Постанова
Іменем України
14 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 520/6824/18
провадження № 61-7468св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3 ;
третя особа - ОСОБА_4 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 01 квітня 2019 року у складі судді Петрюченко М. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 березня 2020 року у складі колегії суддів: Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про відшкодування збитків, завданих витребуванням майна.
Позовна заява мотивована тим, що 28 серпня 2012 року вона уклала з ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_2 попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурьяновою Л. Г. та зареєстрований в реєстрі за 3185, у якому сторони зобов`язалися у майбутньому укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 у встановленій законом формі та на умовах, визначених договором.
21 вересня 2012 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурьяновою Л. Г. та зареєстровано в реєстрі за № 3452. Договір купівлі-продажу квартири вчинено за письмовою згодою чоловіка продавця, ОСОБА_3 . Право власності на вказану квартиру зареєстровано за нею 01 жовтня 2012 року в державному реєстрі прав власності за реєстраційним номером 37540437.
Зазначала, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 2014 року у справі № 522/2872/13ц за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 у неї витребувано 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 та вселено позивачів у вказану квартиру. Вказане судове рішення судами апеляційної та касаційної інстанцій залишено без змін. При розгляді вказаної справи судами було встановлено, що 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 було відчужено ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 19 грудня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, на користь ОСОБА_4, в подальшому ОСОБА_4 продав квартиру ОСОБА_2 на підставі договору купівлі продажу від 24 січня 2004 року, яка на підставі договору купівлі-продажу від 21 вересня 2012 року відчужила квартиру на користь ОСОБА_1 .
Також вказувала, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2011 року, яке набрало законної сили, у справі № 2-2779/11 у задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_7, ОСОБА_6, треті особи - ОСОБА_10, ОСОБА_4, про визнання права власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 відмовлено. При розгляді вказаної справи встановлено, що 1/3 частина вказаної квартири була передана ОСОБА_9 на підставі постанови державного виконавця державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції в м. Одесі А/В-11/454 від 21 листопада 2002 року, а на 2/3 частини квартири за ОСОБА_9 було визнано право власності на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2003 року, яке в подальшому ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03 листопада 2005 року було скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи в задоволенні позову ОСОБА_9 було відмовлено.
Зазначала, що оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були учасниками цивільної справи за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання права власності на 2/3 частини спірної квартири, у задоволенні якого ОСОБА_9 було відмовлено, то на час укладання попереднього договору від 28 серпня 2012 року та договору купівлі-продажу квартири від 21 вересня 2012 року відповідачам було відомо, що вони не мають право на відчуження спірної квартири в цілому, оскільки власниками 2/3 частин квартири є ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .
Вказувала, що в подальшому вимушена була викупити у ОСОБА_7 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Діями ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під час продажу спірної квартири їй були нанесені матеріальні збитки, які відповідачі мають їй відшкодувати. Оскільки за договором купівлі-продажу квартири в цілому неї було сплачено 658 623,20 грн, що за курсом Національного банку України на день посвідчення договору еквівалентно 82 400 дол. США, то розмір 2/3 частини квартири, які не мали права відчужувати відповідачі, складає 54 933,33 дол. США, тому сума матеріального відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідачів, складає 1 436 451,73 грн у гривневому еквіваленті на час подання позову.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь 1 436 451,73 грн у відшкодування матеріальної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 01 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 436 451,73 грн у відшкодування матеріальної шкоди.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час укладення 28 серпня 2012 року між ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_2, та ОСОБА_1 попереднього договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та під час укладення договору купівлі-продажу цієї квартири 21 вересня 2012 року, відповідачам було відомо, що вони не мають право на відчуження спірної квартири в цілому, оскільки власниками 2/3 частин спірної квартири були ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Вказаними діями відповідачів під час продажу квартири в цілому позивачу були нанесені матеріальні збитки, які відповідачі зобов`язані відшкодувати позивачу. Оскільки за договором купівлі-продажу квартири в цілому ОСОБА_1 було сплачено 658 623,20 грн, що за курсом Національного банку України на день посвідчення договору еквівалентно 82 400 дол. США, то розмір 2/3 частини квартири, які не мали права відчужувати відповідачі, складає 54 933,33 дол. США. Отже, сума матеріального відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача, складає 1 436 451,73 грн у гривневому еквіваленті на час подання позову.
Також суд вважав, що позивачем не пропущено строк позовної давності, перебіг якої починається з 21 жовтня 2015 року - дати постановлення ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Приморського районного суду від 04 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2015 року у справі про витребування у ОСОБА_1 2/3 частини спірної квартири залишено без змін.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 25 березня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_11 залишено без задоволення.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 01 квітня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову та зазначив, що судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права при визначенні розміру збитків, завданих витребуванням майна, які підлягають відшкодуванню на користь позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 01 квітня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 березня 2020 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, постановах Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 369/1850/18, від 28 травня 2020 року у справі № 332/1766/17, від 22 травня 2019 року у справі № 711/10437/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 206/1193/16, від 11 листопада 2019 року у справі № 335/7363/15 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 520/6824/18 із Іллічівського міського суду Одеської області.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 липня 2021 року зупинено виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 01 квітня 2019 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про наявність правових підстав для задоволення розову, безпідставно не застосували строк позовної давності, про яку заявлено відповідачами, та не врахували, що рішення Приморського районного суду від 04 березня 2014 року у справі № 522/12872/13ц, яким у ОСОБА_1 витребувано майно і спричинено збитки, набрало законної сили 21 травня 2015 року, отже, право на відшкодування збитків виникло у позивача з моменту набрання законної сили вказаним судовим рішенням. Позов у цій справі пред`явлено позивачем лише 04 червня 2018 року, тобто зі спливом позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України.
Також судами не враховано, що визначений у договорі купівлі-продажу спірної квартири від 21 вересня 2012 року еквівалент ціни об`єкту нерухомого майна в доларах США не має правового значення, оскільки усі розрахунки між сторонами цього договору були здійснені у гривнях до укладання договору, тому позивач, за відсутності підстав пропуску строку позовної давності, мала право на відшкодування лише тих збитків, які настали на момент витребування майна із незаконного володіння покупця, а саме 2/3 частин спірної квартири у розмірі 439 082,13 грн, які вона здійснила на користь продавця за придбання майна, яке в подальшому було у неї витребувано.
Апеляційний суд у мотивувальній частині оскаржуваної постанови дійшов суперечливих висновків про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та розміру відшкодування збитків, проте у резолютивній частині постанови залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що 28 серпня 2012 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_2, попередній договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурьяновою Л. Г. та зареєстрований в реєстрі за 3185, відповідно до якого сторони зобов`язалися у майбутньому укласти договір купівлі-продажу квартира АДРЕСА_1 у встановлений законом формі та на умовах, визначених договором (а. с.11-12).
21 вересня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1, уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурьяновою Л. Г. та зареєстровано в реєстрі за № 3452 (а. с.13-14, т.1).
Згідно пункту 2 договору купівлі-продажу від 21 вересня 2012 року, продаж квартири здійснено за 658 623 грн, що за курсом Національного банку України на день посвідчення договору еквівалентно 82 400 дол. США.
Відповідно до пункту 4.3. договору купівлі-продажу від 21 вересня 2012 року, цей договір вчинено за письмовою згодою чоловіка продавця, ОСОБА_3 .
Право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано 01 жовтня 2012 року КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" за реєстраційним номером 37540437, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 01 жовтня 2012 року № 35678661 (а. с. 15, т. 1).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2011 року, яке набрало законної сили, у справі № 2-2779/11 у задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_7, ОСОБА_6, треті особи - ОСОБА_10, ОСОБА_4, про визнання права власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 відмовлено (а. с. 20, 21 т. 1 ).
При розгляді вказаної справи судом встановлено, що 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 було відчужено ОСОБА_12 на підставі договору купівлі-продажу від 19 грудня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, на користь ОСОБА_4, в подальшому ОСОБА_4 продав квартиру ОСОБА_2 на підставі договору купівлі продажу від 24 січня 2004 року, яка на підставі договору купівлі-продажу від 21 вересня 2012 року відчужила квартиру на користь ОСОБА_1 .
Також у рішенні Київського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2011 року вказано, що 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 передана ОСОБА_9 на підставі постанови державного виконавця державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції в м. Одесі А/В-11/454 від 21 листопада 2002 року.
Крім того, із рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2011 року убачається, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2003 року визнано за ОСОБА_9 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1, яке в подальшому ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03 листопада 2005 року було скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи в задоволенні позову ОСОБА_9 було відмовлено.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2015 року у справі № 522/2872/13ц, позов ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та вселення задоволено. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6, ОСОБА_7 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 та вселено позивачів у вказану квартиру (а. с. 16-17, 18-19, т . 1).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Приморського районного суду від 04 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2015 року залишено без змін (а. с. 22-23, т. 1).
Із договору купівлі-продажу від 14 травня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М., убачається що ОСОБА_1 викупила у ОСОБА_7 належні йому на праві власності 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 (а. с. 24-25, т. 1).