Постанова
Іменем України
21 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 210/4219/19
провадження № 61-3919св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Фонд соціального страхування України в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Дніпропетровській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фонду соціального страхування України в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Дніпропетровській області про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Позовна заява мотивована тим, що з 2003 року вона мешкала разом
з ОСОБА_2 до дня його смерті однією сім`єю. Вони вели спільне господарство, заробітну плату спільно витрачали на придбання продуктів харчування, одягу, сплату комунальних платежів.
06 серпня 2007 року з ОСОБА_2, під час виконання трудових обов`язків, стався нещасний випадок, внаслідок якого він загинув. Актом про нещасний випадок від 30 серпня 2007 року № 48, підтверджується, що нещасний випадок, який стався з ОСОБА_2, пов`язаний з виробництвом.
Вона зверталася до Фонду соціального страхування України в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду
в Дніпропетровській області щодо призначення страхових виплат по втраті годувальника, однак отримала відмову.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила встановити факт спільного проживання без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, з березня
2003 року по час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з березня 2003 року по ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто по день його смерті.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 проживала разом, однією сім`єю з ОСОБА_2 за адресою: квартира АДРЕСА_1, починаючи з березня 2003 року по 15 серпня 2007 року, по день його смерті. Дані обставини підтвердженні поясненнями свідків та не спростовані відповідачем.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області задоволено.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2020 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не надала належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували ведення спільного господарства, наявність
у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, та судом такі обставини не встановлено, тому відсутні підстави для встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що факт спільного проживання однією сім`єю позивача
з ОСОБА_2 та ведення спільного господарства з березня
2003 року по 15 серпня 2007 року підтвердили допитані в судовому засіданні в суді першої інстанції свідки, а саме: ОСОБА_3, ОСОБА_4
та ОСОБА_5 .
Крім того, рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 березня 2011 року у справі
№ 2-132/11 /0408 у задоволенні позову ОСОБА_3 (мати ОСОБА_2 )
до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
в Дніпропетровській області, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення факту перебування на утриманні у якості члена сім`ї відмовлено.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просило суд залишити оскаржувану постанову без змін, оскільки вона прийнята при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.
Такими непрацездатними особами є: 1) діти, які не досягли 16 років; діти
з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які
є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними
23 років; 2) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею
26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо вони не працюють; 3) особи з інвалідністю - члени сім`ї потерпілого на час інвалідності; 4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов`язаний виплачувати аліменти;
5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.
Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім`ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.
На підтвердження факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивач посилалась на показання свідків, а також на той факт, що
із 2003 року позивач разом з ОСОБА_2 проживали за місцем реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 .
Факт спільного проживання, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав
і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
Подібні висновки містяться у постановах Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 180/2536/18 (провадження № 61-18579св19), від 09 червня 2021 року у справі
№ 346/5702/18 (провадження № 61-17111св20).
Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що лише показаннями свідків за відсутності інших доказів не може бути встановлений факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши обставини справи, надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, дійшов правильного висновку про те, що факт проживання позивача та відповідача однією сім`єю, ведення спільного господарства, існування спільного побуту та взаємних прав і обов`язків у період з 2003 року не підтверджується достатніми належними доказами, у зв`язку з чим обґрунтовано відмовив
у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого
в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄМПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Киіг Тогіуа V. Зраіпе), §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії" (Нігуізаагі V. Еіпіапсі), § 2).
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком апеляційного суду стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.