Постанова
Іменем України
21 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 296/8746/16-ц
провадження № 61-10580св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 09 листопада 2020 року у складі судді Сингаївського О. П. та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 травня 2021 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Микитюк О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зобов`язання знести самовільно побудовану перегородку.
Позовна заява мотивована тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1, а відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 .
Зазначала, що між її частиною будинку та будинком відповідача була відстань близько 1 метра, яка слугувала для обслуговування зовнішніх стін їхніх будинків. Проте, відповідач протиправно, без погодження з нею, приватизував разом із своєю частиною земельної ділянки і дану частину ділянки, яка проходить по стіні її власного будинку, та встановив перегородку із піноблоку. Будівля стара, на внутрішній стороні стіни з`являється пліснява, відтак, вона позбавлена можливості обслуговувати зовнішню стіну своєї частини будинку, наслідком чого є псування її майна.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути створені ним перешкоди шляхом демонтування за його рахунок самовільно збудованої перегородки між стіною квартири АДРЕСА_1 та стіною прибудови до квартири АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 09 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати за власний рахунок самовільно збудовану перегородку між стіною квартири АДРЕСА_1 та стіною прибудови до квартири АДРЕСА_2 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення районного суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 порушив права ОСОБА_1, побудувавши перегородки з порушенням вимог законодавства, отже, такі права підлягають захисту.
Додатковим рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 20 листопада 2020 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені за проведення судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 4 576 грн.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 18 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 09 листопада 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки районного суду про наявність підстав для задоволення позову у зв`язку з порушенням прав позивача, є правильними. При цьому встановлено незаконність влаштування ОСОБА_2 поперечної стіни між будинками, що належать сторонам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 09 листопада 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу і можливо лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Вважає, що позивач обрала неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки знесення самочинно збудованої перегородки не зобов`язує його надавати доступ позивачеві до користування земельною ділянкою.
Посилається на те, що висновок експерта від 26 вересня 2019 року № 265/18-25 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи не може покладатися в основу судового рішення і є неналежним та недопустимим доказом.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц та постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 814/2645/15 (провадження № К/9901/12518/18), від 06 березня 2019 року у справі № 810/5680/15 (провадження № К/9901/14299/18), від 22 січня 2021 року у справі № 646/7646/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 та користується земельною ділянкою площею 0,0181 га.
ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 та частини земельної ділянки, межі якої проходять по стіні частини будинку, належному ОСОБА_1
ОСОБА_2 побудовано перегородку між стіною квартир АДРЕСА_1 та стіною прибудови до квартири АДРЕСА_2 .
У висновку будівельно-технічної експертизи від 26 вересня 2019 року № 265/18-25 встановлено, що влаштування поперечної стіни між стіною квартири АДРЕСА_1 та стіною прибудови до квартири АДРЕСА_2 та утворення прибудованого приміщення між вказаними стінами не відповідає вимогам пункту 3.25 ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень". Влаштування надбудови та прибудови, а також прибудованого приміщення, що утворено внаслідок влаштування поперечної стіни між прибудовою квартири № 3, зовнішніми стінами будинку № 13 та квартири АДРЕСА_1, є самовільним, що порушує статтю 376 Цивільного кодексу України, пункти 4.3, 5.5 ДБН В.3.2-2-2009 "Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт", п. 1.4.1 "Правила утримання жилих будинків та прибудинкових територій", затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України 17 травня 2005 року N 76, статтю 14 Закону України "Про облік і технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна". На момент проведення дослідження в приміщенні квартири АДРЕСА_1, до зовнішньої стіни якого улаштоване прибудоване приміщення між будинками № 13 (зовнішня стіна квартири № 3 ) та № 15/1 (зовнішня стіна квартири АДРЕСА_2, проведено ремонт, тому визначити, чи спричинило влаштування прибудованого приміщення між стінами будинків № 13, № 15/1 псування майна не вбачається за можливе. Прибудоване приміщення між зовнішньою стіною квартири АДРЕСА_1 та стіною прибудови до квартири № 3, стіною квартири АДРЕСА_2 перешкоджає проведенню ремонту та обслуговуванню стіни та карнизу покрівлі будинку № 15/1, до якої здійснено прибудову. З огляду на те, що влаштоване приміщення між стінами будинків АДРЕСА_1, в тому числі стіною прибудови квартири АДРЕСА_2, перешкоджає проведенню ремонту та обслуговуванню стіни будинку № 15/1, до якої здійснено прибудову, стан даної стіни з плином часу буде погіршуватись. Як наслідок, буде погіршуватись стан всієї будівлі, оскільки зазначена стіна будинку АДРЕСА_1 є конструктивним елементом конструкції будинку, яка забезпечує міцність, жорсткість та стійкість житлового будинку.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частин першої та третьої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).
Частиною першою статті 321 ЦК України також визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна стіна між житловими будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 самовільно побудована ОСОБА_2 без попереднього узгодження з ОСОБА_1 .
Вважаючи, що ОСОБА_2 порушив права ОСОБА_1 районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необхідність відновлення її прав шляхом демонтажу самовільно збудованої перегородки між стіною квартири АДРЕСА_1 та стіною прибудови до квартири АДРЕСА_2 .
З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується з огляду на таке.
Захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, передбачений статтею 391 ЦК України.
Згідно з положеннями цієї статті власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння.
Підставою для подання позову згідно з цією нормою є вчинення третьою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що самочинно збудована відповідачем перегородка порушує права ОСОБА_1, оскільки здійснена без дозвільних документів і перешкоджає проведенню ремонту та обслуговуванню стіни та карнизу покрівлі будинку № 15/1, до якої здійснено цю прибудову.
Зазначене підтверджується також висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 26 вересня 2019 року № 265/18-25, у якому зазначено, що влаштування спірної поперечної стіни не відповідає вимогам пункту 3.25 ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", а влаштування надбудови та прибудови, а також прибудованого приміщення, що утворено внаслідок влаштування поперечної стіни між прибудовою квартири № 3, зовнішніми стінами будинку № 13 та квартири АДРЕСА_1, є самовільним.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та сьомої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зведення ОСОБА_2 спірної поперечної стіни за відсутності у нього дозвільних документів на це, містить ознаки самочинного будівництва, яке порушує право власності позивача - ОСОБА_1 на використання земельної ділянки для обслуговування зовнішніх стін будинку, є правильними та обґрунтованими.
Посилання заявника на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц, постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц (провадження № 61-13282св18), від 06 березня 2019 року у справі № 814/2645/15 (провадження № К/9901/12518/18), від 06 березня 2019 року у справі № 810/5680/15 (провадження № К/9901/14299/18), від 22 січня 2021 року у справі № 646/7646/16-ц (провадження № 61-2011св19) є необґрунтованими, оскільки у даній справі встановлені інші фактичні обставини.
Крім того, посилання заявника на те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності не заслуговують на увагу у цій справі, оскільки оскаржувані судові рішення спрямовані на відновлення прав позивача, знесення самочинно встановленої стіни не завдасть шкоди відповідачеві, а матиме наслідком повернення міжбудинкової площі у попередній стан, який дає можливість обслуговувати сусідні житлові будинки.
Доводи касаційної скарги про те, що висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 26 вересня 2019 року № 265/18-25 є неналежним доказом у справі колегія суддів відхиляє, оскільки експертом досліджено спірний об`єкт та надано вичерпні відповіді на поставлені запитання. Крім того, встановлено, що ОСОБА_4 має кваліфікацію судового експерта четвертого кваліфікаційного класу, є старшим судовим експертом Житомирського відділення КНДІСЕ, отже, підстави для визнання висновку експертизи від 26 вересня 2019 року неналежним доказом відсутні.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій відповідають нормам матеріального та процесуального права, а оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягає.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, то розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду