Постанова
Іменем України
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 442/3046/20
провадження № 61-9771св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник заінтересована особа
- -
акціонерне товариство "Універсал Банк", Дрогобицька міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дрогобицької міської ради на постанову Львівського апеляційного суду від 25 березня 2021 року в складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У травні 2020 року публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Універсал Банк", яке змінило найменування на акціонерне товариство (далі - АТ) "Універсал Банк" звернулось до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.
Заява мотивована тим, що 22 серпня 2007 року між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір№ 32/33/308, за яким останній отримав кредит у сумі 250 000,00 доларів США зі сплатою 11,95 % річних, зі строком повернення - до 21 серпня 2037 року.
Для забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, 23 серпня 2007 року між банком та позичальником укладено договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку будинок АДРЕСА_1 .
31 жовтня 2011 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області винесено рішення в справі № 2-1836/11 про стягнення солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 боргу за кредитним договором у сумі 270 488,23 доларів США, що еквівалентно 2 156 737,90 грн. Заборгованість на час подання заяви не погашена.
Під час примусового виконання судового рішення із постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 26 вересня 2012 року заявник дізнався, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
16 жовтня 2012 року ПАТ "Універсал Банк" звернувся до Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори із претензією до спадкоємців ОСОБА_1 . Листом від 08 листопада 2012 рокунотаріальна контора повідомила банк про заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_1 . Осіб, які б прийняли спадщину - не встановлено.
26 вересня 2013 року банк звернувся до Дрогобицької міської ради із листом, у якому просив останню подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Однак, такі дії не були вчинені органом місцевого самоврядування.
Заявник просив: визнати спадщину ОСОБА_1, яка складається із права власності на будинок АДРЕСА_1 загальною площею 360,3 кв. м, житловою – 135,0 кв. м, розташований на АДРЕСА_1, відумерлою; передати у власність територіальної громади м. Дрогобича в особі Дрогобицької міської ради відумерлу спадщину ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 вересня 2020 року у задоволенні заяви ПАТ "Універсал Банк" про визнання спадщини відумерлою відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звертатися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, може виключно орган місцевого самоврядування, а в даному випадку - Дрогобицька міська рада. З такою заявою остання не зверталася, а банк в примусовому порядку просить визнати спадщину відумерлою та передати її у власність територіальної громади м. Дрогобича.
Постановою Львівського апеляційного суду від 25 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Універсал Банк" задоволено.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення заяви АТ "Універсал Банк".
Визнано спадщину ОСОБА_1, яка складається із права власності на будинок АДРЕСА_1 загальною площею 360,3 кв. м, житловою – 135,0 кв. м, розташований на АДРЕСА_1, відумерлою.
Передано у власність територіальної громади м. Дрогобича в особі Дрогобицької міської ради відумерлу спадщину ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме, будинок АДРЕСА_1 загальною площею 360,3 кв. м, житловою – 135,0 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 .
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що АТ "Універсал Банк" є кредитором померлого ОСОБА_1 на суму 270 488,23 доларів США. Спадкоємці, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_1 - відсутні. Територіальна громада за місцем відкриття спадщини в особі Дрогобицької міської ради з 2013 року не подала заяву про визнання спадщини відумерлою. Враховуючи право банку як кредитора спадкодавця звернутися із заявою про визнання спадщини відумерлою після спливу одного року з часу відкриття спадщини, вимоги заявника про визнання спадщини відумерлою є законними та обґрунтованими, у зв`язку із чим заява підлягала задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Дрогобицької міської ради на постанову Львівського апеляційного суду від 25 березня 2021 року.
У касаційній скарзі Дрогобицька міська рада просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 вересня 2020 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 17 червня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Дрогобицької міської ради на постанову Львівського апеляційного суду від 25 березня 2021 року.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 2о-55/2008, від 09 січня 2021 року у справі № 367/7110/14-ц, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18.
Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
У встановлений ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року строк відзив на касаційну скаргу Дрогобицької міської ради до суду не надходив.
Фактичні обставини, встановлені апеляційним судом
22 серпня 2007 року між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір№ 32/33/308, за яким останній отримав кредит у сумі 250 000,00 доларів США зі сплатою 11,95 % річних, зі строком повернення - до 21 серпня 2037 року.
Для забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, 23 серпня 2007 року між банком та позичальником укладено договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку будинок АДРЕСА_1 .
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31 жовтня 2011 року в справі № 2-1836/11 стягнено із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором № 32/33/308 від 22 серпня 2007 року у сумі 270 488,23 доларів США, що еквівалентно 2 156 737,90 грн; вирішено питання розподілу судових витрат.
Вказана заборгованість на час розгляду цієї справи апеляційним судом не була погашена.
26 вересня 2012 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Кушнір С. Т. Винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-18362011, виданого Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, про стягнення солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором № 32/33/308 від 22 серпня 2007 року у сумі 270 488,23 доларів США, що еквівалентно 2 156 737,90 грн і 1 820,00 грн судових витрат.
Виконавче провадження закінчено у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 боржника ОСОБА_1
16 жовтня 2012 року ПАТ "Універсал Банк" як кредитор ОСОБА_1, звернувся до Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори із претензією до спадкоємців померлого.
Листом від 08 листопада 2012року Перша Дрогобицька державна нотаріальна контора повідомила банк про заведення 14 червня 2012 року спадкової справи № 257/2012 після смерті ОСОБА_1 . У цьому листі було зазначено, що: діти ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали заяви про відмову від прийняття спадщини; колишня дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_6 04 жовтня 2012 року подала заяву про те, що спадкове майно є особистою власністю ОСОБА_1 .
Інших осіб, які б прийняли спадщину - не встановлено.
26 вересня 2013 року банк звернувся до Дрогобицької міської ради із листом, у якому просив останню подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Дрогобицька міська рада листом від 01 листопада 2013 року повідомила, що із такою заявою до суду вона не зверталася, оскільки нею вчиняються дії із встановлення усіх можливих спадкоємців ОСОБА_7 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Дрогобицької міської ради не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У частині першій статті 2 ЦПК України зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення - власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та/або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.
Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.
Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов`язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 19 листопада 2019 року у справі № 199/353/17-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 644/3546/17, від 08 листопада 2021 року в справі № 646/6443/18.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Ураховуючи відсутність спадкоємців після смерті ОСОБА_1, а також ураховуючи право кредитора спадкодавця звернутися із заявою про визнання спадщини відумерлою після спливу одного року з часу відкриття спадщини, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги заявника про визнання спадщини відумерлою є законними та обґрунтованими, у зв`язку із чим заява підлягає задоволенню.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини
У частині першій статті 1269 ЦК України зазначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
За частиною четвертою статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
У статтях 12, 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Доказів наявності спадкоємців ОСОБА_1, які б прийняли його спадщину, сторонами у судах першої та апеляційної інстанцій надано не було.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Ураховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції, оцінивши належним чином надані докази та встановивши фактичні обставини у справі, обґрунтовано задовольнив заяву АТ "Універсал Банк".
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від: 04 липня 2018 року в справі № 2о-55/2008 та від 09 січня 2020 року в справі № 367/7110/14-ц, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази
з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Так, у справі № 2о-55/2008 установлено наявність спадкоємця, який прийняв спадщину після смерті відповідної особи-спадкодавця, а тому апеляційним судом, з яким погодився і Верховний Суд, обґрунтовано відмовлено у визнанні спадщини відумерлою.
У справах № 367/7110/14 та № 320/3072/18 предметами спору були вимоги про поділ майна подружжя.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, що переглядається, не врахував висновки щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України" (CASE "PONOMARYOV v. UKRAINE"), рішення від 03 квітня 2008 року).
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення в цій справі.