ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2021 року
м. Київ
справа №0940/1956/18
адміністративне провадження № К/9901/7365/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенко М.М.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.08.2018 № 0127243-5502-0915/16, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2019, прийняту у складі колегії суддів: Ільчишин Н.В. (головуючий), Гуляка В.В., Коваля Р.Й.
І. Суть спору
1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, у якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.08.2018 за № 0127243-5502-0915/16.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що відповідач, у порушення положень Податкового кодексу України, необґрунтовано та безпідставно зробив висновок про наявність у позивача обов`язку щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, в результаті чого протиправно оскаржуваним податковим повідомленням рішенням від 30.08.2018 за № 0127243-5502-0915/16 визначив суму податкового зобовязання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 27918,60 грн.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Судами попередніх інстанцій установлено, що згідно з підпунктом 54.3.3. пункту 54.3. статті 54 ПК України та відповідно до підпункту 266.7.2. пункту 266.7. статті 266 ПК України, відповідачем визначено ОСОБА_1 за податковий період - 2016 рік суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості в розмірі 27918,60 грн згідно з податковим повідомлення-рішенням форми "Ф" від 30.08.2018 за № 0127243-5502-0915/16.
4. Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням форми "Ф" від 30.08.2018 за № 0127243-5502-0915/16 позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
5. Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 10.12.2018 позов задовольнив повністю.
6. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в розмірі 27918,60 грн згідно податкового повідомлення-рішення від 30.08.2018 року за № 0127243-5502-0915/16.
7. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 20.02.2019 підтримав позицію суду першої інстанції та за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Касаційне оскарження
8. У касаційні скарзі представник позивача, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також невірної правової оцінки обставин у справі, просить скасувати їх рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
9. Відповідач своїм правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає перегляду судового рішення.
V. Оцінка Верховного Суду
10. Відповідно до обставин справи між сторонами виник спір щодо правомірності винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 30.08.2018 за № 0127243-5502-0915/16, яким визначено ОСОБА_1 за податковий період 2016 рік суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 27 918,60 грн.
11. 01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII), яким, зокрема, викладено в новій редакції статтю 266 ПК України та введено новий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
12. Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
13. Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 цієї статті об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
14. Базою оподаткування, у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 цієї статті, є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
15. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
16. Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 цього Кодексу встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
17. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України).
18. Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
19. Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
20. За приписами підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
21. Тобто, за умовами дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте, а отже і зобов`язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2017 року.
22. Так, Законом України від 24.12.2015 № 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" (далі - Закон № 909-VIII) внесено зміни до статті 266 ПК, які набрали чинності з 1 січня 2016 року.
23. Пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону № 909-VIII визначено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
24. Пунктом 7 розділу ІІ "Прикінцеві положення" наведеного Закону рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.
25. На виконання вказаних норм 3 сесією VII демократичного скликання Івано-Франківської області міської ради прийнято рішення від 28.01.2016 за № 10-3 Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Івано-Франківська. Положенням про податок на майно, яке є Додатком до рішення міської ради від 28.01.2016 за № 10-3 визначено механізм справляння, розміри, порядок обчислення та сплати до міського бюджету податку на майно, до складу якого входить, в тому числі, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
26. За таких обставин та правового регулювання суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про дотримання порядку застосування рішень органів місцевого самоврядування, якими встановлені місцеві податки і збори.
27. Крім того, пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону № 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", що набрав чинності 01 січня 2016 року, визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
28. У 2016 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, що свідчить про відсутність обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
29. У разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік, таке має братись до уваги контролюючим органом при здійсненні розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік.
30. Отже, Податковим кодексом України встановлений обов`язок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.
31. До подібних висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постанові від 06.11.2018 у справі 808/144/18
32. Ураховуючи викладені положення податкового законодавства, вбачається, що податковий орган при визначенні позивачу податкового зобов`язання діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, що свідчить про те, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для нарахування позивачу, як власнику нерухомого майна, що є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, грошового зобов`язання за 2016 рік.
33. Отже, судом апеляційної інстанції з дотриманням норм процесуального кодексу встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а, отже, і наведені відповідачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків цього суду.
34. Ураховуючи приписи пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ, а також те, що касаційні скарги на судові рішення в цій справі були подані до набрання чинності цим Законом і рогляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає їх у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020).
35. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.