ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Сімоненко В. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Штелик С. П. на постанову Великої Палати Верховного Суду
від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження №14-122 цс 20)
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про стягнення коштів
Короткий виклад історії справи
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство
«Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», Банк), про стягнення грошових коштів у сумі 710 823, 04 грн.
Позовна заява мотивована тим, що за умовами договору-заяви
№ 300131/75536/3-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік», укладеного 25 червня 2014 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і
ОСОБА_3 (далі - договір банківського вкладу від 25 червня 2014 року), останній вніс під 24, 50 % річних на банківський рахунок Банку грошові кошти у сумі 800 000, 00 грн як банківський вклад на строк до 25 вересня 2014 року.
На підставі пункту 5.2 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» наведений вище договір був пролонгований.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
20 березня 2015 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мокрицькою Н. В. позивачці ОСОБА_4 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 144, за яким ОСОБА_1 отримала у спадщину грошові вклади з належними на них відсотками, нарахуваннями, компенсаціями, індексаціями, що знаходяться в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на депозитному вкладі від 25 червня 2014 року.
28 січня 2016 року ОСОБА_1 була виплачена гарантована сума відшкодування у розмірі 200 000 грн, однак невиплаченою залишилась сума вкладу з нарахованими процентами у розмірі 710 823, 04 грн.
Посилаючись на те, що пов`язана з Банком особа за порушення вимог законодавства, в тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ), здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів Банку, або доведення Банку до неплатоспроможності, несе цивільно-правову відповідальність, в тому числі своїм майном, позивачка просила позов задовольнити та стягнути з пов`язаної з Банком особи спричинені збитки, які полягають у неотриманій частині вкладу.
Заочним рішенням від 13 травня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва задовольнив позовні вимоги. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 710 823, 04 грн.
Постановою від 03 грудня 2019 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 . Залишив без змін заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу, що у практиці касаційних судів існує різний підхід щодо вирішення спорів у справах щодо застосування положень частини шостої статті 58 Закону України
«Про банки і банківську діяльність». У деяких судових рішеннях суди касаційної інстанції указували, що на власників істотної участі в банку та/або їх керівників може бути покладена відповідальність лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв`язку між поведінкою і шкодою, а також вини.
Також Третя судова палата Касаційного цивільного суду зазначила, що відкритим залишилось питання, яким чином суд має встановити причинно-наслідковий зв`язок незаконних дій акціонера - власника істотної участі із завданими вкладнику або банку збитками, а також не є однаковою й судова практика щодо визначення моменту, з якого у вкладника виникає право вимагати компенсації збитків від власника істотної участі: після включення до реєстру акцептованих вимог банку чи після здійснення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) усіх розрахунків з кредиторами і незадоволення вимоги вкладника-кредитора внаслідок недостатності коштів банку.
Крім того, відсутній єдиний підхід і щодо того, яким чином особа визнається такою, що є власником істотної участі чи контролером банку, чи має бути рішення НБУ або Фонду з цього питання і чи це питання належить до дискреції суду.
Вирішення вищезазначених питань тісно пов`язане з визначенням виду відповідальності власника істотної участі перед вкладниками банку: чи така відповідальність є солідарною або субсидіарною, або чи є самостійною відповідальністю за збитки, завдані вкладнику, тобто не пов`язаною з відповідальністю за зобов`язаннями банку. Від вирішення цього питання залежить і визначення предмета доказування: наявності збитків, противоправних дій, вини, причинно-наслідкового зв`язку між діями власника істотної участі та збитками.
На сьогодні у Верховному Суді у складі Касаційного цивільного суду перебувають на розгляді справи, правильність вирішення яких залежить від вирішення питання, яким саме чином вкладник може довести вину власника істотної участі: 1) таким доказом може слугувати виключно вирок суду, який набув законної сили; 2) таким доказом може бути постанова НБУ із зазначенням причин виведення банку з ринку (невирішеним залишається питання, чи може бути такою причиною, наприклад, відмова акціонера докапіталізовувати банк); 3) таким доказом може бути судове рішення, яке набуло законної сили в іншій справі, тощо; 4) будь-які інші докази, надані позивачем-вкладником.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові дійшла висновків, що власники істотної участі, контролери, інші пов`язані особи можуть своїми діями чи бездіяльністю завдати шкоди банку, у тому числі шляхом здійснення неналежної кадрової політики, шляхом неналежного впливу на керівників банку, шляхом порушення вимог законодавства, зокрема нормативно-правових актів НБУ,
тощо (п. 62).
Відповідно до пунктів 69, 70 постанови Велика Палата зазначила, що кредитори боржника не мають прав на пред`явлення вимог до боржників цього боржника, оскільки право вимоги такого відшкодування належить саме боржнику. Якщо внаслідок неправомірних дій третьої особи вартість майна боржника зменшилася (зокрема, через втрату окремого майна, його пошкодження, зменшення ринкової вартості майна тощо) на певну суму, то відповідно до статей 22,
1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у боржника виникає право вимоги до третьої особи на таку саму суму.
У пункті 72 постанови Велика Палата Верховного Суду з огляду на положення законодавства, що гарантують право вкладників банків при їх виведені з ринку, зазначає вимоги кредиторів (включаючи вимоги вкладників у сумі понад розмір гарантованого державою відшкодування), з огляду на можливу недостатність коштів неплатоспроможного банку вказує, що позачергове задоволення вимог окремих кредиторів (зокрема, вкладників) неплатоспроможного банку здатне призвести до неможливості задоволення вимог інших кредиторів цієї ж або вищої черги, воно порушувало би баланс інтересів кредиторів банку і не відповідало б Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (п. 92).
Введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює задоволення вимог вкладників у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України
«Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Велика Палата Верховного Суду висловила позицію, що на Фонд та Уповноважену особу Фонду законом покладені повноваження органів та посадових осіб неплатоспроможного банку, включаючи повноваження заявляти від імені банку будь-які позови до суду, зокрема і позови про відшкодування шкоди (п. 97), а тому вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків). Право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку.
При цьому законом не передбачене повноваження вкладників та ін