Постанова
Іменем України
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 182/5958/17
провадження № 61-6890св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Прудський Дмитро Леонідович,
заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2020 року у складі судді Багрової А. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на постанову державного виконавця Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Державний виконавець) Прудського Д. Л. про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, заінтересована особа - ОСОБА_2, посилаючись на те, що рішенням Нікопольського міськрайонного суду від 15 січня 2019 року у справі №182/5958/17 було задоволено позов ОСОБА_2 до неї та стягнуто з неї на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 24 жовтня 2017 року до досягнення дитиною повноліття. На виконання вказаного рішення суду було видано виконавчий лист. 13 серпня 2019 року Державний виконавець Прудський Д. Л. відкрив виконавче провадження ВП № 59789657. 27 квітня 2020 року Державний виконавець Прудський Д. Л. виніс постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Підставою для винесення зазначеної постанови стала нарахована Державним виконавцем заборгованість зі сплати аліментів, яка перевищує суму відповідних платежів за шість місяців. Однак розрахована Державним виконавцем сума заборгованості є необґрунтованою, оскільки матеріали виконавчого провадження не містять жодного запиту до органів податкової служби для встановлення розміру її доходів чи до органів місцевого самоврядування - щодо розміру середнього заробітку в місті Нікополі. Вона не ухилялася від сплати аліментів та не вчиняла дій, які б унеможливлювали чи ускладнювали виконання судового рішення, сплачувала аліменти на рахунок колишнього чоловіка і він їх отримував. Також вона повідомляла Державного виконавця про те, що з 21 вересня 2019 року перебувала за межами України, сплачувала аліменти шляхом перерахування коштів на особисту карту сина через систему міжнародних грошових переказів Western Union. У зв`язку з пандемією коронавірусу вона втратила роботу в Польщі і була вимушена повернутися до України. 03 вересня 2020 року вона хотіла виїхати на роботу в Польщу, але їй було відмовлено в перетині кордону, так як постановою Державного виконавця було накладено обмеження виїзду за межі України. Про наявність такого обмеження вона не знала, постанова до неї не надходила, в матеріалах виконавчого провадження відсутні докази її направлення. Встановлене постановою Державного виконавця обмеження у праві виїзду за межі України порушує її право на працю, унеможливлює покращення її платоспроможності та сплату аліментів. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати неправомірною постанову Державного виконавця Прудського Д. Л. від 27 квітня 2020 року у виконавчому провадженні ВП № 59789657 про встановлення їй тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України та зобов`язати Державного виконавця скасувати вказану постанову.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірною постанову Державного виконавця Прудського Д. Л. від 27 квітня 2020 року у виконавчому провадженні ВП № 59789657 про встановлення ОСОБА_1 тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Зобов`язано Державного виконавця поновити порушене право ОСОБА_1 на виїзд за межі України та скасувати постанову від 27 квітня 2020 року у виконавчому провадженні ВП № 59789657.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, та має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення. Встановлене ОСОБА_1 тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ґрунтується на законі та переслідує легітимну мету поновити права стягувача на отримання аліментів, але таке обмеження не знаходиться в справедливому балансі між правами людини (в даному випадку ОСОБА_1 ) та публічним інтересом, не є пропорційним меті його застосування з урахуванням індивідуальної ситуації, яка склалася у ОСОБА_1, так як: заборгованість за аліментами розрахована Державним виконавцем, починаючи з жовтня 2017 року по липень 2019 року та на час відкриття виконавчого провадження вже склала 49 136,01 грн через тривалість розгляду в суді справи про стягнення аліментів; ОСОБА_1 не має роботи та будь-яких інших доходів, крім тих, які вона отримала, працюючи в Польщі до початку карантину та з жовтня 2019 року по квітень 2020 року; під час розгляду справи судом не встановлено, що ОСОБА_1 вчиняла будь-які свідомі дії або бездіяльність, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні; ОСОБА_1 не мала реальної можливості виконати свої зобов`язання в повному обсязі через відсутність роботи та майна, а також у зв`язку з карантинними заходами, пов`язаними з розповсюдженням COVID-19; порушується право ОСОБА_1 на працю та належне матеріальне забезпечення себе та дитини в умовах постійного безробіття в Україні, в тому числі через карантинні обмеження. Тому потреба в тимчасовому обмеженні у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 відсутня. Під час винесення оскаржуваної постанови Державний виконавець не з`ясував обставин ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням суду, а також не надав до суду належних і допустимих доказів на підтвердження умисного ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду і не довів, що вона вчиняла будь-які дії, спрямовані на ухилення від сплати боргу за виконавчим документом. Сам факт відкриття виконавчого провадження, вчинення державним виконавцем певних дій щодо його виконання і наявність заборгованості, за відсутності належних допустимих, достовірних та достатніх доказів ухилення боржника від виконання рішення суду, не свідчать про необхідність тимчасового обмеження конституційних прав боржника. Крім цього, судом не встановлено будь-яких вагомих обставин, які б свідчили про те, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України сприятиме виконанню судового рішення.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Нікопольський ВДВС) залишено без задоволення, а ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2020 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 умисно ухиляється від виконання судового рішення, як того вимагають правила частини другої статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" та пункт 18 частини третьої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, в матеріалах справи наявні заяви стягувача ОСОБА_2 про отримання ним аліментів від ОСОБА_1 з часу відкриття виконавчого провадження, а також розпорядження про надходження грошових коштів на рахунки з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа та їх перерахування на користь ОСОБА_2 . Тому висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
16 квітня 2021 року Нікопольський ВДВС подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що, висновки суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, суперечать правовим висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року у справі № 2-3619-2007 (провадження № 61-22862св19), а також суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили у повному обсязі доказів і не звернули уваги на те, що на час встановлення ОСОБА_1 тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України вона не виконувала рішення Нікопольського міськрайонного суду від 15 січня 2019 року у справі №182/5958/17 про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку з відсутністю інформації про заробіток боржника Державним виконавцем Прудським Д. Л. складено розрахунок заборгованості з урахуванням середньої заробітної плати по місту Нікополю Дніпропетровської області, згідно з яким заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 01 квітня 2020 року складала 62 251,26 грн, з яких 12 271,50 грн - заборгованість, яка утворилася з дня відкриття виконавчого провадження, що перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці. Тому Державний виконавець мав підстави для застосування частини дев`ятої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження". Боржник не оскаржувала вказаний розрахунок заборгованості і не надала доказів, які б підтверджували розмір заробітку (доходу), який вона отримала за кордоном. Пославшись на те, що протягом 11 місяців ОСОБА_1 працювала в Польщі, суди також не врахували, що заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів є значно більшою, так як середня заробітна плата в Польщі вища ніж в місті Нікополі Дніпропетровської області. Крім того, в оскаржуваних судових рішеннях не зазначено норм Закону України "Про виконавче провадження", які були порушені Державним виконавцем при встановленні боржнику тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
02 грудня 2021 року справа № 182/5958/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.
За змістом пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (стаття 451 ЦПК України).
Судами встановлено, що 12 серпня 2019 року Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області було видано виконавчий лист №182/5958/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частина усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 24 жовтня 2017 року до досягнення дитиною повноліття.
За заявою ОСОБА_2 постановою Державного виконавця Прудського Д. Л. від 13 серпня 2019 року відкрито виконавче провадження ВП № 59789657 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа.
13 серпня 2019 року Державним виконавцем Прудським Д. Л. складено розрахунок, згідно з яким заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів за період з жовтня 2017 року по липень 2019 року становила 49 136,01 грн.
З пояснень учасників справи та матеріалів виконавчого провадження судами встановлено, що боржник ОСОБА_1 у вересні 2019 року виїхала на роботу до Польщі, сплачувала аліменти на дитину в жовтні, листопаді, грудні 2019 року в розмірі по 2 000 грн, 04 березня 2020 року - 1 500 грн та 1 940 грн, 26 березня 2020 року - 1 500 грн.
За відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 02 вересня 2020 року в 3 кварталі 2019 року (на час відкриття виконавчого провадження) ОСОБА_1 отримувала офіційні доходи лише з 15 липня 2019 року по 30 серпня 2019 року в розмірі 6 531 грн. Інформації про доходи ОСОБА_1 у 2020 році не вказано.
04 березня 2020 року Державним виконавцем Прудським Д. Л. складено розрахунок, згідно з яким станом на 04 березня 2020 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів з часу відкриття виконавчого провадження становить 10 448,75 грн, а загальна заборгованість - 60 428,51 грн.
27 квітня 2020 року Державним виконавцем Прудським Д. Л. винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Судами також встановлено, що за розрахунком заборгованості, складеним 21 вересня 2020 року Державним виконавцем Прудським Д. Л., ОСОБА_1 сплатила аліменти на дитину у травні 2020 року в розмірі 3 000 грн, червні 2020 року - 3 350 грн, липні 2020 року - 3 000 грн, серпні 2020 року - 4 200 грн, вересні 2020 року - 3 300 грн. Загальна заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 21 вересня 2020 року складає 47 402,19 грн, а заборгованість з часу відкриття виконавчого провадження - 7 206,97 грн.
Згідно з розпорядженням Державного виконавця Прудського Д. Л. від 09 жовтня 2020 року № 59789657 грошові кошти в сумі 3 300 грн, що надійшли 06 жовтня 2020 року на рахунок з обліку депозитних сум перераховано в рахунок стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Тривале невиконання рішень, постановлених національними судами є системною проблемою України, яка констатована у декількох рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
ЄСПЛ в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення ЄСПЛ у справі "Піалопулос та інші проти Греції").
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частинами третьою, восьмою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Статтею 195 Сімейного кодексу України передбачено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі (пункт 1 частини дев`ятої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження").
Згідно з частиною четвертою статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Відповідно до абзацу другого пункту 1 розділу XIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5), за наявності обставин, передбачених абзацом першим або шостим частини дев`ятої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України особи знімається у разі винесення виконавцем постанови про: закінчення виконавчого провадження на підставі пунктів 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження"; скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України - у разі погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів у повному обсязі (пункт 4 розділу XIII Інструкції № 512/5).