Постанова
Іменем України
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 404/5573/12
провадження № 61-14283св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Райффайзен Банк" (на час подання позову - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль"),
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2021 року у складі судді Скиби С. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2012 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Позовна заява мотивована тим, що 16 березня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/70039/3138/74, згідно з яким остання отримала споживчий кредит у розмірі 18 483 доларів США строком до 16 березня 2024 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,25 % річних.
Для забезпечення зобов`язань за кредитом з ОСОБА_1, у той самий день, було укладено договір іпотеки № 014/70039/3138/74/1 від 16 березня 2007 року, згідно з яким ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, належну їй на праві приватної власності.
ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, у зв`язку із чим станом на 11 липня 2012 року мала заборгованість у розмірі 205 647,58 грн, на вимоги не реагувала.
Ураховуючи наведене, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" просило суд: у рахунок погашення заборгованості за договором кредиту від 16 березня 2007 року у сумі 205 647,58 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України "Про виконавче провадження"; виселити ОСОБА_1 з указаної квартири зі зняттям її з реєстраційного обліку.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 листопада 2012 року позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено.
У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16 березня 2007 року № 014/70039/3138/74 у розмірі 205 647,58 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 42,8 кв. м, житловою площею 30,2 кв. м, яка належить ОСОБА_1 шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження".
Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення із зняттям з реєстраційного обліку з вказаної квартири.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 березня 2019 року скасовано заочне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 листопада 2012 року та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2021 року у задоволенні позову АТ "Райффайзен Банк Аваль" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України "Про виконавче провадження", можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке за юридичними наслідками прирівнюється до такого договору.
Якщо такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя було передбачено, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України "Про виконавче провадження", є неналежним способом захисту, що, на думку суду першої інстанції, відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19).
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Райффайзен Банк Аваль" залишено без задоволення, а рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України "Про виконавче провадження", є неналежним способом захисту, погодившись у решті з доводами суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, АТ "Райффайзен Банк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов банку задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково послалися на правову позицію у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19), де предметом розгляду було звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу позивачем від свого імені.
Вважає, що банк вправі вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу на прилюдних торгах незважаючи на можливість досудового вирішення спору, що передбачено положенням частини другої статті 36 Закону України "Про іпотеку" та відповідає правовим висновками, викладеним у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 642/2506/17 (провадження № 61-478св19), які не були враховані судами попередніх інстанцій.
Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
05 листопада 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 березня 2007 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ) "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є АТ "Райффайзен Банк", було укладено кредитний договір № 014/70039/3138/74, згідно з яким вона отримала споживчий кредит у розмірі 18 483 доларів США строком до 16 березня 2024 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,25 % річних.
Для забезпечення зобов`язань за кредитом між сторонами також було укладено договір іпотеки від 16 березня 2007 року № 014/70039/3138/74/1, згідно з яким ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 16 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дербіною Р. Є. Квартира складається з двох кімнат, житловою площею 30,2 м кв., загальною площею 42,8 м кв.
19 травня 2009 року між сторонами з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника, була укладена додаткова угода № 014/70039/313/74/2 до кредитного договору, згідно з якою врегульовано заборгованість за кредитним договором.
ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належно не виконала, у зв`язку із чим виникла заборгованість, яка станом на 11 липня 2012 року становила 25 728,46 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 18 559,98 доларів США, заборгованість за пенею по тілу - 783,82 долари США, заборгованість за пенею по відсотках - 3 314,42 доларів США, заборгованість за простроченими відсотками - 3 070,24 доларів США, що за курсом Національного банку України, станом на 11 липня 2012 року, складало 205 647,58 грн, та підтверджується розрахунком заборгованості.
ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 26 жовтня 2011 року та 18 квітня 2012 року були надіслані вимоги про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором від 16 березня 2007 року № 014/70039/3138/74, однак доказів на підтвердження того факту, що вона отримала вказані вимоги банком не надані.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень АТ "Райффайзен Банк" вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 642/2506/17 (провадження № 61-478св19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, оскільки справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України), що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга АТ "Райффайзен Банк" підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 33 Закону України "Про іпотеку").
Вказаний Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку"): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя
статті 36 Закону країни "Про іпотеку"): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею
38 Закону України "Про іпотеку".
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України "Про іпотеку"); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України "Про іпотеку").
Суди попередніх інстанцій встановили, що сторони в договорі іпотеки від 16 березня 2007 року № 014/70039/3138/74/1 передбачили, що іпотекодержатель має право від свого імені здійснити продаж предмету іпотеки будь-якій особі на підставі цього іпотечного договору, який містить це застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, та/або набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань на підставі цього застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, встановленому законодавством
Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку", можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку", є неналежним способом захисту незалежно від того, чи просить позивач встановити у рішенні суду право продати предмет іпотеки від імені іпотекодержателя, чи від імені іпотекодавця.
Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) та від 12 червня 2019 року у справі №205/578/14-ц (провадження №14-48цс19).
Пославшись на вказані правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суди попередніх інстанцій неправильно їх зрозуміли та дійшли помилкових висновків про те, що банк обрав неналежний спосіб захисту, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України "Про виконавче провадження", можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками.
На думку суду першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, якщо такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя було передбачено, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України "Про виконавче провадження", є неналежним способом захисту
Верховний Суд не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки АТ "Райффайзен Банк" просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу на прилюдних торгах, а відповідно до положень статті 39 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів є способом задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.
Право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, визначеному у відповідному застереженні щодо досудового звернення, не перешкоджає можливості іпотекодержателя застосовувати інші встановлені Законом України "Про іпотеку"способи звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі і в судовому порядку.
Посилання судів попередніх інстанцій на правові висновки, викладені в наведених постановах Великої Палати Верховного Суду, є помилковими, оскільки вони стосуються звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку", у той час як у цій справі банк просив звернутися стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.
При цьому, позовні вимоги банку щодо виселення відповідача зі зняттям її з реєстраційного обліку не були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, через помилкові висновки про обрання банком неналежного способу захисту, що позбавляє Верховний Суд можливості ухвалити судове рішення по суті в цій частині.
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з пунктом 1 частини третьої, частиною четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права допущені обома судами, які не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, відмовивши у задоволенні позову через нібито обрання неправильного способу захисту, не досліджуючи при цьому надані докази та не перевіряючи доводи позивача по суті, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду першої інстанції також необхідно врахувати доводи заявника щодо залучення до участі в справі третьої особи, яку не було залучено при первинному розгляді справи судами, проте щодо залучення якої було заявлено банком.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду