Постанова
іменем України
16 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 235/185/20
провадження № 51-3965 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Короля В.В., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Вараниці В.М.,
засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
захисника (в режимі відеоконференції) Ритова Я.М.,
захисника (в режимі відеоконференції) Майорова С.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників Ритова Я.М. та Майорова С.В., які діють в інтересах засудженого ОСОБА_1, та касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 на вирок Донецького апеляційного суду від 13 травня 2021 року у кримінальному провадженні № 12019050000000569 від 03 жовтня 2019 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Новопетровського Межівського району Дніпропетровської області, мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 грудня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 03 жовтня 2019 року приблизно о 16:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки ВАЗ 210994-20, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, діючи в порушення вимог п.п. 2.9 "а", 12.6 "ґ", 12.9 "б" Правил дорожнього руху (далі - ПДР), перевищуючи максимально дозволену поза населеними пунктами швидкість 90 км/год, здійснював рух зі швидкістю приблизно 120 км/год по автошляху Т0515 "Олександрівка-Покровськ-Костянтинопіль" з боку с. Шевченко у напрямку с. Новотроїцьке Покровського району Донецької області, з пасажиром в салоні ОСОБА_3, який розташовувався на передньому пасажирському сидінні. Проїжджаючи ділянку вказаної дороги, розташовану на відстані 3 км від дорожнього знаку с. Шевченко, що на території Покровського району Донецької області, ОСОБА_1, порушуючи вимоги п.п. 2.3 "б", 12.1 ПДР, діючи необережно, проявляючи злочинну самовпевненість, легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортної пригоди, маючи об`єктивну можливість спостерігати за дорожньою обстановкою, не маючи перешкод технічного характеру, на заокругленні дороги вправо, вибрав небезпечну швидкість руху керованого ним транспортного засобу щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не впорався з керуванням, втратив курсову стійкість транспортного засобу, що призвело до зміни його напрямку руху, заносу вліво, некерованості, внаслідок чого на зустрічній смузі руху вказаної автодороги сталося зіткнення керованого ОСОБА_1 автомобіля з автомобілем марки ГАЗ 330232-414, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, який рухався у зустрічному напрямку своєю смугою руху.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки ВАЗ 210994-20, реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3, отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.
Вироком Донецького апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу прокурора Чернишова Я.Ю. задоволено, вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання та звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням скасовано та ухвалено новий вирок, яким останнього засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У своїй касаційній скарзі захисник Майоров С.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, просить вирок апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Разом з тим вказує, що апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду, у своєму рішенні не зазначив, які саме норми закону були порушені судом першої інстанції.
При цьому захисник стверджує, що апеляційний суд у своєму вироку не зазначив форму вини обвинуваченого та не надав належної оцінки позиції сторони обвинувачення про наявність в діях ОСОБА_1 змішаної форми вини, яка свідчить про необхідність призначення обвинуваченому більш тяжкого покарання.
Також захисник вказує, що суд апеляційної інстанції, мотивуючи своє рішення, послався на порушення обвинуваченим ряду вимог ПДР, однак в той же час не зазначив, які з цих порушень перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з ДТП.
Крім того, захисник у своїй касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд, хоча і послався у своєму рішення на висновок досудової доповіді органу пробації, згідно якого виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 можливе без ізоляції від суспільства, однак належної оцінки вказаній доповіді не надав та не зазначив належних мотивів, за яких не прийняв її до уваги.
Одночасно захисник стверджує, що висновок апеляційного суду щодо неможливості застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України не ґрунтується на вимогах кримінального закону, оскільки суд, ухвалюючи вирок, належним чином не врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, а також обставини, передбачені статтями 66, 67 КК України.
Також захисник вказує на те, що у вироку апеляційного суду допущено помилку, оскільки зазначено про засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України, що суперечить матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, на переконання захисника, апеляційним судом не було надано належної правової оцінки суперечливим доводам сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_1 перевищив дозволену швидкість руху керованого транспортного засобу. При цьому захисник вказує, що такі доводи прокурора спростовуються вироком місцевого суду, оскільки судом такий факт встановлено не було.
Крім того, захисник зауважує, що апеляційним судом під час ухвалення вироку не було враховано того факту, що обвинувачений внаслідок ДТП також отримав тілесні ушкодження.
Також захисник зазначає, що апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, та призначаючи обвинуваченому реальне покарання, не врахував усіх обставин вчинення злочину та особу обвинуваченого, який позитивно характеризується, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має офіційне джерело доходу, раніше до адміністративної відповідальності за порушення ПДР не притягувався, вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю, щиро розкаявся та надавав суду правдиві пояснення щодо обставин ДТП.
У своїй касаційній скарзі захисник Ритов Я.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, просить вирок апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому вказує, що апеляційний суд у резолютивній частині свого вироку дійшов помилкового висновку про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки матеріали кримінального провадження не містять жодних доказів, які підтверджують факт скоєння ОСОБА_1 зазначеного злочину.
Крім того, захисник стверджує, що апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду, належним чином не врахував усі обставини вчинення злочину, те, що обвинувачений скоїв кримінальне правопорушення, яке за формою вини є необережним, а також особу обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивно характеризується, має міцні соціальні зв`язки, утримує дружину та матір похилого віку. Разом з тим, на думку захисника, судом не було враховано стан здоров`я ОСОБА_1 та позицію потерпілого, який просив не призначати обвинуваченому покарання, пов`язаного із позбавленням волі.
У своїй касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, просить вирок апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому вказує, що апеляційний суд, ухвалюючи щодо ОСОБА_1 вирок, належним чином не врахував того, що останній щиро розкаявся у вчиненому злочині, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення та добровільно відшкодував завдані збитки, що в свою чергу, на думку потерпілого, призвело до ухвалення судом апеляційної інстанції незаконного рішення.
На зазначені касаційні скарги захисників та потерпілого прокурор Чернишов Я.Ю. подав заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість вказаних скарг, просив залишити їх без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисники Ритов Я.М., Майоров С.В. підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити у повному обсязі.
Прокурор Вараниця В.М. заперечував щодо задоволення касаційних скарг захисників та потерпілого, просив їх залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що подані касаційні скарги захисників та потерпілого не підлягають задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстав, зазначених у пунктах 2, 3 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 413-414 цього Кодексу.
Доводи касаційної скарги захисника Майорова С.В. про незаконність вироку апеляційного суду з тих підстав, що судом у своєму рішенні не було зазначено форму вини обвинуваченого, на переконання Суду, є безпідставними з огляду на наступне.
Під час касаційного провадження колегією суддів встановлено, що у вироку суду першої інстанції в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень статей 89, 94 КПК України. Зі змісту вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, і з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки. При цьому судом також було зазначено і форму вини обвинуваченого ОСОБА_1, а саме те, що останній діючи необережно, проявляючи злочинну самовпевненість, легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортної пригоди, порушив Правила дорожнього руху, що призвело до зіткнення з іншим автомобілем, внаслідок якого потерпілий ОСОБА_3, отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.
Разом з тим, як убачається матеріалів кримінального провадження, апеляційний розгляд здійснювався виключно за апеляційною скаргою прокурора, який оскаржував вирок місцевого суду лише в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_1 покарання та застосування до останнього положень ст. 75 КК України. При цьому відповідно до рішення апеляційного суду встановлені місцевим судом фактичні обставини та доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину ніким з учасників кримінального провадження не оспорювалися, а тому апеляційним судом не перевірялись.
Отже, ураховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що, оскільки вирок місцевого суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, а фактичні обставини справи та доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, апеляційним судом в силу вимог ст. 404 КПК України не перевірялись, то доводи захисника про те, що апеляційним судом у своєму рішенні не було зазначено форму вини обвинуваченого, є безпідставними, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Крім того, доводи касаційної скарги захисника Майорова С.В. про те, що апеляційний суд, мотивуючи своє рішення, послався на порушення обвинуваченим ряду вимог ПДР, однак не зазначив, які з цих порушень перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та смертю потерпілого, а також доводи захисника про ненадання апеляційним судом правової оцінки твердженням апеляційної скарги прокурора щодо перевищення ОСОБА_1 дозволеної швидкості руху керованого транспортного засобу, на переконання Верховного Суду, є надуманими.
Так, відповідно до вироку апеляційний суд переглядав рішення місцевого суду виключно за апеляційною скаргою прокурора і лише в частині призначеного покарання та, як наслідок, виходив з тих фактичних обставин та доказової бази, які були встановлені судом першої інстанції та не оскаржувалися учасниками кримінального провадження, а тому правових підстав для надання власної оцінки фактичним обставинам справи у апеляційного суду не було.
Що ж стосується доводів касаційних скарг захисників Майорова С.В. та Ритова Я.М. про помилковість висновків апеляційного суду, вказаних у резолютивній частині вироку, щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 грудня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнено останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, просив вирок місцевого суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги сторони обвинувачення та задовольнив її у повному обсязі. Водночас, як убачається з резолютивної частини вироку, апеляційний суд помилково засудив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Разом з тим колегія суддів вважає, що вказана помилка, яка була допущена у резолютивній частині вироку апеляційного суду, з огляду на зміст самого вироку, жодним чином не впливає на суть і зміст прийнятого судом рішення та є опискою, яка відповідно до матеріалів кримінального провадження, а саме ухвали Донецького апеляційного суду від 10 червня 2021 року про виправлення описки була усунута в порядку ст. 379 КПК України, а тому доводи касаційних скарг сторони захисту в цій частині є безпідставними.
Що стосується доводів, зазначених у касаційних скаргах захисників та потерпілого про незаконність вироку апеляційного суду, яка, на їх переконання, полягає в тому, що суд безпідставно скасував вирок місцевого суду в частині застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, і постановляючи свій вирок, суд апеляційної інстанції врахував тяжкість вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких та за формою вини є необережним злочином, характер та обставини його вчинення, зокрема і те, що ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом, грубо порушив ряд вимог ПДР, що потягло за собою тяжкі наслідки у виді смерті потерпілого ОСОБА_3, а також те, що обвинувачений раніше не судимий, має позитивні характеристики та не перебуває на обліку у лікарів нарколога і психіатра. Крім того, як убачається з вироку, апеляційним судом було враховано і досудову доповідь органу пробації, згідно якої ОСОБА_1 має середній ризик повторного вчинення злочину та середній ризик небезпеки для суспільства, а також позицію потерпілого, який зазначав, що не має жодних претензій до обвинуваченого та просив призначити ОСОБА_1 покарання не пов`язане з позбавленням волі. При цьому суд вказав, що досудова доповідь органу пробації, відповідно до положень процесуального закону, носить рекомендаційний характер, а позиція потерпілого при вирішенні питання про призначення покарання не є вирішальною.
Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1, судом визнано щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому, судом визнано вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.
Урахувавши вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що зазначені обставини та дані про особу обвинуваченого жодним чином не знижують небезпечності вчиненого злочину та тяжкості його наслідків, а тому не свідчать про можливість виправлення обвинуваченого без відбування ним реального покарання, пов`язаного з ізоляцією від суспільства. При цьому суд, призначаючи ОСОБА_1 основне покарання у мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 роки зазначив, що таке покарання буде необхіднім і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Крім того, апеляційний суд, не погоджуючись з висновками місцевого суду в частині застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, зазначив, що суд, вирішуючи питання про застосування до обвинуваченого інституту звільнення від відбування призначеного покарання, належним чином не врахував усі дані про особу обвинуваченого, обставини вчинення злочину та тяжкість їх наслідків, що в свою чергу призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК України). З такими висновками погоджується і Верховний Суд.
При цьому колегія суддів також звертає увагу й на те, що факт отримання засудженим в ході ДТП тілесних ушкоджень жодним чином не свідчить про можливість застосування до нього положень ст. 75 КК України, а тому доводи касаційної скарги захисника Майорова С.В. про незаконність вироку апеляційного суду з підстав неврахування судом зазначеної обставини, є необґрунтованими.
На думку колегії суддів, визначене судом остаточне покарання засудженому ОСОБА_1 з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та відповідає основній його меті як заходу примусу.
Колегія суддів вважає, що застосування у даному випадку інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципам законності та
справедливості покарання, а тому звільнення ОСОБА_1 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України із встановленням іспитового строку не буде достатнім і необхідним для виправлення останнього.
На переконання колегії суддів, апеляційний суд повною мірою врахував усі обставини вчиненого злочину, його тяжкість, дані про особу обвинуваченого, а також відповідно до вимог статей 370, 420 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі прокурора доводам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, які б свідчили про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України.
Колегія суддів вважає, що вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, то касаційні скарги захисників та потерпілого слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд