Постанова
Іменем України
14 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 461/5735/20
провадження № 61-14217св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2,
третя особа - Перша Львівська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 22 липня 2021 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Перша Львівська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, скасування державної реєстрації та рішення про державну реєстрацію, визнання права власності.
В обґрунтування позову вказала, що вона є спадкоємцем свого померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка - ОСОБА_3, якому належала 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира) (1/5 частина - у порядку спадкування після смерті його матері - ОСОБА_4, 1/5 частина - на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 19 січня 1995 року, 1/10 частина - у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 (фактично прийняв спадщину, проте не оформив її).
Звернувшись до нотаріуса з метою оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3, вона дізналась, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 травня 2019 року брату її покійного чоловіка - ОСОБА_2 визначено додатковий тримісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . За її апеляційною скаргою вказане судове рішення було скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено. Однак Першою Львівською державною нотаріальною конторою 09 липня 2019 року відповідачу було видане свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 на 1/10 частину спірної квартири.
За таких обставин видане відповідачу свідоцтво про право на спадщину позбавляє її права на оформлення у власність 1/10 частини спірної квартири та є незаконним.
Враховуючи зазначене та з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила суд: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 . Першою львівською державною нотаріальною конторою 09 липня 2019 року за реєстровим номером 5-311 на 1/10 частку квартири АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/10 частку спірної квартири (номер запису про право власності: 32315766); скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень ОСОБА_2 на 1/10 частку спірної квартири (індексний номер 47694170 від 09 липня 2019 року); визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/10 частку спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не входить в число спадкоємців померлої ОСОБА_4, а тому її права видачою вказаного свідоцтва відповідачу не порушено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 22 липня 2021 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 . Першою Львівською державною нотаріальною конторою 09 липня 2019 року за реєстровим номером 5-311 на 1/10 частку квартири АДРЕСА_1 .
Скасовано державну реєстрацію права власності та рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень ОСОБА_2 на 1/10 частку спірної квартири.
У задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/10 частку цієї квартири в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка, ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено.
Вирішуючи спір у ці справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що правова підстава для видачі оспорюваного свідоцтва відпала, а позивач є спадкоємицею майна померлого чоловіка ОСОБА_3, який, у свою чергу, успадкував майно після смерті своєї матері ОСОБА_4, і наявність такого свідоцтва перешкоджає позивачу завершити оформлення її спадкових прав.
Установивши, що на підставі оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 відчужив частину спірної квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які не були залучені до участі у розгляді справи, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на майно в порядку спадкування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У серпні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на судове рішення апеляційної інстанції, у якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 183/5312/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не входить в число спадкоємців померлої ОСОБА_4, а тому її права видачою спірного свідоцтва відповідачу не порушено. Крім того, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 1301 ЦК України, якою прямо вказано на підставу для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину - відсутність права спадкування у особи, на ім`я якої було видано свідоцтво.
Установивши обставини відчуження відповідачем частини спірної квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції у порушення процесуальних норм не залучив цих осіб до участі у розгляді справи.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 21 жовтня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 01 липня 1989 року позивач ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 (матір чоловіка позивача ОСОБА_3 ), після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої увійшла 1/5 частина квартири АДРЕСА_1 .
02 квітня 2013 року ОСОБА_3 як спадкоємець першої черги за законом звернувся до Першої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Після смерті ОСОБА_3 позивач звернулась до Першої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
03 липня 2019 року державним нотаріусом Першої львівської державної нотаріальної контори Кутельмах О. Ф. позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 .
Спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 (зазначена частина квартири належала спадкодавцю: 1/5 частка- на підставі свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 19 січня 1995 року; 1/5 частка - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 квітня 2003 року; 1/10 частка квартири, яка належала ОСОБА_4 на підставі вищезазначеного свідоцтва про право власності на квартиру, спадкоємцем якої був її син ОСОБА_3, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав).
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 травня 2019 року у справі № 465/7397/18 за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради, третя особа: Перша Львівська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 визначено додатковий тримісячний строк з моменту набрання цим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 30 червня 2020 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 скасовано рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 травня 2019 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
09 липня 2019 року Першою Львівською державною нотаріальною конторою Гошку Я. С. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на частину спадкового майна після смерті матері, а саме: 1/10 частку квартири АДРЕСА_1 .
27 листопада 2020 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 набули у власність по 1/20 частки у квартири АДРЕСА_1 на підставі договорів дарування, укладених між ними та ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Згідно із частинами першою та третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто (частини перша-друга статті 1269 ЦК України).
Відповідно до статті 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
При цьому, свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Установивши, що ОСОБА_2 пропустив визначений статтею 1270 ЦК України строк для прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4, а отже не мав права на оформлення у власність 1/10 частини спірної квартири, яка за життя належала останній та була успадкована її сином ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсним виданого відповідачу свідоцтва про право на спадщину за законом.
При цьому суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що ОСОБА_2 є таким, що не прийняв спадщину після своєї матері у визначений законом спосіб і строк.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 травня 2019 року у справі № 465/7397/18, яким ОСОБА_2 встановлено додатковий строк для прийняття спадщини, було скасовано постановою Львівського апеляційного суду від 30 червня 2020 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
Отже, законні підстави для видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину після смерті матері були відсутні.
Разом із тим безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що позивач не входить в число спадкоємців померлої ОСОБА_4, а тому, на переконання заявника, її права видачою спірного свідоцтва відповідачу не порушено, оскільки ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті свого чоловіка ОСОБА_3, який в установленому законом порядку успадкував спірну частку квартири після смерті своєї матері ОСОБА_4, проте не оформив її у власність.
Крім того, безпідставними є аргументи заявника про те, що суд апеляційної інстанції у порушення процесуальних норм не залучив ОСОБА_5 та ОСОБА_6 як теперішніх власників спірної частини вказаної квартири до участі у розгляді справи, оскільки вказане не впливає на обсяг прав заявника, а самі ці особи, які є дочками відповідача, як власники зазначеного нерухомого майна про порушення своїх прав не заявляли та не звертались до суду за їх захистом.
Водночас, врахувавши, що під час розгляду справи відповідач відчужив спірну частку квартири, суд вірно відмовив заявнику у визнанні права власності на неї.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Крім того, безпідставними є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду:від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 183/5312/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11, оскільки у цих постановах встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 22 липня 2021 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.