Постанова
іменем України
14 грудня 2021 року
м. Київ
Справа №369/3248/17
Провадження № 51-4063 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Костюка О.С.,
виправданого ОСОБА_1,
захисника Діордієва С.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупрокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110210001028, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Березань Київської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
якого визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 серпня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у неналежному виконанні медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки за наступних обставин.
Згідно з посадовою інструкцією лікаря-хірурга об`єднаного відділення хірургічної патології, затвердженої головним лікарем Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району на ОСОБА_1 покладені обов`язки, серед яких:
керуватись чинним законодавством України про охорону здоров`я та нормативно-правовими актами, що визначають діяльність органів управління та закладів охорони здоров`я, організацію хірургічної допомоги;
проводити цілеспрямоване клінічне обстеження хворого;
визначати обсяг лабораторних, рентгенологічних та інших спеціальних досліджень, оцінювати їх результати;
визначати тяжкість стану хворого;
визначати показання до госпіталізації за профілем захворювання, тактику медикаментозного та оперативного лікування з урахуванням стану хворого, необхідності передопераційної підготовки;
нести відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов`язків, помилкові дії чи бездіяльність, неприйняття рішень, що входять у сферу його компетенції, а також за невикористання або неповне використання своїх функціональних прав, що передбачені інструкцією, а також правилами внутрішнього трудового розпорядку в межах, визначених чинним законодавством України про працю та кримінальним законодавством України.
Згідно зі ст. ст. 34, 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" № 2801-ХII від 19 листопада 1992 року, лікар-хірург об`єднаного відділення хірургічної патології Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району ОСОБА_1 був зобов`язаний своєчасно і кваліфіковано провести обстеження та лікування пацієнта.
Разом з тим, ОСОБА_1, будучи переведеним згідно з наказом № 112-к від 1 жовтня 2014 року на посаду лікаря-хірурга ургентного ОВХП з 6 жовтня 2014 року, будучи медичним працівником, неналежно виконуючи свої професійні обов`язки, внаслідок недбалого до них ставлення, допустив настання тяжких наслідків для хворого за наступних обставин.
Так, 19 грудня 2015 року о 00 год 40 хв у приймальне відділення Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району, що за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Соборності, 51 за медичною допомогою звернувся ОСОБА_2, 1977 року народження.
Згідно з довідкою № 5494 від 19 грудня 2015 року під час обстеження вказаного пацієнта лікарем-хірургом ОСОБА_1 встановлено діагноз: гематома верхньої повіки, забійна рана верхньої повіки; Алконт 01СУ - 1,8%.
При обстеженні лікарем-хірургом виконано ПХО, накладено шви та асептичну пов`язку і рекомендовано амбулаторне лікування у лікаря-хірурга та консультація окуліста.
Після огляду та надання медичної допомоги ОСОБА_2 залишив приймальне відділення.
В подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_2 в приміщенні Макарівської ЦРЛ було констатовано смерть ОСОБА_2 .
Згідно з висновком експерта № 94 від 8 лютого 2016 року смерть ОСОБА_2 настала від закритої черепно-мозкової травми у вигляді масивних крововиливів під оболонки, в шлуночки і тканину головного мозку з явищами набряку-набухання головного мозку.
Таким чином, під час проведення огляду і встановлення діагнозу лікарем-хірургом були допущені недоліки в його діях, які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті ОСОБА_2 .
Під час судового розгляду суд першої інстанції дійшов висновку, що стороною обвинувачення не було надано доказів причетності ОСОБА_1 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненням прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує, що апеляційним судом було надано іншу оцінку висновку судово-медичної експертизи № 22-К від 13 вересня 2016 року, ніж судом першої інстанції. При цьому зазначає, що всупереч вимогам статей 23, 94, 370, 404 КПК суд апеляційної інстанції вдався до іншої оцінки доказів, не досліджених під час апеляційного розгляду, та дійшов передчасного висновку про встановлення нових фактичних обставин та нових підстав для виправдання ОСОБА_1 .
Захисники Діордієв С.Г. та Титикало Р.С. подали заперечення на касаційну скаргу прокурора, в якому просять касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Костюк О.С. вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.
Виправданий ОСОБА_1 та його захисник Діордієв С.Г., заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора та просили судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Костюка О.С., виправданого ОСОБА_1 та захисника Діордієва С.Г., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК, якщо у кримінальному провадженні не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, ухвалюється виправдувальний вирок.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Суд першої інстанції дотримався зазначених вимог процесуального закону під час розгляду справи щодо ОСОБА_1, при цьому виходив із закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості та вимог ст. 17 КПК про те, що всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на користь цієї особи.
З матеріалів провадження вбачається, що суд провів розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення згідно з обвинувальним актом, дотримуючись принципів диспозитивності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Дотримався суд також норм, установлених статтями 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом.
Ретельно перевіривши всі зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення, суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів, дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.
Так, об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК, характеризується: діянням (дією чи бездіяльністю) - невиконанням чи неналежним виконанням медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення; наслідками у вигляді тяжких наслідків для хворого; причинним зв`язком між вказаними діянням та наслідками.
Невиконання професійних обов`язків означає, що медичний або фармацевтичний працівник не вчиняє ті дії, які він в силу виконуваної роботи зобов`язаний був вчинити. Неналежне виконання професійних обов`язків має місце у тому разі, коли медичний або фармацевтичний працівник виконує свої обов`язки не у повному обсязі, недбало, поверхнево, не так, як цього вимагають інтереси його професійної діяльності. Невиконання чи неналежне виконання відповідним суб`єктом своїх професійних обов`язків може бути як одноразовим, так і систематичним.
У разі ж, коли тяжкі наслідки для хворого не пов`язані з невиконанням чи неналежним виконанням медичним працівником своїх професійних обов`язків, а настали внаслідок інших обставин, наприклад, запізнілого звернення за медичною допомогою або відмови пацієнта від медичних приписів лікаря, порушення пацієнтом встановленого для нього режиму, а також випадків, коли тяжкі наслідки для хворого настали внаслідок інших обставин, відповідальність за ст. 140 КК виключається.
Як убачається зі змісту вироку, судом детально було досліджено та проаналізовано висновок судово-медичної експертизи № 22/к від 13 вересня 2016 року, відповідно до якого було встановлено, що лікарем хірургом на підставі огляду хворого діагноз був поставлений вірно, але не повністю, а саме: з урахуванням тілесних ушкоджень м`яких тканин в області голови, а також наявності алкогольного сп`яніння -лікарю необхідно було запідозрити черепно-мозкову травму і в зв`язку з чим провести діагностику наявності чи відсутності пошкодження головного мозку. Таким чином, під час проведення огляду і встановлення діагнозу лікарем хірургом були допущенні недоліки в своїх діях, які перебувають в прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті ОСОБА_2 . Характер та об`єм спричиненої постраждалому черепно-мозкової травми дає підстави вважати за можливе "врятувати життя потерпілого ОСОБА_2 при наданні йому термінової, в повному обсязі, кваліфікованої медичної допомоги", тобто між наданням постраждалому вчасної медичної допомоги і настанням його смерті є прямий причинно-наслідковий зв`язок.
Разом з тим, суд першої інстанції проаналізував й показання самого ОСОБА_1, котрий свою вину у неналежному виконанні своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого ставлення до них не визнав, пояснюючи, що 19 грудня 2015 року він чергував у Центральній районній лікарні Києво-Святошинського району, виконуючи обов`язки підпорядкованого лікаря-хірурга, оскільки відповідальним хірургом був його брат ОСОБА_3 . Після опівночі до травмпункту лікарні звернувся ОСОБА_2 з розсіченою раною та гематомою верхньої лівої повіки, при цьому ОСОБА_2 повідомив, що ударився головою об двері. Хворий був оглянутий на предмет неврологічної травми, будь-яких симптомів черепно-мозкової травми встановлено не було. Після цього він обробив та залив рану, рекомендувавши хворому амбулаторне лікування у лікаря-хірурга та консультацію лікаря-окуліста, після чого ОСОБА_2 пішов. Рішення про відсутність підстав для госпіталізації приймалось його братом ОСОБА_3, котрий мав вищу категорію та був відповідальним хірургом.
При цьому суд дав належну оцінку показанням потерпілої ОСОБА_4, яка в суді першої інстанції зазначала, що у грудня 2015 року її син ОСОБА_2 перебував в кафе, де його ударив сусід, після чого він упав та ударився головою об підлогу. Вона разом із сином приїхали до Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району, де хірург забрав його в кабінет та надав медичну допомогу. Після цього її сина відпустили додому та рекомендували відвідати лікаря-хірурга для перев`язок та звернутись до лікаря-окуліста. Однак, вони нікуди не ходили, а через деякий час, оскільки у сина були головні болі, вони звернулись до Макарівської ЦРЛ, де він після операції помер.
Крім того, судом досліджено та наведено у вироку показання свідка ОСОБА_3, котрий пояснював, що 19 грудня 2015 року хворого ОСОБА_2 він оглядав разом з ОСОБА_1 . Відповідальним хірургом був він, оскільки мав вищу категорію, а ОСОБА_1 був підпорядкованим хірургом, оскільки мав другу категорію. Рішення щодо діагнозу та надання первинної медичної допомоги приймав він як відповідальний хірург. Зі слів ОСОБА_2, травму він отримав, ударившись об двері. За характером травми та за станом здоров`я госпіталізації ОСОБА_2 не потребував.
Водночас, суд оцінив та врахував показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які станом на 19 грудня 2015 року працювали заступником головного лікаря та гінекологом-акушером ЦРЛ Києво-Святошинського району, відповідно, та котрі підтвердили, що огляд ОСОБА_2, хірурги ОСОБА_1 і ОСОБА_3 проводили вдвох. Відповідальним хірургом був ОСОБА_3, оскільки він має вищу категорію. Після огляду ОСОБА_2 до ЦРЛ Києво-Святошинського району не звертався.
Крім того, суд надав належну оцінку показанням свідка ОСОБА_7, котрий пояснював, що працює фельдшером, а в грудні 2015 року він декілька разів робив перев`язки ОСОБА_2 . ОСОБА_2 сказав йому, що впав зі сходів, спочатку казав, що нічого не болить, а через деякий час зателефонував та поскаржився, що у нього болить голова, у зв`язку з чим він виписав йому направлення до Макарівської ЦРЛ.
Також суд послався на показання свідка ОСОБА_8, котрий показував, що працює лікарем-хірургом в медицині катастроф. 26 грудня 2015 року він чергував в Макарівській ЦРЛ, у хірургічному відділенні перебував хворий ОСОБА_2 у вкрай важкому стані з явними ознаками важкої травми. Була проведена трепанація черепу та виявлено важку травму мозку, множинні набряки. Невдовзі після операції хворий помер. При цьому свідок зазначив, що у ОСОБА_2 було дуже важке ураження головного мозку, з яким, на його думку, він не міг би прожити вісім днів з моменту первинного звернення до ЦРЛ Києво-Святошинського району, травма була отримана не більш ніж за добу до операції.
При цьому суд першої інстанції, навівши детальний аналіз висновку судово-медичної експертизи № 22/к від 13 вересня 2016 року та оцінивши його в сукупності з іншими доказами, дійшов висновку, що зазначений висновок не підтверджує винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК.
Отже, дослідивши всебічно, повно та неупереджено всі обставини кримінального провадження, оцінивши кожний доказ за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, суд з дотриманням встановлених у ст. ст. 17, 22, 26 цього Кодексу засад презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності й диспозитивності кримінального провадження обґрунтовано визнав ОСОБА_1 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдав його за ч. 1 ст. 140 КК, визнавши недоведеним, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 373 і 374 КПК.
Суд апеляційної інстанції належно перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, дав на них вичерпну відповідь, зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими керувався. З наведеними в ухвалі апеляційного суду підставами, на яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою, погоджується й колегія суддів суду касаційної інстанції.
При цьому, перевіряючи правильність оцінки судом першої інстанції висновку судово-медичної експертизи № 22/к від 13 вересня 2016 року, суд апеляційної інстанції додатково вказав про наявність суперечностей у цьому висновку, що саме по собі ще не вказує про надання йому суттєво іншої оцінки стосовно доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК.
Окрім того, в ухвалі апеляційного суду вказано і про те, що з урахуванням недобросовісної поведінки ОСОБА_2, який приховав від лікарів обставини отримання ним тілесних ушкоджень, не повідомив про наявність симптомів черепно-мозкової травми та не виконав рекомендації лікаря, колегія суддів вважає, що вищезазначений висновок судово-медичної експертизи не може поза розумним сумнівом доводити як наявність лікарської помилки при діагностуванні хворого та наданні йому первинної медичної допомоги, так і на наявність прямого причинного зв`язку між діями лікаря ОСОБА_1 та наслідками у виді смерті хворого ОСОБА_2 .
Разом з тим, наведене твердження колегії суддів апеляційної інстанції не свідчить про надання іншої оцінки доказам у справі за критеріями, визначеними ст. 94 КПК, а слугує додатковим аргументом щодо правильності правової оцінки встановлених обставин судом першої інстанції.
А тому зазначене не вказує на наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час апеляційного розгляду.
Таким чином, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, про що вказує в касаційній скарзі прокурор, не встановлено.
Враховуючи вищезазначене, касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд