Постанова
Іменем України
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 333/3149/19
провадження № 61-1392св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк",
третя особа - державний реєстратор Запорізької обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Севастьянова Вікторія Віталіївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2020 року, ухвалене у складі судді Дмитрієвої М. М., та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Дашковської А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - АТ "ПУМБ", банк) про скасування рішення державного реєстратора.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 09 лютого 2007 року між нею та банком укладений кредитний договір № 5251788, за умовами якого вона отримала споживчий кредит на суму 25 000,00 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у порядку та у строки, визначені договором.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 09 лютого 2007 року між нею та банком укладений договір іпотеки, предметом якого є належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_1 .
За умовами договору іпотеки, у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки останній може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку, передбаченому чинним законодавством.
На підставі договору іпотеки державним реєстратором Запорізької обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Севастьяновою В. В. прийнято рішення про передачу квартири у власність відповідача та здійснено відповідний запис про право власності.
Вказувала на те, що реєстраційна дія та запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено з порушенням вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки спірна квартира виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання іпотекодавця, є її власністю та її загальна площа не перевищує 140 кв. м.
Крім того, державним реєстратором порушено вимоги Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки її не було повідомлено про вчинення реєстраційної дії відносно належного їй майна.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про передачу спірної квартири у власність банку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано запис про право власності № 25803388 від 26 березня 2018 року на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, за ПАТ "ПУМБ".
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не дотримався процедури позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту надіслання боржнику письмового повідомлення про свій намір звернути стягнення на предмет іпотеки, а також про виконання реєстратором вимог пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Крім того, оскільки іпотечне майно підпадає під ознаки, визначені Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", на нього не може бути звернуто стягнення, у тому числі в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку", шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що належним способом захисту права або інтересу позивача є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ "ПУМБ" залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2020 року змінено.
Скасовано рішення державного реєстратора Запорізької обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Севастьянової В. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 40722398 від 19 квітня 2018 року про передачу квартири за адресою: АДРЕСА_1, у власність ПАТ "ПУМБ".
У іншій частині рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2020 року залишено без змін.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції не врахував зміни, внесені до статті 26 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", та помилково вважав, що вимоги позивача про скасування рішення державного реєстратора не є належним способом захисту.
Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 отримала кредит в іноземній валюті, окремої згоди на відчуження житлової нерухомості вже після набуття чинності Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не надавала.
Та обставина, що у 2011 році сторони уклали додаткову угоду, якою змінили валюту зобов`язання з долара США на національну валюту, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки іпотекою, на яку звернено стягнення у позасудовому порядку, забезпечено кредит в іноземній валюті, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про внесення змін до іпотечного договору щодо валюти кредитування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У січні 2021 року АТ "ПУМБ" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що на спірні правовідносини Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не розповсюджується, оскільки право іпотекодержателя на передачу йому права власності на предмет іпотеки в рахунок забезпечення іпотекою зобов`язань виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору.
Крім того, додатковою угодою від 08 липня 2011 року № 11346631 сторони змінили валюту зобов`язання з іноземної валюти на національну валюту.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 629/2299/18 (провадження № 61-10835св19), від 17 квітня 2019 року у справі № 766/5668/17-ц (провадження № 61-32820св18).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року ОСОБА_1 в особі адвоката Артеменка Є. А. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
09 лютого 2007 року між ЗАТ "ПУМБ" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 5251788, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 25 000,00 дол. США на споживчі цілі, з виплатою 12,9 % річних, зі строком повернення до 09 лютого 2017 року.
На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 09 лютого 2007 року між ЗАТ "ПУМБ" та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 5251807, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 54,24 кв. м, яка зареєстрована за іпотекодавцем на підставі договору дарування від 26 січня 2007 року, посвідченого П`ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 1-171.
Згідно з пунктами 1.3, 4.7.1 договору іпотеки, за домовленістю сторін на момент укладення договору предмет іпотеки оцінено у сумі 185 906,00 грн, у разі виникнення в іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Пунктом 4.4 договору іпотеки визначено, що у разі порушення умов кредитного договору іпотекодержатель надсилає особі, яка порушила свої обов`язки, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не більш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2013 року у справі № 333/2631/13-ц, зміненим рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 29 січня 2014 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ПУМБ" заборгованість за кредитним договором у розмірі 185 571,80 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі 147 242,84 грн, заборгованості за відсотками - 29 087,61 грн, пені - 4 241,35 грн та штрафу - 5 000,00 грн.
Судові рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором не виконані, борг банку не повернуто.
19 квітня 2018 року державним реєстратором Запорізької обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Севастьяновою В. В. на підставі договору іпотеки від 09 лютого 2007 року № 5251807 прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ "ПУМБ", про що в Державному реєстрі права власності 26 березня 2018 року вчинено запис за № 25803388.
Згідно з довідками про реєстрацію місця проживання від 26 квітня 2019 року № 04-26/3-8592 та від 15 травня 2019 року № 04-26/3-9458, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та її неповнолітній син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційний судом частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України "Про іпотеку").
За приписами частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Приписами статті 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України "Про іпотеку" її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об`єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву.
Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Тобто цим Порядком визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства
Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, провадження № 14-2цс19).
Підтвердженням надіслання банком іпотекодавцю письмової вимоги щодо усунення виконання договору позики, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, є повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" від 12 травня 2006 року № 211.
У пункті 3 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону.
Наведені норми спрямовані на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18); від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, (провадження № 14-661цс18); від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19).
Матеріали справи не містять доказів надсилання позивачу повідомлення від банку про намір звернути стягнення на предмет іпотеки та повідомлення від державного реєстратора про подання банком заяви про вчинення реєстраційної дії щодо належного їй майна.
Встановивши, що ПАТ "ПУМБ" не надало державному реєстратору документів, які підтверджують отримання іпотекодавцями письмової вимоги іпотекодержателя, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що державним реєстратором не дотримано вимоги пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2018 року № 1127.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній із 16 січня 2020 року, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми права, у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.
Таким чином, з 16 січня 2020 року, тобто на час звернення позивачки із позовом, а також ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень у справі, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 (провадження № 61-7648св20), від 04 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 26 травня 2021 року у справі № 204/3503/19 (провадження № 61-2162св21).
Отже, апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача про скасування рішення державного реєстратора є належним способом захисту.
Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", колегія суддів виходить із такого.
У справі, яка переглядається, установлено, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2013 року у справі № 333/2631/13-ц, зміненим рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 29 січня 2014 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ПУМБ" заборгованість за кредитним договором у розмірі 185 571,80 грн.
Вказаними судовими рішеннями встановлено, що 08 липня 2011 року між ОСОБА_1 та банком укладена додаткова угода № 11351786 до кредитного договору від 09 лютого 2007 року, за умовами якої ОСОБА_1 надано відстрочку з повернення кредиту на період з 08 липня 2011 року до 07 січня 2012 року. Також укладено додаткову угоду № 11346631, на підставі якої ОСОБА_1 надано другий транш кредиту у сумі 115 542,96 грн (еквівалент 14 415,84 дол. США) для погашення заборгованості за кредитним договором.
Мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті.
Якщо під час виконання зобов`язань за домовленістю сторін відбулася зміна умови кредитного договору шляхом зміни валюти кредитування, що відповідає принципу свободи договору, це означає, що сторони кредитного договору врегулювали свої зобов`язальні відносини на власний розсуд, змінивши валюту заборгованості з іноземної валюти на гривню. Відтак позичальник добровільно відмовився від поширення на ці кредитні правовідносини мораторію, передбаченого Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", і втратив право на таку державну гарантію захисту прав та інтересів громадян, які отримали кредит в іноземній валюті.
З огляду на зазначене та керуючись загальноправовим принципом правової визначеності і такими принципами цивільного права, як свобода договору, справедливість, добросовісність і розумність, слід дійти висновку, що у разі визначення заборгованості позичальника за кредитним договором в гривні, обмеження, встановлені Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" щодо примусового відчуження майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, до таких правовідносин не застосовуються.
Вказаний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 629/2299/18 (провадження № 61-10835св19), від 17 квітня 2019 року у справі № 766/5668/17-ц (провадження № 61-32820св18).
Отже, Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки сторони змінили валюту кредиту з іноземної валюти на гривню.
Разом із тим, посилання у судових рішеннях на Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не впливає на правильне вирішення спору, оскільки за встановлених судами обставин у державного реєстратора були відсутні підстави для проведення реєстрації права власності на спірну квартиру за банком.
Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 629/2299/18 (провадження № 61-10835св19), від 17 квітня 2019 року у справі № 766/5668/17-ц (провадження № 61-32820св18), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.
Верховний Суд не встановив порушень судами норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору по суті, оскільки судами оцінено докази за їх внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Також під час перегляду справи не виявлено порушення судами норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, що є обов`язковою підставою для скасування судових рішень.