ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 320/6099/19
адміністративне провадження № К/9901/34965/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів: Блажівської Н.Є., Шишова О.О.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2020 року у складі судді Василенко Г.Ю. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року, у складі колегії суддів: Глущенко Я.Б., Собківа Я.М., Черпіцької Л.Т у справі №320/6099/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрвермікуліт" до Головного управління ДПС в Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрвермікуліт" (далі - позивач, апелянт, ТОВ "НВП "Укрвермікуліт") звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Київській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.10.2019 форми "Р" № 0002561402.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2020 року, яке було залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року, позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби в Київській області від 09 жовтня 2019 року форми "Р" № 0002561402.
Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрвермікуліт" (код ЄДРПОУ 31101383) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (ідентифікаційний код 43141377) судові витрати у розмірі 19210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) грн 00 коп.
Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що матеріали справи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Отже, суди вказали, що відповідачем не доведено наявність обґрунтованого сумніву щодо реальності здійснених операцій між позивачем та його контрагентами у період, що перевірявся, водночас первинні документи, є достатніми для висновку про обґрунтованість відображення в податковій звітності відповідної інформації за наслідками таких господарських операцій.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області (далі - ГУ ДПС) з 19.08.2019 по 09.09.2019 була проведена планова виїзна перевірка ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Укрвермікуліт" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 30.06.2019, валютного за період з 01.01.2016 по 30.06.2019, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 30.06.2019, іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 30.06.2019.
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт документальної планової виїзної перевірки від 16.09.2019 № 68/10-36-05-02/31101383 в якому зафіксовано порушення п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 4 107 955,00 грн.
На підставі висновків, викладених в акті перевірки ГУ ДПС у Київській області прийнято оскаржуване податкове повідомлення рішення від 09.10.2019 №002561402, згідно з яким грошове зобов`язання позивача за основним платежем та штрафними санкціями складають 5 134 944 грн, з яких: 4 107 955 грн - заниження податкового зобов`язання з податку на прибуток та 1 026 989 грн - сума штрафної санкції.
Скориставшись своїм правом, позивач подав до ГУ ДПС у Київській області заперечення до акту.
Листом за №3868/10/10-36-05-02 від 07.10.2019 відповідач повідомив позивача про те, що за результатами розгляду заперечень до акту висновки, викладені в акті, залишаються без змін.
Позивач не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням, уважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню звернувся з відповідним позовом до суду.
Судами встановлено, що ТОВ "НВП "Укрвермікуліт" зареєстровано як юридична особа 21.07.2000 Васильківською районною державною адміністрацією Київської області за № 13561200000000186. Як платника податків ТОВ "НВП "Укрвермікуліт" взято на облік 26.07.2000 за №1028.
У періоді, який перевірявся, суб`єкт господарювання був платником: податку на прибуток, податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб, ЄСВ, військового збору, екологічного податку, транспортного податку.
Видами діяльності позивача є: Виробництво неметалевих мінеральних виробів (основний); Виробництво іншої хімічної продукції; Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; Оптова торгівля хімічними продуктами; Оптова торгівля іншими проміжними продуктами; Неспеціалізована оптова торгівля.
Судом встановлено, що для здійснення своєї господарської діяльності ТОВ "НВП "Укрвермікуліт" мало взаємовідносини з фізичними особами підприємцями (далі - ФОП): ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .
Так, між ТОВ "НВП "Укрвермікуліт" укладено з ФОП ОСОБА_1 договори підряду №1 від 12.10.2016 та №2 від 18.10.2016.
Предметом договору підряду № 1 від 12.10. 2016 року, відповідно до п. 1.3 є якісне та своєчасне виконання робіт:
- шліфування плит вермикулітових, виготовлених шляхом пресування у відповідності до ТУ В..2.7-26.8-31101383-002-2002;
- технічне обслуговування належних Замовнику машин та устаткування:
а) конвеєр цепний;
б) лінія для виробництва сухих будівельних сумішей;
в) прес для пресування плит;
г) піч для виготовлення перліту;
д) піч для спучування вермикуліту;
ж) прес для пресування пліт вермикуліту;
з) розкрійний верстат;
і) сушки для плит вермикулітових (4 одиниці);
к) шліфувальний верстат.
Як зазначено в договорі, результатом виконаних робіт має бути безперебійне функціонування вищенаведеного обладнання із можливістю виготовлення продукції, що буде відповідати технічним умовам, ГОСТам та ДСТУ. При наданні виконавцем послуг з технічного обслуговування, замовник забезпечує виконавця всім необхідним для здійснення такого технічного обслуговування. Виконавець виконує роботи самостійно або із залученням найманих працівників.
Відповідно до умов п. 3 Договору № 1, за надання передбачених договором робіт Замовник виплачує Виконавцю винагороду в розмірах та строки, що оговорені у актах виконаних робіт, що будуть оформлені в межах Договору. Здавання робіт та їх прийняття оформлюється Актом виконаних робіт, який підписується сторонами.
Строк дії договору до 31.12.2016.
12 жовтня 2016 року між сторонами підписаний акт відповідального зберігання за договором підряду № 1, відповідно до умов якого, Замовник підтвердив факт ввезення на свою територію шліфувального обладнання Виконавця, а саме шліфувального верстата марки SCM International s.p.a., модель CS 110.
Протягом 01.11.2016 по 30.12.2016, згідно акту виконаних робіт ФОП ОСОБА_1 (виконавець) виконав, а замовник прийняв роботи:
- шліфування плит вермикулітових об`ємом 134,35 м3, вартістю 431800,90 грн;
- технічне обслуговування належних замовнику машин та устаткування вартістю 6654217,36 грн.
Предметом договору підряду № 2 від 18.10.2016, відповідно до п. 1.3 є якісне та своєчасне виконання робіт:
- шліфування плит вермикулітових, виготовлених шляхом пресування у відповідності до ТУ В..2.7-26.8-31101383-002-2002;
- технічне обслуговування та модернізація належних Замовнику машин та устаткування:
а) конвеєр цепний;
б) лінія для виробництва сухих будівельних сумішей;
в) прес для пресування плит;
г) піч для виготовлення перліту;
д) піч для спучування вермикуліту;
ж) прес для пресування пліт вермикуліту;
з) розкрійний верстат;
і) сушки для плит вермикулітових (4 одиниці);
к) шліфувальний верстат.
Як зазначено в договорі, результатом виконаних робіт має бути безперебійне функціонування вищенаведеного обладнання із можливістю виготовлення продукції, що буде відповідати технічним умовам, ГОСТам та ДСТУ. При наданні виконавцем послуг з технічного обслуговування, замовник забезпечує виконавця всім необхідним для здійснення такого технічного обслуговування. Виконавець виконує роботи самостійно або із залученням найманих працівників.
Відповідно до умов п. 3 Договору № 2, за надання передбачених договором робіт Замовник виплачує Виконавцю винагороду в розмірах та строки, що оговорені у актах виконаних робіт, що будуть оформлені в межах Договору. Здавання робіт та їх прийняття оформлюється Актом виконаних робіт, який підписується сторонами.
Строк дії договору з 01.01.2017 по 31.12.2022.
03 січня 2017 року між сторонами підписаний акт відповідального зберігання за договором підряду № 2, відповідно до умов якого, Замовник підтвердив факт ввезення на свою територію шліфувального обладнання Виконавця, а саме шліфувального верстата марки SCM International s.p.a., модель CS 110.
Протягом 01.01.2017 по 30.06.2019, згідно актів виконаних робіт, що приєднані до матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 (виконавець) виконав, а замовник прийняв роботи:
- шліфування плит вермикулітових;
- технічне обслуговування належних замовнику машин та устаткування;
- модернізацію належних замовнику машин та устаткування.
Як установлено судом, оплата за роботу здійснювалась позивачем у безготівковій формі через АТ "Прокредит Банк", що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та виписками з банку.
Судом встановлено, що між ТОВ "НВП "Укрвермікуліт" та ФОП ОСОБА_2 укладено договори підряду №1/11 від 01.11.2016 та №2/11 від 01.11.2016.
Предметом договору підряду № 1/11 від 01.11.2016, відповідно до п. 1.3 є якісне та своєчасне виконання робіт:
- шліфування плит вермикулітових, виготовлених шляхом пресування у відповідності до ТУ В.2.7-26.8-31101383-002-2002;
- технічне обслуговування та модернізація належних Замовнику машин та устаткування:
а) конвеєр цепний;
б) лінія для виробництва сухих будівельних сумішей;
в) прес для пресування плит;
г) піч для виготовлення перліту;
д) піч для спучування вермикуліту;
ж) прес для пресування пліт вермикуліту;
з) розкрійний верстат;
і) сушки для плит вермикулітових (4 одиниці);
к) шліфувальний верстат.
Як зазначено в договорі, результатом виконаних робіт має бути безперебійне функціонування вищенаведеного обладнання із можливістю виготовлення продукції, що буде відповідати технічним умовам, ГОСТам та ДСТУ. При наданні виконавцем послуг з технічного обслуговування, замовник забезпечує виконавця всім необхідним для здійснення такого технічного обслуговування. Виконавець виконує роботи самостійно або із залученням найманих працівників.
Відповідно до умов п. 3 Договору № 1, за надання передбачених договором робіт Замовник виплачує Виконавцю винагороду в розмірах та строки, що оговорені у актах виконаних робіт, що будуть оформлені в межах Договору. Здавання робіт та їх прийняття оформлюється Актом виконаних робіт, який підписується сторонами.
Строк дії договору з 01.01.2017 по 31.12.2022.
03 січня 2017 року між сторонами підписаний акт відповідального зберігання за договором підряду № 1/11, відповідно до умов якого, Замовник підтвердив факт ввезення на свою територію обладнання Виконавця, а саме верстата для рубання металу типу "гільйотина" у кількості 1 одиниця та вільців листозгинальних у кількості 1 одиниці.
Протягом 01.11.2017 по 30.06.2019, згідно актів виконаних робіт ФОП ОСОБА_2 (виконавець) виконав, а замовник прийняв роботи:
- шліфування плит вермикулітових;
- технічне обслуговування належних замовнику машин та устаткування;
- модернізацію належних замовнику машин та устаткування.
Предметом договору підряду № 2/11 від 01.11.2016, відповідно до п. 1.3 є якісне та своєчасне виконання робіт:
- шліфування плит вермикулітових, виготовлених шляхом пресування у відповідності до ТУ В..2.7-26.8-31101383-002-2002;
- технічне обслуговування та модернізація належних Замовнику машин та устаткування:
а) конвеєр цепний;
б) лінія для виробництва сухих будівельних сумішей;
в) прес для пресування плит;
г) піч для виготовлення перліту;
д) піч для спучування вермикуліту;
ж) прес для пресування пліт вермикуліту;
з) розкрійний верстат;
і) сушки для плит вермикулітових (4 одиниці);
к) шліфувальний верстат.
Як зазначено в договорі, результатом виконаних робіт має бути безперебійне функціонування вищенаведеного обладнання із можливістю виготовлення продукції, що буде відповідати технічним умовам, ГОСТам та ДСТУ. При наданні виконавцем послуг з технічного обслуговування, замовник забезпечує виконавця всім необхідним для здійснення такого технічного обслуговування. Виконавець виконує роботи самостійно або із залученням найманих працівників.
Відповідно до умов п. 3 Договору № 2, за надання передбачених договором робіт Замовник виплачує Виконавцю винагороду в розмірах та строки, що оговорені у актах виконаних робіт, що будуть оформлені в межах Договору. Здавання робіт та їх прийняття оформлюється Актом виконаних робіт, який підписується сторонами.
Строк дії договору до 31.12.2016.
01 листопада 2016 року між сторонами підписаний акт відповідального зберігання за договором підряду № 2/11, відповідно до умов якого, Замовник підтвердив факт ввезення на свою територію обладнання Виконавця, а саме верстата для рубання металу типу "гільйотина" у кількості 1 одиниця та вільців листозгинальних у кількості 1 одиниці.
Протягом 01.11.2016 по 30.12.2016, згідно акту виконаних робіт ФОП ОСОБА_2 (виконавець) виконав, а замовник прийняв роботи:
- шліфування плит вермикулітових;
- технічне обслуговування належних замовнику машин та устаткування.
Як встановлено судом, оплата за роботу здійснювалась позивачем у безготівковій формі через АТ "Прокредит Банк", що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та виписками з банку.
Крім того, на підтвердження реальності господарських операцій з ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, позивачем надано до матеріалів справи та досліджено судом: розпорядження по підприємству; накладні - вимоги на відпуск (переміщення) матеріалів; акти приймання - здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об`єктів; звіти про проведення технічного обслуговування.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Доводи касаційної скарги відповідача ґрунтуються на тому, що судами безпідставно не були враховані доводи податкового органу стосовно нереальності господарських взаємовідносин позивача у перевіряємий період з його контрагентами. Посилається на те, що господарські операції з вказаними контрагентами носили фіктивний характер. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Крім того, скаржник вказав, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування ст.2, п.2 ст.3, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV та п.1.2 ст.1 п.2.1, 2.4, 2.15, 2.16 ст.2, ст.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 у відносинах, які характеризуються подібними обставинами.
З огляду на зміст касаційної скарги, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Позивачем було подано відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність ухвалених судами попередніх інстанцій рішень, просив їх залишити в силі, а касаційну скаргу - без задоволення.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).
Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ16), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.
Згідно з пунктом 4 П(С)БУ 16 об`єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов`язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.
Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені (пункт 6 П(С)БУ 16).
Згідно з пунктом 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
Фінансова звітність складається з балансу (звіту про фінансовий стан), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) (далі - звіт про фінансові результати), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.
У Звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.
Джерелом відомостей для заповнення Звіту про фінансові результати є дані регістрів бухгалтерського обліку, що містять інформацію про доходи, витрати, прибуток, збитки та сукупний дохід.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №996-ХІV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Згідно зі статтями 1 та 3 названого Закону первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Первинні документи по відображенню господарських операцій являються основою і для податкового обліку.
Тому, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 Закону України №996-ХІV).
Згідно з визначенням, закріпленим у статті 1 Закону України №996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
З аналізу наведених норм убачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капітала платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.
Так, з акту перевірки позивача вбачається, що підставами для висновку про завищення витрат є неможливість достовірно оцінити витрати по операціям з технічного обслуговування машин та устаткування, а також недоцільність таких операцій.
Слід зазначити, що згідно з підпунктом 14.1.36 пункта 14.1 статті 14 ПК України господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.
Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.
За правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекта, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
Як убачається з матеріалів справи, за наслідками перевірки податковим органом встановлено, що дохід позивача за період з 01 січня 2016 року по 30 червня 2019 року складає 120 519 315 грн.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що підстави стверджувати, що дії позивача, вчинені у відповідний період, не направлені на отримання позитивного економічного ефекта, відсутні.
Також колегія суддів апеляційної інстанції правильно акцентувала увагу на тому, що підстави для визначення суми завищення витрат не відповідають такій сумі, оскільки сума грошового зобов`язання з податку на прибуток, яку зазначено у оскаржуваному податковому повідомленні - рішенні, розрахована із загальної вартості договорів підряду, укладених з двома контрагентами, однак, ці договори передбачали роботи по шліфуванню плит вермикулітових та технічне обслуговування належних замовнику (позивачу) машин та устаткування.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За приписами ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Водночас на підтвердження нікчемності зазначених договорів контролюючим органом до суду не надано жодних доказів.
На підтвердження реального виконання робіт по технічному обслуговуванню машин та устаткування позивачем надано накладні-вимоги, які підтверджують використання контрагентами позивача комплектуючих для ремонту та обслуговування обладнання, зі змісту яких можливо встановити об`єм робіт.
Також позивачем надано низку первинних документів, якими підтверджено виконання зазначених робіт, а саме акти приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об`єктів, розпорядження позивача, в яких зазначено об`єкти основних засобів, технічне обслуговування яких проводилось.
Наведене, на переконання колегії суддів, свідчить про підтвердження позивачем реального виконання договорів, їх економічну доцільність та можливість встановлення достовірної оцінки витрат.
Суд звертає увагу на те, що в ході розгляду адміністративної справи при оскарженні рішення суб`єкта владних повноважень, суд перевіряє чи прийнято воно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, вказані доводи відповідача жодним чином не спростовують реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, а відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено порушення позивачем податкового законодавства, що стало підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в цій частині.
Суд указує, що підставою відкриття вказаного касаційного провадження були доводи скаржника стосовно відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування ст.2, п.2 ст.3, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV та п.1.2 ст.1 п.2.1, 2.4, 2.15, 2.16 ст.2, ст.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 у відносинах, які характеризуються подібними обставинами.
Разом з тим, скаржником в касаційній скарзі зазначено лише посилання на такий підпункт та вказані загальні норми права, однак не вказано щодо якого саме питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, що в свою чергу унеможливлює сформування висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
При цьому, позиція Суду у справі, що розглядається не стосується порядку застосування певних норм права, що мала би враховуватись судами попередніх інстанцій при розгляді аналогічних спорів, а є висновком за результатом оцінки наданих учасниками справи доказів та установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а підстави, наведені скаржником для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, не є такими, що відповідають вимогам пункту 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління ДПС у Київській області не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,