Постанова
Іменем України
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 201/12394/19
провадження № 61-4981св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінанс "Проперті Групп", ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 04 листопада 2020 року, ухвалене у складі судді Демидової С. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 04 березня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - АТ "Банк "Фінанси та Кредит") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінанс Проперті Групп" (далі - ТОВ "Фінанс "Проперті Групп"), ОСОБА_2 про захист прав споживачів шляхом визнання недійсними договорів.
Позовну заяву мотивував тим, що 15 серпня 2008 року між ним та АТ "Банк "Фінанси та Кредит" укладений кредитний договір № 388/08-ФЛ, за умовами якого банк надав йому кредит у сумі 30 500,00 доларів США з оплатою процентів за ставкою 14 % річних, зі строком повернення до 10 листопада 2008 року.
10 листопада 2008 року, 10 лютого 2009 року, 10 серпня 2009 року, 10 грудня 2009 року, 05 травня 2010 року сторони уклали додаткові угоди до кредитного договору № 388/08-ФЛ, та остаточно визначили строк повернення кредитного ресурсу - до 10 травня 2019 року.
На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором,
07 квітня 2011 року сторони уклали іпотечний договір, за яким позивач передав в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності.
04 січня 2012 року між позивачем та АТ "Банк "Фінанси та Кредит" укладена додаткова угода № 6 до кредитного договору, відповідно до якої сторони погодили, що забезпеченням виконання зобов`язань за кредитним договором від 15 серпня 2008 року є застава нерухомості (іпотека) двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .
Постановою правління Національного банку України АТ "Банк "Фінанси та Кредит" віднесено до категорії неплатоспроможних банків. У грудні
2017 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб призначив уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та кредит".
03 жовтня 2018 року АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ТОВ "Фінанс "Проперті Групп" уклали договір про відступлення (купівля-продаж) прав вимоги, відповідно до якого банк як первісний кредитор відступив ТОВ "Фінанс "Проперті Групп" як новому кредитору право вимоги за кредитним договором від 10 листопада 2008 року № 388/08-ФЛ (разом з додатковими угодами), договором поруки та іпотечним договором від 07 квітня
2011 року.
09 жовтня 2018 року між ТОВ "Фінанс "Проперті Групп" та
ОСОБА_2 укладений договір про відступлення (купівля-продаж) прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ "Фінанс "Проперті Групп" відступило ОСОБА_2 право вимоги за кредитним договором
від 10 листопада 2008 року № 388/08-ФЛ (разом з додатковими угодами), договором поруки та іпотечним договором від 07 квітня 2011 року.
Позивач стверджував, що укладення договорів відступлення прав вимоги відбулося з порушеннями, що призвело до їх недійсності.
Під час укладення договору між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ТОВ "Фінанс "Проперті Групп" 03 жовтня 2018 року допущені такі порушення:
- порушено вимоги Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті";
- аукціон, що проходив 10 вересня 2018 роки, предметом якого, зокрема, була квартира позивача, проведено із суттєвими порушеннями вимог закону, що дає можливість визнати такий правочин недійсним;
- порушено строки укладання договору про відступлення (купівля-продаж) прав вимоги, відповідно до яких банк укладає договір відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги не раніше трьох робочих днів та не пізніше двадцяти робочих днів з дати завершення відкритих торгів. Однак аукціон відбувся 10 вересня 2018 року, отже, двадцятиденний термін сплив
30 вересня 2018 року, а договір про відступлення (купівля-продаж) прав вимоги за кредитним договором від 10 листопада 2008 року № 388/08-ФЛ (разом з додатковими угодами) та договором забезпечення від 07 квітня 2011 року, укладений 03 жовтня 2018 року;
- ні договір про відступлення (купівля-продаж) прав вимоги за кредитним договором, ні додатки до нього не містять відомостей з балансових та позабалансових рахунків про суму заборгованості, отже, початкова вартість активу документально не підтверджена;
- згідно з протоколом електронного аукціону № UA-EA-2018-07-20-000259-b від 10 вересня 2018 року початкова вартість продажу активу становила 243 968,28 грн, а реалізовано його за 153 551,00 грн, тобто зі зниженням початкової вартості продажу;
- кошти за кредитним договором надано позичальнику в доларах США, який є фізичною особою, з метою задоволення власних споживчих потреб, не пов`язаних зі здійсненням підприємницької діяльності, а тому банк не мав достатніх правових підстав на укладання договору про відступлення (купівля-продаж) прав вимоги за кредитним договором від 10 листопада 2008 року № 388/08-ФЛ (разом з додатковими угодами) та договором забезпечення- іпотечним договором від 07 квітня 2011 року у гривнях;
- банк не повідомив його про укладення договору про відступлення (купівля-продаж) прав вимоги та зміну кредитора у зобов`язанні;
- банк не надав йому інформації про свого правонаступника, а також щодо сплати ним ціни договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за укладеним 03 жовтня 2018 року договором.
Позивач стверджував, що договір про відступлення (купівля-продаж) прав вимоги від 09 жовтня 2018 року, сторонами якого є ТОВ "Фінанс "Проперті Групп" та ОСОБА_2, укладений з такими порушеннями:
- договір укладений з порушенням вимог статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України "Про іпотеку", відповідно до яких фізична особа не може бути іпотекодержателем за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов`язання за кредитним договором;
- цей договір за своєю юридичною природою є договором факторингу, оскільки розмір грошової вимоги за кредитним договором значно перевищує ціну відступлення вимоги, а балансова вартість майна, переданого в іпотеку, є значно більшою, ніж розмір заборгованості позивача, таким чином, оспорювані договори відступлення прав є договорами факторингу, оскільки вказана різниця є дисконтом, тобто платою (фінансовою вигодою), яку отримує фактор за договором факторингу;
- відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу - фізичну особу, яка не може належати до фінансових установ і не може надавати фінансові послуги, у тому числі й у формі факторингу;
- боржником у договорі факторингу може бути лише суб`єкт господарювання - фізична або юридична особа, зареєстровані як суб`єкти господарювання.
Позивач вважав, що оскільки він є стороною правовідносин, які регулюються, зокрема, спірними договорами, то він має підстави для звернення до суду з позовом про визнання зазначених договорів недійсними.
ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсним договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором від 10 листопада 2008 року № 388/08-ФЛ (разом з додатковими угодами), договором поруки та договором забезпечення - іпотечним договором від 07 квітня 2011 року, укладений
03 жовтня 2018 року між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ТОВ "Фінанс "Проперті Групп";
- визнати недійсним договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором від 10 листопада 2008 року № 388/08-ФЛ (разом з додатковими угодами), договором поруки та договором забезпечення - іпотечним договором від 07 квітня 2011 року, укладений
09 жовтня 2018 року між ТОВ "Фінанс "Проперті Групп" та
ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 04 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада
2020 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з підстав необґрунтованості та недоведеності позовних вимог. Суд вказав, що відповідачі під час укладання спірних договорів, дотримали вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчинених правочинів, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, а тому підстав для визнання правочинів недійсними не вбачається. При цьому позивач не довів факт порушення його прав та охоронюваних інтересів у результаті проведених електронних торгів та/або недотримання інших обов`язкових норм законодавства при проведенні електронних торгів та чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів.
Крім того, позивач не довів, що ТОВ "Фінанс "Проперті Групп", а у подальшому ОСОБА_2 за спірними договорами набули право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором купівлі-продажу майнових прав, що є основною ознакою договору факторингу. Вказане свідчить про те, що укладені оспорювані договори за своєю юридичною природою є цесією.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
29 березня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду 06 грудня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини справи, які мають значення для справи, не вивчили ретельно умови оспорюваних договорів, що привело до помилкових висновків.
Суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що відповідачами не виконана ухвала суду першої інстанції від 11 лютого
2020 року про витребування доказів, необхідних для встановлення фактичних обставин справи, не надав цьому оцінку і суд апеляційної інстанції.
Основним доводом касаційної скарги є те, що внаслідок неповного з`ясування фактичних обставин справи, суди дійшли помилкового висновку про те, що оспорювані договори не є договорами факторингу. Вважає висновки судів попередніх інстанцій про те, що укладені відповідачами договори відступлення прав вимоги є договорами цесії, - є припущенням, яке не підкріплене матеріалами справи.
Суди не встановили номінальну вартість початкової ціни лота, яка різниться з фактичною сумою продажу квартири на електронних торгах. Крім того, його як боржника у зобов`язанні не було повідомлено про зміну кредиторів.
Також, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) та у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 910/13731/18, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1017/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 127/8772/17 (провадження № 61-26117св18), від 03 червня 2020 року
у справі № 916/1410/19.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 серпня 2008 року між ОСОБА_1 і АТ "Банк "Фінанси та Кредит" укладений кредитний договір № 388/08-ФЛ, за умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості та платності кредитні ресурси у сумі 30 500,00 доларів США з оплатою за процентною ставкою 14 % річних, зі строком повернення до 10 листопада 2008 року.
10 листопада 2008 року, 10 лютого 2009 року, 10 серпня 2009 року, 10 грудня 2009 року, 05 травня 2010 року між позивачем і АТ "Банк "Фінанси та Кредит" укладено додаткові угоди до кредитного договору № 388/08-ФЛ, позичальник зобов`язався повернути кредитні ресурси у строк до 10 травня 2019 року.
На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 07 квітня 2011 року між ОСОБА_1 і АТ "Банк "Фінанси та Кредит" укладений іпотечний договір, за яким ОСОБА_1 надав в іпотеку належне йому нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 .
04 січня 2012 року між ОСОБА_1 і АТ "Банк "Фінанси та Кредит" укладено додаткова угода № 6 до кредитного договору, відповідно до якої сторони погодили, що забезпеченням виконання зобов`язань за кредитним договором від 15 серпня 2008 року № 388/08-ФЛ є застава нерухомості (іпотека) - двокімнатної квартири, розташованої за адресою:
АДРЕСА_2 .
17 вересня 2015 року Правління Національного банку України (далі - НБУ) прийняло постанову № 612 "Про віднесення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних". У зв`язку із цим виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 171 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора".
17 грудня 2015 року Правління НБУ прийняло постанову № 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит". На підставі цієї постанови виконавчою дирекцією Фонду
18 грудня 2015 року прийнято рішення № 230 "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку", розпочато процедуру ліквідації банку АТ "Банк "Фінанси та Кредит" з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27 листопада 2017 року № 5175 "Про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора" продовжено строк здійснення процедури ліквідації банку на два роки до 17 грудня 2019 року включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 31 липня 2017 року № 3279 "Про затвердження умов продажу активів АТ "Банк "Фінанси та Кредит"" уповноваженій особі Фонду доручено забезпечити, зокрема, підписання договорів купівлі-продажу активів (майна) з переможцями торгів.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб затверджено ліквідаційну масу АТ "Банк "Фінанси та Кредит". Відповідна інформація також відображена на вебсайті АТ "Банк "Фінанси та Кредит".
Оголошення про проведення відкритих торгів (аукціону) з продажу активів АТ "Банк "Фінанси та Кредит", у тому числі лота F0GL30585: "Право вимоги за кредитним договором від 15 серпня 2008 року № 388/08-ФЛ" розміщено у газети "Голос України" від 25 липня 2018 року № 135 (6890).
10 вересня 2018 року проведено електронний аукціон стосовно лота - право вимоги за кредитним договором від 15 серпня 2008 року № 388/08-ФЛ, переможцем якого визначено ТОВ "Фінанс "Проперті Групп".
Рішенням комітету Фонду гарантування з питань консолідації та продажу активів "Про затвердження умов продажу активів ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" визначено мінімальну ціну продажу права вимоги за кредитним договором на рівні 48 793,66 грн (тобто на рівні 20 % від початкової ціни продажу). Початкову ціну реалізації зазначеного права вимоги визначено на рівні заборгованості за основним боргом та нарахованими відсотками, а саме на рівні 243 968,28 грн. Ціна продажу лота склала 153 551,00 грн.
У подальшому 03 жовтня 2018 року між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ТОВ "Фінанс "Проперті Групп" укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) майнових прав. Відповідно до пункту 1.1 даного договору, банк передав у власність ТОВ "Фінанс "Проперті Групп" майнові права які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому до боржників, майнових та фінансових поручителів за кредитним договором від 15 серпня 2008 року № 388/08-ФЛ, іпотечним договором від 07 квітня 2011 року за реєстровим № 815, договором поруки від 15 серпня 2008 року № 388/08/01.
09 жовтня 2018 року між ТОВ "Фінанс "Проперті Групп" та
ОСОБА_2 укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого кредитор передає (відступає) шляхом продажу новому кредитору, а новий кредитор одержує права кредитора до позичальника, іпотекодавця та поручителя, зазначених у додатку № 1 до цього договору. Сторони домовилися, що за відступлення прав вимоги за основним договором новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 153 551,00 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання;
5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно зі статтею 1048 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи;
5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.
Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
З наведеного вбачається? що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.
Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.
Суди встановили, що за результатами торгів між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" (первісний кредитор), який перебуває у процедурі ліквідації, та ТОВ "Фінанс "Проперті Групп" (новий кредитор) укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 388/08-ФЛ, за яким банк шляхом продажу відступив ТОВ "Фінанс "Проперті Групп" право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором. У пункті 1.2 договору сторони встановили, що жодне з положень договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором.
Із наведеного вбачається, що за результатами торгів АТ "Банк "Фінанси та Кредит" визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.
Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому такий договір не може бути віднесений до договорів факторингу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), на яку як на підставу касаційного оскарження посилається ОСОБА_1, зробила загальний висновок про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа.
Однак у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
У справі, що розглядається, попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії, перебував у процедурі ліквідації та розпродував свої активи з метою розрахунку зі своїми кредиторами.
09 жовтня 2018 року між ТОВ "Фінанс "Проперті Групп" (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор) укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за яким ТОВ "Фінанс "Проперті Групп" шляхом продажу відступило ОСОБА_2 право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором.
Отже, договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за його ознакою є договором, за яким банк у зобов`язаннях за кредитним договором від 15 серпня 2008 року і договором іпотеки замінений на відповідача ОСОБА_2 як нового кредитора.
Відповідач ОСОБА_2 не набула право здійснювати фінансові операції щодо боржника ОСОБА_1, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги у неї виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором від 15 серпня 2008 року і за договором іпотеки.
Отже, такий договір не можна кваліфікувати як договір факторингу. Він є змішаним, бо містить елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору).
Оскільки за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відступлення права вимоги не суперечить закону, є правильними.
Наведене спростовує доводи касаційної скарги про те, що висновки судів ґрунтуються на припущеннях.
Доводи заявника щодо невстановлення судами номінальної вартості початкової ціни лота, яка різниться з фактичною сумою продажу, на увагу не заслуговують, на правильність висновків судів попередніх інстанцій не впливають, оскільки позивач вимог про визнання недійсними результатів електронних торгів від 10 вересня 2018 року не заявляв.
Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження
№ 12-112гс18), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини. У справі № 905/1227/17 спір виник щодо права банку в майбутньому реалізувати своє право вимоги, забезпечене іпотекою.
Посилання заявника як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), та у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 910/13731/18, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1017/18,
від 11 грудня 2019 року у справі № 127/8772/17 (провадження
№ 61-26117св18), від 03 червня 2020 року у справі № 916/1410/19, на правильність висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, не впливають.
Щодо доводів касаційної скарги про порушення норм процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2020 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та витребувано від АТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит", ТОВ "Фінанс "Проперті Групп" та ОСОБА_2, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг,НБУ письмові докази, зокрема: оригінали кредитного договору з додатковими угодами, оригінали договору іпотеки та договору поруки, оригінали оспорюваних договорів про відступлення прав вимоги, належним чином завірені матеріали кредитної справи, розрахунок заборгованості, оригінали первинних документів, що підтверджують сплату коштів за договорами відступлення прав вимог, оригінали листування щодо повідомлення боржника про укладення оспорюваних договорів тощо, довідкову інформацію, що стосується наявності ліцензій на здійснення валютних операцій у ТОВ "Фінанс Проперті Групп" та ОСОБА_2 тощо.
Своє клопотання позивач пояснював необхідністю встановлення наявності чи відсутності обставин, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги.
З матеріалів справи встановлено, що АТ "Банк "Фінанси та Кредит", Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, НБУ, Данилевською О. В. ухвала суду про витребування доказів виконана - надано письмові докази, згідно з положеннями статей 95, 100 ЦПК України.
Неподання ТОВ "Фінанс Проперті Групп" оригіналів витребуваних документів щодо укладення оспорюваних договорів, оригіналів повідомлень про відступлення прав вимог, оригіналів первинних документів щодо їх оплати тощо, за наявності доказів на підтвердження укладення оспорюваних договорів, поданих іншими виконавцями ухвали, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про те, що договори про відступлення прав вимоги є договорами цесії, і на правильність оскаржуваних судових рішень не впливають.
Посилання у касаційній скарзі на те, що АТ "Банк "Фінанси та Кредит" не надіслав повідомлення боржнику про відступлення права вимоги, колегія суддів відхиляє. Оскільки тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору, і таке виконання є належним.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судових рішень судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Таким чином, судами попередніх інстанцій виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено і оцінено докази та встановлено обставини у справі, правильно застосовано норми матеріального права.