Постанова
Іменем України
21 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 508/283/19
провадження № 61-15364св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", у ході розгляду справи назву змінено на Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
заінтересована особа - Миколаївська селищна рада Миколаївського району Одеської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 20 вересня 2019 року у складі судді Парія І. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 липня 2021 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст заяви
У березні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") звернулося до суду із заявою, заінтересована особа - Миколаївська селищна рада Миколаївського району Одеської області, про визнання спадщини відумерлою.
Заява мотивована тим, що 05 лютого 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (далі - ВАТ "Державний ощадний банк України") та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 719, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит на споживчі потреби у розмірі 35 000 грн, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 04 лютого 2017 року та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% річних. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 26 березня 2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, що належить їй на праві приватної особистої власності на підставі рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 05 лютого 2007 року (справа № 2-119/2007).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 померла.
Вказувало, що 10 лютого 2014 року ПАТ "Державний ощадний банк України" звернулося до Березівської районної державної нотаріальної контори Одеської області із заявою кредитора щодо надання відомостей про осіб, які звернулись із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 . Відповідно до інформаційного листа Березівської районної державної нотаріальної контори Одеської області після смерті ОСОБА_1 ніхто не звертався щодо оформлення спадкової справи.
Посилалося на те, що станом на 25 лютого 2019 року заборгованість за кредитним договором від 05 лютого 2007 року № 719 склала 30 465,74 грн.
Ураховуючи наведене, ПАТ "Державний ощадний банк України" просило суд визнати спадщину померлої ОСОБА_1, що складається з квартири АДРЕСА_1 відумерлою та передати вказане нерухоме майно у власність територіальної громади Миколаївської селищної ради Миколаївського району Одеської області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 20 вересня 2019 року у задоволенні заяви ПАТ "Державний ощадний банк України" про визнання спадщини відумерлою відмовлено.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки житловий будинок АДРЕСА_1, не перебував на балансі селищної ради, підстави для передачі майна померлої ОСОБА_1 у власність територіальної громади Миколаївської селищної ради Миколаївського району Одеської області відсутні.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 21 липня 2021 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Державний ощадний банк України") задоволено частково.
Рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 20 вересня 2019 року змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до копії паспорта померлої ОСОБА_1 вона з 27 вересня 1987 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, тобто останній, за умови постійного проживання зі спадкодавцем, є спадкоємцем першої черги за законом після смерті дружини. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що саме на заявника покладається тягар доказування щодо неприйняття спадкоємцем спадщини або про відмову від її прийняття. Також апеляційний суд зазначив, що ПАТ "Державний ощадний банк України" із клопотанням про залучення ОСОБА_2 до участі у справі не зверталося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ "Державний ощадний банк України", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 20 вересня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 липня 2021 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ "Державний ощадний банк України" мотивована тим, що відсутність перебування на балансі селищної ради житлового будинку АДРЕСА_1 не є підставою для відмови у задоволенні заяви про визнання спадщини відумерлою. Вважає, що надана банку ще у 2007 році ксерокопія паспорту померлої ОСОБА_1 з відміткою про реєстрацію шлюбу з ОСОБА_2, не є належним та допустимим доказом того, що станом на 2009 рік шлюб не було розірвано та чоловік проживав разом з позичальником.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень АТ "Державний ощадний банк України" вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 340/374/18 (провадження № 61-218св20), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також АТ "Державний ощадний банк України" вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У вересні 2021 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 лютого 2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" (та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 719, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит на споживчі потреби у розмірі 35 000 грн, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 04 лютого 2017 року та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% річних (а. с. 7-8).
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 26 березня 2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, що належить їй на праві приватної особистої власності на підставі рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 05 лютого 2007 року (а. с. 9-11).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим 21 вересня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського районного управління юстиції в Одеській області (а. с. 12).
Заборгованість ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором від 05 лютого 2007 року № 719 відповідно до розрахунку становить 30 465,74 грн (а. с. 13).
10 лютого 2014 року ПАТ "Державний ощадний банк України" звернулося до Березівської районної державної нотаріальної контори Одеської області із заявою кредитора щодо надання відомостей про осіб, які звернулися із заявою прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 (а. с. 14).
Березівська районна державна нотаріальна контора Одеської області листом від 15 квітня 2014 року № 318/02-14 повідомила банк про те, що після смерті ОСОБА_1 було заведено спадкову справу (а. с. 15).
21 вересня 2016 року ПАТ "Державний ощадний банк України" звернулося до Березівської районної державної нотаріальної контори Одеської області із заявою щодо надання відомостей про осіб, які звернулися із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 ; щодо майна, яке становить спадщину та доказів, що свідчать про належність майна спадкодавцю (а. с. 17).
Відповідно до листа Березівської районної державної нотаріальної контори Одеської області від 15 жовтня 2016 року № 1221/02-14 будь-яка інформація щодо спадкоємців померлої ОСОБА_1 відсутня, із заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався (а. с. 18).
ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 27 вересня 1987 року, що підтверджується копією паспорта громадянина України (а. с. 6 на звороті).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ "Державний ощадний банк України" задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (частина перша статті 1217 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (частина перша статті 1258 ЦК України).
Частиною першою статті 1261 визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини першої, другої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення - власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та/або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.
Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.
Згідно з положеннями статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
За правилом частини третьої статті 268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Отже, чинне законодавство пов`язує можливість прийняття спадщини не тільки з фактом подання заяви про прийняття спадщини, а і з самим фактом проживання за однією адресою з померлим.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання спадщини відумерлою (пункт 8 частини другої статті 293 ЦПК України).
Порядок розгляду судом справ про визнання спадщини відумерлою передбачено Главою 9 Розділу VI ЦПК України.
Згідно зі статтею 335 ЦПК України у заяві про визнання спадщини відумерлою мають бути зазначені відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.
З огляду на наведені правила розгляду заяв про відумерлість спадщини заявник зобов`язаний був зазначити та надати до суду докази не тільки щодо відсутності заяв про прийняття спадщини спадкоємцями, а і щодо відсутності фактів, за якими особи могли вважатися такими, які прийняли спадщину, зокрема, в наслідок спільного проживання з померлою боржницею її чоловіка.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 04 травня 2020 року у справі № 205/2330/17 (провадження № 61-1354св19).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ПАТ "Державний ощадний банк України" про визнання спадщини відумерлою, оскільки заявник, відповідно до вимог статті 1277 ЦК України, статті 335 ЦПК України, не довів, що спадкове майно не прийняте або не вважається таким, що прийняте, жодним зі спадкоємців після смерті ОСОБА_1 .
При цьому суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що ПАТ "Державний ощадний банк України" із клопотанням про залучення ОСОБА_2 до участі у справі не зверталося.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Посилання касаційної скарги на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 340/374/18 (провадження № 61-218св20) є необґрунтованими, оскільки у зазначеній справі встановлені інші обставини, відмінні від цієї справи, що в свою чергу призводить до іншого матеріально-правового регулювання спірних відносин.
У справі № 340/374/18 предметом спору були вимоги щодо визнання нечинним та скасування заповіту.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази колегією суддів відхиляються, оскільки суди ухвалили рішення про відмову у задоволенні позову, дослідивши та оцінивши докази у справі щодо їх належності, допустимості та достатності.
З огляду на зазначене, висновки апеляційного суду та суду першої інстанції, у незміненій після апеляційного перегляду частині, відповідають нормам процесуального права, а оскаржувані судові рішення апеляційного суду та суду першої інстанції, у незміненій після апеляційного перегляду частині ухвалено з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягають.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, то розподіл судових витрат на користь заявника не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду