П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/380/21
Провадження № 11-457заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року (судді Бившева Л. І., Гончарова І. А., Юрченко В. П., Хохуляк В. В., Ханова Р. Ф.),
УСТАНОВИЛА:
У вересні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Президента України Зеленського В. О. щодо забезпечення виконання його Указу від 30 липня 2020 року № 303/2020 "Питання визначення статусу окремих релігійних свят";
- зобов`язати Президента України Зеленського В. О. забезпечити виконання його Указу від 30 липня 2020 року № 303/2020 "Питання визначення статусу окремих релігійних свят".
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 1 жовтня 2021 року позовну заяву ОСОБА_2 на підставі частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) залишив без руху через її невідповідність вимогам пунктів 4, 5, 9, 10 частини п`ятої статті 160 КАС та встановив для усунення зазначених недоліків десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали. Позивачу слід позовну заяву привести у відповідність із процесуальним законодавством, а саме зазначити, в чому полягає протиправність актів, дій чи бездіяльності Президента України у межах визначеної Конституцією України компетенції (та при виконанні яких саме владних управлінських функцій щодо позивача), з огляду що, на думку позивача, є підстави зобов`язання відповідача вчинити певні дії.
Суд в ухвалі також роз`яснив позивачу, що в разі неусунення недоліків позовної заяви у встановлений строк її буде повернуто відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (частина восьма статті 169 КАС).
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0102934665519 зазначену вище ухвалу суду ОСОБА_3 отримав 8 жовтня 2021 року.
Станом на 27 жовтня 2021 року (на час винесення ухвали про повернення позовної заяви) недоліків позовної заяви ОСОБА_3 не усунув.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року позовну заяву ОСОБА_2 повернуто на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС з посиланням на те, що позивач не усунув недоліків позовної заяви у встановлений судом строк.
Не погодившись із такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення цим судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати постановлену ним ухвалу про повернення позовної заяви та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування скарги ОСОБА_3 зазначив, що його доводи про бездіяльність відповідача щодо виконання Указу Президента України від 30 липня 2020 року № 303/2020, яка порушує його право на державні релігійні свята, а отже й порушує право позивача жити в правовій державі, аналогічні доводам позовної заяви, яка, на його думку, відповідає статтям 160, 161 КАС і підлягає розгляду судом.
На час розгляду справи відзиву від відповідача не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За правилами частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції (частина перша статті 168 КАС).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 КАС суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим, зокрема, статтями 160, 161 цього Кодексу.
Так, статтею 160 КАС передбачено, щоу позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (частина перша).
Згідно із частиною п`ятою зазначеної статті КАС у позовній заяві зазначаються, зокрема: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів (пункт 4); виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункт 5); у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача (пункт 9); у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт (пункт 10).
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року
№ 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".
Отож гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За правилами частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною третьою статті 266 КАС визначено, що у разі відкриття провадження в адміністративних справах, визначених частиною другою цієї статті, щодо оскарження нормативно-правових актів Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, застосовуються правила, визначені статтями 264 та 265 цього Кодексу, з особливостями, визначеними цією статтею.
Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Як убачається з матеріалів справи, на обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 вказував на те, що Указом Президента України від 30 липня 2020 року № 303/2020 "Питання визначення статусу окремих релігійних свят" зобов`язано Кабінет Міністрів України внести на розгляд Верховної Ради України законопроект про надання державного статусу релігійним святам, зокрема таким: Рамазан-Байрам, Курбан-Байрам, Песах, Рош-Гашана, Ханука, Великдень християн західного обряду, проте дотепер Кабінет Міністрів України не вніс на розгляд Верховної Ради України відповідний законопроект, тобто Кабінет Міністрів України не виконав Указ Президента України від 30 липня 2020 року № 303/2020, у зв`язку із чим 3 вересня 2021 року ОСОБА_3 надіслав Президенту України Зеленському В. О. звернення, у якому просив вжити заходів для забезпечення виконання Кабінетом Міністрів України зазначеного Указу. Разом із цим Президент України Зеленський В. О. не розглянув звернення ОСОБА_2, а листом від 13 вересня 2021 року № 22/040867-14 направив його до Кабінету Міністрів України, що не є примусом виконати Указ, а отже, не забезпечує його виконання.
Так, суд першої інстанції зазначив, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть бути оскаржені тільки ті правові акти та/або дії чи бездіяльність Президента України, які виникли у правовідносинах, у яких він реалізовує свої владні (управлінські) повноваження, і які не вимагають перевірки на відповідність Конституції України за їх юридичним змістом і процедурою розгляду.
Повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України, а саме статтею 106, відповідно до частини третьої пункту 31 якої Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.
Проте зміст позовної заяви не давав підстав вважати, що ОСОБА_3 навів обставини, які б підтвердили те, що станом на дату звернення до суду з позовом його права, свободи та інтереси порушено відповідачем при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Тобто суть позовних вимог фактично зводиться до того, що позивач вимагає зобов`язати відповідача до вчинення певних дій, не зазначаючи при цьому, які саме рішення, дії/бездіяльність відповідача, визначені Конституцією України, є предметом оскарження у цій справі.
За результатом аналізу позовної заяви суд першої інстанції роз`яснив позивачу, що зміст позову - це частина позову, яка, з одного боку, відображає вид судового захисту, а саме звернену до суду вимогу позивача щодо застосування конкретних способів захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права; відповідно до змісту позовних вимог встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. З іншого боку, зміст позовних вимог складають матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, щодо яких суд повинен ухвалити рішення.
Також суд першої інстанції звернув увагу позивача на те, що відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 266 КАС Верховний Суд за наслідками розгляду таких адміністративних справ може визнати дії чи бездіяльність Президента України протиправними й зобов`язати його вчинити певні дії.
Також пунктом 4 частини другої статті 245 КАС визначено, що в разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Отже, виходячи з наведеного, зобов`язання суб`єктів владних повноважень вчинити певні дії є способом відновлення права особи, порушеного саме діями чи бездіяльністю таких осіб, які вона просить визнати протиправними.
З урахуванням зазначеного позивачу слід було привести позовну заяву у відповідність з процесуальним законодавством, а саме зазначити, в чому полягає протиправність актів, дій чи бездіяльності Президента України у межах визначеної Конституцією України компетенції (та при виконанні яких саме владних управлінських функцій щодо позивача), з огляду що, на думку позивача, є підстави для зобов`язання відповідача вчинити певні дії.
Проте ні в установлений судом строк, ні станом на 27 жовтня 2021 року (дата винесення оскаржуваної ухвали) ОСОБА_3 не подав заяви про усунення недоліків.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС позовна заява повертається позивачеві, якщо він не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Ураховуючи те, що ОСОБА_3 не усунув недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, суд першої інстанції обґрунтовано повернув позовну заяву позивачеві, як це передбачено пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви, яку залишено без руху, оскільки позивач не усунув її недоліків у встановлений судом строк.
За правилами статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, а наведені скаржником доводи не спростовують викладених у судовому рішенні висновків, апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а ухвалуКасаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року - без змін.
Керуючись статтями 169, 243, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду