Постанова
Іменем України
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 607/15719/19
провадження № 61-17879св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", державний реєстратор Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області Іванісік Сергій Васильович,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерне товариство "УкрСиббанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 липня 2020 року у складі судді Сливки Л. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Бершадської Г. В., Ходоровського М. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект"), державного реєстратора Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області Іванісіка С. В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк"), про визнання недійсним рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна із чужого незаконного володіння та зобов`язання вчинити дії.
Позовну заяву мотивовано тим, що на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З. А. 23 листопада 2006 року, він є власником нежитлового приміщення, загальною площею 73,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
12 червня 2019 року невідомі йому особи потрапили до указаного приміщення, замінили вхідні замки, встановили охоронні пристрої і, застосовуючи фізичну силу, психологічний тиск та погрози, примусили його залишити приміщення.
Працівникам поліції, які приїхали на його виклик, невідомі особи представились представниками TOB "Кей-Колект", пред`явили доручення і витяг з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Згідно з інформаційною довідкою від 14 червня 2019 року державний реєстратор Іванісік С. В. прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, загальною площею 73,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за TOB "Кей-Колект".
Рішення державного реєстратора прийнято на підставі договору відступлення права вимоги від 11 червня 2012 року № 2459-2460, договору іпотеки № 13060, укладеного 23 листопада 2006 року, вимоги про усунення порушень основного зобов`язання від 01 жовтня 2018 року № 733578/01, договору факторингу № 4, укладеного 11 червня 2012 року між ТОВ "Кей-Колект" та ПАТ"УкрСиббанк".
Позивач вважав, що вказане рішення державного реєстратора є незаконним, оскільки відповідно до документів, які передавалися державному реєстратору для вчинення реєстрації, не було долучено договір про добровільну передачу приміщення від власника ОСОБА_1 до іпотекодержателя TOB "Кей-Колект". Отже, іпотекодавець не давав своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателя.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсним рішення державного реєстратора Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області Іванісіка С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06 червня 2019 року, індексний номер 47231928, щодо реєстрації за ТОВ "Кей-Колект" права власності на нежитлове приміщення, загальною площею 73,9 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 ; витребувати із чужого незаконного володіння нежитлове приміщення, загальною площею 73,9 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 ; зобов`язати ТОВ "Кей-Колект" звільнити нежитлове приміщення, загальною площею 73,9 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 та передати його належному власнику.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог.
Встановивши факт невиконання позичальником грошових зобов`язань за кредитним договором, а також врахувавши положення договору іпотеки, якими передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, суди дійшли висновку, що іпотекодержатель має право на визнання права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Рішення про реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект" на предмет іпотеки відбулось з дотриманням вимог чинного законодавства України.
Сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку".
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 липня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували відсутність на момент виникнення кредитних правовідносин законодавчо встановленої можливості переходу права власності на предмет іпотеки за іпотечним застереженням без окремо укладеного договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Підпунктом 5.3.1 договору іпотеки передбачено наявність згоди іпотекодавця на добровільну передачу іпотечного майна у власність іпотекодержателя, оформленої договором про перехід права власності. За таких обставин суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 37 Закону України "Про іпотеку".
Також, на переконання заявника, суди не звернули увагу на те, що ТОВ "Кей-Колект" як іпотекодержатель не мало права звернення на предмет іпотеки внаслідок сплину строків позовної давності, оскільки термін повернення заборгованості за кредитним договором від 21 листопада 2006 року сплив 22 березня 2010 року, тому саме з 22 березня 2010 року у кредитора виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у січні 2021 року, ТОВ "Кей-Колект" заперечувало проти доводів ОСОБА_1, просило відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області цивільну справу № 607/15719/19.
Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
21 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 11081155000, за умовами якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 85 000,00 швейцарських франків, з терміном повернення до 20 листопада 2013 року.
На забезпечення зобов`язань за договором про надання кредиту № 11081155000 23 листопада 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" (іпотекодержателем) та ОСОБА_1 (Іпотекодавцем) було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку АКІБ "УкрСиббанк" належне йому приміщення, загальною площею 73,9 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 . Вартість предмета іпотеки 434 400,00 грн.
Договір іпотеки від 23 листопада 2006 року посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З. А. та зареєстровано у реєстрі за № 13061/137.
Згідно з пунктом 1.4 договору іпотеки від 23 листопада 2006 року у випадку невиконання іпотекодавцем положень договору про надання кредиту від 21 листопада 2006 року № 11081155000 іпотекодержатель має право отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами.
Відповідно до пункту 5.2 договору іпотеки від 23 листопада 2006 року задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється: шляхом добровільної передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя; шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Пунктом 5.3 договору іпотеки визначено, що добровільна передача предмета іпотеки у власність іпотекодержателя здійснюється в порядку, встановленому у підпункті 5.3.1.
Згідно з підпунктом 5.3.1 "Застереження про добровільну передачу" договору іпотеки від 23 листопада 2006 року сторони погодили, що у випадку невиконання (або часткового невиконання) іпотекодавцем своїх зобов`язань перед іпотекодержателем за кредитним договором та/або за цим договором іпотеки предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя. Зазначена згода сторін оформляється договором про перехід права власності, що набуває чинності з моменту, зазначеного в підпункті 5.3.3.
Підпунктом 5.3.3 договору іпотеки визначено, що у випадку невиконання (або часткового невиконання) іпотекодавцем своїх зобов`язань перед іпотекодержателем за кредитним договором та/або за цим договором іпотеки іпотекодержатель звертається до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису на цьому договорі і направляє повідомлення про перехід права власності та застосування застереження про добровільну передачу предмета іпотеки іпотекодержателю. З моменту відправлення повідомлення та здійснення виконавчого напису іпотекодержатель набуває право власності на предмет іпотеки, а предмет іпотеки вважається переданим іпотекодержателю.
У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором про надання кредиту № 11081155000 у ОСОБА_1 утворилася заборгованість.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 березня 2010 року у цивільній справі №2-684/10 стягнуто із ОСОБА_1 на користь АКІБ "УкрСиббанк" 569 799,27 грн заборгованості за договором про надання кредиту від 21 листопада 2006 року № 11081155000.
11 червня 2012 року між правонаступником АКІБ "УкрСиббанк" ПАТ"УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладено договір факторингу № 4 та договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, відповідно до яких та згідно з актом приймання-передачі документації від 12 грудня 2012 року від ПАТ "УкрСиббанк" до ТОВ "Кей-Колект" перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором про надання кредиту від 21 листопада 2006 року № 11081155000 та договором іпотеки від 23 листопада 2006 року.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 14 червня 2019 року у формі витягу за № 170519785, вбачається, що 06 червня 2019 року державним реєстратором Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області Іванісіком С. В. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47231928, яким зареєстровано за ТОВ "Кей-Колект" право приватної власності на нежитлове приміщення, загальною площею 73,9 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Суди встановили, що 01 жовтня 2018 року ТОВ "Кей-Колект" направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень основного зобов`язання за № 733578/01, у якій його повідомлено про необхідність погасити заборгованість у розмірі 2 879 015,39 грн, а у випадку невиконання вимоги протягом тридцятиденного строку ТОВ "Кей-Колект" має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
Вказана вимога отримана ОСОБА_1, що підтвержується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (довідка за формою від 30 жовтня 2018 року № 119) (а. с. 70).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник визначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17 (провадження № 14-486цс18) та постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №201/13602/16 (провадження № 61-33028св18), від 25 червня 2019 року у справі № 911/1418/17, від 15 січня 2020 року у справі № 914/261/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 916/2259/18, від 30 вересня 2020 року у справі №922/3667/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах вимог касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Оскільки іпотечний договір між сторонами було укладено 23 листопада 2006 року, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України "Про іпотеку" в редакції від 12 травня 2006 року.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України "Про іпотеку").
Згідно із частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Стаття 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачала, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Отже, одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку".
З внесенням змін до цієї норми Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (далі - Закон № 800-VI) статтею 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Стаття 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати, в тому числі передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України "Про іпотеку" зазначеною нормою передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, в тому числі передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з частиною другою статті 18 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Згідно з пунктом 61 Порядку (у редакції, чинній на час прийняття рішення про державну реєстрацію) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Судами попередніх інстанцій правильно установлено, що умовами договору іпотеки сторони передбачили можливість позасудового урегулювання питання звернення стягнення на предмет іпотеки.
Так, за змістом пунктів 1.4 та 5.2 договору іпотеки від 23 листопада 2006 року передбачено, що у випадку невиконання іпотекодавцем положень договору про надання кредиту від 21 листопада 2006 року № 11081155000 іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом: добровільної передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя; звернення стягнення на предмет іпотеки.
В оцінці доводів сторін щодо наявності/відсутності застереження про добровільну передачу предмета іпотеки іпотекодержателю колегія суддів враховує зміст підпункту 5.3.1 договору іпотеки, яким згода сторін (щодо добровільної передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя) оформляється договором про перехід права власності.
Водночас відповідно до пункту 5.3 договору іпотеки добровільна передача предмета іпотеки у власність іпотекодержателя здійснюється в порядку, встановленому у підпункті 5.3.1 ("Застереження про добровільну передачу"), яким, в свою чергу, передбачено, що у випадку невиконання (або часткового невиконання) іпотекодавцем своїх зобов`язань перед іпотекодержателем за кредитним договором та/або за цим договором іпотеки предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя. Зазначена згода сторін оформляється договором про перехід права власності, що набуває чинності з моменту, зазначеного в підпункті 5.3.3.
Підпунктом 5.3.3 договору іпотеки визначено, що у випадку невиконання (або часткового невиконання) іпотекодавцем своїх зобов`язань перед іпотекодержателем за кредитним договором та/або за цим договором іпотеки, іпотекодержатель звертається до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису на цьому договорі і направляє повідомлення про перехід права власності та застосування застереження про добровільну передачу предмета іпотеки іпотекодержателю. З моменту відправлення повідомлення та здійснення виконавчого напису іпотекодержатель набуває права власності на предмет іпотеки, а предмет іпотеки вважається переданим іпотекодержателю.
Крім того, за змістом вимоги ТОВ "Кей-Колект" про усунення порушень основного зобов`язання за № 733578/01, направленої 01 жовтня 2018 року на адресу ОСОБА_1, останнього повідомлено про необхідність погасити заборгованість у розмірі 2 879 015,39 грн, а у випадку невиконання вимоги протягом тридцятиденного строку, ТОВ "Кей-Колект" має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
Тобто сам іпотекодержатель вирішив надати перевагу зверненню стягнення на загальних умовах відповідно до Закону України "Про іпотеку", а не за договором іпотеки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17 сформульовано правову позицію щодо аналогічних правовідносин, відповідно до якої, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений статтею 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору), ненадання такого договору нотаріусу та залишення без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за банком права власності на спірну квартиру, не можна вважати законними.
За подібних обставин у справі, яка переглядається у порядку касаційного провадження, та за наявності у договорі іпотеки умови про письмове повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2020 року у справі № 303/4230/18 (провадження № 61-22266св19) зробив правовий висновок про те, що, укладаючи у 2006 році іпотечний договір, позивач не узгоджував з іпотекодержателем умови щодо автоматичного звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття ним права власності у порядку реєстрації такого права державним реєстратором - нотаріусом, а значить, таку згоду він не надав, а надав лише згоду на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному статтею 37 Закону України "Про іпотеку", тобто в порядку укладення окремого договору про задоволення таких вимог, який і міг бути єдиною підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2020 року у справі № 303/4230/18 зазначив, що чинна на момент укладення іпотечного договору редакція статті 37 Закону України "Про іпотеку" (2006 року) передбачала необхідність укладення окремого договору з цього приводу, чого зроблено не було. Відповідні зміни до статті 37 Закону України "Про іпотеку", якими передбачалася можливість реєстрації права власності за іпотекодержателем на підставі самого іпотечного застереження, внесені 25 грудня 2008 року, а отже, не поширюються на правовідносини, які виникли між сторонами.
Установлено, що під час відчуження спірного нежитлового приміщення договору про його добровільну передачу у власність ТОВ "Кей-Колект" укладено не було, а ОСОБА_1 як іпотекодавець не надавав своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.
За таких обставин у справі, яка переглядається у порядку касаційного провадження, апеляційний суд не надав належної правової оцінки відповідним доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Передчасне вирішення позову в частині вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень унеможливлює розгляд по суті питання обґрунтованості інших позовних вимог - про витребування майна із чужого незаконного володіння та зобов`язання вчинити дії, фактичні обставини щодо яких судами не встановлювались, а відповідна оцінка доказам не надавалась.
Вирішення спору у цій справі пов`язане з розглядом кожної позовної вимоги.
Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити у справі остаточне рішення, оскільки відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі надавати оцінку чи переоцінювати докази у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року). Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.