ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 537/3700/20
провадження № 51-3627км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Анісімова Г. М., Фоміна С. Б.
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Чабанюк Т. В.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Циганової І. І.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 листопада 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у кримінальному провадженні №12020170110000521 за обвинуваченням
ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Кременчука Полтавської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, 03 квітня 2020 року близько 08 год. 19 хв., в світлий час доби по сухому асфальтобетонному покриттю по вул. І. Мазепи в м. Кременчуці Полтавської області, зі сторони просп. Свободи в напрямку вул. Шевченка м. Кременчука Полтавської області, керуючи автомобілем марки "ВАЗ-21093", р. н. НОМЕР_1, рухався водій ОСОБА_2, який перевозив в якості пасажира переднього пасажирського сидіння ОСОБА_3 .
В цей же час по вул. Горького, яка є другорядною відносно вул. Шевченка та на якій встановлено дорожній знак 2.1. "Дати дорогу", зі сторони вул. Троїцької в напрямку до вул. Соборної, керуючи автомобілем марки "Ford-Mustang", р. н. НОМЕР_2, рухався водій ОСОБА_1 .
Наближаючись до нерегульованого перехрестя вул. Горького - І. Мазепи м. Кременчука Полтавської області, водій ОСОБА_1, порушуючи вимоги п.п. 10.1., 16.11. та п. 2.1. розділу 33 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), не надав дорогу автомобілю марки "ВАЗ-21093", р.н. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_2, що наближався до даного перехрестя по головній дорозі, виїхав на вищевказане нерегульоване перехрестя нерівнозначних доріг та допустив зіткнення лівою боковою частиною автомобіля марки "Ford-Mustang", р.н. НОМЕР_2, з передньою частиною автомобіля марки "ВАЗ-21093", р.н. НОМЕР_1 .
В результаті зіткнення пасажир переднього сидіння автомобіля марки "ВАЗ-21093", р.н. НОМЕР_1, ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 08 червня 2021 року зазначений вирок місцевого суду залишений без зміни.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений порушує питання про скасування судових рішень та про призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом не доведено обвинувачення у порушенні вимог п.п. 10.1, 16.11, 2.1 розділу 33 ПДР. Зазначається, що саме водій автомобіля "ВАЗ-21093" допустив зіткнення внаслідок порушення вимог ПДР, що судами дано неналежну оцінку всій сукупності доказів, безпідставно визнано допустимими доказами окремі висновки судових експертиз, недотримано принципу змагальності, що судом апеляційної інстанції безпосередньо не досліджено докази. Вказується на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України, на те, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив твердження щодо недопустимості протоколу слідчого експерименту.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 та його захисник підтримали касаційну скаргу, просили судові рішення скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого, вважала її безпідставною, а судові рішення - законними та обґрунтованими.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
Отже, суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, однак при цьому до його компетенції входить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
Перевіривши матеріали справи та доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 вже порушував перед судом апеляційної інстанції питання, які стосувалися недоведеності його винуватості у вчиненій дорожньо-транспортній пригоді, неналежної оцінки судом першої інстанції доказів, безпідставного визнання судом допустимим доказом висновок експерта, а також питання щодо недопустимості протоколу слідчого експерименту.
У свою чергу суд апеляційної інстанції, перевіривши зазначені доводи, визнав їх безпідставними при цьому свої мотиви та висновки навів в ухвалі.
Зокрема, апеляційний суд зазначив, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненому кримінальному правопорушенні ґрунтується на даних протоколу огляду місця події від 03.04.2020 р. та фото-таблицею до нього; висновку експерта № 247 від 15.04.2020 щодо справності гальмівної системи автомобіля "Ford-Mustang"; даних протоколів слідчих експериментів з участю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; висновку судово-медичної експертизи, а також висновку експерта №665 від 15.09.2020 року.
При цьому спростовуючи твердження про недопустимість такого доказу як протокол слідчого експерименту з тих підстав, що він проведений з ОСОБА_1, який перебував на момент експерименту в якості свідка, апеляційний суд цілком слушно послався на те, що протокол слідчого експерименту у цьому кримінальному провадженні не є протоколом допиту свідка під час досудового розслідування. В обґрунтування такого висновку суд апеляційної інстанції послався на висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа №740/3597/17), відповідно до якого показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які мають бути оцінені судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
Крім того спростував апеляційний суд і твердження сторони захисту про використання в ході слідчого експерименту іншого транспортного засобу і зазначив, що з протоколу та фото-таблиці до нього вбачається, що при слідчому експерименті використовувався автомобіль такої ж моделі, яким керував ОСОБА_1 .
Також апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що при підписанні зазначеного протоколу ОСОБА_1 жодних зауважень не вказав.
З вказаними висновками суду апеляційної інстанції погоджується і Верховний Суд і при цьому зазначає, що під час указаного слідчого експерименту перевірялася версія подій ОСОБА_1, яка відрізняється від фактичних обставин, установлених судом.
За таких обставин суд касаційної інстанції вважає, що доводи засудженого про недопустимість такого доказу як протокол слідчого експерименту не є слушними.
Виходячи з зазначеного вище, є необґрунтованими і доводи щодо недопустимості висновку експерта № 665 від 15.09.2020 року.
При цьому Верховний Суд відхиляє твердження засудженого, що саме водій автомобіля "ВАЗ-21093" винуватий у цій дорожньо-транспортній пригоді. Вказані твердження спростовуються сукупністю доказів, у тому числі висновком експерта № 665 від 15.09.2020 року. Зокрема, експертом були перевірені викладені у протоколах слідчих експериментів версії як ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які перебували в автомобілі "ВАЗ-21093", так і ОСОБА_1 і ОСОБА_4, які знаходились в автомобілі "Ford-Mustang". За результатами перевірки вказаних версій події експерт не прийшов до безперечного висновку щодо наявності в діях ОСОБА_2 порушень вимог Правил дорожнього руху України, які призвели до дорожньо-транспортної пригоди.
Так, експерт вказав, що відповідно до даних, отриманих від свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_4, в діях ОСОБА_2 містяться порушення вимог Правил дорожнього руху, в той час як згідно з даними, отриманими від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в діях ОСОБА_2 таких порушень не встановлено. Таким чином, факт порушення ПДР ОСОБА_2 не може бути беззаперечно встановлений за наявних фактичних даних. Проте експертом встановлено, що, виходячи з вихідних даних, отриманих під час проведення слідчих експериментів як за участю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, так і за участю ОСОБА_4 і ОСОБА_1, саме в діях останнього вбачаються невідповідності з вимогами п.п. 10.1, 16.11, 2.1 розділу 33 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходилися в причинному зв`язку з виникненням заданої ДТП.
У зв`язку з наведеним, твердження засудженого, що судами не доведено його обвинувачення у порушенні вимог п.п. 10.1, 16.11, 2.1 розділу 33 Правил дорожнього руху України, спростовуються як матеріалами кримінального провадження, так і сукупністю доказів, які суд дослідив та надав відповідну і належну оцінку.
Посилання засудженого на те, що суд апеляційної інстанції безпосередньо не дослідив докази, не узгоджується з вимогами ч. 3 ст. 404 КПК України, відповідно до якої за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Будь-які підстави вважати, що докази судом першої інстанції були досліджені не повністю або з порушенням, в апеляційного суду були відсутні, також не вбачає таких підстав і суд касаційної інстанції.
За наведених обставин Верховний Суд приходить до висновку, що судові рішення відносно ОСОБА_1 постановлені з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, підстав вважати їх необґрунтованими та незаконними немає.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 440, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що судові рішення слід залишити без змін, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.