ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/5445/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
позивача - Лисенко В.О.,
відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.09.2021 (колегія суддів у складі: Білецька Л.М. - головуючий, Вечірко І.О., Парусніков Ю.Б.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2021 (суддя Панна С.П.)
у справі № 904/5445/20
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль"
про стягнення основного боргу, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов`язання у розмірі 38591500,05 грн,
ВСТАНОВИВ:
Стислий виклад позовних вимог
1. У жовтні 2020 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (далі - АТ "Криворізька теплоцентраль") про стягнення 27312917,54 грн основної заборгованості, 5479747,36 грн пені, 1650907,27 грн 3% річних, 4147927,88 грн інфляційних втрат.
2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу за договором купівлі-продажу природного газу № 1161/15-БО-5 від 11.12.2014 (далі - Договір).
Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "Криворізька теплоцентраль" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" основну заборгованість у розмірі 27312917,54 грн, інфляційні втрати у розмірі 354695,65 грн (за період з 01.11.2019 по 31.07.2020), 3% річних у розмірі 683264,56 грн (за період з 21.10.2019 по 20.08.2020). В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.09.2021 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2021 залишено без змін.
5. Рішення господарських судів мотивовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору в частині своєчасного розрахунку за поставлений газ.
6. Під час вирішення питання щодо позовних вимог про стягнення річних, інфляційних втрат та пені, що були нараховані позивачем на основну суму заборгованості, суди дійшли висновку, що до спірних правовідносин слід застосувати спеціальні норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), пункт 4-3 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, яким встановлено пряму заборону на нарахування відповідачу пені, інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми за будь-який період прострочення відповідача щодо виконання грошового зобов`язання відповідно, зокрема, і до моменту порушення справи про банкрутство, якщо таке нарахування здійснено після закриття провадження у справі про банкрутство з підстав прийняття рішення про приватизацію такого суб`єкта господарювання.
7. Суди дійшли висновку, що оскільки провадження у справі № 904/128/17 про банкрутство відповідача закрито 30.10.2018 у зв`язку з прийняттям рішення про приватизацію відповідно до пункту 4-3 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство, здійснені позивачем нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованими.
8. Також суди зазначили, що відсутність у Кодексі України з питань банкрутства (далі - КУзПБ), який набрав чинності з 21.10.2019, положень щодо заборони нарахування інфляційних втрат та річних по зобов`язаннях такого суб`єкта господарювання не виключає правильності застосування приписів даної норми Закону про банкрутство, яка є наслідком припинення провадження у справі з підстав приватизації боржника та була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (звернення з позовом до суду). На підставі викладеного суди задовольнили позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних за період з 21.10.2019 по 20.08.2020 у сумі 683264,56 грн та інфляційних втрат за період з 01.11.2019 по 31.07.2020 у сумі 354695,65 грн; у решті вимог - відмовили.
Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
9. АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.09.2021, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2021 в частині відмови в стягненні пені у розмірі 5479747,36 грн, трьох відсотків річних у розмірі 967642,71 грн та інфляційних втрат в розмірі 3793232,23 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
10. Підставами касаційного оскарження судових рішень відповідач зазначає п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також неповне дослідження судом обставин справи та наданих сторонами доказів.
11. Скаржник вважає, що судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень порушені вимоги ч. 1 ст. 58 Конституції України, ст. 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ч. 1, ч. 5 ст. 236 ГПК України та звертає увагу на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права - п. 4-3 Розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство на підставі ст. 3 ГПК України у подібних правовідносинах (застосування наведених норм права в разі вчинення процесуальних дій (подання позовної заяви) в період після втрати чинності п. 4-3 Розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство.
12. При цьому, на думку скаржника, є помилковим застосування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах по справі № 904/4699/19 та справі № 904/4700/19, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними.
13. Позивач вказує на те, що у справах № 904/4699/19 та № 904/4700/19 Верховний Суд дійшов до висновку щодо застосування ст. 3 ГПК України виходячи з тієї обставини, що процесуальну дію (звернення з позовною заявою) було здійснено в період чинності п. 4-3 Розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство. Дана обставина мала ключове значення. Натомість, позовну заяву в даній справі було подано 20.10.2020, тобто - після втрати чинності норми законодавства, що встановлює заборону на нарахування пені та інших фінансових санкцій.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
14. Відзив від відповідача до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
15. 11.12.2014 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ДП "Криворізька теплоцентраль" (покупець) укладено Договір, умовами якого сторони передбачили, що продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2015 природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей природний газ (далі - газ) на умовах Договору (п. 1.1 Договору).
16. На виконання умов Договору позивач у період січень-квітень, жовтень-грудень 2015 року передав у власність відповідача, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 131912690,03 грн, про що сторонами складено акти приймання-передачі у відповідні періоди.
17. У порушення взятих відповідачем зобов`язань за Договором, оплату за прийнятий газ здійснив частково, у зв`язку з чим станом на дату подання позову (06.10.2020), залишок несплаченої заборгованість становить 27312917,54 грн, про стягнення яких заявлено у позові.
18. Крім того, позивач на підставі п. 7.2 Договору та ст. 625 ЦК України, здійснив нарахування пені, 3% річних у розмірі за період з 15.01.2016 по 22.03.2017 та з 21.10.2019 по 19.08.2020 та інфляційних втрат за період з 01.02.2016 по 28.02.2017 та з 01.11.2019 по 31.07.2020, що також включені до предмета позовних вимог.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
19. Предметом касаційного оскарження у справі є постанова Центрального апеляційного господарського суду від 08.09.2021 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2021 в частині відмови в стягненні пені у розмірі 5479747,36 грн, трьох відсотків річних у розмірі 967642,71 грн та інфляційних втрат в розмірі 3793232,23 грн.
20. Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
21. У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів.
22. Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).
23. Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
24. Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
25. Тобто, за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Разом з тим господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою у виключних випадках, коли зворотна дія цих актів передбачена в його нормах та якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, закріпленому у ст. 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта), під час дії якого вони настали або мали місце.
26. Враховуючи викладене, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення. Важливим є те, що Конституційний Суд України використав поняття "прийняття акта", а не набрання ним чинності, оскільки бувають випадки суттєвого розходження в часі цих двох юридичних фактів стосовно однопредметних актів.
27. Верховний Суд звертає увагу, що у рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз`яснення порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, зазначено, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".
28. Висновки щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово були викладені у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
29. Статтею 5 ЦК України "Дія актів цивільного законодавства у часі" визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
30. Отже, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою (пряма дія норми у часі). Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (висновок Верховного Суду України у постанові від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15).
31. Для визначення дії нормативно-правового акта у часі та, відповідно, для з`ясування того, чи поширюється його юридична сила на конкретні правовідносини, необхідно встановити: 1) момент набуття чинності нормативно-правового акта; 2) наявність або відсутність у новоприйнятому нормативно-правовому акті порядку та строків набрання ним чинності в цілому та/або окремих його положень, а також особливості застосування нормативно-правового акта у певний період часу (може, як правило, визначатися у прикінцевих та перехідних положеннях відповідного акта); 3) момент виникнення та закінчення правовідносин, на регулювання яких спрямована дія акта; 4) чи був чинним на момент виникнення та закінчення правовідносин нормативно-правовий акт; 5) чи містить нормативно-правовий акт положення, які скасовують або пом`якшують відповідальність особи.
32. Суди встановили, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось з позовом до АТ "Криворізька теплоцентраль" у жовтні 2020 року, тобто після введення у дію положень КУзПБ.
33. У зазначеному позові ПАТ "НАК "Нафтогаз України" просило суд стягнути з відповідача в тому числі 5479747,36 грн пені на підставі п. 7.2 Договору та 3% річних у розмірі 1650907,27 грн (за період з 15.01.2016 по 22.03.2017 та з 21.10.2019 по 19.08.2020) та інфляційних втрат в розмірі 4147927,88 грн (за період з 01.02.2016 по 28.02.2017 та з 01.11.2019 по 31.07.2020) на підставі ст. 625 ЦК України.
34. Отже, з урахуванням висновків у мотивувальній частині цієї постанови, обґрунтованим є висновок про те, що до правовідносин, які виникли з 15.01.2016 до 22.03.2017 слід застосовувати норми матеріального права, які діяли у зазначений позивачем період нарахувань 3% річних, інфляційних втрат та пені.
35. У зв`язку з викладеним є безпідставними посилання скаржника на те, що враховуючи подання позовної заяви після втрати чинності Закону про банкрутство, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані п. 4-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство.
36. Відповідно до положень п. 4-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство, яким доповнено Розділ X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство згідно із Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна", провадження у справах про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 відсотків акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, підлягає припиненню, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника.
37. Після припинення провадження у справі про банкрутство забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, зупиняється перебіг позовної давності, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
38. Зазначені дії не поширюються на задоволення вимог поточних кредиторів, на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, на відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.
39. Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що положення п. 4-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство є нормою права, застосування якої повинно здійснюватися з урахуванням положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", оскільки саме положення зазначеного Закону, як норми матеріального права, регулюють правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, а стаття 12 зазначеного Закону частково містить положення аналогічні п. 4-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство, а також доповнює та розширює перелік заборон, які застосовуються до боржника з дня прийняття рішення про його приватизацію (приватизацію державного або комунального підприємства).
40. Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено мету та принципи приватизації, відповідно до яких основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об`єктів приватизації ефективному приватному власнику.
41. Приватизація здійснюється на основі принципів: законності; відкритості та прозорості; рівності та змагальності; державного регулювання та контролю; продажу об`єктів приватизації з урахуванням особливостей таких об`єктів; захисту економічної конкуренції; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; повного, своєчасного та достовірного інформування про об`єкти приватизації та порядок їх приватизації; забезпечення конкурентних умов приватизації.
42. Отже, вбачається обґрунтованим висновок про те, що метою Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" як закону в цілому, так і окремих його положень, є суттєве удосконалення, спрощення і скорочення процедур приватизації для досягнення високих темпів приватизації, прозорості та відкритості приватизаційного процесу, залучення широкого кола інвесторів до придбання державної власності. Для цього законодавцем передбачено окремі процедури та засоби, які прямо спрямовані на досягнення визначеної законом мети.
43. Відповідно до змісту пояснювальної записки до проекту Закону України "Про приватизацію державного майна" (в подальшому назва Закону, зареєстрованого за № 7066 від 04.09.2017, номер акта № 2269-VIII від 18.01.2018 змінена, а зазначений Закон прийнято Верховною Радою України у другому читанні та в цілому під назвою Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна"), під час підготовки та прийняття зазначеного Закону, законодавцем враховано, що соціально-економічна ситуація в Україні вимагає кардинального прискорення проведення реформування економіки, управління державною власністю.
44. Законодавцем враховано те, що понад 90% державних активів введено в експлуатацію 50-150 років тому, затримка з приватизацією цих об`єктів призводить до їх подальшого руйнування, зниження інвестиційної привабливості. Відсутність джерел потрібних для модернізації виробництва інвестицій впливає на конкурентоспроможність державних підприємств, неефективне управління доводить їх до банкрутства.
45. Тобто, законодавцем положення Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" спрямовано на вирішення проблемних питань, які перешкоджають прискоренню процесів приватизації, спрощення процедури приватизації об`єктів державної власності та скорочення термінів її проведення, можливість визначення ціни об`єктів приватизації платоспроможним попитом, посилення захисту прав інвесторів.
46. Відповідно до ч. 1 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
47. Водночас ч. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону встановлено, що приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об`єктів, за якими: - дата проведення аукціону, конкурсу, викупу, продажу пакетів акцій (часток, паїв) господарських товариств, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом; - після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу; - на момент прийняття рішення про їх приватизацію належали до об`єктів групи Г згідно з класифікацією об`єктів приватизації, встановленою Законом України "Про приватизацію державного майна", та щодо яких є дійсною оцінка, або Кабінетом Міністрів України визначено радника для надання послуг з підготовки до приватизації та продажу об`єктів приватизації за результатами проведення конкурсу.
48. Системний аналіз положень ст. 12, ч. 1, ч. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", п. 4-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство дає підстави для висновку про те, що п. 4-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство, який діяв у визначений позивачем період, встановлено винятки щодо можливості нарахування інфляційних, 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України та пені щодо окремих суб`єктів господарювання - державних підприємства та/або господарських товариств, більше ніж 50 відсотків акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та припинено провадження у справі про банкрутство внаслідок прийняття рішення компетентного органу про приватизацію
49. Законодавцем фактично введено на час приватизації такі заборони та обмеження, які існували в час дії мораторію у процедурі банкрутства цього боржника.
50. Відсутність у КУзПБ, введеного в дію з 21.10.2019, положень щодо заборони нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені по зобов`язаннях такого суб`єкта господарювання не виключає правильності застосування приписів положень п. 4-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство, яка є наслідком припинення провадження у справі з підстав приватизації боржника та була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
51. Верховний Суд зауважує, що передбачене п. 4-3 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство законодавче звільнення боржника від відповідальності щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних на прострочену суму боргу за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України та пені, узгоджується з ч. 1 ст. 13 ЦК України щодо меж здійснення особою цивільних прав відповідно до договору або актів цивільного законодавства, до яких абзацом 2 ч. 2 ст. 4 цього Кодексу віднесено закони України. Тобто, положення п. 4-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство мають зворотну силу в часі та поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до прийняття положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", яким внесено п. 4-3 до "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство.
52. Наведена позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі № 904/5082/19. У цій постанові, з урахуванням висновків щодо дії Закону у часі, Верховний Суд відступив від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 904/5083/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.
53. Верховний Суд звертає увагу, що правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах у справі № 904/4700/19, від 15.09.2020 у справі № 904/4699/19, яку врахував суд апеляційної інстанцій під час апеляційного перегляду справи, узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі № 904/5082/19. Крім того, твердження скаржника про те, що правовідносини у наведених справах і справі, що переглядається, є неподібними, не беруться Верховним Судом до уваги, оскільки такі твердження не відповідають дійсності. У наведених постановах також вирішувалося питання щодо застосування дії закону в часі, зокрема вимог ст. 58 Конституції України, ст. 5 ЦК України з урахуванням п. 4-3 Розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство.
54. При цьому Верховний Суд звертає увагу, що хоча наведена позиція стосувалася звільнення боржника від відповідальності щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, однак наведені положенням п. 4-3 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство з аналогічних підстав розповсюджуються і на заявлені позивачем вимоги щодо стягнення пені, про що обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій.