Постанова
Іменем України
16 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 133/27/21
провадження № 51-3680 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Лагнюка М.М., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Круценко Т.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Бондарчука В.І. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Вінницького апеляційного суду від 18 травня 2021 року у кримінальному провадженні № 12020201700000061 від 20 січня 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 березня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 20 січня 2020 року приблизно о 02:30, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_2, керуючись корисливим мотивом, з метою власного збагачення, незаконно проник до вказаного будинку та таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_2, чим заподіяв йому майнової шкоди на загальну суму 2835,98 грн.
Крім того, в кінці січня 2020 року приблизно о 20:30 ОСОБА_1, керуючись корисливим мотивом, прийшов на територію домоволодіння на АДРЕСА_3 та, підійшовши до сараю, розташованого біля будинку, через незачинені двері проник всередину, звідки повторно, таємно викрав майно потерпілої ОСОБА_3, чим заподіяв їй майнової шкоди на загальну суму 3050 грн.
Також 01 лютого 2020 року приблизно о 02:00 ОСОБА_1 за попередньою змовою з невстановленою досудовим слідством особою, керуючись корисливим мотивом, з метою особистого збагачення, незаконно проникли до приміщення столярної майстерні, яка знаходиться на АДРЕСА_2, звідки таємно викрали майно потерпілого ОСОБА_4, чим спричинили останньому майнової шкоди на загальну суму 6618,33 грн.
Вироком Вінницького апеляційного суду від 18 травня 2021 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, вирок місцевого суду в частині застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України скасовано та ухвалено новий вирок, яким засуджено ОСОБА_1 до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник Бондарчук В.І. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, просить вирок апеляційного суду змінити та звільнити засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням. При цьому вказує, що апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду в частині застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, належним чином своїх висновків не мотивував та у своєму рішенні не навів переконливих і обґрунтованих підстав, які б свідчили про необхідність призначення обвинуваченому реального покарання, пов`язаного з ізоляцією від суспільства.
Крім того, захисник також вказує на безпідставність висновків суду апеляційної інстанції щодо неврахування місцевим судом під час застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України наявності в обвинуваченого попередніх судимостей, посилаючись на те, що останній у силу вимог ст. 89 КК України вважається особою, яка раніше не притягувалась до кримінальної відповідальності.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Круценко Т.В. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила її залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстав, зазначених у пунктах 2, 3 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 413-414 цього Кодексу.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Що стосується доводів, зазначених у касаційній скарзі захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке, на його переконання, полягає в тому, що апеляційний суд безпідставно скасував вирок місцевого суду в частині застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Скасовуючи вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, та постановляючи свій вирок, суд апеляційної інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, кількість епізодів, дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, проживає разом з матір`ю, за місцем проживання характеризується посередньо.
Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1, судом враховано щире каяття та добровільне відшкодування шкоди. Обставин, що обтяжують покарання, у ході судового розгляду не встановлено.
Крім того, апеляційний суд, не погоджуючись з висновками місцевого суду в частині застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, зазначив, що суд, вирішуючи питання про застосування до обвинуваченого інституту звільнення від відбування призначеного покарання, належним чином своє рішення не обґрунтував, оскільки послався лише на наявність у останнього погашених судимостей, чого, на переконання суду апеляційної інстанції, недостатньо для виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства. З такими висновками погоджується і Верховний Суд.
Водночас колегія суддів зауважує, що апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду в частині застосування до обвинуваченого інституту звільнення від відбування призначеного покарання, у своєму рішенні безпідставно послався на те, що ОСОБА_1 раніше неодноразово відбував покарання у виді позбавлення волі, оскільки такі висновки суду суперечать вимогам ст. 89 КК України, в силу якої ОСОБА_1 вважається особою, яка раніше не притягувалась до кримінальної відповідальності.
Разом з тим, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини вчинення злочину, зокрема і те, що ОСОБА_1 через невеликий проміжок часу (менше місяця) з метою власного збагачення, відверто нехтуючи усталеними у суспільстві моральними цінностями, грубо порушуючи основоположні правові засади, гарантовані Конституцією України, зокрема таку, як право на власність, діючи таємно та зухвало, тричі вчинив таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням, що відповідно до положень кримінального закону є тяжким злочином, Верховний Суд погоджується з позицією апеляційного суду про те, що виправлення засудженого ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів можливе лише у разі відбуття ним реального покарання, пов`язаного з ізоляцією від суспільства.
На думку колегії суддів, визначене судом остаточне покарання засудженому ОСОБА_1 з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги захисника в частині застосування до засудженого положень ст. 75 КК України.
Колегія суддів вважає, що застосування у даному випадку інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципам законності та справедливості покарання, а тому звільнення ОСОБА_1 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з встановленням іспитового строку не буде достатнім і необхідним для виправлення останнього.
На переконання колегії суддів, апеляційний суд відповідно до вимог статей 370, 420 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі прокурора доводам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, які б свідчили про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України.
Колегія суддів вважає, що вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, то касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд