1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Постанова

Іменем України

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 446/1540/20

провадження № 61-14133св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Кам`янка-Бузька міська рада Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Сєргєєвою Ольгою Ігорівною, на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 грудня 2020 року у складі судді Котормуса Т. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 червня 2021 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області про визнання недійсним розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності.

Позовна заява мотивована тим, що вона проживає у квартирі АДРЕСА_1 та їй стало відомо, що зазначена квартира була незаконно приватизована відповідачами.

Зазначала, що виконавчим комітетом Кам`янка-Бузької міської ради 07 грудня 1984 року ОСОБА_5 (її бабі) видано ордер № 796 на спірну квартиру. На час видачі ордеру в квартирі проживали: ОСОБА_5 (її баба), ОСОБА_6 (її батько), ОСОБА_4 (її матір) та вона - ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 є колишнім чоловіком її матері, а ОСОБА_3 - їхньою донькою.

Вказувала, що протягом останніх 17 років у спірній квартирі проживає разом зі своїм чоловіком та донькою, інші зареєстровані особи ( ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ) протягом вказаного терміну не проживали.

На підставі рішення виконавчого комітету Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів Львівської області від 10 грудня 1998 року № 411 "Про передачу квартир з державного житлового фонду в приватну власність" видано свідоцтво на право власності на спірну квартиру ОСОБА_4 та членам її сім`ї: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їй ( ОСОБА_1 ).

Посилалася на те, що вона є власником 1/2 частки спірної квартири, оскільки ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 14 грудня 2016 року подарувала їй свою 1/4 частку у квартирі.

Вважала рішення виконавчого комітету Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів Львівської області від 10 грудня 1998 року № 411 "Про передачу квартир з державного житлового фонду в приватну власність" незаконним, оскільки у ньому та в додатках до нього, така квартира не зазначена. З огляду на це свідоцтво про право власності на квартиру та приватизаційне свідоцтво видано незаконно.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним розпорядження органу приватизації № 411 від 10 грудня 1998 року про приватизацію квартири АДРЕСА_2 та видане на його підставі приватизаційним відділом житлового фонду Кам`янка-Бузької міської ради свідоцтво про право власності від 21 грудня 1998 року на квартиру АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області про визнання недійсним розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що відсутність у рішенні виконавчого комітету Кам`янка-бузької міської ради від 10 грудня 1998 року № 411 вказівки про квартиру АДРЕСА_1 не вказує на протиправність приватизації такої квартири, оскільки компетенція щодо прийняття рішення про приватизацію квартири (будинку) належала саме спеціально створеним органам приватизації, а не виконавчим комітетам органів місцевого самоврядування.

Районний суд зазначив, що оскільки рішення органу приватизації, яке стало підставою для видачі оскаржуваного свідоцтва про право власності, не підлягає визнанню недійсним, відтак, підстави для задоволення вимог про визнання недійсним оскаржуваного свідоцтва на право власності відсутні.

Суд зазначив, що скільки судом не встановлено порушеного права позивача, відтак, підстави для застосування строку позовної давності відсутні.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 червня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сєргєєвої О. І. залишено без задоволення.

Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 грудня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відсутність у рішенні виконавчого комітету Кам`янка-бузької міської ради від 10 грудня 1998 року № 411 вказівки про квартиру АДРЕСА_1 не вказує на протиправність приватизації такої квартири, оскільки компетенція щодо прийняття рішення про приватизацію квартири (будинку) належала саме спеціально створеним органам приватизації, а не виконавчим комітетам органів місцевого самоврядування.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання позивача на відсутність певних даних у рішенні виконавчого комітету від 10 грудня 1998 року № 411 та посилання на те, що підставою видачі свідоцтва про право власності було саме рішення виконавчого комітету Кам`янка-Бузької міської ради.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, оскільки судами попередніх інстанцій проігноровано те, що приватизація спірної квартири проведена незаконно, за відсутності письмової згоди всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі.

Вважає, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми права, порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення судових рішень, які не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не надали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Відповідно до ордера від 07 грудня 1984 року у квартиру АДРЕСА_1 було вселено ОСОБА_5 та членів її сім`ї, а саме: сина ОСОБА_6, невістку ОСОБА_4 та онуку ОСОБА_1 (а. с. 16).

Рішенням виконавчого комітету Кам`янка-Бузької міської ради № 411 від 10 грудня 1998 року вирішено передати у приватну власність квартири з державного житлового фонду за списками № 1 та №2. Аналіз таких списків свідчить, що у них відсутній запис про квартиру АДРЕСА_1 та про ОСОБА_4 чи будь-кого з наймачів такої квартири (а. с. 25-27).

У розпорядженні органу приватизації виконавчого комітету Кам`янка-Бузької міської ради від 10 грудня 1998 року № 411 зазначено, що заяву наймача квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 розглянуто та вирішено передати квартиру у спільну приватну власність: ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а. с. 30).

21 грудня 1998 року приватизаційним відділом житлового фонду Кам`янка-Бузької міської ради було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а. с. 31).

На момент приватизації у квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Відповідно до статті 5 ЖК УРСР державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Частиною першою статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Частиною п`ятою статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Статтею 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону.

Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створені органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Відповідно до пункту 2 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 (далі - Положення), чинного на момент приватизації, передачі у власність громадян підлягали квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно з пунктами 18, 20, 21, 23 Положення громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви (додатки 2, 3) та необхідну консультацію.

При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення.

У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданими до неї довідкою про склад сім`ї та займані приміщення, а також документом, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються.

Статтею 64 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Встановивши, що 21 грудня 1998 року приватизаційним відділом житлового фонду Кам`янка-Бузької міської ради було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що приватизація зазначеної квартири відбулася відповідно до закону, підстави для визнання її протиправною відсутні.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Отже, право фізичної особи на приватизацію житлового приміщення залежать від наявності чи відсутності у цієї особи права на проживання у об`єкті приватизації.

Встановлено, що факт реєстрації та проживання ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 на момент видачі оскаржуваних актів сторонами не оспорюється та визнається всіма учасниками процесу.

Суди правильно врахували положення частини першої статті 82 ЦПК України та зазначили, що така обставина не підлягає доказуванню у справі.

З огляду на зазначене, приватизація спірної квартири була проведена на всіх членів сім`ї наймача, які проживають разом з ним.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що відсутність у рішенні виконавчого комітету Кам`янка-бузької міської ради від 10 грудня 1998 року № 411 вказівки про квартиру АДРЕСА_1 не вказує на протиправність приватизації такої квартири.

Ураховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованим та задоволенню не підлягають, оскільки саме рішення органу приватизації стало підставою для видачі оскаржуваного свідоцтва про право власності, а не рішення виконавчого комітету, на яке посилалася позивач.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги зводяться до формальної незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями та не дають підстав для їх скасування, оскільки згідно з вимогами частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду


................
Перейти до повного тексту