ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 640/16539/20
адміністративні провадження № К/9901/13107/21, №К/9901/19629/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
секретар судового засідання - Томах О.О.,
за участю:
представників позивача -Білощицького В.Д., Антощук Л.П.,
представників відповідача - Макаренко Ю.С., Іващенко О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпангруп" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року (суддя Кузьменко А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року (головуючий суддя - Степанюк А.Г., судді: Губська Л.В., Епель О.В.) та Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року у справі №640/16539/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпангруп" до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпангруп" (далі - позивач, Товариство) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу ДПС України (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 квітня 2020 року №0045540504 та №0045670504.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про безпідставність висновків акту перевірки, оскільки норми Національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку не визначають порядок визначення справедливої вартості, методологію щодо визначення справедливої та амортизаційної вартості фінансових зобов`язань та не містять механізму дисконтування зобов`язань. Крім того, позивач вказує, що відповідно до наказу від 3 січня 2015 року №2/оп, облік інвестиційної нерухомості здійснюється за первісною вартістю, зменшеною на суму нарахованої амортизації, а тому висновок відповідача заниження справедливої вартості об`єкту інвестиційної нерухомості є безпідставним. Також зазначає, що акт перевірки, який слугував підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень не підписаний одним із перевіряючих, що є самостійною підставою його не визнання.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується довгостроковий характер заборгованості позивача за кредитними договорами, тому Товариство повинно було віднести до складу інших доходів суму фінансового доходу від дисконтування кредиторської заборгованості; відсутність методології нарахування дисконтування не є перешкодою вчинення таких дій з огляду на можливість використання Міжнародних стандартів для розрахунку дисконту. Також суд зазначив, що переоцінка у вигляді дооцінки або уцінки основних засобів, у тому числі нерухомості, здійснюється з метою приведення їх залишкової вартості у відповідність до справедливої (ринкової) ціни, а відтак висновки контролюючого органу про те, що вартість інвестиційної нерухомості станом на 30 червня 2019 року занижена на 659258214 грн відповідають обставинам справи. Також суд зауважив на необґрунтованості твердження позивача про безпідставність висновків податкового органу про порушення Товариством термінів реєстрації податкових накладних, лише з тих підстав, що акт перевірки не містить підпису одного з перевіряючих.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року апеляційну скаргу Товариства задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 квітня 2020 року №0045540504. Прийнято у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14 квітня 2020 року №0045540504 в частині зменшення Товариству суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 107780428,79 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 7383,28 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2021 року стягнуто з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 678 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що за правилами статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підприємство самостійно визначило облікову політику підприємства у відповідності до Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, а не Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.
За правилами П(C)БО, заборгованість ПрАТ "УПГ" за договорами позики, укладеними з компанією "BETA PROPERTY MANAGEMENT LIMITED" (Кіпр), а також за кредитним договором, укладеним з АТ "Таскомбанк" має ознаки довгострокових зобов`язань. Розрахунок дисконту заборгованості з урахуванням подальшого його амортизації за період, що перевірявся, здійснювався контролюючим органом на підставі приписів П(С)БО 11, П(С)БО 12, П(С)БО 13, П(С)БО 15 і П(С)БО 28 з урахуванням вимог листа ДФС України від 18 червня 2018 року №18311/7/99-99-14-03-03-17 "Про перевірки окремих питань обліку дебіторської та кредиторської заборгованості". При цьому, як свідчать норми П(С)БО, на які посилався контролюючий орган, самостійно здійснюючи розрахунок дисконту заборгованості з урахуванням його подальшої амортизації, таке обчислення проводилося за формулою, визначеною для фінансових інвестицій (П(С)БО 12), що унеможливлює її застосування до довгострокових фінансових зобов`язань. У свою чергу, правила розрахунку дисконту заборгованості з урахуванням його подальшої амортизації чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено, що підтверджується листом ДФС України від 18 червня 2018 року №18311/7/99-99-14-03-03-17.
Суд дійшов висновку, що оскільки Національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, а також органами, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, не надані будь-які роз`яснення або практика такого визначення, підприємство не зобов`язане визначати методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно, а ДФС України не має права визначати цю методику та давати вказівки платнику податків щодо такої методики поза межами норм чинного законодавства. При цьому, посилання контролюючого органу на міжнародні стандарти у разі, коли підприємство здійснює облік за національними стандартами, є неправомірним та не відповідають наведеним вище положенням Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині, в якій відмовлено в задоволені позовних вимог щодо встановленого факту заниження вартості інвестиційної нерухомості станом на 30 червня 2019 року на 659258214,00 грн, що призвело до заниження інших операційних доходів на вказану суму, оскільки станом на 27 червня 2019 року ринкова вартість інвестиційного об`єкту нерухомості складала 816282480,00 грн і відображення його вартості 30 червня 2019 року (станом на дату балансу) в сумі 157024266,00 грн не узгоджується з приписами пункту 16 П(С)БО 32.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить:
- скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 квітня 2020 року №0045540504 повністю;
- скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 квітня 2020 року №0045540504 в частині зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 659258214,21 грн;
- ухвалити нове рішення, яким визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 березня 2021 року №00219510704 (прийняте на заміну частково скасованого податкового повідомлення-рішення від 14 квітня 2020 року №0045540504) в частині зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у загальному розмірі 659 258 214 грн.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що він погоджується з висновками апеляційного суду щодо відсутності методики дисконтування зобов`язань, водночас не погоджується із висновками суду щодо встановленого факту заниження справедливої вартості інвестиційної нерухомості. Позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень пунктів 9, 16, 18, 19 та 22 Правил (стандартів) бухгалтерського обліку (далі - П(С)БО) 32 "Інвестиційна нерухомість", П(С)БО 28 "Зменшення корисності активів", пункту 36 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30 вересня 2013 року №561, підпунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпунктів 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України); неврахування висновків про застосування П(С)БО) 32 "Інвестиційна нерухомість" у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №826/13307/18 та №826/11830/18; неврахування приписів частини 5 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV), відповідно до яких підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства. Вважає, що пунктом 16 П(С)БО 32 передбачено дві рівноцінні моделі оцінки інвестиційної нерухомості: за справедливою вартістю або за первісною вартістю, зменшеною на суму нарахованої амортизації з урахуванням витрат від зменшення корисності та вигід від її відновлення, яку, на думку позивача, правомірно обрано Товариством.
У відзиві на вказану касаційну скаргу, відповідач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача. Посилається на правомірність рішення суду апеляційної інстанції в цій частині, оскільки вважає, що станом на 27 червня 2019 року ринкова вартість інвестиційного об`єкту нерухомості складала 816282480 грн, то відображення його вартості 30 червня 2019 року (станом на дату балансу) в сумі 157024266 грн не узгоджується з приписами пункту 16 П(С)БО 32, має наслідком заниження вартості інвестиційної нерухомості на 659258214 грн та заниження інших операційних доходів на вказану суму.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, відповідач також подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року в частині задоволення позовних вимог та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року.
В обґрунтування вимог касаційної скарги, відповідач посилається на: неправильне тлумачення судом апеляційної інстанції положень П(С)БО 11, 12, 13, 15; неправильне застосування положень пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, оскільки вимоги щодо визначення теперішньої вартості, як дисконтованої суми майбутніх платежів, а також вимоги щодо оцінки фінансових активів за справедливою вартістю на кожну дату балансу, наступну після визнання таких активів, містяться у Національних стандартах бухгалтерського обліку П(С)БО 13 та П(С)БО 11; відсутність висновків Верховного Суду з наведених питань; незастосування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 липня 2020 року по справі №640/4003/19 і зазначає, що сама формула дисконтування є загальновідомою і не визначається нормативно-правовими актами. Також, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції положень частини 2 статті 4, частини 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" і неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 9 жовтня 2019 року по справі №817/1737/17 та ухвалі від 23 січня 2020 року по справі №520/118/19, за якими досліджено положення статей 4 та 6 Закону України "Про судовий збір" у співвідношенні до категорії позовних вимог.
У відзиві на вказану касаційну скаргу, позивач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 квітня 2020 року №0045540504 в частині зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток у розмірі 107 780 428,79 грн.
Верховний Суд, заслухавши представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційних скарг, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 квітня 2020 року №0045670504 не є предметом касаційного оскарження та не було предметом апеляційного оскарження, судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів та вимог касаційних скарг сторін.
Вимоги позивача, визначені у касаційній скарзі щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 23 березня 2021 року №00219510704 (прийняте на заміну частково скасованого податкового повідомлення-рішення від 14 квітня 2020 року №0045540504) не приймаються і не розглядаються касаційним судом, оскільки в силу приписів частини 4 статті 341 КАС України, у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що у січні - березні 2020 року податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства за період з 1 січня 2018 року по 30 вересня 2019 року, за наслідками якої складено акт від 13 березня 2020 року №277/26-15-05-04-02/34530278 (далі - акт перевірки).
У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Товариством, зокрема, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування з податку на прибуток за 3 квартали 2019 року на суму 767038643 грн.
На підставі викладених в акті перевірки висновків, контролюючим органом 14 квітня 2020 року прийнято, податкове повідомлення-рішення форми "П" №0045540504, яким Товариству зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 767 038 643 грн за періоди з І кварталу 2018 року по ІІІ квартал 2019 року включно.
За результатами адміністративного оскарження спірне податкове повідомлення-рішення залишене без змін.
Підставами для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугували висновки податкового органу про те, що позивачем не віднесено до складу інших доходів суму фінансового доходу від дисконтування кредиторської заборгованості в розмірі 200 709 246,81 грн, не віднесено до складу інших витрат суму фінансових витрат (амортизація дисконту) в розмірі 92 928 818,02 грн, що призвело до заниження доходу, визначеного в декларації з податку на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 107 780 428,79 грн; не включено до складу інших операційних доходів суму заниження справедливої вартості об`єкта інвестиційної діяльності (нерухомості, гіпермаркету та торгово-розважального комплексу за адресою: Дніпропетровська область, місто кривий Ріг, площа 30-річчя Перемоги, будинок 1) на суму 659 258 214 грн.
Щодо невіднесення до складу інших доходів суми фінансового доходу від дисконтування кредиторської заборгованості та невіднесення до складу інших витрат суми фінансових витрат (амортизації дисконту), які призвели до заниження доходу, визначеного в декларації з податку на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 107 780 428,79 грн колегія суддів зазначає про таке.
Судовими інстанціями установлено, що Закритим акціонерним товариством "Дніпровська пристань" (Позичальник) укладено 25 травня 2007 року договір позики №5.4.2.07-1 з компанією "FILGATE CREDIT ENTERPRISES LIMITED" (Кіпр) (Позикодавець), за умовами якого Позикодавець надає Позичальнику позику у сумі 10000000,00 доларів США для поповнення обігових коштів та реалізації проектів на будівництво, процентна ставка - 10% річних. Додатковою угодою від 8 серпня 2007 року №5.4.2.07-1/1 до вказаного договору позики розмір позики визначено в сумі 30 000 000,00 доларів США та збільшено строк повернення позики - до 31 грудня 2014 року.
Згідно з договором про переведення боргу від 30 квітня 2008 року №5.4.2.07-1/3, який укладений між компанією "FILGATE CREDIT ENTERPRISES LIMITED" (Кіпр) (позикодавець), Закритим акціонерним товариством "Дніпровська пристань" (первинний позичальник) та Закритим акціонерним товариством "Укрпангруп" (новий позичальник), первинний позичальник передає, а новий позичальник приймає на себе зобов`язання сплатити позикодавцю суму боргу у розмірі 15 648 000,00 дол. США та відсотки за користування кредитом в сумі 1 110 789,05 доларів США.
За додатковою угодою від 17 березня 2011 року №5.4.2.07-1/7 відбулася зміна первісного позикодавця - "FILGATE CREDIT ENTERPRISES LIMITED" (Кіпр) -позикодавець на "BETA PROPERTY MANAGEMENT LIMITED" (Кіпр) - новий позикодавець, Публічне акціонерне товариство "Укрпангруп" - позичальник.
Відповідно до додаткової угоди від 15 липня 2017 року №5.4.2.07-1/13 розмір позики визначено в сумі 26 789 853 доларів США із строком повернення до 1 квітня 2018 року, який було продовжено до 1 липня 2018 року згідно додаткової угоди від 30 березня 2018 року №5.4.2.07-1/14. Додатковою угодою від 16 червня 2018 року №5.4.2.07-1/15 договір позики пролонговано до 31 грудня 2019 року.
Між позивачем (Позичальник) та "FILGATE CREDIT ENTERPRISES LIMITED" (Кіпр) (Позикодавець) укладено договір позики від 8 червня 2007 року №5.4.2.07-2, відповідно до якого Позикодавець надав Позичальнику позику у розмірі 10 000 000,00 доларів США для поповнення обігових коштів та реалізації проектів на будівництво, за процентною ставкою - 10 % річних. Додатковою угодою від 7 грудня 2007 року №5.4.2.07-2/1 до вказаного договору позики внесено зміни в частині збільшення позики до 30 000 000,00 доларів США.
17 березня 2011 року між FILGATE CREDIT ENTERPRISES LIMITED" (Кіпр) (первісний позикодавець) та Закритим акціонерним товариством "Укрпангруп" (позичальник) та "BETA PROPERTY MANAGEMENT LIMITED" (Кіпр) (новий позикодавець) укладено додаткову угоду №5.4.2.07-2/6 до договору позики від 8 червня 2017 року, відповідно до якої відбулась зміна первісного позикодавця та нового позикодавця.
Додатковою угодою від 17 травня 2012 року №5.4.2.07-2/7 до договору позики від 8 червня 2007 року дію указаного договору позики продовжено до 20 грудня 2019 року.
27 червня 2019 року між Товариством (позичальник) та Акціонерним товариством "Таскомбанк" укладено кредитний договір №НК 2240, яким позивачу надано кредитну лінію, ліміт якої становить 12 000 000,00 доларів США, строк користування кредитною лінією з 27 червня 2019 року по 26 червня 2024 року, процентна ставка з 27 червня 2019 року по 26 грудня 2020 року складає 10,75 % річних, з 27 грудня 2020 включно - 12% річних. Строк користування кредитною лінією - з 27 червня 2019 року по 26 червня 2024 року.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для зменшення від`ємного значення податку на прибуток підприємств з огляду на те, що Товариством не віднесено до складу інших доходів суми фінансового доходу від дисконтування кредиторської заборгованості, не віднесено до складу інших витрат амортизацію дисконту, а також не включено до складу інших операційних доходів суму заниження справедливої вартості об`єкта інвестиційної нерухомості.
Однак суд апеляційної інстанції, не погоджуючись з висновком суду першої інстанції у цій частині, зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції про обґрунтованість позиції контролюючого щодо нездійснення позивачем дисконтування кредиторської заборгованості за період, що перевірявся, на суму 200709246,81 грн, амортизація якої за цей же період склала 92 928 818,02 грн, що, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав стверджувати про завищення платником податків від`ємного значення об`єкту оподаткування з податку на прибуток на суму 107780428,79 грн.
Відповідно до підпункту 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 ПК України позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов`язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування для цілей податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Передбачені ПК України правила визначення об`єкта оподаткування для цілей сплати податку на прибуток відсилають до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
За приписами пункту 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.
Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дає наступні визначення термінів:
- національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам;
- міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності.
Отже, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку правила не можуть суперечити міжнародним стандартам, не можуть визначати ширше коло обов`язків для суб`єктів їх використання.
При цьому Національні та Міжнародні стандарти є окремими документами, що визначають правила поведінки суб`єктів, які складають фінансову звітність.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, зареєстрованим в Міністерстві
юстиції України 14 грудня 1999 року за № 860/4153 (далі - П(С)БО 15).
Відповідно до пункту 5 П(С)БО 15 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню (пункт 21 П(С)БО 15).
Згідно з пунктом 7 П(С)БО 15 визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.
Пунктом 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 28 "Зменшення корисності активів", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 грудня 2004 року №817, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за №35/10315 (далі - П(С)БО 28) передбачено, що теперішня вартість майбутніх чистих грошових надходжень від активу визначається застосуванням відповідної ставки дисконту до майбутніх грошових потоків від безперервного використання активу та його продажу (списання) наприкінці строку корисного використання (експлуатації). Майбутні грошові потоки від активу визначаються виходячи з фінансових планів підприємства на період не більше п`яти років. Якщо в підприємства є досвід визначення суми очікуваного відшкодування активу і наявні розрахунки, що свідчать про достовірність оцінки майбутніх грошових потоків, то така оцінка може визначатися на підставі фінансових планів підприємства, які охоплюють період більше п`яти років.
Положеннями пункту 14 П(С)БО 28 визначено, що ставка дисконту базується на ринковій ставці відсотка (до вирахування податку), що використовується в операціях з аналогічними активами. За відсутності ринкової ставки відсотка ставка дисконту базується на ставці відсотка на можливі позики підприємства або розраховується за методом середньозваженої вартості капіталу підприємства.
При визначенні ставки дисконту враховуються ризики, крім ризиків, що були враховані при визначенні майбутніх грошових потоків.
Пунктом 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 "Фінансові інвестиції", затвердженого наказом Міністерства фінансів України" від 26 квітня 2000 року №91, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 травня 2000 року за N 284/4505 (далі - П(С)БО 12), визначено терміни:
Амортизована собівартість фінансової інвестиції - собівартість фінансової інвестиції з урахуванням часткового її списання внаслідок зменшення корисності, яка збільшена (зменшена) на суму накопиченої амортизації дисконту (премії).
Ефективна ставка відсотка - ставка відсотка, що визначається діленням суми річного відсотка та дисконту (або різниці річного відсотка та премії) на середню величину собівартості інвестиції (або зобов`язання) та вартості її погашення.
Метод ефективної ставки відсотка - метод нарахування амортизації дисконту або премії, за яким сума амортизації визначається як різниця між доходом за фіксованою ставкою відсотка і добутком ефективної ставки та амортизованої вартості на початок періоду, за який нараховується відсоток.
У пункті 4 П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції" зазначено, що фінансові інвестиції первісно оцінюються та відображаються у бухгалтерському обліку за собівартістю.
Фінансові інвестиції (крім інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі) на дату балансу відображаються за справедливою вартістю.
Сума збільшення або зменшення балансової вартості фінансових інвестицій на дату балансу (крім інвестицій, що обліковуються за методом участі в капіталі) відображається у складі інших доходів або інших витрат відповідно (пункт 8 П(С)БО 12).
Відповідно до пункту 10 П(С)БО 12 фінансові інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення, відображаються на дату балансу за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій.
Різниця між собівартістю та вартістю погашення фінансових інвестицій (дисконт або премія при придбанні) амортизується інвестором протягом періоду з дати придбання до дати їх погашення за методом ефективної ставки відсотка.
Сума амортизації дисконту або премії нараховується одночасно нарахуванням відсотка (доходу від фінансових інвестицій), що підлягає отриманню, та відображається у складі інших фінансових доходів або інших фінансових витрат з одночасним збільшенням або зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій відповідно.
Ураховуючи зазначене, важливим є питання не лише відображення доходу від дисконтування кредиторської заборгованості (або витрат від дисконтування дебіторської заборгованості) в момент її виникнення, а й проведення амортизації дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу.
При здійсненні бухгалтерського обліку заборгованості за отриманою позикою першочерговим є визначення її статусу.
Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за N 85/4306 (далі - П(С)БО 11) з метою бухгалтерського обліку зобов`язання поділяються на: довгострокові; поточні; непередбачені зобов`язання; доходи майбутніх періодів.
Довгострокові зобов`язання - це всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями. Довгострокові зобов`язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання.
Теперішня вартість - це дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.
Сума погашення - це недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.
Зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.
Для визначення теперішньої (дисконтованої) вартості довгострокових зобов`язань слід враховувати майбутню виплату (номінал боргу), що включає платежі, які будуть сплачуватися/отримуватися при погашенні заборгованості (з урахуванням суми договірних процентів, якщо вони встановлені), ставку дисконтування, кількість періодів до дати погашення заборгованості.
Між сторонами немає спору, що зобов`язання, які виникли у позивача на підставі договорів позики є довгостроковими зобов`язаннями. Такі зобов`язання в бухгалтерському обліку платника відображаються за теперішньою вартістю, а не за сумою погашення. При цьому, як встановили суди, для погашення зобов`язання за позикою позивач повинен сплатити позикодавцю відповідно до умов договорів суму основного боргу і нараховані відсотки.
Водночас, відповідачем при визначенні теперішньої вартості заборгованості за позикою застосовано формулу одноразового платежу в кінці строку, без урахування необхідності погашення також відсотків за позикою. В акті перевірки не зазначено про те, що відповідачем враховано відсоткову ставку, визначену сторонами у договорах позики, з акту перевірки незрозуміло яким чином розрахований дисконт, оскільки він не містить розрахунків та відомостей, яким чином визначена вартість заборгованості станом на 1 січня 2018 року.
Пунктом 5 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року №193, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2000 року за №515/4736 (далі - П(С)БО 21) визначено, що операції в іноземній валюті під час первісного визнання відображаються у валюті звітності шляхом перерахунку суми в іноземній валюті із застосуванням валютного курсу на початок дня, дати здійснення операції (дати визнання активів, зобов`язань, власного капіталу, доходів і витрат). Підприємство може операції з безготівкових розрахунків в іноземній валюті відображати у валюті звітності у сумі, визначеній у документах банку, з урахуванням особливостей застосування банком валютного курсу на дату здійснення операції, у разі якщо це не суперечить вимогам податкового і митного законодавства в частині застосування валютного курсу.
Відповідно до пункту 8 П(С)БО 21 визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату балансу, а також на дату здійснення господарської операції в її межах або за всією статтею (відповідно до облікової політики). Для визначення курсових різниць на дату балансу застосовується валютний курс на кінець дня дати балансу. При визначенні курсових різниць на дату здійснення
господарської операції застосовується валютний курс на початок дня дати здійснення операції. Підприємство може здійснити перерахунок залишків на кінець дня за монетарними статтями в іноземній валюті, за якими протягом дня здійснювались господарські операції із застосуванням валютного курсу, встановленого на кінець цього дня.
Однак, відповідачем доводами касаційної скарги не спростовано твердження позивача щодо здійснення податковим органом в акті перевірки всіх розрахунків із дисконтування у гривнах та допущення ним методологічних та обрахункових помилок при здійсненні відповідних розрахунків.
Ураховуючи наведені норми та встановлені фактичні обставини у даній справі, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність відповідачем допущення Товариством порушень пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України щодо завищення ним від`ємного значення об`єкту оподаткування з податку на прибуток на суму 107780428,79 грн та погоджується з висновками про скасування податкового повідомлення-рішення від 14 квітня 2020 року №0045540504 в частині зменшення суми від`ємного значення на суму 107780428,79 грн.
Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція при вирішенні спору в аналогічних правовідносинах, що оскільки національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, а також органи, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової, відсутні будь-які роз`яснення з боку контролюючих органів або практика такого дисконтування, підприємство не зобов`язане визначати методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно та як наслідок здійснювати відповідний розрахунок. (постанова ВС від 22.04.2021 у справі № 160/11301/19, постанова ВС від 28.04.2021 у справі № 640/13685/19)
Важливою обставиною у даній справі є також неврахування податковим органом, що договори позики передбачали сплату процентів (10%-12%) за користування позикою. Відповідачем під час перевірки взагалі не досліджувалось питання чи відповідає ринковій договірна ставка процента. Разом з тим, у разі якщо договірна ставка відповідає ринковій, то теперішня вартість заборгованості дорівнює номінальній. В такому випадку дисконт за рахунок ринкових відсотків дорівнює нулю.
Щодо доводів касаційної скарги позивача про правомірність невключення Товариством до складу інших операційних доходів суми заниження справедливої вартості об`єкта інвестиційної діяльності на 659 258 214 грн, колегія суддів зазначає про таке.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та позицією податкового органу про заниження вартості інвестиційної нерухомості станом на 30 червня 2019 року на 659 258 214,00 грн, що призвело до заниження інших операційних доходів на вказану суму, оскільки станом на 27 червня 2019 року ринкова вартість інвестиційного об`єкту нерухомості складала 816282480,00 грн, то відображення його вартості 30 червня 2019 року (станом на дату балансу) в сумі 157 024 266,00 грн за первісною вартістю не узгоджується з приписами пункту 16 П(С)БО 32.
Судовими інстанціями установлено, що Товариству на праві приватної власності належить будівля гіпермаркету та торгово-розважального комплексу за адресою: Дніпропетровська область, місто кривий Ріг, площа 30-річчя Перемоги, будинок 1, що підтверджується свідоцтвом на право власності на нерухоме майно від 21 листопада 2008 року серії САС №179578 , виданим на підставі рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради "Про видачу свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна" від 12 листопада 2008 року №783, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №142324121110.
У подальшому Товариством (надалі - Іпотекодавець) укладено іпотечний договір від 27 червня 2019 року з Акціонерним товариством "Таскомбанк" (надалі - Іпотекодержатель), за умовами якого Іпотекодавець в забезпечення виконання зобов`язань, що випливають з Кредитного договору № НК 2240 від 27 червня 2019 року також усіх договорів про внесення змін та доповнень до нього, які укладені та/або можуть бути укладені в майбутньому, в тому числі, про збільшення суми основного боргу пені або процентів, суми комісії, (надалі - "Кредитний договір"), що укладений між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, передає Іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, зазначене в пункті 1.2. цього Договору, а Іпотекодержатель приймає його в іпотеку та набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок Предмета іпотеки за цим Договором переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавця.
Згідно пункту 1.2. іпотечного договору від 27 червня 2019 року для забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: Нерухоме майно - торгівельно-розважальний комплекс, що знаходиться за адресою: Україна, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, площа 30-річчя Перемоги, 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна за Державним реєстром речових прав на нерухоме майно номер 142324121110, зокрема, гіпермаркет та торговельно - розважальний центр літ. А- 1, 2 площею 44022,8 кв.м. разом з усіма невід`ємними частинами.
Станом на день укладання цього Договору вартість Предмета іпотеки за домовленістю Сторін становить 816 282 480,00 грн без ПДВ. Зазначена в першому абзаці цього пункту сума відображає ринкову вартість предмету іпотеки на момент укладення цього Договору і не може бути розцінена як обмеження розміру відповідальності Іпотекодавця (пункт 1.4 іпотечного договору від 27 червня 2019 року).
Балансова (залишкова) вартість нерухомого майна (будівлі) станом на 30 червня 2019 року складала 157024266 грн. У бухгалтерському обліку зазначений об`єкт нерухомого майна обліковується на рахунку 103 "Будинки та споруди".
Перевіркою встановлено, що позивачем гіпермаркет та торговельно-розважальний центр за адресою: Україна, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, площа 30-річчя Перемоги, 1 площею 44022,8 кв.м. використовувався для здачі в оренду та отримання орендних платежів. Частка доходу, отриманого від здачі в оренду об`єкта інвестиційної нерухомості в доході від реалізації товарів/робіт/послуг Товариством за період з 1 січня 2018 року по 30 вересня 2019 року складає 99,48% та сумарно становить 257234431 грн.
Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 32 "Інвестиційна нерухомість", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 2 липня 2007 року №779, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 липня 2007 року за №823/14090 (далі - П(С)БО 32), визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про інвестиційну нерухомість та її розкриття у фінансовій звітності.
Інвестиційна нерухомість - це власні або орендовані на умовах фінансової оренди земельні ділянки, будівлі, споруди, розташовані на землі, які утримуються з метою отримання орендних платежів та/або збільшення власного капіталу (пункт 4 П(С)БО 32)
Відповідно до пункту 9 П(С)БО 32 придбана (створена) інвестиційна нерухомість зараховується на баланс підприємства за первісною вартістю.
Пунктом 16 П(С)БО 32 передбачено, що підприємство на дату балансу відображає у фінансовій звітності інвестиційну нерухомість за справедливою вартістю, якщо її можна достовірно визначити, або за первісною вартістю, зменшеною на суму нарахованої амортизації з урахуванням втрат від зменшення корисності та вигод від її відновлення, що визнаються відповідно до П(С)БО 28. Обраний підхід застосовується до оцінки всіх подібних об`єктів інвестиційної нерухомості.
При цьому, згідно з пунктом 18 П(С)БО 32 інвестиційна нерухомість, що обліковується за первісною вартістю, зменшеною на суму нарахованої амортизації з урахуванням втрат від зменшення корисності та вигод від її відновлення, переоцінці не підлягає.
Отже, П(С)БО 32 визначає дві моделі обліку інвестиційної нерухомості: облік за справедливою вартістю; облік за первісною вартістю. Наведені у П(С)БО 32 положення свідчать, що підприємство наділене правом обирати з-поміж зазначених моделей, про що зазначається в наказі про обліку політиику. Аналогічний правовий висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 9 грудня 2019 року (справа № 826/11830/18) та від 3 серпня 2020 року (справа №826/13307/18).
Про право вибору обліку інвестиційної нерухомості з-поміж двох методів оцінки, які є рівнозначними, свідчить зміст останнього речення пункту 16 П(С)БО, який розпочинається зі слів: "обраний підхід…".
Крім того, відповідно до підпункту 36.5 П(С)БО 32, у разі оцінки інвестиційної нерухомості за первісною вартістю, зменшеною на суму нарахованої амортизації у примітках до фінансової звітності наводиться інформація щодо справедливої вартості інвестиційної нерухомості.
Отже, системний аналіз П(С)БО свідчить, що метод обліку лише за справедливою вартістю не є пріоритетним та єдиним правильним (за доводами податкового органу), а лише вимагає, щоб відомості про справедливу вартість повинні бути зазначені у примітках до фінансової звітності, якщо обрано метод обліку інвестиційної нерухомості за первісною вартістю.
Варто також зауважити, що відповідно до пункту 19 П(С)БО 32, оцінка інвестиційної нерухомості за справедливою вартістю ґрунтується на цінах активного ринку в тій самій місцевості в подібному стані за подібних умов договорів оренди або інших
контрактів на дату балансу та не враховує майбутніх витрат на поліпшення нерухомості і відповідні майбутні вигоди у зв`язку з майбутніми витратами на поліпшення об`єктів інвестиційної нерухомості.
Отже, оскільки оцінка інвестиційної нерухомості проводиться на дату балансу, то у разі вибору методу обліку за справедливою вартістю (доводи податкового органу), платник податку зобов`язаний переглядати щоразу її саме на цю дату з урахуванням вимог п.19 П(С)БО. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996, баланс підприємства складається станом на кінець останнього дня кварталу (року), то і справедливу вартість необхідно переоцінювати щокварталу. Але, такий підхід податкового органу не передбачено жодним нормативно-правовим актом України.
Крім того, відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення рішення, також не визначав справедливу вартість на кожну дату балансу. В судовому засіданні не надано будь-яких обґрунтованих пояснень, яким чином визначено справедливу вартість (відображено в податковому повідомленні-рішенні) станом на день прийняття податкового повідомлення-рішення 14 квітня 2020 року, а також за 1й квартал 2018, 1 півріччя 2018, 3й кв-л 2018, 2018 рік, 1й кв-л 2019, 3й кв-л 2019, з урахуванням того, що в договорі іпотеки ринкова вартість об`єкта 816282480 грн визначена станом на 27 червня 2019 року. Як вже зазначалось, з урахуванням вимог пункту 19 П(С)БО, справедлива вартість повинна визначатись на кожну дату балансу (щоквартально) з дотриманням вимог оцінки, визначених даним П(С)БО (визначення методів та методики оцінки, дослідження ринкових цін, залучення суб`єктів оцінної діяльності тощо).
Колегія суддів вважає помилковими твердження податкового органу про обов`язок платника податку обліковувати інвестиційну нерухомість за справедливою вартістю з посиланням на лист Міністерства фінансів Україні від 21 березня 2008 року № 31-34000-20/23-2699/2103, оскільки відповідно до статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" розроблено і діють Національні положення (стандарт) бухгалтерського обліку, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 7 лютого 2013 року № 73 (зареєстровані в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 року за № 336/22868) як нормативно-правовий акт, яким визначено мета, склад і принципи складання фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів. Лист Мінфіну України не є підзаконним нормативно-правовим актом, зміст якого суперечить П(С)БО.
Водночас, суди попередніх інстанцій не дослідили, не надали оцінку доказам, первинним документам, тощо, які слугували підставою для застосування відповідачем моделі оцінки інвестиційної нерухомості "за справедливою вартістю".
А саме, судами не з`ясовано на підставі облікових регістрів та первинних документів, чи позивач вносив зміни до даних бухгалтерського обліку за моделлю оцінки на підставі "первинної вартості" з моменту набуття права власності на інвестиційну нерухомість, чи відбувалась переоцінка операційної, інвестиційної нерухомості та основних засобів, оскільки відповідно до пункту 18 П(С)БО, інвестиційна нерухомість, що обліковується за первісною вартістю, переоцінці не підлягає.
У разі, якщо позивачем з моменту набуття у власність даного об`єкту здійснювався облік в певному періоді за справедливою вартістю, то перехід на облік в 2019 році за моделлю первинної вартості є неправильним.
Ураховуючи наведені норми та встановлені судовими інстанціями фактичні обставини у справі, колегія суддів вважає передчасними висновки судів про неузгодженість з приписами пункту 16 П(С)БО 32 відображення позивачем вартості інвестиційного об`єкту станом на дату балансу та заниження вартості інвестиційної нерухомості станом на 30 червня 2019 року на 659 258 214,00 грн, що призвело до заниження інших операційних доходів на вказану суму.
Суди попередніх інстанцій, дійшовши до висновку про відповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення положенням чинного законодавства в частині зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у періоді, що перевірявся на суму 659 258 214,00 грн, не дослідили, не встановили та не з`ясували обставини і правомірність прийняття податковим органом оскаржуваного рішення в цій частині.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
За приписами частин першої і другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині, в якій відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 14 квітня 2020 року №0045540504 в частині зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 659258214 грн, в іншій частині постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд