Постанова
Іменем України
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 2-6590/11
провадження № 61-11089св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересовані особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, публічне акціонерне товариство "БМ Банк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2020 року у складі судді Пахолюка А. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст заяви
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства "БМ Банк" (далі - ПАТ "БМ Банк") до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заява мотивована тим, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 травня 2012 року, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ "БМ Банк" заборгованість за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 4/32/060308 у розмірі 910 916,16 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пироги С. С. від 30 листопада 2017 року відкрито виконавче провадження № 55280764 на виконання виконавчого листа № 2-6590/2011 року від 13 липня 2012 року щодо боржника ОСОБА_2
06 липня 2018 року між АТ "БМ Банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінстрим" (далі - ТОВ "Фінстрим") укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 06-07/2018. Цього ж дня між ТОВ "Фінстрим" та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за кредитними договорами № 4/32/060308, № 4/33/060308 та за договорами, що були укладені для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 та ОСОБА_4, зокрема, договору іпотеки від 06 березня 2008 року.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд замінити стягувача ПАТ "БМ Банк" на нього у виконавчому провадженні № 55280764, яке перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пироги С. С., щодо виконання виконавчого листа № 2-6590/2011 року, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області 13 липня 2012 року, в частині стягнення коштів кредитної заборгованості з ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2020 року, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду від 24 червня 2020 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить частині третій статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа. Наведена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі 465/646/11 та від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16.
Отже, заявник ОСОБА_1 як фізична особа, не наділений правом надавати фінансові послуги, а тому за укладеним 06 липня 2018 року з ТОВ "Фінстрим" договором про відступлення права вимоги, він не може набути статусу кредитора за кредитними договорами № 4/32/060308, № 4/33/060308 та за договорами, що були укладені для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 та ОСОБА_4, зокрема, договору іпотеки від 06 березня 2008 року, а з огляду на це, і статусу стягувача у виконавчому провадженні.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1,посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні не застосували умови договору, на підставі якого відступлено право вимоги від 06 липня 2018 року, без визнання його недійсним та за відсутності вказівки норми закону про його нікчемність, у зв`язку з чим порушено положення статті 204 ЦК України. Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення, або в силу прямої вказівки закону. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2015 року у справі № 6-301цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 916/5073/15.
Правочин, який не відповідає ознакам, визначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, не є договором факторингу, а є правочином з відступлення права вимоги (цесії). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17, від 27 березня 2019 року у справі № 755/5751/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 128/639/17.
У правовідносинах, що склались між ТОВ "Фінстрим" та ОСОБА_1 відсутні елементи договору факторингу, оскільки відсутнє фінансування фізичної особи (клієнта) за відступлення права грошової вимоги, а навпаки, наявний факт набуття права вимоги фізичною особою на підставі компенсації частини отриманого права вимоги. Отже, до договору про відступлення права вимоги від 06 липня 2018 року, укладеного між ТОВ "Фінстрим" та ОСОБА_1 неправомірно застосовані норми, які регулюють поняття договору факторингу, а не договору цесії (статті 512, 1077 ЦК України).
Підставою касаційного оскарження зазначено неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, (касаційна скарга подана на підставі частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року справу № 2-6590/11 призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 08 травня 2012 року, яке набрало законної сили 18 червня 2012 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ "БМ Банк" заборгованість за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 4/32/060308 у розмірі 910 916,16 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
На виконання зазначеного судового рішення 13 липня 2012 року стягувачу ПАТ "БМ Банк" Луцьким міськрайонним судом Волинської області був виданий виконавчий лист № 2-6590/2011 року.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пироги С. С. від 30 листопада 2017 року за вказаним виконавчим листом щодо боржника ОСОБА_2 відкрито виконавче провадження № 55280764.
06 липня 2018 року між АТ "БМ Банк" та ТОВ "Фінстрим" укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 06-07/2018.
Згідно акта прийому-передачі документації від 06 липня 2018 року АТ "БМ Банк" передало ТОВ "Фінстрим" документацію на право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за кредитними договорами № 4/32/060308, № 4/33/060308 та за договорами, що були укладені для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 та ОСОБА_4, зокрема, договору іпотеки від 06 березня 2008 року.
06 липня 2018 року між ТОВ "Фінстрим" та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за кредитними договорами № 4/32/060308, № 4/33/060308 та за договорами, що були укладені для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 та ОСОБА_4, зокрема, договору іпотеки від 06 березня 2008 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.
Підставами правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Відповідно до частини першої, другої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
Під процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні слід розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов`язків від правопопередників до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦК України та статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.
Виходячи із результатів системного аналізу цих норм, зокрема, пунктів 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.
Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.
Аналогічний правий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 344/14408/15-ц (провадження № 61-1777св20).
По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку із заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження і його заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник).
Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу.
Розглядаючи зазначену заяву, суд має встановити достатність поданих заявником матеріалів для здійснення відповідної заміни. При цьому суд оцінює також достовірність поданих на підтвердження факту правонаступництва матеріалів зокрема договорів, інших правочинів тощо, в тому числі - на предмет їх нікчемності.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 2-1069/11, провадження № 61-8036св21.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Враховуючи викладене, задоволення заяви про заміну сторони правонаступником здійснюється судом відповідно до норм матеріального і процесуального права, які не передбачають право суду надавати на цій стадії оцінку оспорюваним правочинам, що буде порушувати презумпцію їх правомірності (стаття 204 ЦК України).
Матеріали справи не містять відомостей про наявність судових рішень про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 06 липня 2018 року, укладеного між ТОВ "Фінстрим" та ОСОБА_1 .
Виходячи з наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що ОСОБА_1 не набув право вимоги за кредитними договорами від 06 березня 2008 року № 4/32/060308, № 4/33/060308 та договорами, що були укладені для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 і ОСОБА_4, зокрема, договору іпотеки від 06 березня 2008 року, а тому звернення заявника до суду із відповідною заявою відповідає вимогам статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України "Про виконавче провадження".
Тотожна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 грудня 2020 року у праві № 0910/2-103/2011 (провадження № 61-13311св20).
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року в справі № 916/2286/16 зазначено, що, вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни.
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, який надалі застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа.
Однак, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) відступила від загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
Велика Палата Верховного Суду конкретизувала власний правовий висновок щодо порядку відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами, визначивши, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
З матеріалів справи убачається, що відступлення права вимоги за кредитними договорами відбулося 06 липня 2018 року: спочатку АТ "БМ Банк" відступило право вимоги за кредитними договорами та договором іпотеки ТОВ "Фінстрим", а потім (у цей же день) ТОВ "Фінстрим" відступило право вимоги ОСОБА_1 .
Як установлено, відступлення права вимоги у справі, що переглядається відбулося на стадії виконання судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором на користь банку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20) зроблено наступні висновки:
"Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).
Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).
Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором за їхніми ознаками є договорами, за якими банк у зобов`язаннях за кредитним договором-1 і договором іпотеки замінений на позивачку як нового кредитора. Позивачка не набула право здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договорів купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором у неї виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором-1 і за договором іпотеки. Отже, такі договори не можна кваліфікувати як договори факторингу. Вони є змішаними, бо містять елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору). Тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що договір купівлі-продажу майнових прав містить ознаки договору факторингу".
Проаналізувавши обставини справи, суб`єктний склад її учасників, стадію на якій відбулося відступлення права вимоги, слід дійти висновку, що ОСОБА_1, набувши право вимоги за кредитним договором не набув право здійснювати фінансові операції, оскільки за умовами договору відступлення права вимоги у нього виникло лише право вимагати від боржника та поручителя виконання зобов`язань за кредитними договорами і за договором поруки.
Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції Українисудові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
Виконання судових рішень є складовою частиною судового розгляду, а також важливим фактором, що забезпечує захист прав і законних інтересів громадян. Обов`язковість виконання судового рішення є одним із основних принципів цивільного судочинства. Оскільки, відступлення права вимоги відбулося на стадії виконання судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, то не заміна сторони виконавчого провадження сприятиме ухиленню осіб від виконання судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 761/29343/16-ц (провадження № 61-842св20) дійшов висновку про необхідність заміни сторони виконавчого провадження на фізичну особу, мотивуючи це тим, що заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України "Про виконавче провадження".
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Заміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.
Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.
Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій помилково дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про заміну сторони у виконавчому провадження, пославшись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 та від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, оскільки в цих справах надавалась оцінка, зокрема, правомірності договорів відступлення прав вимоги, а в справі, яка переглядається, вирішується питання про заміну сторони у виконавчому провадженні на підставі правочину, а саме договору відступлення права вимоги від 06 липня 2018 року та з матеріалів справи не вбачається, що вказаний договір у встановленому законом порядку визнавався недійсним.
ОСОБА_1 на підставі договору про відступлення права вимоги від 06 липня 2018 року як новий кредитор набув права вимоги за кредитними договорами № 4/32/060308, № 4/33/060308 та за договорами, що були укладені для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 та ОСОБА_4, зокрема, договору іпотеки від 06 березня 2008 року, тому його заява про заміну сторони (стягувача) правонаступником ґрунтується на вимогах закону.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 361/4357/17.
Під час розгляду заяви ОСОБА_1 про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та ухвалили судові рішення, які не відповідають вимогам закону.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, а тому вона підлягає задоволенню.