінального процесуального закону.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження.
За правилами ч. 8 ст. 284 КПК закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 1 ч. 2 цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.
Положеннями ч. 4 ст. 286 КПК визначено, що, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Правилами ч. 3 ст. 288 КПК передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Таким чином, за змістом статей 284 - 288 КПК підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.
Отже, наявність цих умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов`язкової умови такого звільнення кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Відповідно до положень ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК жодну особу не може бути примушено визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для її підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.
Виходячи з цих положень закону, визнання винуватості є правом, а не обов`язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже невизнання вказаними особами своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання.
Передбачений законом (ст. 49 КК) інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов`язує таке звільнення із визнанням ними своєї винуватості у вчиненні злочину.
Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках за умови роз`яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд незаконно відмовив у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_1 про звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття провадження у справі.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 412 КПК судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито. За правилами вказаної норми такі порушення є істотними.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції.
За правилами ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Враховуючи наявність у справі правових підстав для звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, колегія суддів вважає за необхідне судові рішення скасувати та звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК, а кримінальне провадження щодо нього закрити.
Разом із цим, закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 на нереабілітуючих підставах не звільняє останнього від сплати процесуальних витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд