ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 921/385/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретар судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників сторін:
позивача - не з`явився,
відповідача-1 - не з`явився,
відповідача-2 - не з`явився,
відповідача-3 - не з`явився,
відповідача-4 - Колодовський О.В. (адвокат)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Тернопільський облрибокомбінат"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 (у складі колегії суддів: Мирутенко О.Л. (головуючий), Галушко Н.А., Орищин Г.В.)
та рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.02.2021 (суддя Хома С.О.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Тернопільський облрибокомбінат"
до: 1. Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області,
2. Виконавчого комітету Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області,
3. Товарної біржи "Універсальна земельна товарна біржа "Придніпровська",
4. ОСОБА_1
про визнання незаконним та скасування рішення, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсними результатів аукціону,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Публічне акціонерне товариство "Тернопільський облрибокомбінат" (далі - ПАТ "Тернопільський облрибокомбінат") звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області (далі - Сільрада, Відповідач-1), Виконавчого комітету Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області (далі - Виконком, Відповідач-2), Товарної біржи "Універсальна земельна товарна біржа "Придніпровська" (далі - Біржа, Відповідач-3), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, Відповідач-4) про:
- визнання незаконним та скасування рішення Виконкому № 223 від 12.11.2012 "Про питання комунальної власності";
- скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.12.2012, виданого Сільраді про власності на гідроспоруди ставка № 8, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнання недійсними результатів аукціону з продажу гідротехнічних споруд ставка № 8, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, проведеного Біржою, оформленого протоколом № 4 аукціону Сільради від 05.02.2013.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Сільрадою та Виконкомом порушені вимоги Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", зокрема, при прийнятті рішення від 12.11.2012 № 223 та оформлення на його підставі права комунальної власності за Сільрадою на гідроспоруди ставка № 8, розташованого за адресою: вул. Шевченка, 1/8, смт. Залізці Зборівського району Тернопільської області, оскільки вони прийняті за відсутності документального підтвердження щодо припинення права власності ПАТ "Тернопільський облрибкомбінат" на таке майно. Відчуження спірного майна на торгах (аукціоні), який проведено Відповідачем-3 є неправомірним, оскільки майно не набуто Відповідачем-1 у власність на законних підставах, а тому результати аукціону слід визнати недійсними як такі, що порушують право власності Позивача на майно, передане йому у процесі приватизації шляхом перетворення.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.02.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 у справі № 921/385/20, відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.
2.2. Суди попередніх інстанцій встановили, що Позивач на законних підставах набув право власності на вирощувальний став № 8, однак не здійснив реєстрацію права власності на нерухоме майно, передане йому органом приватизації як вклад до статутного фонду, отже, на дату прийняття оспорюваних актів право власності на нерухоме майно, що належало товариству, не було підтверджено у встановленому законом порядку.
2.3. Суди також установили, що жодних доказів на підтвердження наявності передбачених законодавством, зокрема статті 346 Цивільного кодексу України, випадків припинення права власності ПАТ "Тернопільський облрибокомбінат" на гідроспоруди ставка № 8 матеріали справи не містять.
2.4. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вимоги Позивача є обґрунтованими.
2.5. Водночас, розглянувши заяву Відповідача-4 про застосування наслідків пропуску строку позовної давності у справі, суди зазначили, що з матеріалів справи слідує, що адвокат Позивача 19.03.2020 подав до Сільради запит щодо надання документів про оформлення права власності на спірні гідроспоруди, що вбачається з листа-відповіді від 23.04.2020 № 234, і саме з цього моменту Позивач вважає, що він довідався про своє порушене право.
2.6. Однак суди дійшли висновку, що жодних перешкод в отриманні відповідних відомостей від Сільради (як це було зроблено Позивачем 19.03.2020 шляхом подання адвокатського запиту) та відомостей з Державного реєстру речових прав (як це було здійснено Позивачем шляхом отримання долученої до позовної заяви інформаційної довідки) у Позивача з 12.11.2012 та з 16.09.2014 очевидно не було, а всі ризики від вчинення чи невчинення відповідної дії покладаються в цьому випадку саме на позивача, який однозначно мав змогу бути обізнаним про наявність оспорюваного рішення Відповідача-2, реєстрації за Сільрадою права власності (та подальший продаж) на майно, яке Позивач вважає своїм, проте своїм правом не скористався, внаслідок чого пропустив строк позовної давності щодо заявлених позовних вимог.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі ПАТ "Тернопільський облрибокомбінат" просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків, викладених у:
- постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 343/1400/15-ц, від 22.05.2019 у справі № 918/410/18 та від 20.05.2020 у справі № 911/1603/19 щодо застосування статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";
- постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 11.03.2020 у справі № 391/1014/14-ц, від 18.03.2020 у справі № 391/1214/14-ц, від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20, від 28.07.2021 у справі № 910/13299/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 щодо застосування статей 261 та 267 Цивільного кодексу України.
3.3. Також обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо встановлення моменту обізнаності власника про порушення його права у випадку, якщо порушником змінено ідентифікуючі ознаки об`єкта нерухомого майна.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач-4 просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
4. Обставини встановлені судами
4.1. Відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 12.10.1998 № 1009 на підставі затвердженого плану приватизації перетворено Державне підприємство "Тернопільський обласний рибокомбінат" у ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат" з правами і обов`язками правонаступника, затверджено статут товариства та передано до статутного фонду нерухоме майно згідно з актом передачі (Акт додається).
4.2. Згідно з наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 04.03.2011 № 88 "Про внесення змін до наказу регіонального відділення ФДМУ по Тернопільської області від 12.10.1998" внесено зміни до Наказу № 1009, зокрема, із пункту 2 виключено друге речення такого змісту: "Передати до статутного фонду ВАТ нерухоме майно згідно з актом передачі (Акт додається)".
4.3. Рішенням загальних зборів ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат" від 11.03.2011, оформленим протоколом № 1, вирішено змінити найменування товариства з ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат" на ПАТ "Тернопільський облрибокомбінат".
4.4. 12.11.2012 Виконкомом з метою ефективного використання нерухомого майна, що знаходиться на території селищної ради, а також проведеною інвентаризацією гідроспоруд ставка № 8 на АДРЕСА_1 та прийняттям їх на баланс Сільради, керуючись статтею 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", прийняв рішення № 223 "Про питання комунальної власності", яким вирішено оформити право комунальної власності за Сільрадою на гідроспоруди ставка № 8, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1 рішення) та доручено Зборівському районному бюро технічної інвентаризації зареєструвати дані гідроспоруди та видати свідоцтво на право комунальної власності (пункт 2 рішення).
4.5. 20.12.2012 на підставі рішення Виконкому від 12.11.2012 № 223 Сільрада отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, згідно з яким здійснила реєстрацію права комунальної власності на гідроспоруди ставка № 8 на вул. Шевченка № 1/8 у смт Залізцях Зборівського району Тернопільської області.
4.6. З протоколу № 4 аукціону Сільради вбачається, що 05.02.2013 було проведено аукціон, об`єктом аукціону якого є лот № 4. Гідротехнічні споруди ставка № 8 (частина земляної греблі довжиною 20,0 м), водовипуск (поз.2); організатор аукціону: Залозецька селищна рада; виконавець: Тернопільська філія товарної біржі Універсальна земельна товарна біржа Придніпровська; переможець аукціону: Вигилюк П.І.
4.7. Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 26.03.2013 у справі №599/311/13-ц (з урахуванням ухвали від 04.09.2014 про виправлення описки) визнано дійсним договір купівлі гідротехнічних споруд ставка № 8, зокрема, водовипуск (поз.2) із земляною греблею довжиною 20,0 м (поз.), що безпосередньо прилягає до водовипуску (поз.2) симетрично від його розташування по вул. Шевченка 1/8 в смт. Залізці Зборівського району Тернопільської області, який укладений 05 лютого 2013 року між Залозецькою селищною радою та ОСОБА_1 та визнано за ОСОБА_1 право власності на дані гідротехнічні споруди ставка № 8.
4.8. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.05.2020 № 209196343 за ОСОБА_1 16.09.2014 зареєстровано право приватної власності на об`єкт нерухомого майна - гідротехнічні споруди № 8; опис об`єкта: гідротехнічні споруди ставка № 8, саме металічний водовипуск (позн.2) та земляна гребля довжиною 20,0 и (позн.3); адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 459798461226.
4.9. ПАТ "Тернопільський облрибкомбінат" вважаючи незаконними дії Сільради в особі її Виконкому по прийняттю рішення та оформленню права комунальної власності за Сільрадою на спірне нерухоме майно (гідроспоруди ставка № 8), оскільки спірні об`єкти є власністю Позивача, зазначаючи що Відповідачами порушено право власності ПАТ "Тернопільський облрибкомбінат" на гідротехнічні споруди ставка № 8, звернувся до суду за захистом права власності.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача та присутнього у судовому засіданні представника Відповідача-4, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
При цьому, подібність правовідносин означає схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (однотипними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16, від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц та від 19.05.2020 у справі № 910/719/19.
5.3. У справі № 343/1400/14-ц (постанова Верховного Суду від 13.06.2018) за позовом сільської ради до фізичних осіб про визнання недійсними та скасування реєстрації державних актів про право власності на земельні ділянки, визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки, договорів купівлі-продажу земельних ділянок Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що всупереч вимогам статей 212- 214, 303, 315 Цивільного процесуального кодексу України суди належним чином не перевірили доводів відповідачів про початок перебігу строку позовної давності, в той час як факт видачі оспорюваних державних актів позивачем під час розгляду справи не спростований.
5.4. У справі № 918/410/18 (постанова Верховного Суду 22.05.2019) за позовом заступника військового прокурора в інтересах держави в особі Державного концерну до Головного територіального управління юстиції та Державного підприємства "СЕТАМ" про визнання недійсними результатів електронних торгів арештованого майна від 31.03.2016 з продажу нерухомого майна на підставі статей 137, 207 Господарського кодексу України, статей 326, 656, 658 Цивільного кодексу України та статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" Верховний Суд, скасовуючи судові рішення у справі та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що судами надано неповну юридичну оцінку документам, що містяться у справі, та не з`ясовано усіх фактичних обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, що призвело до передчасних висновків про наявність підстав для задоволення позову прокурора. Так, Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції обмежився лише посиланням на те, що право господарського відання щодо спірного майна не було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою, а суд апеляційної інстанції, окрім цього висновку, здійснив також аналіз змісту права оперативного управління, яке відмінне за своєю правовою природою від права господарського відання, та необхідність аналізу якого у цій справі відсутня. Однак, суди не досліджували питання щодо правового статусу спірного майна, що обліковується на балансі Державного підприємства, до передачі підприємства у сферу управління Державного концерну; не надали належної оцінки ані положенням статуту Державного підприємства, в якому визначено, що майно підприємства є державною власністю та закріплено за ним на праві господарського відання, ані доводам Державного концерну; поза належною увагою судів залишились наявні у справі акт приймання-передачі Державного підприємства зі сфери управління Міністерства оборони України в управління Державного концерну та листи Фонду державного майна України та Державного концерну щодо правового режиму спірного майна тощо; суди не досліджували питання порядку та підстав звернення стягнення на спірне майно державним виконавцем, а саме, на виконання яких виконавчих документів вчинялися відповідні дії, коли та в якому порядку вони були здійснені, чи оскаржувались такі дії, цільове спрямування грошових коштів, виручених від продажу спірних об`єктів нерухомого майна тощо, в той час як встановлення цих обставин є необхідним для вирішення питання про поширення на спірні правовідносини мораторію згідно із Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна"; поза увагою судів залишились доводи відповідача стосовно того, що зведене виконавче провадження стосовно Державного підприємства триває з 2008 року, натомість відчужене спірне майно передавалось на реалізацію для погашення вимог за такими виконавчими документами, як посвідчення комісії по трудовим спорам Державного підприємства.
5.5. У справі № 911/1603/19 (постанова Верховного Суду від 20.05.2020) за позовом міської ради до іншої міської ради про визнання незаконним та скасування рішення відповідача про набуття до комунальної власності територіальної громади міста будівель, визнання незаконним та скасування рішення відповідача про передачу комунального майна на баланс комунального підприємства, скасування державної реєстрації права власності на громадський будинок, витребування цього громадського будинку з незаконного чужого володіння відповідача та визнання права власності за позивачем на громадський будинок, Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що відсутність державної реєстрації не свідчить про відсутність права комунальної власності у позивача на громадський будинок або права спільної власності громади, чого суди попередніх інстанцій не врахували, посилаючись на відсутність у матеріалах справи доказів про реєстрацію права власності на спірний громадський будинок. Крім того, поза увагою судів залишилася встановлена господарськими судами у справі № 911/1902/19 обставина щодо прийняття виконавчим комітетом Київської обласної Ради народних депутатів рішення від 27.01.1992 № 11 "Про розмежування майна комунальної власності області". Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу визначених законом меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
5.6. У справі № 372/1387/13-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018) за позовом заступника прокурора в інтересах держави в особі районної та обласної державних адміністрацій, Державної інспекції сільського господарства до селищної ради та фізичних осіб про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів, витребування земельних ділянок Верховний Суд з посиланням на положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" дійшов висновку, що правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами, що належать територіальній громаді, здійснює орган місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є відповідач-1, а тому його виконавчий комітет своїм рішенням про передачу у приватну власність спірних земельних ділянок перевищив свої повноваження та передав у приватну власність землі, які відносяться до категорії земель водного фонду.
При цьому, Верховний Суд у зазначеній справі визнав неправильними висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що державі через утворені нею органи, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення. Верховний Суд дійшов висновку, що Державна інспекція сільського господарства як територіальний орган під час здійснення державного нагляду (контролю) в листопаді 2012 року виявила допущені виконавчим комітетом відповідача-1 порушення чинного законодавства при передачі у приватну власність громадянам земельних ділянок, які є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, а обласна та районна державні адміністрації згідно з наданими їм повноваженнями не мали можливості самостійно встановити зазначені обставини, а тому довідалися або могли довідатися про зазначені порушення лише після проведення відповідної перевірки уповноваженим державним органом контролю, а саме Державною інспекцією сільського господарства.
5.7. У справі № 391/1014/14-ц (постанова Верховного Суду від 11.03.2020) за позовом прокурора в інтересах держави до сільської ради та фізичних осіб про визнання недійсним рішення ради в частині надання дозволу відповідачам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, визнання недійсним рішення в частині затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання у власність земельних ділянок, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та про зобов`язання відповідачів повернути земельну ділянку територіальній громаді в особі сільської ради з підстав вибуття з комунальної власності земельних ділянок під якими розташоване золоторудне родовище, що є власністю народу України, Верховний Суд, ухвалюючи нове рішення та задовольняючи позовні вимоги, виходив з такого. Так, Верховний Суд при касаційному перегляді справи взяв до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 391/1217/14-ц при розгляді аналогічної цивільної справи, а також вказав, зокрема, що апеляційний суд, застосовуючи строк позовної давності до вимог прокурора, в порушення положень закону, яким врегульоване питання позовної давності, не звернув уваги на те, що належні та допустимі докази про одержання прокурором спірних рішень сільської ради та оскаржуваних державних актів на право власності на земельні ділянки, видані відповідачам, відсутні, тобто в останнього не було можливості дізнатися про порушене право держави на розпорядження спірними земельними ділянками. Ураховуючи викладене, обґрунтованими є доводи прокурора про те, що він довідався про порушення прав держави у 2014 році, внаслідок чого строк позовної давності ним не пропущено.
5.8. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (за позовом прокурора в інтересах держави в особі обласної державної адміністрації до сільської ради та фізичної особи про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки) наведено правовий висновок про те, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган. Для цілей застосування частини 3 та 4 статті 267 ЦК "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Суд касаційної інстанції у вказаній справі з огляду на те, що спірне рішення сільської ради не є первинною підставою вибуття земельних ділянок з власності держави, дійшов висновку про відсутність підстав для вирішення питання щодо застосування приписів про позовну давність до цієї вимоги.
5.9. У справі № 391/1214/14-ц (постанова Верховного Суду від 18.03.2020) за позовом прокурора в інтересах держави до сільської ради та фізичних осіб про визнання недійсними рішень та державних актів на право власності на земельні ділянки з підстав вибуття з комунальної власності земельних ділянок під якими розташоване золоторудне родовище, що є власністю народу України, Верховний Суд, ухвалюючи нове рішення та задовольняючи позовні вимоги, виходив з такого. Так, Верховний Суд зазначив, що, ураховуючи положення статті 216 Цивільного кодексу України при вирішенні питання про дотримання строку позовної давності для звернення до суду у цивільному судочинстві, суди мають установити дату, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, установити дату, коли особа звернулася до суду, з`ясувати, чи у межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду. Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів. При цьому, за змістом частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання щодо її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Верховний Суд у зазначеній справі дійшов висновку, що апеляційний суд, застосовуючи строк позовної давності до вимог прокурора, на порушення положень закону, яким врегульоване питання позовної давності, не звернув уваги на те, що належні та допустимі докази про одержання прокурором спірних рішень сільської ради та оскаржуваних державних актів на право власності на земельні ділянки, видані відповідачам, відсутні, тобто в останнього не було можливості дізнатися про порушене право держави на розпорядження спірними земельними ділянками. Ураховуючи викладене, обґрунтованими є доводи прокурора про те, що він довідався про порушення прав держави у 2014 році, внаслідок чого строк позовної давності ним не пропущено.
5.10. У справі № 910/13299/18 (постанова Верховного Суду від 28.07.2021) за позовом Національного Банку України до Товариств з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором та зобов`язання повернути документи, Верховний Суд скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, виходив з того, що задовольняючи частково позов суд першої інстанції не розглянув заяву відповідача-2 про застосування позовної давності, не надав їй оцінки та не застосував до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України.
5.11. У справі № 922/1030/20 Верховним Судом зазначено, що суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору та зобов`язання Товариства повернути територіальній громаді спірне нерухоме майно з мотивів пропуску позивачем позовної давності без поважних причин, а тому, оскільки рішення міської ради від 26.10.2016 про застосування викупу як способу приватизації спірного нерухомого майна, вже було реалізоване і вичерпало свою дію наприкінці грудня 2016 року внаслідок укладення між Управлінням і Товариством оспорюваного договору купівлі-продажу та переходу до покупця права власності на спірні нежитлові приміщення, судам необхідно було відмовити й у задоволенні вказаної позовної вимоги з тих підстав, що така вимога сама по собі не призведе до поновлення прав територіальної громади, відновлення володіння, користування або розпорядження нею зазначеним майном, а отже, не є ефективним способом захисту її прав.
5.12. Проте, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 921/385/20, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених скаржником постановах Верховного Суду, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
5.13. При цьому, саме по собі застосування положень статті 261 Цивільного кодексу України у наведених скаржником постановах не дає підстав для висновку про подібність таких правовідносин до справи, яка переглядається, адже відповідна оцінка наданих сторонами доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування або, навпаки, позовної давності, здійснюється судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин конкретної справи.
5.14. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови з цієї підстави.
5.15. Щодо посилань заявника касаційної скарги на підстави для касаційного оскарження судових рішень у справі з підстави, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо встановлення моменту обізнаності власника про порушення його права у випадку, якщо порушником змінено ідентифікуючі ознаки об`єкта нерухомого майна, колегія суддів зазначає таке.
5.16. Системний аналіз положень Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
5.17. Приписами частини третьої статті 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
5.18. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
5.19. З огляду на зміст вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок про її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
5.20. Водночас касаційна скарга ПАТ "Тернопільський облрибкомбінат" в частині оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, обмежується фактично незгодою скаржника із оскаржуваними судовими рішеннями та містить лише посилання на відсутність висновку Верховного Суду без належної аргументації стосовно того, щодо застосування якої норми права відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми.
5.21. Разом з цим колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у пункті 5.3. постанови Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 921/386/20 за позовом Публічного акціонерного товариства "Тернопільський облрибкомбінат" до 1) Залозецької селищної ради, 2) Виконавчого комітету Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області, 3) Товарної біржі "Придніпровська", 4) ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету селищної ради, скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсними результатів аукціону викладено такі висновки:
"5.3. Проте колегія суддів наголошує, що діяльність Верховного Суду серед іншого полягає у забезпеченості єдності практики як однієї з основних форм реалізації принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судових рішень.
Відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 ГПК України).
З огляду на положення статті 4 ГПК України і статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Положеннями статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу.
Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував на тому, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.
Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд неодноразово звертали увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Зазначені висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 914/1049/18, яку оприлюднено після подання касаційної скарги у цій справі, та висновки, викладені у пункті 47 якої необхідно врахувати під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.
Проте, у справі № 921/386/20, яка переглядається, суди не з`ясували питання про те, чи визнання незаконним і скасування оскаржуваного рішення та свідоцтва відновить права Позивача та чи призведе до реального й ефективного захисту його прав; чи може такий обраний Позивачем спосіб захисту вирішити спір щодо захисту права власності на нерухоме майно (гідроспоруди), які, як зазначає сам Позивач, передано у власність іншій особі - ОСОБА_1, з урахуванням, у тому числі, встановлених судами обставин щодо здійснення державної реєстрації державним реєстратором права власності на спірне майно за ОСОБА_1 на підставі рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26.03.2013 та ухвали від 04.09.2014 у справі № 599/310/13-ц та інших обставин".
5.22. Водночас суди попередніх інстанцій, здійснюючи розгляд справи № 921/385/20, не з`ясували питання та не встановили обставин стосовно ефективності обраного Позивачем (ПАТ "Тернопільський облрибкомбінат"), який вважає себе власником майна - гідроспоруди ставка № 8, розташованого за адресою: вул. Шевченка, 1/8, смт. Залізці Зборівського району Тернопільської області, та чи може такий обраний Позивачем спосіб захисту вирішити спір щодо захисту права власності на нерухоме майно (гідроспоруди).
5.23. У той же час у пункті 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц зазначено, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див., зокрема, пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).