ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 120/3913/19-а
касаційне провадження № К/9901/24792/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кузьмишин В.М.; судді - Іваненко Т.В., Гонтарук В.М.)
у справі № 120/3913/19-а
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Вінницькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС у Вінницькій області; відповідач; контролюючий орган), в якому, з урахуванням заяви про залишення без розгляду частини позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09 серпня 2019 року № 0026581305 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 444430,00 грн за основним платежем і 222215,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, а також від 09 серпня 2019 року № 0026591305.
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 10 березня 2020 року адміністративний позов задовольнив, зазначивши, що придбання платником як фізичною особою-підприємцем автомобіля Toyota LC200 підтверджено відповідними належним чином оформленими первинними документами; оплату за транспортний засів проведено саме з рахунків ФОП ОСОБА_1, а не фізичної особи, і всі подальші витрати, пов`язані з експлуатацією вказаного автомобіля, несе позивач також саме як фізична особа-підприємець.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 19 серпня 2020 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову в задоволенні позовних вимог, дійшовши висновку про ненадання платником достатніх доказів на підтвердження використання автомобіля Toyota LC200 в господарській діяльності для перевезення працівників та автозапчастин.
ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року та залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що судом першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, надано належну оцінку поданим доказам та достеменно встановлено, що придбання розглядуваного транспортного засобу зумовлено необхідністю його використання в господарській діяльності позивача, а саме - для забезпечення здійснення транспортних перевезень по всій території України з метою укладення договорів, доставки персоналу, запчастин до транспортних засобів, для відряджень, переміщення між об`єктами, надання транспортних послуг тощо.
Верховний Суд ухвалою від 20 липня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1
30 серпня 2021 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, за результатами якої складено акт від 10 липня 2019 року № 2387/13/2226812276.
Перевіркою встановлено, в тому числі порушення позивачем вимог підпункту "г" пункту 198.5 статті 198, пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 444430,00 грн за наслідками придбання легкового автомобіля Toyota LC200, який не використано в господарській діяльності платника, а також нездійснення складення податкової накладної та її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних за грудень 2018 року на суму 444430,00 грн.
Обґрунтовуючи свою позицію, ГУ ДПС у Вінницькій області, зокрема, зазначало, що позивач як фізична особа-підприємець, який не є суб`єктом права власності на майно, враховуючи вимоги статті 325 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не має законних підстав щодо включення сум податку на додану вартість, що виникли у зв`язку придбанням автомобіля, до складу податкового кредиту.
На підставі зазначеного акта перевірки та з огляду на вказане порушення контролюючим органом 09 серпня 2019 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0026581305, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 444430,00 грн за основним платежем та 222215,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0026591305, згідно з яким застосовано штраф у сумі 222215,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названих актів індивідуальної дії у відповідній частині, Верховний Суд виходить із такого.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не п