ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 265/6064/19
провадження № 51-2645км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Макаровець А.М.,
суддів Короля В.В., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Сингаївської А.О.,
захисника Коршок В.М. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019050790000487, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Старченкове Нікольського району Донецької області, зареєстрованого у АДРЕСА_1, який не має постійного місця мешкання, раніше судимого, 4 серпня 2017 року вироком Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області за ч. 2 ст. 15, ст. 186, ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч .2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисника Коршок В.М. на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 1 липня 2020 рокута ухвалу Донецького апеляційного судувід 20 квітня 2021 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 1 липня 2020 рокуОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
- за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК на строк 11 років, з конфіскацією всього належного йому майна;
- за ч. 4 ст. 187 КК на строк 10 років з конфіскацією всього належного йому майна;
- за ч .2 ст. 185 КК на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом частково складання призначених покарань остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на 14 років.
Донецький апеляційний суд ухвалою від 20 квітня 2021 року вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Вироком суду ОСОБА_1 засуджений за те, що він 26 березня 2019 року близько 19:45 біля парку "Веселка", що на вул. Українського Козацтва у Лівобережному районі м. Маріуполя, відчуваючи матеріальні труднощі, керуючись корисливим мотивом, вирішив заволодіти чужим майном шляхом вчинення розбійного нападу та вбивства, тобто противоправного заподіяння смерті іншій людині з корисливих мотивів, у зв`язку з чим, заздалегідь заготовив знаряддя вчинення злочину (ніж), який узяв із собою.
Реалізуючи свій злочинний намір, діючи умисно, переслідуючи мету вбивства з корисливих мотивів, ОСОБА_1 здійснив напад на раніше не знайомого ОСОБА_2 з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я потерпілого та, бажаючи відразу ж подолати опір потерпілого при заволодінні його майном, переслідуючи злочинний намір, направлений на заподіяння смерті іншій людині з корисливих мотивів, умисно, ножем, який заздалегідь взяв із собою, тримаючи його у правій руці, наніс численні удари (не менш семи) ОСОБА_2 у життєво-важливі органи, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді: проникаючої колото-різаної рани грудної клітки зліва в ліву плевральну порожнину з пораненням верхньої лівої долі легені, що ускладнилася пневмотораксом (в плевральній порожнині до 300 мл згустків та свіжої крові, повітря), підшкірною емфіземою; дві колото-різані рани шиї; не проникаючу колото-різану рану попереку справа; колото-різану рану правої сідниці; колото-різану рану правого стегна, які по ступеню тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх заподіяння, від яких потерпілий впав та втратив свідомість. Вважаючи, що ОСОБА_2 мертвий, ОСОБА_1, реалізуючи свої корисливі наміри, умисно заволодів його майном на загальну суму 402,60 грн, після чого з місця скоєння злочину зник.
Крім того, ОСОБА_1 26 березня 2019 року близько 20:15 біля будинку № 93 на вул. Азовстальській у Лівобережному районі м. Маріуполя, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, переслідуючи мету нападу з метою заволодінням чужим майном, будучи особою, яка раніше вчинила розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, утримуючи в правій руці ніж, який заздалегідь взяв із собою, здійснив напад на раніше не знайому ОСОБА_3, поєднаний із насильством небезпечним для життя та здоров`я потерпілої, під час якого умисно наніс їй не менше трьох ударів вказаним ножем у поперекову ділянку ззаду та під праву пахову ділянку, чим спричинив потерпілій тілесні ушкодження у вигляді: проникаючої колото-різана рана грудної клітки справа в праву плевральну порожнину з пораненням верхньої долі правої легені, що ускладнилася пневмогемотораксом (в плевральній порожнині до 300 мл згустків та свіжої крові, повітря), підшкірною емфіземою; колото-різаної рани правої поперекової ділянки; колото-різана рана сідничної ділянки, які по ступеню тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх заподіяння. Після чого, подолавши опір потерпілої та, реалізуючи свої корисливі мотиви, заволодів її сумкою, у якій знаходились документи та 800 грн, після чого з місця злочину зник.
Крім того, ОСОБА_1 26 березня 2019 року близько 22:00 прийшов за місцем мешкання потерпілого ОСОБА_4, а саме у кв. АДРЕСА_2, де побачив на столі в кухні мобільний телефон "T.Gstar" 008, яким заволодів, чим завдав ОСОБА_4 матеріальну шкоду на загальну суму 550,94 грн.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Коршок В.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, і неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд справи у суді першої чи апеляційної інстанції в іншому складі суддів.
На обґрунтування своїх доводів захисник зазначає, що суд першої інстанції:
- порушив норми ст. 370 КПК щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, ухвалив рішення на підставі необ`єктивно з`ясованих обставин, свій висновок не обґрунтував на доказах, які можна вважати достатніми, допустими та належними згідно з положеннями ст. 94 КПК;
- недостатньо вмотивував кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 187 КК за епізодом з потерпілим ОСОБА_2, чим порушив норми ч. 3 ст. 2 КК, частин 2, 3 ст. 17 КПК, що, на думку захисника, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення ( ч. 1 ст. 412 КПК), та є підставами для скасування судового рішення;
- застосував закон, який не підлягає застосуванню (п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК), оскільки, оцінюючи досліджені по справі докази/або їх відсутність, повинен був діяти за стандартом доказування "поза розумним сумнівом" та дійти висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК (із залишенням кваліфікації дій лише за ч. 4 ст. 187 КК).
- безпідставно зазначив у вироку, що ОСОБА_1 діяв з прямим умислом, спрямованим на позбавлення життя ОСОБА_2, оскільки умисел обвинуваченого був неконкретизованим;
- не взяв до уваги пояснення обвинуваченого, що для нього головною метою було заволодіння грошовими коштами, а не позбавлення життя потерпілого, тобто головне було привести потерпілого до стану "неспроможності чинити опір", а після досягнення мети, що полягала у заволодінні телефоном та грішми, впевнившись у тому, що останній дихає та його очі напіввідкриті, ОСОБА_1 припинив завдавати потерпілому удари, усвідомлюючи, що чоловік живий. На думку захисника, ОСОБА_1 нічого не заважало нанести додаткові удари ножем, щоб позбавити життя ОСОБА_2, але він цього не зробив. Про відсутність мети позбавити життя потерпілого свідчить і те, що з нанесених численних ран лише одна проникаюча, а обставини, що передували нападу на ОСОБА_2 з метою заволодіння майном, в порівнянні із алгоритмом дій щодо наступної потерпілої особи, аналогічні та кваліфіковані слідством лише за ч. 4 ст. 187 КК;
- порушив принцип "заперечення подвійного інкримінування", що міститься в ч. 3 ст. 2 КК, за одні й ті ж дії, направлені на здоров`я та життя потерпілого з корисливих мотивів, притягнув ОСОБА_1 до відповідальності за двома окремими статтями КК (п. 6 ч. 2 ст.115 та ч. 4 ст. 187КК).
Крім того, захисник посилається на те, що суд апеляційної інстанції підійшов формально до вирішення кримінально-правової ситуації за епізодом нападу та замаху на вбивство ОСОБА_2, тим самим порушив положення ст. 370 КПК щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, неправильно підтримав позицію суду першої інстанції щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 за цим епізодом, тобто неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність. Ухвала суду апеляційної інстанції, на думку захисника, постановлена з істотними порушенням норм КПК.
Позиції учасників судового провадження
Від прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні, надійшли заперечення на касаційну скаргу захисника.
У судовому засіданні:
- захисник підтримала касаційну скаргу;
- прокурор вважала судові рішення законними та обґрунтованими й просила залишити їх без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, при розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із тих фактичних обставин, які встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.
Висновок суд про обґрунтованість засудження і правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 187 та ч. 2 ст. 185 КК у касаційній скарзі захисника не оспорюється.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у закінченому замаху на вбивство з корисливих мотивів ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом.
При постановленні вироку суд першої інстанції врахував:
- показання самого ОСОБА_1 про те, що він детально не пам`ятає всі обставини вчинення ним розбійних нападів на потерпілих, оскільки в цей день перебував під впливом наркотичних засобів, які вживає більше п`яти років. Вказав, що у день події, маючи при собі кухонний ніж, який знайшов на вулиці, напав на чоловіка, з метою заволодіти його грошима або будь-чим цінним, оскільки йому були необхідні гроші на дозу наркотиків. Пам`ятає, що ножем наніс декілька ударів по тулубу потерпілого, якого випадково зустрів у сквері. Коли чоловік від його ударів впав на землю та втратив свідомість, забрав із кишені його сорочки мобільний телефон та приблизно 20 гривень. Скільки всього заподіяв ударів та у які частини тіла потерпілого - не пам`ятає. Удариножем завдавав потерпілому ОСОБА_2 навмання, поки той не впав, але вбивати його не хотів. Коли залишав потерпілого лежачим на землі без свідомості, бачив, що він дихає. Проте швидку допомогу не викликав, бо сподівався, що її викликає хтось із перехожих, хоча навколо нікого не бачив;
- показання потерпілого ОСОБА_2 про те, що у день події повертався додому від знайомого, у сквері побачив обвинуваченого, який йшов йому на зустріч. Коли вони зрівнялися, ОСОБА_1, нічого не вимагаючи, зі спини почав завдавати йому удари ножем, який тримав у правій руці, в шию, плече, груди, живіт, спину. Пам`ятає, що після того, як ОСОБА_1 завдав йому близько чотирьох ударів ножем у різні частини тулубу, він ( ОСОБА_2 ) став втрачати свідомість та впав, обличчям до землі. Лежачі на землі, відчував як обвинувачений обшукував його кишені, потім він втратив свідомість. Коли отямився, обвинуваченого поряд вже не було, він ледь дійшов до магазину, де продавець викликала йому швидку допомогу. Біля магазину він знову втратив свідомість і отямився вже в лікарні. У лікарні йому стало відомо, що обвинувачений наніс йому близько восьми ударів ножем та забрав із кишені одягненої на нього джинсової куртки мобільний телефон та гроші;
- протокол слідчого експерименту від 10 квітня 2019 року з додатками до нього за участю потерпілого ОСОБА_2, згідно з яким потерпілий повністю підтвердив свої показання щодо обставин вчинення ОСОБА_1 щодо нього кримінального правопорушення, на місці події детально пояснив, за яких обставин ОСОБА_1 вчинив на нього напад та заволодів його майном, за допомогою статиста та макету ножа показав механізм та локалізацію спричинених йому тілесних ушкоджень, вказав послідовність дій обвинуваченого ( т. 2, а.с. 19-26);
- протокол слідчого експерименту від 16 травня 2019 року та додатки до нього, згідно з яким ОСОБА_1 на місці подій надав чіткі та послідовні пояснення щодо обставин вчинення ним нападу на потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за допомогою статиста та макету ножа показував механізм спричинення тілесних ушкоджень потерпілим, вказував, яким чином заволодів їх майном. Зокрема, за допомогою статиста показував, як, знаходячись за спиною потерпілого ОСОБА_2, схопив його однією лівою рукою за шию, а правою рукою завдавав удари ножем у різні частини тулубу. Вказував, що точну кількість нанесених ударів потерпілому не пам`ятає, але колов у різні частини тулубу, поки той не впав на землю, після чого з кишені його одягу забрав мобільний телефон та гроші;
- протоколи огляду місця події від 26 березня 2019 року, 27 березня 2019 року та фототаблиці до них (т.1 а.с. 145-150, 154-161);
- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 27 березня 2019 року, згідно з яким потерпілий ОСОБА_2 у приміщенні міської лікарні № 4 м. Маріуполя, у присутності двох понятих, серед інших осіб на фотознімках, за статурою, віком волоссям та сукупністю рис обличчя, на фотознімку за № 4 впізнав ОСОБА_1 як особу, яка напала на нього (т.1, а.с. 162- 166);
- протокол затримання ОСОБА_1 від 27 березня 2019 року о 02:30 у порядку п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК, у якому зазначено, що фактичне затримання ОСОБА_1 відбулося 26 березня 2019 року о 23:30, у присутності захисника та понятих, здійснено особистий обшук ОСОБА_1, під час якого виявлено та вилучено, окрім іншого, мобільний телефон "Сігма", мобільний телефон "Т.Gstar" (т.1., а.с. 199- 203);
- висновок судово-медичної експертизи № 297 від 22 червня 2019 року, відповідно до якого тілесні ушкодження, виявлені в ОСОБА_2, а саме: проникаюча колото-різана рана грудної клітки зліва в ліву плевральну порожнину з пораненням верхньої долі лівої легені, що ускладнилася пневмогемотораксом (в плевральній порожнині до 300 мл згустків та свіжої крові, повітря), підшкірною емфіземою; дві колото-різані рани шиї; непроникаюча колото-різана рана передньої черевної стінки; колото-різана рана попереку справа; колото-різана рана правої сідниці; колото-різана рана правого стегна - утворилися в результаті семи дій колючо-ріжучого предмета, яким міг бути клинок ножа, можливо в зазначений термін, при вказаних обставинах і по ступеню тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення. Вищеописані тілесні ушкодження могли утворитися за обставин, на які посилається потерпілий ОСОБА_2 під час проведення слідчого експерименту за його участю. Враховуючи характер та локалізацію ушкоджень, потерпілий до нападника міг бути обернений передньою та задньою поверхнею тіла як у вертикальному, так і в горизонтальному положенні. (т. 2 а.с., 112-114).
- висновок психіатричної експертизи № 121 від 20 червня 2019 року, згідно з яким ОСОБА_1 на хронічне психічне захворювання, недоумство, тимчасовий хворобливий розлад психічної діяльності, інший хворобливий стан психіки в період інкримінованого йому діяння не страждав. Виявляв раніше і виявляє порушення поведінки, внаслідок комбінованого вживання алкоголю та опіатів. У період інкримінованих йому діянь за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. (т. 2, а.с. 207-211).
Суд першої інстанції, дослідивши ці та інші докази, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні закінченого замаху на вбивство потерпілого ОСОБА_2 з корисливих мотивів та розбійного нападу на нього, поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.
З урахуванням вищенаведеного, безпідставними є доводи у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі необ`єктивно з`ясованих обставин, свій висновок не обґрунтував на доказах, які можна вважати достатніми, допустими та належними, згідно з положеннями ст. 94 КПК
Дав суд першої інстанції оцінку доводам захисника обвинуваченого адвоката Константинова І.В. про те, що кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_1 за цим епізодом за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК є неправильною та зайвою, а дії обвинуваченого слід кваліфікувати лише за ч. 4 ст. 187 КК, що, на думку захисника, підтверджується показаннями ОСОБА_1, який стверджував, що, завдаючи ударів ножем потерпілому ОСОБА_2, він не мав умислу на заподіяння йому смерті, ОСОБА_1, заволодівши телефоном та грошима потерпілого, пішов з місця вчинення злочину, залишивши потерпілого живим, що, за переконанням захисника, також свідчить про відсутність умислу у ОСОБА_1 на вбивство.
Так, суд першої інстанції зазначив, що такі твердження сторони захисту є безпідставними, оскільки у разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном, тобто ч. 4 ст. 187 КК. Необхідність кваліфікації за сукупністю злочинів пов`язана з тим, що юридичний склад розбою не охоплює заподіяння смерті потерпілому, а тому в разі заподіяння смерті під час розбійного нападу потребує обов`язкової кваліфікації ще і за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.
Водночас суд першої інстанції зазначив, що у цьому випадку ОСОБА_1 діяв із прямим умислом на позбавлення життя потерпілого із корисливих мотивів та вчинив для цього всі необхідні дії, які були для нього завідомо такими, що призведуть до смерті потерпілого, однак смертельний наслідок не настав лише через обставини, які не залежали від волі обвинуваченого, оскільки, завдяки зусиллям самого потерпілого йому своєчасно було надано допомогу, а тому дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування обґрунтовано кваліфіковані за ч.4 ст. 187 та ч.2 ст. 15, п.6 ч.2 ст. 115 КК (як ідеальна сукупність злочинів).
З висновками суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 і правильності кваліфікації його дій за епізодом замаху на вбивство з корисливих мотивів і розбійний напад на ОСОБА_2 погодився і суд апеляційної інстанції, який дослідив матеріали кримінального провадження та відмовив у задоволенні апеляційної скарги сторони захисту, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Зокрема, суд апеляційної інстанції дав оцінку доводам сторони захисту про зайву, на її думку, кваліфікацію дій засудженого за ч. 2 ст. 15, п.6 ч.2 ст.115 КК.
Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що за змістом закону, якщо під час розбою було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, або останнього було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за частиною четвертою статті 187 і частиною другою статті 121 або пунктом 6 частини другої статті 115 КК. Вчинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв`язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також, коли виник корисливий мотив до початку чи під час вчинення цього злочину.
Вищенаведеним спростовуються доводи у касаційній скарзі захисника про те, що судами не дано відповіді на питання, на які саме дії виник у ОСОБА_1 умисел першим, а на які - другим, та про те, що ідеальна сукупність стосується ситуації, яка закінчується умисним вбивством, позаяк у оскаржуваних судових рішенняхмова йде про іншу ситуацію, коли, переслідуючи мету вбивства з корисливих мотивів, ОСОБА_6 здійснено напад на потерпілого з метою заволодіння його майном.
Дав оцінку суд апеляційної інстанції доводам сторони захисту, які аналогічні доводам касаційній скарги захисника, щодо відсутності прямого умислу у засудженого, спрямованого на вбивство потерпілого.
У цій частині суд апеляційної інстанції зазначив, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом за наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо їх було включено в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчинити замах на їх досягнення. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, характер їх стосунків. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При цьому в разі, якщо винна особа відмовилася від вбивства потерпілого вже після вчинення дій, які вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч. 2 ст. 15 КК, як закінчений замах на умисне вбивство, яке може бути вчинено лише з прямим умислом.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши показання ОСОБА_1, зазначив, що з їх змісту вбачається, що він не заперечував нападу на ОСОБА_2 з метою заволодіння його майном із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я останнього, і заподіянням йому тяжких тілесних ушкоджень. При цьому, за його показаннями, він наносив удари ножем потерпілому, поки той не впав та не втратив свідомість. Робив це для того, щоб безперешкодно заволодіти його майном.
Як зазначив суд апеляційної інстанції, такі пояснення ОСОБА_1 щодо заподіяння тілесних ушкоджень та заволодіння майном підтвердив і потерпілий, вказавши, що після завдання йому близько чотирьох ударів ножем, у тому числі й у життєво важливі органи, він втратив свідомість, а відповідно до висновків судово-медичної експертизи спричинені потерпілому тілесні ушкодження є тяжкими за ознакою небезпечності для життя та утворилися в результаті семи дій колючо-ріжучого предмета.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд правильно встановив, що ОСОБА_1, з метою заволодіння майном потерпілого ОСОБА_2, здійснив напад на нього, цілеспрямовано завдавши не менше семи ударів ножем у різні ділянки тіла, зокрема у життєво важливі органи, усвідомлюючи, що такі дії можуть спричинити смерть, про що свідчить знаряддя злочину - ніж, кількість, локалізація та сила ударів, і те, що обвинувачений припинив свої дії, тільки коли потерпілий знепритомнів і не подавав ознак життя, після чого, заволодівши його майном, з місця вчинення злочину зник, не надавши йому допомоги, "швидкої допомоги" не викликав, а покинув місце події, не вчинивши активних дій, спрямованих на запобігання злочинних наслідків. Суд апеляційної інстанції зазначив, що такі дії обвинуваченого у сукупності свідчать про те, що він діяв із прямим умислом на позбавлення життя потерпілого із корисливих мотивів та вчинив для цього всі необхідні дії, які були для нього завідомо такими, що призведуть до смерті потерпілого, однак смертельний наслідок не настав лише через обставини, які не залежали від волі обвинуваченого, оскільки, завдяки зусиллям самого потерпілого, йому своєчасно було надано допомогу.
Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони належним чином обґрунтовані і вмотивовані.
Так, місцевим судом досліджено, а судом апеляційної інстанції надано належну оцінку доказам, що мають значення для з`ясування спрямованості умислу ОСОБА_1 при замаху на вбивство ОСОБА_2, а саме щодо способу вчинення злочину (завдання удару ножем зі спини), знарядь злочину (ніж), кількості, характеру та локалізацію тілесних ушкоджень (сім ударів, у тому числі у життєво важливі органи - шию і черевну порожнину), припинення злочинних дій після втрати потерпілим свідомості і, відповідно, припинення опору, необхідність зникнути з місця події, щоб уникнути відповідальності, поведінки ОСОБА_1 до та після вчиненого (перебуваючи вже у стані сп`яніння, завдав удари ножем раніше невідомій особі заради коштів на дозу наркотичних засобів та байдужість щодо подальшої долі жертви).
Водночас, за змістом закону, фізичним насильством, небезпечним для життя чи здоров`я, охоплюються: легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності; середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження, замах на вбивство, вбивство. При цьому замах на вбивство і вбивство, характеризуючи вчинене як особливо кваліфікований розбій - ч. 4 ст. 187 КК, не охоплюються цим складом і потребують додаткової кваліфікації за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК (а за наявності інших кваліфікуючих ознак вбивства і за іншими пунктами ч. 2 ст. 115 КК). При замаху необхідно посилатися ще й на частини 2 чи 3 ст. 15 КК.
Таким чином доводи у касаційній скарзі захисника про неконкретизований умисел та про те, що ОСОБА_1 розраховував на допомогу потерпілому сторонніх осіб, є необґрунтованими.
Ураховуючи вищезазначене, Суд дійшов висновку, що даних про те, що суди першої й апеляційної інстанцій неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність та допустили таке істотне порушення кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, не встановлено.
З огляду наведене Суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення касаційної скарги захисника Коршок В.М.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд